Тарасик набігавсь, примчав із двора.

Уже й за уроки сідати пора.

Ось віршика вивчив, задачі зробив.

В щоденник заглянув — тривогу забив.

Гласить неодмінний шкільний записник:

«Принести до школи клумачний словник».

Завдання у класі він сам записав.

А що за словник то — і досі не взнав.

Прибіг до бабусі, що прала рушник:

— А що таке,— каже, — клумачний словник?

— Клумачний? — бабуся на те хлопчаку.—

Та, мабуть, що носять його в клумаку!

Сестричка сміється, швидка на язик:

 — Сам,— каже,— доклумай, який це словник!

Та це вам не шахи, це вам не лото:

кого не спитає — не знає ніхто.

Спитав у сусіда — вже дещо нове:

 — В нас,— каже,— в будинку письменник живе.

По радіо мову веде про слова.

Слова — це перлини, це дивні дива!

Піди ти до нього — у нього книжки.

Він знає й розкаже про всі словники.

Ну що ж, як розради немає ніде,

в квартиру поета Тарасик іде.

Ось дзвонить, заходить:  — Будь ласка,— гука, —

клумачного дайте мені словника!

Поет усміхнувся:  — Ти просиш дарма:

клумачного, — каже, —  в природі нема.

Клумачний... То, мабуть, почулось... Пробач,

бо той, хто тлумачить, той зветься — тлумач.

Буває, що слово відоме давно,

а знає не кожен, що значить воно.

І тут у пригоді стає визначник

скарбів наших мовних — тлумачний словник.

Тарасику, світла твоя голова,

Ану, зустрічав ти, наприклад, слова:

красуля, красоля? Словник розгорни —

і зразу побачиш, що значать вони:

красуля — красуня, красоля — цвіток.

І тут же: краснуха — хвороба діток.

Оце ж і тлумачний словник! Зрозумів?

А є словники ще — походження слів.

Любити життя — звідси йде життєлюб.

А шлюб — від влюбитися, люб — отже й шлюб!

Вивчатимеш мову: слова — в голові,

любов до них — в серці, в самому єстві.

— Слова в голові? — розсміявся хлопчак.—

То, значить, для слів не потрібний клумак!

Радіє письменник з тямкого дружка:

— Як любиш, наука тобі не важка.

ЦІннюща в людини до знань ненасить.

І їх за плечима, тих знань, не носить.

— Спасибі! — Тарасик додому побіг.

І ледве, зраділий, ступив за поріг:

— Доклумав! — гукає сестричці своїй.

А потім біжить до бабусі мерщій.

Примчавши на кухню, червоний, як мак:

— Бабусю,— кричить,— не підходить клумак!

Ціннюща в людини до знань ненасить.

І знань за плечима,— гука,— не носить!