ПРО БІДНОГО ПАРУБКА Й ЦАРІВНУ (українська народна казка)

     Була собі в гаю хатка, а в тій хатці жила жінка з сином. Поля у них не було, а хліб купували. Не стало в них хліба, то жінка й посилає свого сина на ярмарок.

— На тобі, — каже, — сину, ці гроші та піди купи хліба. Узяв син гроші й пішов.

    Іде та й іде, коли дивиться, — аж веде чоловік собачку.

— Здоров, дядьку!

— Здоров!

— Куди ти собачку ведеш?

— Поведу, — каже, — в гай та покину, а то вже старий став, ні до чого не придатний.

— Продай краще мені!

— Купи!

— Що ж ти хочеш за нього?

— А що ти даси?

    От він віддав ті гроші, що мати йому дала на хліб, а собачку взяв і повів додому. Прийшов додому, мати й питає, чи купив хліба. А він і розказав, яка йому пригода трапилась.

     Дала мати грошей і послала сина знову по хліб. Пішов, коли дивиться — несе чоловік кота.

— Куди ти, дядьку, несеш кота?

— Несу в гай та покину, бо через нього не можна ні­чого у хаті втримати: що б не поклав — уже він його не промине!

— Ти б, — каже, — мені його продав!

— Купи!

— Що ж тобі дати за нього?

— Я не буду торгуватися: що даси — за те й продам. От він ті гроші віддав, узяв кота та й пішов додому.

    Приходить, а мати знову питає:

— А де ж ти хліб дів?

— Та я й не купив!

— Чом же ти не купив?

— Ніс чоловік кота у гай і хотів його там покинути, то мені його жалко стало, я взяв та й купив.

— На ж тобі ще грошей, та гляди вже — нічого не купуй: у хаті вже й окрайця хліба нема.

     Пішов він, Іде та йде, коли дивиться — б'є чоловік га­дюку. Пожалів хлопець гадюку — та й купив.

— Спасибі тобі, чоловіче добрий, що ти визволив мене від смерті, — сказала гадюка. — На тобі оцей перстень: як тобі чого треба буде, то ти перекинь його з однієї руки на другу — до тебе зараз прибіжать слуги. Що б ти їм не загадав, що б не придумав, — усе зроблять.

    Узяв він той перстень і пішов додому. Підходить до хати, перекинув з однієї руки на другу — прибігло їх стіль­ки, що страх!

— Щоб мені, — каже їм, — був хліб!

    Тут сказав, а тут уже й нанесли хліба такого, що страх!

    Прийшов він у хату та й каже до матері:

— Ну, тепер, мамо, уже не будемо ходити хліба купу­вати: дала мені гадюка такий перстень, що як перекинути його з однієї руки на другу, то зараз прибіжать слуги: що б я їм не казав, що б не загадав, — усе зроблять.

    От вони живуть, і ті собачка та кіт із ними. Та лиш йому чого схочеться — зараз перекине перстень, слуги прибі­жать і зроблять, що треба.

    От захотілося хлопцеві женитися. Він і каже своїй ма­тінці:

— Підіть, матінко, та висватайте за мене царівну.

     Пішла вона до царівни, розказала, чого прийшла, а ца­рівна й каже:

— Як пошиє твій син такі черевички, щоб на мою ногу якраз прийшлись, то піду за нього заміж.

     Пішла вона додому та переказує синові, що царівна загадала. Увечері вийшов він надвір, перекинув з руки на руку перстень, — зараз І назбігалося слуг. От він і каже їм:

— Щоб мені до ранку були черевички, золотом шиті, а сріблом підбиті, і щоб ті черевички якраз прийшлись царівні на ногу.

     На другий день устав він, — уже черевички готові сто­ять.

     Взяла їх мати і понесла царівні. Поміряла вона, — якраз на її ногу. От царівна й каже:

— Скажи своєму синові, щоб він пошив мені за одну ніч сукню до вінця, і щоб та сукня була не довга й не коротка, не тісна й не широка, — щоб саме на мене прийшлась.

