БАБАЙ-АГА І КОЗАК НЕВИДИМ (Леся Мовчун) п’єса (скорочено)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Кобзар — мудрий оповідач,
Невидим — молодий козак-характерник,
Кроленя — біленьке звірятко,
Кароліна — зачарована принцеса,
Бабай-Ага — підступний дід,
Перший Крук, Другий Крук — Бабаєві служки,
Кіт — чорний лиховісний Бабаїв друг,
Дракон — повелитель зла,
Король — добрий володар із сусідньої держави,
Зубні Феї і гості на банкеті.
СЦЕНА 1
Зима. На колоді сидить сивий Кобзар із бандурою. Удалині видно хижу, у якій живе Бабай-Ага.
К о б з а р На північнім сході жив Бабай-Ага,
нила від болота кістяна нога.
Кутався у хустку замерзляка-дід,
грівся у ряднині неласкавий Кіт.
Хата у Заліссі, з вигнилих колод.
Хоч би сіяв жито, бур'яни полов —
так сидів, мов сидень, ледар-ґаволов!
Мав Ага на службі двох ручних Круків.
Прилітали, чорні, аж у Васильків!..
Де гуляла молодь, славні козаки, —
з-понад хмари кидали чарівні клубки.
Хто знічев'я схопить — то пиши пропав!
Заведе у безвість плутана тропа.
Котиться клубочок, ниткою манить
і веде в Залісся довжелезна нить…
СЦЕНА 2
Поле за міським ровом. По сніжку стрибає грайливе зайченя.
П е р ш и й К р у к Та годі над пусткою марно кружляти!
Нема ні душі, крім малого Кроляти!
Не чую ні крил, ані лап від утоми:
жбурни цей клубок і вертаймось додому!
Д р у г и й К р у к. Та хай йому грець, то не наша турбота,
якщо не потрапить ніхто до болота!
(Кидає клубок, і Круки летять назад до Залісся. Кроленя підбігає до клубка, грається і заплутуєтеся в нитках. З'являється козак Невидим)
Н е в и д и м Нема ворогів, усе добре неначе.
Та часом у небі зловісне щось кряче.
Ховається сонце за тіні крилаті,
і молодь боїться за ровом гуляти.
Не матиму доти я миру й спокою,
допоки нас хтось викликає до бою!
(Раптом чує, як борсається Кроленя.)
Ну ось, бідарча. Перетиснуло лапки?
(Кроленя сумно киває головою.)
Що ж, мушу сховати малятко до шапки
і взяти з собою, аж поки оклига…
Яка дивина: мов затягує нитка…
І крутиться світ, обертається швидко.
СЦЕНА З
Ліс і болото.
К о б з а р Подіяла зваба. Козак Невидим
пішов у Залісся, до лігва орди...
Мале Кроленя усім бідам на зло
одужало й наче на дріжджах росло!
А от Невидим... Він марнів і не їв,
Ішов непритомним до дальніх країв,
наосліп за ниткою ледве ступав
і десять ночей не дрімав і не спав!
Болото навкруг — та знайшов купину,
упав Невидим і відразу заснув.
От сниться йому, мов маленьке Кроля
іде з ним до пишних палат Короля.
(Яскраве світло — і Heвидим бачить палац.)
К о р о л ь Вітаю, герою! Віват і гуррра!
Тепер святкувати настала пора!
Тож піснею й танцем почнімо банкет,
а милій принцесі заносьте букет!
Для наших гостей є окремі трофеї:
драконячі зуби дадуть Зубні Феї!
(Музика, сміх, Зубні Феї ходять з кошиками та роздають гостям банкету подарунки — драконячі зуби. Король намагається перекричати натовп, звертаючись до Невидима, який міцно спить.)
Все буде гаразд. Невидиме, іди!
Відкрий таємницю живої води,
а потім, козаче, Дракона здолай,
і хай начувається злючий Бабай!
(Яскраве світло гасне, зникає гамір. Невидим прокидається і гладить Кроленя, потім помічає, що й досі тримає в руках нитку.)
Н е в и д и м Куди я потрапив? І що це за нить?
У тихому лісі тривога дзвенить…
Так ось де зникали навік козаки!..
Ну що ж… Відступати мені не з руки.
К о б з а р Чи справдиться щось із отих передбачень?
Борися за волю, сміливий козаче!
