Під віконцем три сестри

пряли пізньої пори.

«Якби я була цариця,—

каже так одна дівиця,—

то сама на цілий світ

наварила б я обід».

«Якби я була цариця,—

каже так її сестриця,—

на весь світ сама одна

я б наткала полотна».

«Якби я була цариця,—

третя мовила сестриця, —

я б родила для царя

молодця-богатиря».

Тільки вимовити вспіли

двері тихо зарипіли.

І до них заходить цар,

того краю володар,

бо якраз у ту хвилину

він стояв побіля тину

і охоче слухав їх,

а молодшу — над усіх.

«Здрастуй, красная дівице,—

він говорить,— будь цариця

і роди богатиря

ти для мене, для царя!

Ви ж, голубоньки-сестриці,

вибирайтеся з світлиці,

їдьте з нами заразом

до царських моїх хором;

буде з вас одна ткачиха,

друга буде повариха».

В сіни вийшов цар-отець.

Всі поїхали в дворець.

Цар недовгий час збирався:

в той же вечір повінчався...

***

На той час війна була.

Цар надів військове вбрання

і цариці на прощання

наказав поберегтись,

злого лиха стерегтись.

Поки він в чужій країні

вів походи безупинні,

надійшов і час родин.

Сина Бог їм дав в аршин¹,

і цариця над малятком —

мов орлиця над орлятком!

Шле з листом вона гінця,

щоб потішити отця.

А ткачиха й повариха,

й сваха² баба Бабариха

загубить царицю хтять,

перейнять гінця велять;

шлють царю вони обмову³ —

отаке брехливе слово:

«Народилось дитинча —

не дівчатко, не хлопча,

не пацюк, не жабенятко,

а невидане звірятко».

Як почув же цар-отець,

що сказав йому гонець,

в гніві став він мудрувати

і гінця хотів скарати,

та, отямившися враз,

надіслав такий наказ:

«Ждать повернення мойого,

не рішаючи нічого»,

їде царський посланець,

приїжджає під кінець.

А ткачиха й повариха,

й сваха баба Бабариха

переймають посланця,

подають йому винця

і кладуть в його торбину

зовсім іншу писанину.

І привіз гонець хмільний

в той же день наказ такий:

«Цар наказує негайно

в море кинути потайно,

щоб про це не відав світ,

і царицю, і приплід».

І царицю в той же час

в бочку з сином посадили,

засмолили, покотили

і пустили в окіян —

так звелів, мов, цар Салтан.

***

Хвилі викинули бочку на берег. Цариця з сином опинилися на острові. Полюючи, син врятував від смерті білу лебедицю, яку хотів заклювати коршун — злий чарівник. Лебідь — зача­рована царівна — щедро віддячила своєму спасителю,— він став княжити у славному граді, жителі якого проголосили його князем і дали йому ім'я Гвідон. Час від часу до міста навідува­лися купці, через яких Гвідон запрошував царя Салтана на гостину. Але злі сестри і Бабариха всіляко намагалися цьому завадити. Та одного разу цар Салтан все ж таки вирушив у путь.

***

...«Що я — цар чи немовля? —

він із гнівом вимовля: —

Нині ж їду!» Тут він тупнув,

вийшов — і дверима гупнув.

...Під вікном Гвідон сидить,

мовчки в море він зорить⁴.

Море тихе, не хлюпоче,

а лише ледь-ледь тріпоче,

і далеко в синій млі

появились кораблі:

на просторах окіяна

їде флот царя Салтана.

Князь Гвідон поспішно встав,

громогласно заволав:

«Матінко моя єдина!

Молода моя княгине!

Подивіться ви туди:

їде батечко сюди».

Флот до острова підходить.

Князь Гвідон трубу наводить:

цар на палубі сидить

і в трубу на них зорить,

з ним ткачиха й повариха,

й сваха баба Бабариха,

і дивуються вони

із чужої сторони.

Враз гармати загриміли,

на дзвіницях задзвонили.

Йде Гвідон до моря сам

і царя стрічає там,

з ним ткачиху й повариху,

й сваху бабу Бабариху,

і веде їх мовчки він

до зубчастих білих стін.

Біля брами городської

бачить цар: у срібній зброї,

в панцирах, як жар зорі.

тридцять три богатирі,

та все велетні вродливі,

добрі лицарі сміливі,

йдуть дозором⁵ по землі

з Чорномором на чолі.

Цар вступив на двір широкий

 на ялиночці високій

білка пісеньку співа

та горіхи розбива,

зернятка із них виймає

і в торбиночку складає,

і весь двір навколо них

у шкарлупках золотих.

Гості далі йдуть квапливо.

А навстріч — княгиня-диво:

місяць у косі блищить,

на чолі зоря горить,

а сама, неначе пава,

виступає величаво.

І свекруха йде при ній.

Цар поглянув — сам не свій,

кров у ньому схвилювалась.

«Що я бачу?! Як це сталось?

Це ж вона!» — аж дух зайнявсь...

Цар сльозами тут заллявсь,

обіймає він царицю,

і синка, і молодицю.

Тут до столу всі пішли

і бенкет розпочали.

А ткачиху й повариху,

й сваху бабу Бабариху

охопив такий тут жах,

що розбіглись по кутках.

А коли їх розшукали —

злочин свій вони признали.

Цар на радощах таких

відпустив додому їх.

День минув. Царя Салтана

спати вклали напівп'яна.

Я там був, мед-пиво пив,

тільки вуса обмочив.

1. Аршин — старовинна міра довжини, приблизно 70 см.

2. Сваха — тут: жінка, яка займається сватанням, влаш­товує шлюби.

3. Обмова — брехня.

4. Зорить — пильно вдивляється.

5. Дозор — тут: охорона.