Іліада (Гомер)

Іліада (Гомер)

ЗМІСТ

А.Білецький. Було колись під Іліоном

 

Пісня перша. Моровиця. Гнів

Пісня друга. Сон. Беотія, або Перелік кораблів

Пісня третя. Клятви. Огляд війська з мурів. Двобій Александра і Менелая

Пісня четверта. Порушення клятв. Обхід війська Агамемноном

Пісня п ята. Подвиги Діомеда

Пісня шоста. Зустріч Гектора з Андромахою

Пісня сьома. Поєдинок Гектора з Еантом, похорон полеглих

Пісня восьма. Перервана битва

Пісня дев'ята. Посольство до Ахілла. Прохання

Пісня десята. Долонія

Пісня одинадцята. Подвиги Агамемнона

Пісня дванадцята.Бій біля валу

Пісня тринадцята. Бій біля кораблів

Пісня чотирнадцята. Ошукання Зевса

Пісня п'ятнадцята. Відступ від кораблів

Пісня шістнадцята. Патроклія

Пісня сімнадцята. Подвиги Менелая

Пісня вісімнадцята. Приготування зброї

Пісня дев'ятнадцята. Зречення гніву

Пісня двадцята. Битва богів

Пісня двадцять перша. Битва біля ріки

Пісня двадцять друга. Убивство Гектора

Пісня двадцять третя. Ігри на честь Патрокла

Пісня двадцять четверта. Викуп Гекторового тіла

 

Примітки


 

ПІСНЯ ПЕРША

МОРОВИЦЯ. ГНІВ

 

 

1] Гнів оспівай, богине, Ахілла, сина Пелея,

2] Пагубний гнів, що лиха багато ахеям накоїв:

3] Душі славетних героїв навіки послав до Аїду

4] Темного, їх же самих він хижим лишив на поталу

5] Псам і птахам. Так Зевсова воля над ними чинилась

6] Ще відтоді, як у зваді лихій розійшлись ворогами

7] Син Атреїв, володар мужів, і Ахілл богосвітлий.

 

8] Хто ж із безсмертних богів призвів їх до лютої сварки?

9] Син то Зевса й Лето. Владарем тим резгніваний тяжко,

10] Пошесть лиху він на військо наслав, і гинули люди

11] Через те, що жерця його, Хріса, зневажив зухвало

12] Син Атреїв. Той до ахейських човнів бистрохідних

13] Доньку прийшов визволять, незліченний підносячи викуп.

14] Жезл золотий у руках, на чолі ж мав вінок Аполлона

15] Далекострільного, й всіх почав він благати ахеїв,

16] А щонайбільше - Атрея синів, начальників війська:

 

17] «О Атрея сини й в наголінниках мідних ахеї!

18] Хай вам боги, що живуть на Олімпі, дадуть зруйнувати

19] Місто Пріама й щасливо додому усім повернутись.

20] Любу ж дочку відпустіть мені, викуп багатий прийнявши,

21] Далекострільному синові Зевса на честь - Аполлону».

 

22] Криком загальним дали на те свою згоду ахеї, -

23] Зважить на просьбу жерця і викуп од нього прийняти.

24] Тільки Атрід Агамемнон душею цього не вподобав, -

25] Згорда прогнав він жерця і лайкою тяжко зневажив:

 

26] «Діду, щоб більш я тебе між глибоких човнів цих не бачив!

27] Тож не барися тут нині і вдруге сюди не вертайся -

28] Не допоможуть ні жезл золотий, ні вінок божественний.

29] Доньки не дам я тобі, - аж поки й постаріє зовсім,

30] В Аргосі, в нашій оселі, від отчого краю далеко,

31] Ходячи кросен довкола і ділячи ложе зі мною.

32] Йди ж відціля і не гнівай мене, щоб цілим вернутись!»

 

33] Так він сказав, і старець злякався й, послухавши слова,

34] Мовчки побрів по піску уздовж велешумного моря.

35] А, відійшовши далеко, почав владаря Аполлона,

36] Сина Лето пишнокосої, старець в молитві благати:

 

37] «Вчуй мене, о срібнолукий, що Хрісу і Кіллу священну

38] Обороняєш, обходячи, та й над Тенедом пануєш.

39] Якщо, Смінтею, на втіху тобі колись храм я поставив

40] Чи для священної жертви гладкії спалював стегна

41] Кіз і биків, то тепер мені сповни єдине благання:

42] Хай за сльози мої відомстять твої стріли данаям!»

 

43] Так він молився, і вчув його Феб-Аполлон срібнолукий:

44] Із верховин олімпійських зійшов, розгніваний серцем,

45] Маючи лук за плечима й тугий сагайдак, геть закритий.

46] Стріли у гнівного бога за спиною враз задзвеніли,

47] Щойно він рушив, а йшов од темної ночі хмурніший.

48] Сівши оподаль швидких кораблів, тятиву натягнув він -

49] Дзенькіт страшний від срібного лука луною розлігся.

50] Спершу-бо мулів почав та бистрих собак улучати,

51] Потім уже й на людей він кидати став гіркосмольні

52] Стріли. Скрізь похоронні вогні безустанно палали.

 

53] Дев'ять носилися днів над табором стріли божисті.

54] А на десятий людей Ахілл став на раду скликати -

55] Білораменна йому це Гера поклала на мислі,

56] Надто-бо важко було їй дивитись, як гинуть данаї.

57] Сходитись всі почали, і, коли вже на площу зібрались,

58] Раптом з'явивсь перед ними і мовив Ахілл прудконогий:

 

59] «Видно, таки доведеться, Атріде, по довгих блуканнях

60] Нам повертатись додому, якщо ми уникнемо смерті:

61] Тяжко-бо нищить ахеїв війна і страшна моровиця.

62] Все ж запитаймо жерця якогось або ворожбита,

63] Чи хоч би сновіщуна - і сни-бо нам Зевс посилає -

64] Хай би сказав нам, за віщо так Феб-Аполлон прогнівився -

65] Чи за забуту обітницю гнівний, чи за гекатомбу?

66] Може, лиш диму від здору з козлиць та овечок добірних

67] Він дожида, щоб лиху моровицю від нас одвернути?»

 

68] Так він промовив і сів; тоді з-поміж зборів народних

69] Встав Калхас Фесторід, цей птаховіщун найславніший.

70] Відав усе прозорливий - що є, що було і що буде,

71] Та й кораблі супроводив ахейські він до Іліона

72] В віщій силі, що Феб-Аполлон дарував йому світлий.

73] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

 

74] «О Ахілле! Велиш мені, Зевсові любий, віщати

75] Гнів Аполлона-володаря, далекострільного бога.

76] Що ж, возвіщу. Та й мене зрозумій і раніш поклянися,

77] Що заступитись за мене ти словом готов і руками.

78] Думаю, вельми розгнівати мужа мені доведеться,

79] Що в аргів'ян владарює, кому всі коряться ахеї.

80] Все ж бо сильніший державець, на мужа підвладного гнівний.

81] Хай тої днини своє невдоволення він погамує,

82] Але приховану злість буде в грудях у себе таїти,

83] Доки не виявить. Отже, скажи, чи мене порятуєш?»

 

84] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:

85] «Сміло, яка б не була, нам волю кажи божестве'нну.

86] Зевсові любим клянусь Аполлоном, якому, Калхасе,

87] Молишся й сам, поки волю божисту данаям являєш,

88] Поки я житиму й поки ще землю цю бачити буду

89] Тут, при містких кораблях, ніхто із данаїв не здійме

90] Рук на тебе важких, хоч би був то і сам Агамемнон,

91] Що між ахеїв найвищою владою хвалиться нині».

 

92] Зважився врешті і мовив тоді ворожбит бездоганний:

93] «Не за обітницю, раптом забуту, не за гекатомбу

94] Феб, а за Хріса-жерця, що зневажив його Агамемнон, -

95] Ані дочки не звільнив, ані зволив він викуп узяти;

96] От за що бог дальносяжний скарав нас, та й ще покарає,

97] І не раніш од данаїв він пошесть одверне ганебну,

98] Аніж повернете батькові доньку його бистрооку

99] Даром, без викупу, ще й привезете свту гекатомбу

100] В Хрісу, - тоді лиш до ласки ми зможемо бога схилити».

 

101] Так він промовив і сів; і тоді з громади підвівся

102] Син Атреїв, герой, Агамемнон широкодержавний,

103] Гнівом охоплений; серце у грудях чорної люті

104] Сповнилось; полум'ям грізним очі його заіскрились.

105] Поглядом злобним пройняв він Калхаса першого й мовив:

 

106] «Лиха віщуне! Втіхи мені не віщав ти ніколи!

107] Видно, приємно тобі лише лихо пророчити людям.

108] Доброго слова ніколи не вимовив ти і не справдив.

109] От і тепер ти данаям як волю божисту віщуєш,

110] Ніби їм злигодні бог дальносяжний за те посилає,

111] Що не схотів я за Хрісову доню коштовного взяти

112] Викупу, дуже-бо хочу й надалі ту дівчину в себе

113] Дома тримати. Я й над Клітемнестру, шлюбну дружину,

114] Краще волію її, вона-бо від тої не згірша

115] Постаттю, вродою, вдачею й ревним до всього умінням.

116] Згоден, проте, я вернути її, якщо так буде краще:

117] Хочу-бо, щоб врятувалися, а не загинули люди.

118] Ви ж нагороду мені приготуйте, щоб я із ахеїв

119] Безнагородним один не лишився, було б і негоже.

120] Бачите всі ви - умкнула від мене моя нагорода».

 

121] В відповідь мовив йому богосвітлий АхЛЛ прудконогий:

122] «Сину Атрея славетний, з усіх найзахланнІИий мужу!

123] Де ж тобі цю нагороду відважні здобудуть ЗДеї?

124] Скарбів-бо спільних у нас ніде уже більше Немає -

125] Те, що взяли у містах ми зруйнованих, вс< Поділили,

126] А відбирати в людей, що роздано, вже ж ьЄ годиться.

127] Краще віддай її богові, ми ж усі, люди ахейські,

128] Втроє та вчетверо сплатим тобі, якщо Зевсдоли-небудь

129] Міцно муровану Трою дозволить ущент зруйнувати».

 

130] Відповідаючи, мовив владущий йому А~амемнон:

131] «Богоподібний Ахілле, хоч доблесний ти, а лукаво

132] Так не мудруй, бо й не ошукаєш мене, й не запевниш.

133] Хтів би ти тільки собі нагороди, а я щоб без неї

134] Мовчки сидів? І дівчину батькові радиш вернути?

135] Хай нагороду дадуть мені іншу відважні азсї,

136] Щоб до вподоби була і з тією цілком рівноцінна.

137] А не дадуть, то сам я піду й відберу нагороду

138] Як не твою, то Байтову чи й в Одіссея самого

139] Вихоплю, скрутно ж тому доведеться, до кого прийду я.

140] Тільки ми зможемо це і згодом обдумати разом.

141] Нині ж спустім корабель чорнобокий на море священне,

142] Швидше гребців наберімо годящих, складім гекатомбу

143] Щедру, й тоді Хрісеїду посадимо ми гарнолицю

144] На корабель. На чолі його муж стоятиме радний -

145] Ідоменей, чи Еант, а чи Одіссей богосвітлий,

146] Або ж і сам ти, сину Пелеїв, з мужів найгрізніший,

147] Тільки б у жертві священній вблагать дальносяжного бога».

 

148] Глянув на нього спідлоба і мовив Ахілл прудконогий:

149] «О, в безсоромність одягнений, здирнику користолюбний!

150] Хто із ахеїв тепер тебе слухати схоче й з тобою

151] Чи у похід вирушать, чи з ворогом битись завзято?

152] Я ж не заради троянських прийшов списоборців хоробрих

153] Тут воювати, - нічим-бо мені вони не завинили.

154] Ані биків не займали у мене вони, ані коней,

155] В широкоскибій Фтії моїй плодородній ніколи

156] Нив не топтали, - високі-бо гори лежать поміж нами,

157] Тінявим лісом укриті, і моря шумливого хвилі.

158] Ми задля тебе прийшли, безсоромний, тобі на догоду,

159] Честь Менелая й твою захищати, песька личино,

160] Перед троянами. Ти ж усім нехтуєш, все зневажаєш,

161] Навіть погрожуєш здобич у мене мою відібрати,

162] Ту, що за подвиги ратні дали в нагороду ачеї.

163] Врівні з тобою не мав нагород я, відколи ахеї

164] Місто якесь руйнували троянське, заселене густо.

165] Хоч на війні більш за все працюють у січі жорстокій

166] Руки мої, та коли до розподілу справа доходить,

167] Здобич найбільша - тобі; й задоволений я із малого,

168] До кораблів повертаюсь, знеможений січею тяжко,

169] їду сьогодні ж у Фтію, мені приємніш додому

170] На кораблях криводзьобих вернутися, - я не збираюсь,

171] Так зневажений, множить для тебе скарби та багатства».

 

172] В відповідь мовив йому мужів володар Агамемнон:

173] «Швидше тікай, коли серце так прагне; просити не буду

174] Тут задля мене лишатися; знайдуться й інші, напевно,

175] Що пошанують мене, а найбільше - Зевс велемудрий.

176] Найненависніший з-між владарів єси, паростків Зевса.

177] Тільки тобі й до вподоби, що звади, та війни, та розбрат.

178] Ти сміливіший за інших, та це ж дарували богове.

179] Тож з кораблями й супутцями краще вертайся додому,

180] Над мірмідонами знов владарюй - кого те обходить?

181] Гнів твій мене не страшить, а тобі я грозитиму ось як:

182] Феб-Аполлон нехай відбирає мою Хрісеїду,

183] Ще й на своїм кораблі, із своїми супутцями разом

184] Я відішлю її та Брісеїду твою гарнолицю

185] Сам заберу, нагороду твою, із намету, щоб знав ти,

186] Що я сильніший за тебе, та й інший щоб кожен стерігся

187] Рівним зі мною вважати себе і зі мною змагатись».

 

188] Так він промовив. І гірко Пелідові стало, і серце

189] В грудях його волохатих між двох рішенЦів завагалось:

190] Вихопить зразу із піхов при боці свій меч гостролезий

191] І, проклавши дорогу крізь натовп, Атріда убити

192] Чи побороть в собі гнів і палке заспокоїти серце?

193] Поки отак міркував він розумом світлим і серцем,

194] Меч витягаючи з піхов, злетіла до нього Афіна

195] З неба - Гера послала сюди її білораменна,

196] Що полюбила їх серцем обох і піклується ними.

197] Ставши вона за Пелідом, до кучерів русих торкнулась,

198] Видима тільки йому, а з інших нікому незрима.

199] Дуже Ахілл здивувавсь - озирнувся й Палладу Афіну

200] Зразу впізнав, а в неї лиш очі страшливо блищали.

201] От він озвався до неї і слово промовив крилате:

 

202] «Що ти прийшла сюди, Зевса егідодержавного доню?

203] Глянуть на буйну пиху Агамемнона, сина Атрея?

204] Тільки кажу я тобі, і це, певен я, сповнитись має:

205] Через гординю свою він скоро і душу погубить».

 

206] В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

207] «Гнів, якщо будеш слухняний, тобі вгамувати прийшла я

208] З неба - Гера послала сюди мене білораменна,

209] Що полюбила вас серцем обох і піклується вами.

210] Ну-бо, сваритись покинь і рукою за меч не хапайся, -

211] Досить, що лаявся ти якими завгодно словами.

212] От що скажу я тобі, й неодмінно це сповнитись має:

213] Скоро утроє такими ж дарами прекрасними сплатять

214] Всю цю наругу тобі, лиш слухайся нас і вгамуйся».

 

215] Відповідаючи, так їй промовив Ахілл прудконогий:

216] «Треба, богине, мені обох вас послухати щиро,

217] Хоч я і дуже розгніваний серцем, а так воно краще.

218] Хто кориться богам, і вони того слухать готові».

219] Мовив і, срібний держак важкою вхопивши рукою,

220] Меч величезний у піхви засунув Ахілл, покорившись

221] Слову Афіни. Вона ж до егідодержавного Зевса

222] Й інших богів на Олімп у їх світлі оселі вернулась.

 

223] Син же Пелея з словами жорсткими ту ж мить до Атріда

224] Знову звернувся й в серці нітрохи не стримував гніву:

 

225] «Ах ти, п'янюго з очима собаки й оленячим серцем!

226] Ні у воєнні походи озброїтись разом з народом,

227] Ні у засаду піти з хоробрим військом ахейським

228] Серцем ти не дерзав - це для тебе здавалося смертю.

229] Легше багато ходить по широкому стану ахеїв

230] І грабувати того, хто тобі суперечить посміє.

231] Ти владар-людожер, над нікчемами ти владарюєш,

232] Бо інакше, Атріде, востаннє б ти нині зухвалив.

233] От що скажу я тобі й великою клятвою стверджу:

234] Берлом клянуся оцим, що ні пагілля вже, ані листя

235] Більш не зростить, давно колись з кореня зрубане в горах,

236] Не розцвіте вже ніколи, бо міддю обстругано з нього

237] Листя і кору; тепер же це берло синове ахеїв

238] Носять в долонях, як судді, що вірно пильнують законів

239] Зевсових, - це ж бо й буде моя тобі клятва велика.

240] Прийде час, і журба за Ахіллом огорне ахеїв

241] Всіх до одного; та ти, і сумуючи, їм не здолаєш

242] Допомогти, як їх юрми від Гектора-мужоубивці

243] Падати будуть: тоді своє марно терзатимеш серце

244] В гніві на себе, що кращого ти із ахеїв зневажив».

 

245] Так промовив Пелід і, ударивши гучно об землю

246] Злотноцвяхованим берлом, в знемозі сів, а навпроти

247] Люто Атрід бушував. Схопивсь тоді солодкомовний

248] Нестор, із голосом звучним славетний промовець пілоський.

249] З уст його мова текла, бджолиного меду солодша.

250] 1 Два покоління людей, нещадною забраних смертю,

251] Зникло, з якими родивсь він і зріс в береженім богами

252] Пілосі, - третім уже поколінням він там володарив, -

253] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

 

254] «Горе! Велика скорбота на землю ахейську приходить!

255] Як би зраділи тепер Пріам і Пріамові діти,

256] Радість велика і іншим троянам серця б охопила,

257] Тільки б почули вони, як у сварці отут завелися

258] Ви, між данайських мужів і в раді, і в битвах найперші.

259] Тільки послухайтесь, ви-бо обидва від мене молодші.

260] Тож на своєму віку людей, і від вас видатніших,

261] Я зустрічав, і вони порад моїх не відкидали.

262] Ні, таких я не бачив мужів і більш не побачу,

263] Як Пірітой вікопомний, Дріант, поводатар народу,

264] Чи Ексадій, Кеней, або ще Поліфем богорівний,

265] Або Тесей, син Егея, цілком на безсмертного схожий.

266] Люди були то могутні, окраса мужів земнородних,

267] Вельми могутні самі і з могутніми бились завзято,

268] Диких страховиськ гірських у битвах нещадних разили.

269] Був я у дружбі із ними, із Пілоса сам до них їздив

270] З краю далекого в гості, самі-бо мене запросили.

271] Перемагав сам на сам тих страховиськ, а з ними змагатись

272] Жоден з людей, що нині живуть на землі, не посмів би.

273] Всі вони слухали слова мого і поради приймали.

274] Отже, послухайте й ви, воно-бо послухати краще.

275] Не відбирай, Агамемноне, дівчини, хоч ти й могутній,

276] Він-бо раніш в нагороду одержав її від ахеїв;

277] Та припини, Пеліде, і ти оці прикрі змагання

278] Із владарем, - не знав-бо ніхто ще такої пошани

279] Із владарів берлоносних, що Зевс їх у славі звеличив.

280] Ти хоч і сильний, бо мати богиня тебе породила,

281] Все ж він могутніший: більше люду під владою має.

282] Гнів свій, Атріде, і ти погамуй, тебе я благаю,

283] Злобу свою на Ахілла вгамуй, адже він для ахеїв -

284] Вірна опора і захист великий в війні оцій згубній».

 

285] Відповідаючи, мовив йому Агамемнон владущий:

286] «Так, справедливо усе й до ладу ти, старче, говориш.

287] Та над всіма чоловік оцей хоче тут бути найвищим,

288] Над усіма панувати, указувать кожному хоче,

289] Всім володарити. Я ж коритись йому не збираюсь.

290] Хай списоборцем його вічносущі богове створили,

291] Та чи на те, щоб усіх він поганими лаяв словами?»

 

292] Мову його перебивши, Ахілл відповів богосвітлий:

293] «Був би я боягузом, пустим би нікчемою звався,

294] Якби у всьому я, що ти скажеш, тобі поступився.

295] В іншого ти кого-небудь цього вимагай, а мені вже

296] Ти не указуй, я-бо коритись тобі не збираюсь.

297] Інше скажу я, а ти збережи це у серці своєму.

298] Не підніму я руки через дівчину, щоб із тобою

299] Чи з кимось іншим змагатися: те, що дали, відбирайте.

300] З іншого всього, що в чорному є кораблі бистрохіднім,

301] Ти проти волі моєї нічого уже не захопиш.

302] А коли хочеш, то спробуй, - хай всі вони знають і бачать,

303] Як по спису моїм чорна із жил твоїх кров заструмує».

 

304] Прикрими так позмагавшись словами, вони повставали

305] З місць, і збори ахеїв із-під кораблів розпустили.

306] Сам Пелід до наметів, що на кораблях рівнобоких,

307] З сином Менойта пішов і хоробрим його товариством.

308] В той час Атрід на море спустив корабель бистрохідний,

309] Вибрав двадцять гребців, навантажив святу гекатомбу

310] Богові в дар, а сам Хрісеїду повів гарнолицю

311] На корабель. Вожаєм його став Одіссей велемудрий.

312] І посідали вони, і в путь подалися вологу.

313] Син же Атрея усім загадав очищатися людям.

314] Тілом очистившись, бруд вони той у море зливали

315] І найдобірніші в честь Аполлона несли гекатомби

316] З кіз та биків і палили на березі шумного моря.

317] З димом до неба сягав і жиру підсмаглого запах.

 

318] Так вони в стані військовім трудились. Але Агамемнон

319] Звади не кидав, що й перше Ахіллові нею грозився;

320] До Еврібата й Талфібія слово таке він промовив -

321] Це-бо окличники в нього були і прислужники спритні:

 

322] «Зараз же йдіть до намету Ахілла, сина Пелея,

323] Взявши за руки, ведіть Брісеїду сюди гарнолицю;

324] А не даватиме, з більшим загоном прийду я до нього

325] І відберу її сам, - ще гірше тоді йому буде».

 

326] Мовивши так, із суворими вирядив він їх словами.

327] Знехотя в путь подались вони берегом шумного моря

328] Й до кораблів і шатрів мірмідонських дійшли незабаром.

329] Перед своїм кораблем чорнобоким сидів під наметом

330] Сам Ахілл, та не дуже зрадів він, прибулих уздрівши.

331] З острахом, повним шаноби, стояли вони, застилавшись,

332] Ані спитать, ні сказати нічого йому не посміли.

333] Швидко всю справу збагнув своїм розумом він і промовив:

 

334] «Щасні будьте, окличники, Зевсові вісники й людські!

335] Ближче підходьте. Нічим ви не винні, лише Агамемнон,

336] Що посилає вас дівчину в мене забрать, Брісеїду.

337] Що ж, богорідний Патрокле, іди приведи її швидше,

338] Хай забирають та хай же і свідками будуть обидва

339] Перед богами блаженними, перед громадою смертних,

340] Перед упертим оцим владарем, коли я йому стану

341] Знову потрібен у скруті, щоб від ахеїв безславну

342] Смерть одвернути. Від згубних бажань розпалившись, не може

343] Розумом кволим прийдешнє з минулим зв'язать, не зміркує,

344] Як поблизу кораблів безпечно з троянами битись».

 

345] Так він сказав, і Патрокл послухав товариша й друга,

346] Дівчину юну з намету його привів гарнолицю

347] И до кораблів ахейських окличникам дав допровадить.

348] Йшла проти волі та жінка. Ахілл же, роняючи сльози,

349] Друзів покинув своїх і на березі сивого моря

350] Сів від усіх віддаля і, дивлячись в далеч безкраю,

351] Матір кохану благав, простягаючи руки до неї:

 

352] «Матінко люба, ти коротковічним мене породила,

353] Чи не повинен був честю із неба мене вшанувати

354] Зевс громовладний? Та нині не дав він її анітрохи.

355] Тяжко зневажив мене Агамемнон широкодержавний,

356] Син Атрея, - забрав і привласнив мою нагороду».

 

357] Так він, ридаючи, мовив, і вчула те мати поважна,

358] Що біля батька старого в морській глибочіні сиділа.

359] Вийшла із сивого моря богиня, мов легка хмарина,

360] Сіла, і сина, що слізьми вмивався, голубила ніжно,

361] І, на ім'я називаючи, так промовляла до нього:

 

362] «Сину, чого ти плачеш? Яка тобі туга на серце

363] Впала? Розказуй усе, не таїсь, щоб ми знали обоє».

364] Тяжко зітхнувши, у відповідь мовив Ахілл прудконогий:

 

365] «Знаєш сама ти. Що ж говорить тобі те, що відомо?

366] Ми на Фіви, священне Гетіона місто, ходили

367] І, зруйнувавши його, всю здобич сюди перевезли.

368] Все до ладу між собою сини поділили ахейські,

369] Сину ж Атрея вони Хрісещу дали гарнвлицю;

370] А незабаром і Хріс, дальносяжного жрець Аполлона,

371] До кораблів бистрохідних від мідянозбройних ахеїв

372] Доньку прийшов визволять, незліченний принісши їм викуп.

373] Жезл золотий у руках, на чолі ж мав вінок Аполлона

374] Далекострільного, й всіх почав він благати ахеїв,

375] А Атрея синів - щонайбільше, начальників війська.

376] Схвальними криками всі дали тоді згоду ахеї

377] Волю вволити жерцеві, коштовний приймаючи викуп.

378] Тільки Атрід Агамемнон душею цього не вподобав -

379] Згорда прогнав він жерця і лайкою тяжко зневажив.

380] В гніві старець вернувся назад; Аполлон же прихильно

381] Слухав його молитов, був-бо завжди цей жрець йому любий.

382] Кинув він з лука смертельну стрілу на аргеїв, і люди

383] Падали густо рядами, а божії стріли літали

384] Скрізь по широкому стану ахеїв. Тоді-то премудрий,

385] Знаючи все, ворожбит нам волю звістив божественну.

386] Перший тоді я пораду подав уласкавити бога.

387] Гнівом скипів Агамемнон і, раптом схопившись із місця,

388] Словом грозити почав, і здійснилась та нині погроза:

389] Он на швидкім кораблі повезли вже у Хрісу ахеї

390] Дівчину ту бистрооку і щедрі дари владареві.

391] В мене ж вождеві окличники щойно взяли із намету

392] Бранку мою Брісеїду, яку дарували ахеї.

393] Тож за свого відважного сина вступись, коли можеш.

394] Йди на Олімп і Зевса благай, якщо ти коли-небудь

395] Словом чи ділом яким вдовольнила Кроніона серце.

396] Ще-бо дитиною часто в отцевій чував я оселі,

397] Як ти хвалилася, що від чола темнохмарного Зевса

398] Ти лиш одна із безсмертних ганебну біду відвернула

399] В час, як хотіли його закувати боги олімпійські -

400] Гера, дружина його, Посейдон та Паллада Афіна.

401] Але прийшла ти, богине, і Зевса від пут врятувала,

402] В поміч на високоверхий Олімп сторукого взявши,

403] Що Бріареєм блаженні боги його кличуть, а люди

404] Звуть Егеоном, бо силою він перевершує й батька.

405] Біля Кроніона сів він, своєю могутністю гордий.

406] Пойняті жахом боги вже Зевса скувать не посміли.

407] Тож нагадай про це Зевсу й благай, за коліна обнявши,

408] Чи не погодився б він допомогу троянам подати

409] І під корми корабельні, вбиваючи поспіль, ахеїв

410] В море зіпхнути, щоб краще свого розпізнали державця

411] Та щоб дізнавсь і ширбкодержавний Атрід Агамемнон,

412] Як погрішив він, зневаживши кращого з-поміж ахеїв».

 

413] В відповідь мовить Фетіда, рясні проливаючи сльози:

414] «Сину мій, нащо тебе я, на горе родивши, ростила?

415] Хоч би тепер біля цих кораблів без сліз, у безпеці

416] Ти міг побути, короткий-бо вік твій, вже мало лишилось.

417] Нині ж і недовговічен єси й найнещасніший разом

418] Над усіма. В злий час я в покоях тебе породила.

419] Та громовладному Зевсові аж на Олімп многосніжний

420] Все я піду розказать, - може, зважить-таки він на мене.

421] Ти ж тим часом лишайсь поблизу кораблів бистрохідних,

422] Гнів на ахеїв тримай, але од війни ухиляйся.

423] На береги Океанові Зевс учора на учту

424] До ефіопів пішов бездоганних, а з ним всі богове.

425] Аж на дванадцятий день до Олімпу назад він прибуде.

426] Отже, до Зевса у дім я піду тоді міднопорогий,

427] І до колін припаду, і вблагати його постараюсь».

 

428] Мовивши так, відійшла вона й сина свого залишила

429] З гнівом у серці за дівчину, ту, підперезану гарно,

430] Піп відібрали її силоміць. Одіссей же тим часом

431] В Хрісу прибув і священну з собою привіз гекатомбу.

432] Щойно у глибоководну ввійшли вони гавань, вітрила

433] Зразу згорнули й на чорному їх кораблі поскладали,

434] Щоглу в гніздо притягнули, на линвах її опустивши

435] Спритно, до пристані свій корабель підігнали на веслах,

436] Кинули котви Камінні, причали як слід закріпили,

437] Вийшли на берег морський через хвилі прибою шумливі

438] Й далекосяжцеві Фебу святу привели гекатомбу.

439] Із корабля мореплавного юна зійшла й Хрісеїда.

440] До олтаря підводить її Одіссей велемудрий,

441] Батькові в руки здає і так промовляє до нього:

 

442] «Хрісе, до тебе послав мене владар мужів Агамемнон

443] Доньку вернути тобі й за данаїв святу гекатомбу

444] Фебові скласти, щоб виявив їм свою ласку володар

445] Той, що силу нещасть велетужних наслав на аргеїв».

446] Мовив і в руки віддав її батькові, й радо прийняв той

447] Любу дочку. Тим часом багату вони гекатомбу

448] Богові круг олтаря мармурового в лад розмістили,

449] Руки умили й взяли ячменю зернистого з сіллю.

450] Голосно Хріс поміж ними, здіймаючи руки, молився:

 

451] «Вчуй мене, о срібнолукий, що Хрісу і Кіллу священну

452] Обороняєш, обходячи, та й над Тенедом пануєш!

453] До молитов моїх ти і раніш прихилявся уважно

454] І, вшанувавши мене, покарав єси тяжко ахеїв.

455] Тим-то і нині прошу - вволи моє щире благання

456] Та одверни і тепер від данаїв загибель ганебну».

 

457] Так він молився, й почув його Феб-Аполлон срібнолукий.

458] А по молитві ячменем і сіллю посипали жертви,

459] Шиями вверх підтягли, закололи і шкіру з них здерли;

460] Стегна усім позрізали, у два їх шари обгорнули

461] Жиром білованим, зверху ще й м'яса наклали сирого.

462] Старець усе це на дровах спалив, іскристим поливши

463] Жертву вином; юнаки з п'ятизубцями поруч юрмились.

464] Стегна усі попаливши й жертовних утроб скоштувавши,

465] М'яса покраяли решту, на гострі рожни настромили,

466] Все обережно спекли й познімали з вогню своєчасно.

467] А як упорались з цим і до спільної учти взялися,

468] Всі учтували, й ні в чім не було на тій учті нестатку.

469] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

470] Юні слуги, вина у кратери наливши по вінця,

471] Кожному в келих черпали, богам узливання вчинивши.

472] Співами цілий день юнаки ублажали ахейські

473] Гнівом пойнятого бога, пеани співаючи звучні

474] Далекосяжцю в пошану, і він з задоволенням слухав.

 

475] Сонце тим часом зайшло і темрява землю окрила,

476] Спать полягали усі поблизу корабельних причалів.

477] Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

478] В путь подалися вони до просторого стану ахеїв.

479] Вітру попутного дав Аполлон їм, стрілець дальносяжний.

480] От вони вправили щоглу і білі вітрила напнули,

481] Зразу ж середнє надулось вітрило, і хвиля пурпурна

482] Із-під корми корабля швидкоплинного вмить зашуміла.

483] Легко по хвилях він біг, верстаючи путь морехідну.

484] А як уже допливли до просторого стану ахеїв,

485] На суходіл вони витягли свій корабель чорнобокий

486] І над піском на високих підпорах його укріпили

487] Та й по своїх кораблях і наметах усі розійшлися.

 

488] В гніві тим часом сидів при своїх кораблях швидкоплинних

489] Богонароджений син Пелеїв, Ахілл прудконогий;

490] Ані ходив він на раду, де слави мужі набувають,

491] Ані на подвиги ратні, лиш миле ятрив своє серце,

492] Нудячи світом, душею ж борні він жадав бойової.

 

493] От удванадцяте вже світанкова зоря народилась,

494] І до Олімпу боги повернулися вічноживущі

495] Разом усі, йшов попереду Зевс. Не забула Фетіда

496] Ревних благань свого сина й, морські залишаючи хвилі,

497] З раннім туманом зійшла на Олімп і на небо велике.

498] Там громозвучного бачить Кроніда вона, що самотньо

499] На височіні Олімпу сидів многоверхого в хмарі.

500] Сіла вона біля нього й, коліна обнявши рукою

501] Лівою, до підборіддя правицею злегка торкнулась

502] І почала владаря Кроніона Зевса благати:

 

503] «Зевсе, наш батьку! Якщо з-між безсмертних словом чи ділом

504] Я коли-небудь тобі догодила, вволи мою волю -

505] Сина мого пошануй, бо коротковічніший всіх він

506] Інших. Скривдив його володар мужів Агамемнон

507] Тяжко - узяв нагороду його й нею сам володіє.

508] Ти ж, олімпійцю, за нього пометись, промислителю Зевсе.

509] Війську троянському дай перемогу, аж поки ахеї

510] Сина вшанують мого і пошаною знову звеличать».

 

511] Мовила так. Не сказав ані слова їй Зевс хмаровладний,

512] Довго він мовчки сидів. Вона ж, охопивши коліна,

513] Так їх, припавши, й тримала, і знову благала удруге:

 

514] «Дай обіцянку несхибну, на згоду кивни головою

515] Чи запереч, ти ж до страху байдужий, щоб знала напевно,

516] Як я, богиня, найменш пошанована поміж богами».

 

517] З гнівним обуренням мовив у відповідь Зевс хмаровладний:

518] «Справи погані, коли приневолиш мене посваритись

519] З Герою - лаять почне вона й тяжко мені докоряти.

520] Серед безсмертних богів вона й так уже вічно зі мною

521] Свариться й каже, що я троянам в боях помагаю.

522] Тож повертайся мерщій, щоб тебе не помітила часом

523] Гера. На мене цілком покладись, про все я подбаю.

524] Навіть, як хочеш, кивну головою, щоб знала напевно.

525] Це для безсмертних богів запорука від мене найбільша

526] Слова мого: бо безповоротне, повік нерушиме

527] І невідхильне воно, якщо я кивну головою».

 

528] Мовив Кротон, чорногустими здвигнувши бровами.

529] І з голови владаревої кучерів пасма нетлінні

530] Впали на плечі безсмертні, й великий Олімп похитнувся.

 

531] Поміркувавши отак, вони розійшлися. Богиня

532] Кинулась в море глибоке з вершин світлосяйних Олімпу.

533] Зевс повернувся до дому свого. Всі боги повставали

534] З крісел своїх назустріч отцеві; ніхто не насміливсь

535] Сидячи стріти його, і разом усі підвелися.

536] Сів він у крісло своє. А Гера усе вже збагнула,

537] Щойно побачивши, як до нього прийшла на пораду

538] Старця морського Нерея дочка, сріблонога Фетіда.

539] Тим-то до Зевса Кроніона в'їдливо мовити стала:

 

540] «Хто це, лукавче, з богів до тебе ходив на пораду?

541] Завжди приємно самому тобі, від мене окремо,

542] Потай вирішувать справи. Ніколи від щирого серця

543] Не потрудивсь ти, що маєш на мислі, мені розказати».

 

544] Відповідаючи, мовив їй батько людей і безсмертних:

545] «Геро, із рішень моїх ти не завжди й не всі сподівайся

546] Знати. Важко це буде тобі, хоч моя ти й дружина.

547] Що ж довірити слухові можна, раніше від тебе

548] Ані з богів, ні зі смертного люду ніхто не почує.

549] А як один, без богів, я обдумати рішенйя схочу,

550] То ні про що не розпитуй мене і сама не розвідуй».

 

551] В відповідь мовить йому велеока володарка Гера:

552] «О найгрізніший Кроніде, які це слова ти промовив!

553] Ані питати тебе, ні розвідувать я не збиралась,

554] Можеш спокійно собі вирішувать, що побажаєш.

555] Тільки я страшно боюсь, щоб тебе не ввела ув оману

556] Старця морського Нерея дочка, сріблонога Фетіда.

557] Вранці сиділа з тобою й коліна твої обіймала.

558] Мабуть, ти їй головою кивнув, що вшануєш Ахілла

559] Славою й знищиш навкруг кораблів ще багато ахеїв».

 

560] Відповідаючи, Зевс хмаровладний до неї промовив:

561] «Дивна ти, все дозираєш, ніяк не сховатись од тебе.

562] Тільки нічого не зможеш ти цим досягнуть, лише станеш

563] Далі від серця мого, й тобі ж воно вийде на гірше.

564] Вже коли сталося так, це значить - мені до вподоби.

565] Краще мовчки сиди, покоряючись слову моєму.

566] Не допоможуть тобі всі боги, скільки їх на Олімпі,

567] Тільки-но встану і руки на тебе здійму нездоланні».

 

568] Мовив, і острах обняв велеоку володарку Геру,

569] Мовчки сиділа вона, своє любе гамуючи серце.

570] Сумно зітхали у Зевсовім домі й боги наднебесні.

571] Врешті майстер славетний Гефест їм почав говорити,

572] Щоб свою матінку білораменну потішити, Геру.

 

573] «Справа то буде аж надто погана і зовсім нестерпна,

574] В разі почнете за смертних сваритися ви між собою,

575] Розбрат вчиняючи перед богами! Якої нам ждати

576] Радості з учти ясної, якщо ворожнеча панує?

577] Матінко, раджу тобі, хоч сама ти усе розумієш,

578] Зевсові-батьку приємне вчини, щоб знов не розгнівавсь

579] Батечко любий і учти б розкішної нам не потьмарив.

580] Тільки-но Зевс-олімпієць, владар блискавиць, того схоче,

581] З крісел нас викине всіх - набагато за нас він сильніший.

582] Ти ж до нього, проте, із м'якими звернися словами,

583] Й стане відразу тоді ласкавішим до нас олімпієць».

 

584] Так він сказав і, з сидіння підвівшись, келих дводонний

585] Матері любій у руки подав і промовив до неї:

 

586] «Перетерпи, моя матінко, все це, хоч як воно гірко,

587] Щоб не побачив на власні я очі тебе, моя люба,

588] Битою нині. Хоч сумно мені, а тобі я не зможу

589] Стати на поміч, адже олімпійцеві важко перечить.

590] Він-бо мене вже колись, як насмілився я боронити,

591] Міцно за ногу вхопив і з божистого скинув порога.

592] Вниз я летів цілий день і, коли вже заходило сонце,

593] Впав аж на Лемнос, ледве живий, ледь-ледь уже дихав.

594] І гостинно, проте, прийняли мене люди сінтійські».

595] Так говорив він, і білораменна всміхнулася Гера,

596] А, усміхнувшись, од сина взяла вона келих у руки.

597] Він же й іншим безсмертним, із правого боку почавши,

598] Став із кратери в їх чаші солодкий нектар наливати.

599] Сміхом лунким почали всеблаженні боги реготати,

600] Дивлячись, як по покоях Гефест метушився кульгавий.

 

601] Так цілий день вони там, аж до самого заходу сонця,

602] Все учтували, й ні в чім не було на тій учті нестатку,

603] Ні у звучанні дзвінкої формінги в руках Аполлона,

604] Ні у мелодіях муз, що по черзі чудово співали.

 

605] А як погасло вже зовсім сонячне сяйво яскраве,

606] Всі по домівках своїх спочивати вони розійшлися,

607] Сам-бо кульгавий Гефест, на всі руки митець незрівнянний,

608] Кожному дім збудував із хистом великим та вмінням.

609] Спати пішов володар блискавиць тоді, Зевс-олімпієць,

610] Де й раніше лягав, коли сон приходив солодкий.

611] Там опочив він, і золотошатна спочила з ним Гера.

 

 

 

ПІСНЯ ДРУГА

СОН. БЕОТІЯ, АБО ПЕРЕЛІК КОРАБЛІВ

 

 

1] Інші богове безсмертні й мужі усі збройнокомонні

2] Спали всю ніч, тільки Зевс не покоївся сном безтурботним.

3] Він у своєму роздумував серці, як краще Ахілла

4] Ушанувати та близ кораблів більш понищить ахеїв.

5] От що душею своєю він визнав, проте, за найкраще:

6] Пагубний Сон навести Агамемнону, сину Атрея;

7] Отже, покликав його він і слово промовив крилате:

 

8] «Пагубний Сне, полинь до швидких кораблів ахеянських

9] Та до намету ввійди Агамемнона, сина Атрея,

10] І передай неодмінно все те, що тобі доручу я.

11] Якнайретельніш до бою, скажи, хай готує ахеїв

12] Довговолосих, бо візьме він нині широкодорожнє

13] Місто троян - про це між богів, що живуть на Олімпі,

14] Іншої думки немає, усіх-бо до цього схилила

15] Гера проханням своїм; на троян вже нещастя чигає».

 

16] Так він промовив, і Сон полетів, повелінню покірний;

17] От незабаром досяг він швидких кораблів ахеянських

18] Й до Агамемнона, сина Атрея, ввійшов. У наметі

19] Спав собі той, і спокій навколо стеливсь божественний.

20] Став він йому в головах, подібний до сина Нелея,

21] Нестора-старця, якого над всіх шанував Агамемнон.

22] Так уподібнений старцеві, Сон тоді мовив божистий:

 

23] «Спиш ти, Атрея, відважного коней впокірника, сину!

24] Не подобає так мужеві радному ніч спочивати,

25] Судьби ж народу лежать на тобі та інші турботи!

26] Слухай уважно мене: від Зевса я вісник до тебе,

27] Він і здаля-бо тобою піклується й ласку являє.

28] Якнайретельніш велів готувати до бою ахеїв

29] Довговолосих, бо візьмеш ти нині широкодорожнє

30] Місто троян - про це між богів, що живуть на Олімпі,

31] Іншої думки немає, усіх-бо до цього схилила

32] Гера проханням своїм; на троян вже нещастя чигає

33] Волею Зевса. В серці затримай це, щоб не віддати

34] Щось забуттю, коли сон покине тебе найсолодший».

35] Мовив це й відійшов, Атріда самого лишивши

36] Повним ясних сподівань, яким не судилося збутись.

37] Думав, що в той же день завоює Пріамове місто,

38] Муж нерозумний, не знав він подій, що Зевс їх намислив.

39] Вирішив-бо у жахливих побоїщах знову багато

40] Зойків наслати нових і страждань на троян і ахеїв.

41] Встав він од сну, а навколо ще голос лунав божественний.

42] З ложа підвівся і сів, у м'який хітон одягнувшись,

43] Гарний, недавно пошитий, і плащ накинув широкий,

44] Пару красивих сандалій до ніг підв'язав він могутніх,

45] А через плечі срібноцвяхований меч перевісив,

46] Батьківське берло у руки узяв, повік незотлінне,

47] І до швидких подавсь кораблів міднозбройних ахеїв.

 

48] В час той богиня Еос над високий Олімп уже вийшла,

49] Денне світло являючи Зевсові й іншим безсмертним.

50] Отже, звелів Агамемнон окличникам дзвінкоголосим

51] Всіх на збори народні скликать пишнокосих ахеїв.

52] З кличем пішли вони, й от незабаром усі позбирались.

53] Під кораблем державця пілоського Нестора спершу

54] Раду старійшин, душею могутніх, у ряд посадив він.

55] Скликавши їх, він мудру почав з ними радити раду.

 

56] «Слухайте, друзі! Сон божестве'нний сьогодні з'явився

57] Серед священної ночі. На зріст-бо, на вигляд і вроду

58] Схожий на Нестора він богосвітлого був якнайбільше.

59] В головах став і з такими до мене звернувся словами:

 

60] «Спиш ти, Атрея, відважного коней впокірника, сину!

61] Не подобає так мужеві радному ніч спочивати,

62] Судьби ж народу лежать на тобі та інші турботи!

63] Слухай уважно мене: від Зевса я вісник до тебе,

64] Він і здаля-бо тобою піклується й ласку являє.

65] Якнайретельніш велів готувати до бою ахеїв

66] Довговолосих, бо візьмеш ти нині широкодорожнє

67] Місто троян - про це між богів, що живуть на Олімпі,

68] Іншої думки немає, усіх-бо до цього схилила

69] Гера проханням своїм; на троян вже нещастя чигає

70] Волею Зевса. В серці ти це збережи». Так промовив

71] І відлетів, - і солодкий сон мене зразу покинув.

72] «Як же, порадьте, до бою синів нам озброїть ахейських?

73] Спершу словами їм випробу я учиню, як годиться,

74] Й на кораблях многовеслих закличу їх звідси тікати,

75] Ви ж їх, кожного кожен, од цього відмовить старайтесь».

76] Так він промовив і сів. Тоді-то із місця свойого

77] Нестор підвівся, піщаного Пілоса сивий володар.

78] Намірів добрих він повен озвався й почав говорити:

 

79] «Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі!

80] Хай би хто інший з ахеїв про сон нам такий розповів би,

81] Ми б неправду йому завдали й відвернулись від нього.

82] Сон же цей бачив хто кращим вважається серед ахеїв;

83] Як же, порадьте, до бою синів нам озброїть ахейських?»

 

84] Так він промовив і перший вийшов із ради старійшин.

85] Всі повставали за ним берлоносні володарі, згодні

86] З мудрим людей вожаєм. Тим часом племена збирались.

87] Так, наче бджоли тривожні з ущелин між скель кам'янистих

88] Хмарка по хмарці роями густими весь час вилітають,

89] То виноградними гронами виснуть над квітом весняним,

90] То без упину в веснянім повітрі дзижчать і кружляють -

91] Так без числа від своїх кораблів і наметів племена

92] Вздовж узбережжя високого густо юрба за юрбою

93] Йшли на збори народні; вогнем між них Чутка шугала,

94] Вісниця Зевсова, йти підбиваючи, поки й зібрались.

95] Буйно вся площа гула, аж земля застогнала від люду,

96] Що розміщавсь по сидіннях; скрізь гомін стояв, його стримать

97] Дев'ять окличників, аж надриваючись криком нестямним,

98] Довго змагались, щоб чуть було паростків Зевса, державців.

99] Порозсідався насилу народ, всі місця прзаймали,

100] Й гамір утих. Підвівся володар тоді Агамемнон

101] З берлом в руках, що Гефест над ним потрудився майстерно.

102] Дав те берло Гефест владареві Кроніону Зевсу,

103] Потім його світлосяйному Зевс передав посланцеві.

104] А від Гермеса Пелопс дістав його, коней погонич,

105] Він же Атрею його передав, вожаєві народів.

106] Цей, умиравши, Тіесту, на вівці багатому, кинув,

107] Врешті Тіест залишив Агамемнону берло носити,

108] Щоб керував багатьма островами і Аргосом цілим.

109] Отже, на берло те спершись, він так до аргеїв промовив:

 

110] «Друзі мої! О герої данайські та слуги Арея!

111] Зевс, великий Кронід, у тяжку мене згубу заплутав,

112] Спершу, підступний, мені обіцяв, ще й кивнув головою,

113] Що повернусь, Іліон зруйнувавши, мурований міцно,

114] Нині ж на злу він наваживсь облуду й велить утікати

115] В Аргос безславним, тоді як згубив я вже стільки народу, -

116] Так всемогутньому Зевсові раптом тепер захотілось:

117] Міст-бо уже багатьох зруйнував він високі твердині

118] Й ще поруйнує немало - безмежна-бо Зевса могутність.

119] Соромно буде за нас і потомкам далеким дізнатись,

120] Що велелюдний такий і хоробрий народ, як ахеї,

121] Марно в цій бився війні, що даремно вони воювали

122] З меншим числом ворогів і не бачили наслідків жданих!

123] Бо якби справді схотіли з троянами разом ахеї,

124] Клятвенну склавши угоду, ряди полічить обопільно

125] І, скільки їх є, осельники Трої усі б позбирались,

126] Ми ж, ахейський народ, на десятки себе розділивши,

127] В кожен взяли б по троянину в чаші вино розливати, -

128] Без виночерпія в нас багато б лишилось десятків.

129] От наскільки, кажу, ахеїв чисельністю більше,

130] Аніж троян, що живуть у цім городі. Спільники ж їхні

131] Із багатьох городів хоробрі мужі списоборці -

132] От хто мене від мети відкидає, й хоч як я бажав би,

133] А Іліон многолюдний, проте, не дає зруйнувати.

134] Дев'ять-бо років великого Зевса уже проминуло,

135] Вже й кораблів деревина гниє і линви потліли.

136] Десь по домівках наші дружини і діти маленькі

137] Нас дожидають даремно, а діло, що ми задля нього

138] Раптом сюди прибули, зосталось не зроблене нами.

139] Отже, послухайте всі, і виконуймо те, що скажу я:

140] Швидше до рідного краю тікаймо відціль з кораблями, -

141] Широковуличну Трою ніколи-бо нам не узяти!»

 

142] Так він сказав, і серця у грудях всієї громади

143] Захвилювались, і в тих, хто рішень не знав попередніх.

144] Рух по зборах пішов, немов в Ікарійському морі

145] Хвиля могутня, коли, із Зевсових хмар налетівши,

146] Східний Евр і Нот полуденний її піднімають,

147] Чи як Зефір, що на ниви злотисті із заходу віє

148] Буйним поривом і хвилею клонить колосся високе, -

149] Так хвилювалися збори народні. З криком страшенним

150] Кинулись всі до своїх кораблів; мов хмара, з-під ніг їх

151] Курява вгору пливла; один одного-бо закликали

152] Швидше займать кораблі і спихати їх в море священне;

153] Чистили спішно рови; до неба здіймалися крики

154] Спраглих по дому; підпори із-під кораблів вибивали.

 

155] Так би, всупереч долі, ахеї додому вернулись,

156] Коб до Афіни із словом тоді не звернулася Гера:

 

157] «Горе нам, Зевса-егідодержавця незборена доню!

158] Що це, невже всі аргеї до милого отчого краю

159] Будуть тікать, відціля по хребтові широкого моря,

160] На похвальбу і Пріамові, й іншим троянам лишивши

161] Тут аргів'янку Єлену, що стільки за неї ахеїв

162] В Трої загинуло цій, далеко від отчого краю?

163] Швидше-бо йди до громади ахеїв мідянозбройних,

164] Кожного мужа своєю ласкавою мовою стримуй,

165] Щоб не спускали на море своїх кораблів крутобоких».

 

166] Чуючи це, не перечила їй ясноока Афіна,

167] Кинулась миттю з високих вершин олімпійських на землю

168] І опустилася близ кораблів бистрохідних ахейських.

169] Там Одіссея знайшла, що дорівнює мудрістю Зевсу, -

170] Перед своїм кораблем добропалубним мовчки стояв він, -

171] Туга тяжка-бо душу і серце йому охопила.

172] Близько спинилась і мовить йому ясноока Афіна:

 

173] «О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

174] Що це, невже втечете ви до милого отчого краю,

175] Кинувшись разом усі до своїх кораблів многовеслих,

176] На похвальбу і Пріамові, й іншим троянам лишивши

177] Тут аргів'янку Єлену, що стільки ахеїв за неї

178] В Трої загинуло цій, далеко від отчого краю?

179] Швидше-бо йди до громади ахеїв мідянозбройних,

180] Кожного мужа своєю ласкавою мовою стримуй,

181] Щоб не спускали на море своїх кораблів крутобоких».

 

182] Мовила так, і голос богині впізнав він одразу,

183] Й кинувся бігти, свій плащ уронивши. Та, слідом ішовши,

184] Плащ той підняв Еврібат, його ітакійський окличник,

185] Сам же, в путі Агамемнона, сина Атрея, зустрівши,

186] Батьківське берло від нього узяв він, повік незотлінне,

187] І до швидких подавсь кораблів міднозбройних ахеїв.

 

188] Там, владаря по дорозі чи знатного мужа зустрівши,

189] Кожного він зупиняв і стримував слово*м ласкавим:

 

190] «От божевільний! Не личить тобі полохливо тремтіти!

191] Краще спокійно сиди та й інших людей заспокоюй.

192] Сам-бо із певністю ти не відаєш думки Атріда, -

193] Вас випробовує він, а скоро й скарає ахеїв.

194] Що говорив він у раді - те чути не всім довелося.

195] Чи не впаде його гнів, як кара тяжка на ахеїв?

196] В гніві своєму страшні богорідні бувають державці, -

197] їх-бо достойність од Зевса, і любить їх Зевс-промислитель».