     Мати й переказала синові бажання царівни. Поляга­ли спати, а хлопець вийшов надвір, перекинув перстень з руки на руку, — зараз слуг найшло стільки, що страх! Сказав він їм, яка до ранку сукня має бути, і ліг спати. На другий день устає й каже матері:

— Ну, йдіть, мамо, до царівни та й несіть сукню. Що вона ще скаже?

     Підійшов він до столу, підняв хустку, — так у хаті й за­сяяло, неначе сонце зійшло.

    Одягла царівна сукню, стала перед дзеркалом, подиви­лась — аж підскочила: зраділа, що така гарна зробилась.

— Ну, жінко добра, нехай він мені ще зробить міст від мого палацу аж до тієї церкви, де ми будемо вінчатися, і щоб той міст був зі срібла й золота. Як міст буде гото­вий, тоді підемо до вінця.

    От увечері парубок знову вийшов надвір, перекинув з руки на руку перстень, — прибігли слуги. Він і каже:

— Щоб мені до ранку був міст зі срібла й золота від палацу царівни до церкви, і щоб як туди я буду з царівною їхати, з обох боків цвіли яблуні, груші, вишні, черешні, а як назад буду їхати, — то щоб усе поспівало.

— Добре, до ранку все буде так, як ви хочете.

    На другий день устає він, вийшов з хати, аж дивиться — стоїть міст, із обох боків садки ростуть. От він вернувся в хату та й каже:

— Ідіть, мамо, та скажіть царівні, що вже міст готовий, нехай іде до шлюбу.

    За день збудував собі палац, а на другий день повін­чалися з царівною та вертаються назад, а на мосту вже все поспіває: і яблука, і груші, і вишні, і черешні, і всяка-всяка садовина, яка тільки на світі є. Приїхали вони в той палац, відгуляли весілля та й живуть собі. І собачка та котик з ними. Прожили вони там якийсь час, от раз царівна й питає свого чоловіка:

— Скажи мені, серденько, як ти пошив мені черевички й сукню: ти ж із мене й мірки не брав? Як ти за одну ніч збудував такий міст і де ти набрав стільки золота й срібла?

     Він і розказав про чарівний перстень. А царівна діж­далася, поки він заснув, стихенька зняла з нього той перстень, перекинула з руки на руку, — слуг найшло, що страшно й глянути. От вона їм і каже:

— Щоб зараз тут були і коні, і ридван, — я поїду до свого палацу, а щоб із цього палацу ви зробили стовп такий, аби тільки можна було моєму чоловікові стояти й лежати, і зараз цей стовп щоб перенесли за море. Та глядіть мені, щоб ви його не збудили, — хай прокинеться у стовпі.

     Другого дня вранці прокидається чоловік, аж нема ні жінки, ні палацу, ні персня — нічого нема; тільки стовп стоїть. Хотів вийти—дверей нема. Полапав він одну стіну, полапав другу — не можна вийти.

      Живе він, бідний, там, — ніхто йому їсти не дає. Так би і пропав, якби не собачка та кіт, бо й вони в тому стовпі зосталися, і можна їм вилазити у віконце.  От собачка побіжить в поле, вхопить із торби в якого хлібороба шма­ток хліба та й принесе, а котик візьме в зуби, полізе до віконця і віддасть своєму господареві.

     Назбирали трохи хліба, от собака й каже котові:

— А що, є в нашого хазяїна хліб, то ходім за море: може, як-небудь добудемо перстень.

      Біжать та й біжать, прибігли до моря. Сів котик на спи­ну собачці та й попливли. Довго пливли і таки добилися до берега. Вийшли на берег, погрілись на сонці, собачка й каже:

— Тепер ходімо до палацу, та хутесенько, щоб одна нога там, а друга тут. Як добудемо персня, то бігтимемо щосили назад, щоб ще й не наздогнали.