(Підлітають Круки і кружляють, але не бачать Невидима.)
П е р ш и й К р у к Оце так туман! А мені треба знахар!
Наскочив на гілку, крило розпанахав.
Д р у г и й К р у к Облиш, я у цьому не бачу біди!
Летімо мерщій до живої води!
Невидим (тихо). Король уві сні теж про воду щось мовив.
П е р ш и й К р у к Щоб воду знайти, треба вивчити слово.
Д р у г и й К р у к Я знаю його! Повтори тричі швидко:
у-лісі-Залісся-розплуталась-нитка!
П е р ш и й К р у к, Д р у г и й К р у к і Н е в и д и м (хором тричі).
У-лісі-Залісся-розплуталась-нитка!
(Клубок повертає в інший бік і виводить із болота. Видно камінь, з-під якого б'є джерело живої води. Перший Крук хлюпочеться, загоюючи рану на крилі, а Невидим із кроленям чекають, доки обоє Круків полетять геть.)
Н е в и д и м (підводить до джерела і набирає в долоні воду).
Попий, Кроленя. Нехай буде на користь
цієї водички цілюща прозорість!
(Кроленя п'є — і раптом стається дивовижне перетворення. Замість білого Кроленяти постає юна і вродлива дівчина в білому хутряному кожушку.)
К р о л е н я – К а р о л і н а. Як добре! До мене вернулася мова.
Скінчилася казка холодна, зимова.
Н е в и д и м Уперше стрічаю таку я красуню.
І як тебе звати, ясна королівно?
К а р о л і н а Я справді дочка Короля Кароліна.
Н е в и д и м Болото й мокляк — то не місце для панни,
на жаль, цей туман ще не скоро розтане...
Ти йтимеш і далі зі мною?
К а р о л і н а Авжеж!
Н е в и д и м Цей ліс величезний, проте не без меж!..
СЦЕНА 4
Біля хижки Бабая-Аги.
К а р о л і н а Я бачу хатинку. Анумо прохати!
Агов, ви нас чуєте? Можна до хати?
(Із хатинки виходить Бабай-Ага, закутаний із голови до ніг. На паркані сидять Круки.)
Б а б а й –А г а (до Круків). Догідливі слуги, чудова робота:
сьогодні аж двох привели до болота!
(Звертається до Кота.)
Котусю любенький. Котусю чорненький,
чи будеш до мене, як завжди, чемненький?
Вогонь загасився, коли ми заснули,
потрися об пічку, щоб іскри сипнули!
(До Невидима й Кароліни, тягнучи їх за руки.)
На вогник, до хати, до теплої пічки,
мої ви пташата, замерзлі синички,
мої голуб'ята, качки, лелечата,
не вийде вечерю без вас розпочати!
К а р о л і н а (Підходить до хатинки. Невидим іде за нею недовірливо і з обережністю.)
Щастить нам! Бабуня старенька, зичлива,
і киця у неї така… муркітлива.
(Хоче погладити Кота, але той вигинає спину і шипить.)
У хаті не прибрано: безлад, сміття.
Бабай-Ага (удавано бідкаючись).
Не маю підтримки, нема співчуття!
Така я старенька, і квола, й безсила.
Ніхто не заносить ні хліба, ні мила.
К а р о л і н а Ось маєте зараз від нас допомогу!
А де у вас віник?
Б а б а й – А г а Ходи в комірчину!
(Раптово замикає там Кароліну. Кіт стає між Бабаєм-Агою і козаком Невидимом.)
Дівча на десертик. Котусю, з почином!
(Неидим відштовхує Кота і зриває з Бабая-Аги велику хустину.)
Н е в и д и м А я упізнав тебе, вороже хитрий!
З тобою не раз я стинався у битві,
коли ви ордою, мов чорні круки,
на нас налітали в години тяжкі.
Б а б а й – А г а А що ж ти удієш? На те і війна.
Н е в и д и м Не треба вдавати бідаку й каліку!
З тобою б не бився ніколи довіку!
Ти йшов із грабунком — я мав захищати
наш люд український, наш спокій хрещатий.
Б а б а й – А г а (хапає кочергу і разом з обома Круками і Котом грізно насуває на беззбройного Невидима).
Та що там балакати довго з тобою!
Я знову готовий до рівного бою.
