Лиш сонечко літнє

Забарвило схід,

Загін наш дитячий

Пішов у похід.

Сьогодні повинні

Юннати¹

Колекцію листя

Зібрати.

До лісу, до лісу

Їм стелиться путь.

В загоні два друга

Івасі ідуть.

В загоні два друга

Івасі,—

Обидва у п’ятому

Класі.

І в лісі удвох

Ті Івасі були.

Далеко-далеко

Вже хлопці зайшли.

Та раптом хрустіння

Почули —

Щось нібито сіре

Майнуло.

Івась як побачив,

І з криком: «Вовки!» —

Він друга залишив,

А сам навтіки.

Побіг, і спіткнувся,

І впав у ярок,

І лоба набив

Об дубовий пеньок.

Лежить наш Івась

І зітхає.

Аж чує: товариш

Гукає.

За хвилю товариша

Ніжна рука

Уже доторкнулась

До лоба дружка.

Він рану Івасю

Бинтом пов’язав

І щиро отак

Боягузу сказав:

— Ти, певно, прийняв

З переляку

За сірого вовка

Собаку?

Як вовка боїшся,

То дома сиди.

Як вовка боїшся,

У ліс не ходи.

Хто ж друга в біді

Залишає,

Той сам у біду

Потрапляє!

1. Юннат — юний натураліст.