    От побігли вони. Перебігли ліс великий. Коли бачать — стоїть палац, і кругом його мур високий. Собачка й каже котикові:

— Зоставайся ж ти отут під лісом, а я старший, то піду на довідки, чи не знайду якого способу добутись до па­лацу та викрасти персня.

    От походив собачка, походив під муром — та з тим і вертає до котика.

— Що, — каже, — коли там мур кругом превисоченний, а до брами варту приставлено, та таку, що ані птиця не залетить, ані миша не пролізе.

— Тепер же ти зоставайся, — каже котик, — а я піду до царівни.

     Та й побіг. Прибігає до палацу — стоїть варта під бра­мою, і мур кругом високий. Він тоді зайшов з другого боку — та на дерево, що коло муру, та й у двір. Прибіг під вікно до царівни та й бігає. Підійшла царівна під ві­кно, дивиться, — аж кіт ходить по двору. Вона взяла його й пустила до світлиці.  Тиняється той котик по світлицях та все придивляється, де царівна перстень ховає...

     Як доглядівся, діждався, що всі полягали спати, ухопив перстень та й побіг. Прибігає до моря та поспішає — ско­чив собачці на спину, собачка кинувсь у воду — попливли.

    От перепливали вже вони море, скоро берег. Собачка й питає котика:

— А що, держиш персня?

    Кіт мовчить, бо перстень у нього в роті. А собачка таки не покидає свого:

— Скажи, я тебе питаю, чи держиш персня. А то я тебе в море скину, коли не скажеш.

    Мовчить кіт, а собачка так розсердився:

— Ну, не кажеш — оце ж кидаю!

     Кіт злякався та:

— Держу-у!

    А перстень бульк у море! Мовчить тоді кіт, знову нічо­го не каже. Перепливли через море, повиходили, — кіт і напав на собачку:

— Такий-сякий! Через тебе я персня впустив! Нащо ти мене допитував? Тепер лізь у море, шукай персня! Як хочеш, а лізь!

    Поліз собачка. Бродив-бродив, бовтавсь-бовтавсь, — нема. Почали вони вельми сваритися з котиком. А далі й кажуть:

— Будемо ходити понад морем та питати, може, хто знайдеться такий, що нам його дістане.

    От вони погрілись трохи на сонці та й пішли понад морем. Найдуть оце жабу й питають:

— А що, винесеш нам із моря перстень? Винось, а то назад у море не пустимо.

    Яку піймають, то вона їм каже:

— Я знаю, де ваш перстень. Пустіть мене, то я вам його принесу.

    Вони пустять її, то вона собі й попливе, а про перстень і ні гадки.

    От ідуть вони ввечері понад морем, аж дивляться — жабеня скаче. Вони піймали його та й питають:

— Ти знаєш, де в морі лежить перстень?

— Не знаю... квак, квак!

— Як ти не знаєш, то ми тебе назад до матері не пу­стимо.

    Стара жаба побачила, вилізла з води, та така здорова, як відро, і каже:

— Не кривдіть моєї дитини: я вам із моря винесу пер­стень.

    Пірнула жаба в море, знайшла перстень, віддала їм. Вони перстень узяли, пустили жабеня і побігли до стовпа.

    Прийшли до свого хазяїна, аж він уже весь хліб поїв; уже два дні й крихти в роті не було, — такий сухий став, як скіпка. Зараз котик подерсь до віконця, віддав йому той перстень. Він перекинув його з руки на руку, зараз і з'явились слуги. От він їм:

— Перенесіть цей стовп назад туди, де й був, і нехай знову стане з нього палац, а в ньому моя жінка й мати.

     Тільки сказав — так усе й зробилося. Жінку він прогнав, а сам живе з матір'ю, з котиком та з собачкою.

    




Переглядів: 1703
21.05.2022 -

Категорія: казка народна

Коментарії до ПРО БІДНОГО ПАРУБКА Й ЦАРІВНУ (українська народна казка):

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера