Жив собі падишах¹, що мав три дочки. Найбільше він любив меншу, яка була веселою, пустотливою і майстринею на всі руки. Одного разу падишах запитав у старшої дочки: — Скажи, дочко, ти мене любиш?

— Я вас люблю більше, ніж увесь білий світ! — відповіла вона.

Наступного дня падишах запитав у середуль­шої дочки:

— Скажи, дочко, ти мене любиш?

— Ви мені найдорожчий на світі! — відповіла вона.

Третього дня запитав падишах у меншої дочки:

— Скажи мені, дочко, ти мене любиш?

— Я вас люблю, тату, більше, ніж ложку солі! — відповіла вона.

    Почувши відповідь своєї найулюбленішої дочки, падишах дуже образився і розгнівався. Він викликав головного візира² і наказав йому:

— Хто завтра рано-вранці першим підійде до воріт палацу, за того й віддам свою меншу дочку.

    Наступного дня, вранці, біля воріт палацу з'явився бідний юнак з торбиною за плечима. Його завели до палацу, сказали про волю пади­шаха, і, як не опиралася менша дочка, батько віддав її заміж за бідного хлопця, випровадивши молодих за ворота палацу.

     Привів юнак молоду дружину у свою напіврозвалену хатину, поставив перед нею глечик з водою і пригостив сухарем. Не занепала духом молода дружина. Вона дістала з кишені гама­нець з грошима і наказала чоловікові купити їй на базарі ткацький верстат, вовни і фарби.

     Через місяць юнак поніс на базар чудовий килим, витканий молодою дружиною, і вторгу­вав за нього цілий гаманець золота. Минув дея­кий час — і молодята збудували собі будинок, народився в них хлопчик, якого нарекли ім'ям падишаха.

      Коли хлопчик підріс, мати послала його в палац до дідуся. Володар радо прийняв онука і дуже полюбив його. Якось хлопчик запитує в діда:

— Дідусю, я дуже часто приходжу до вас у гості, а чому ви ніколи не прийдете до нас?

    Падишах здивувався такому запитанню вну­ка і ось що йому відповів:

— Я до вас у гості не приходжу тому, що ви не зможете прийняти мене, як належить при­йняти падишаха. Адже ж я не зможу завітати один. Зі мною прийдуть усі мої візирі, придвор­ні, моя варта...

    Прийшов хлопчик додому та й розповів про все матері. А мати йому й каже:

— Йди, скажи дідусеві, хоч би який був у нього почет, я всіх прийму і пригощу як нале­жить. Вони будуть задоволені.

    Володар, почувши відповідь дочки, зрадів і наказав головному візиру готуватися до відві­дин меншої дочки.

    До приїзду гостей менша дочка приготувала сорок різноманітних страв. Тридцять дев'ять вона посолила, а в сорокову страву, яку приго­тувала спеціально для батька, солі не поклала.

    Падишах був дуже радий зустрічі з дочкою. Вона посадовила батька на найпочесніше місце і поставила перед ним найсмачнішу страву. Володар покуштував і здивовано подивився на дочку:

— Ти запросила мене, щоб ще раз зганьби­ти? — сказав ображено падишах.

— Чому ви так говорите? — здивувалася дочка. — Хіба я можу зганьбити людину, яка для мене найдорожча на світі! Просто я хотіла, щоб ви самі оцінили, яка буває дорога ложка солі...

     Зрозумів старий володар, що даремно колись образив свою улюбленицю — меншу дочку, що не побачив тоді всієї глибини змісту мовлених нею слів.  Падишах вибачився перед дочкою, влаштував бенкет на все царство й оголосив сина меншої дочки своїм спадкоємцем.

1. Падишах — правитель країни на Сході.

2. Візир — радник правителя у східних країнах.