(Круки кидають клубки. Невидим заплутуєтеся і стоїть зв'язаний.)
Н е в и д и м Ти хочеш двобою? Чому ж навпаки
щодня засилаєш підступних Круків?
Ти зрадницьки б'єш несподівано в спину,
ти хитрістю взяв у полон Кароліну.
Б а б а й – А г а Козаче, у грі я всього лиш пішак!
Стоїть наді мною ще зліша душа.
Всю нечисть на світі гуртує Дракон —
єдиний для тьми беззаконний закон.
Його подолай і постав на коліна,
то й вийде на волю твоя Кароліна.
Якщо ж доведеш ти потвору до згуби,
принось мені викуп — Драконові зуби.
Н е в и д и м Ну що ж, як на мене, чудова нагода
все зло подолати заради свободи.
СЦЕНА 5
Невидим наближається до Драконового царства.
К о б з а р І знов Невидим йде крізь хащі глухі,
жене булавою від себе страхи.
Де взяв булаву? Із Залізного Дуба,
що буря зламала, нещадна і груба.
Мав силу казкову козак Невидим,
а ще характерником був молодим:
він знався на травах, міг кров зупиняти
і дощ випускати з пустого горняти.
Найбільше ж уміння було в Невидима
ставати незримим без всякого гриму.
За мить розчинявся козак невловимий,
що й вухом не вчуєш, не зловиш очима!
Зникав він отут — а з'являвся далеко,
і так обминала його небезпека.
Н е в и д и м Це вже не туман, щось парує й димить,
і гаряче стало посеред зими!
(Чути ревіння.)
Д р а к о н Хто сміє вдиратися в царство Дракона?
У кого злетить голова, мов картонна?
Кого я вогнем спопелю одним дихом?
Н е в и д и м Ого, розкричався! А будь собі тихо.
Д р а к о н О, бачу, козак! Непоступливий витязь!
Навіщо прийшов? Чи миритись, чи битись?
Н е в и д и м Готуйся, Драконе, ставаймо до бою.
К о б з а р Зривалося полум'я з пащі пекуче.
Від поштовхів сильних здригалася круча.
Махне булавою козак Невидим —
із пащі Дракона вивалює дим,
бо кожний прицільний удар або мах
щораз припадав по драконських зубах…
А тільки Дракон розмахнеться хвостом
зникає, мов привид, козак Невидим…
Весь день і всю ніч тривав бій,
аж доки Дракон… у прірву звалився.
Н е в и д и м (стоїть, важко опустивши булаву).
Тепер час назад, до Бабая в кубло.
От тільки зубів наскладаю в торбину
на викуп за милу мою Кароліну…
(Бере драконові зуби і розглядає.)
Яка дивина: та вони ж золоті!
СЦЕНА 6
Знову хатина Бабая-Аги.
Б а б а й – А г а (обдивляється Кароліну з усіх боків і передражнює).
Нема на що глянуть: худа й непоживна.
Така вона чемна, така королівна!
І думає, мабуть, що лицар прибуде,
Що він підставляв свою голову й груди
під зуби Дракона, під полум'я з пащі…
А він десь пропав.
К а р о л і н а Не повірю нізащо!
Б а б а й – А г а (глузливо). Ой, що це я чую? Кролятковий писк?
Ану, підмітай! Хоч якийсь буде зиск.
К і т Які пречудові настали часи!
Мене чепури і почухай живіт.
К а р о л і н а Вже йде Невидим, вам невдовзі кінець!
К і т Бабаю, провчи її, дай штурханець!
Н е в и д и м (заходить із (величезним мішком за плечима, за поясом — булава. Бабай-Ага і Кіт застигають на місці від несподіванки).
Не ждали? Я виконав чесно умови.
Знімай з Кароліни холодні окови.
Драконячі зуби, гострющі, мов бритви, —
тримай свій мішок і готуйся до битви.
(Кидає мішок Бабаєві-Азі, той падає під вагою.)
К о б з а р Бабай тільки хекнув і витягнув ноги:
мішок його наче прибив до підлоги...
Безславний кінець!
А наші герої пішли під вінець,
прибувши до пишних палат Короля...
Я й сам повернувся до вас звідтіля.
З'їв кашу молочну і висьорбав суп,
ще й взяв сувенір — цей драконячий зуб!
(Витягує з кишені великий золотий зуб.)
Категорія: поезія