 

198] А як з народу натрапив кого, хто голос підносить,

199] Берлом його уперіщить і гострим нагримає словом:

 

200] «От божевільний! Ти б тихо сидів та інших би слухав,

201] Кращих за тебе, - ти ж - боягуз, воювать незугарний,

202] Ні на війні, ані в раді на тебе й не числять ніколи.

203] Адже не кожному тут поміж нас панувать, між ахеїв.

204] Блага нема в многовладді, - один хай буде державець.

205] Владар один, що йому хитромудрого Кроноса сином

206] Берло дано і закон, щоб над людом своїм володарив».

 

207] Владно так правував він у стані. І люд до майдану

208] Від кораблів і наметів знову лавиною ринув

209] З криком таким, наче бурний прибій многошумного моря

210] В скелі над берегом б'є, і хвиля рокоче невпинно.

 

211] От розмістились нарешті усі й по місцях посідали.

212] Тільки Терсіт горлав ще один, язикатий без міри, -

213] В грудях багато у себе словес він беріг легковажних,

214] Щоб по-пустому і не до пуття нападать на державців,

215] Тільки б своїми нападками викликать серед аргеїв

216] Сміх. Найпотворніший був він між тих, хто під Трою приходив:

217] Був клишоногий, коліно одне мав кульгаве; горбаті

218] Сходились плечі на грудях вузьких; голова.гостроверха

219] Вгору здіймалась, волоссям ріденьким заледве укрита.

220] Тяжко Ахілла ненавидів він і ще більш Одіссея

221] Й лаяв їх завжди. Тепер же нещадно ганьбить на весь голос

222] Став Агамемнона він богосвітлого. Правда, й ахеї,

223] Вкрай ним обурені, ремствувать серцем уже завзялися,

224] Цей же в словах ще прикріших почав Агамемнона лаять:

 

225] «Чим невдоволений знову, Атріде, чого ти ще хочеш?

226] Міді вже повно в наметах твоїх, і жінок уже повно,

227] Бранок добірних, що їх тобі першому, вої ахейські,

228] Ми вибирать даємо, захопивши подолане місто.

229] Золота знов тобі треба, щоб хтось із троянців комонних

230] Дав його в викуп за сина, що я чи хто інший з ахеїв

231] Із Іліона привів сюди, путами міцно зв'язавши?

232] Чи полонянки нової, щоб в любощах з нею єднатись,

233] Потай від нас захотів ти? Не личить тобі задля неї,

234] Бувши вождем, біду на синів накликати ахейських!

235] О боягузи нікчемні, ахеянки ви, не ахеї!

236] Тож з кораблями додому вертаймо, його ж залишімо

237] Здобиччю тут, біля Трої, втішатись. Нехай він побачить,

238] Є йому поміч від нас яка-небудь чи, може, немає.

239] От він сьогодні Ахілла, багато чим кращого мужа,

240] Тяжко зневажив, забрав нагороду його самовільно.

241] Жовчі замало в Ахіллових грудях: він надто терплячий.

242] Ти-бо інакше, Атріде, зухвалив би нині востаннє».

 

243] До Агамемнона так, поводатаря люду, лайливо

244] Мовив Терсіт. Та враз Одіссей підійшов богосвітлий,

245] Гнівно глянув спідлоба і мовив до нього суворо:

 

246] «Мелеш, Терсіте, пусте, хоч ти й балакун голосистий!

247] Змовкни й один мені тут не смій нападать на державців.

248] Більшої-бо, як кажу я, потвори нема серед смертних,

249] Скільки з Атрідами їх не прийшло сюди, до Іліона.

250] Отже, облиш язиком про владущих плескать привселюдно,

251] Лайкою їх обкидать, стерегти від них день повороту!

252] Справді ж не знає ніхто, як надалі обернеться діло,

253] В щасті вертатись чи ні синам доведеться ахейським.

 

254] Ти ж тут сидиш і ганьбиш Агамемнона, сина Атрея,

255] Тим, що герої данайські йому, вожаєві народів,

256] Надто багато дають, і прилюдно знущаєшся з нього.

257] Отже, кажу я тобі, і слова мої збудуться справді:

258] Тільки-но ще я тебе очманілим, як нині, побачу,

259] Хай того дня голови в Одіссея на плечах не стане,

260] Хай Телемаховим я вже більше не зватимусь батьком,

261] Як не схоплю я тебе, не зірву з тебе шат оцих любих,

262] Плащ, і хітон твій, і те, що сором тобі прикриває,

263] А самого з плачем до швидких кораблів не відправлю,

264] З зборів прогнавши з ганьбою й побоями тяжко побивши!»

265] Мовлячи так, він берлом по плечах його і по спині

266] Бив, аж той ізігнувсь і рясними умився сльозами.

267] Зразу ж рубцями кривавими спина взялась від ударів

268] Берла того золотого. Увесь він аж сів з переляку,

269] Скорчивсь од болю і, дивлячись тупо, втирав собі сльози.

270] Хоч і обурені ним, всі щиро сміялися з нього,

271] І не один говорив, поглядаючи в бік на сусіда:

 

272] «Гей, хоч безліку доблесних дій Одіссей учиняє,

273] Перший у добрій пораді і в подвигах збройних відважний,

274] Та між аргеїв сьогодні він виявив доблесть найвищу -

275] Тож горлаєві й наклепнику збив він усю велемовність.

276] Серце зухвале вже більше, напевно, його не підбурить

277] Так зневажати державців безличними лайки словами!»

 

278] Так говорили в юрбі. Одіссей тоді городоборець

279] Встав із берлом в руках. Ясноока з ни» поряд Афіна,

280] Вигляд прибравши окличника, людям звеліла мовчати,

281] Щоб у перших рядах і в останніх синове ахеїв

282] Слово розчути могли і слушну пораду збагнути.

283] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

 

284] «Сину Атрея, владарю наш, нині готують ахеї

285] Вічну ганьбу тобі перед всіма поколіннями смертних,

286] Слова дотримать не хочуть свого, що дали ще у день той,

287] Як із Аргоса, кіньми багатого, в путь вирушали, -

288] Лиш Іліон подолавши, мурований міцно, вернутись.

289] Нині ж, мов діти малі чи вдовиці жінки, між собою

290] Журяться тільки за тим, щоб швидше додому вернутись.

291] Справді-бо, важко здолати бажання - додому вернутись:

292] Всяк, хто й на місяць лише зостається один без дружини,

293] Тужно на свій корабель поглядає багатояремний,

294] Бурями гнаний зимою по хвилях бурхливого моря,

295] От нам дев'ятий вже рік сповняється коловоротний,

296] Як пробуваємо тут. Отож не корю, що ахеї

297] Тужно сидять при своїх кораблях крутобоких. Та сором

298] Марно тут гаяти час та й додому ні з чим повернутись.

299] Друзі, терпіння, зостаньтесь до часу ще тут, щоб дізнатись,

300] Правда, що нам про майбутнє Калхас віщував, чи неправда.

301] В пам'яті нашій ми це бережемо, і ви тому свідки -

302] Всі, кого Кери іще не взяли, які смерть нам приносять.

303] Вчора, здається, чи то позавчора, в Авліді ахейські

304] Разом зійшлись кораблі на загибель Пріамові й Трої,

305] Ми ж навкруги джерела на жертовниках наших священних

306] В жертву добірні складали безсмертним богам гекатомби

307] Серед платанів гіллястих, де била вода кришталева.

308] Там нам знамення з'явилось велике - з хребтом збагровілим

309] Змій страхітливий, на світ нам явленими самим олімпійцем,

310] Виповз із-під олтаря і злетів на платанове віття.

311] Горобенята сиділи, малі нетямущії дітки,

312] Високо там, на гіллі, заховані в листі густому,

313] Восьмеро й мати дев'ята, що тих породила дитяток, -

314] Змій їх поглинув усіх, хоч і жалібно так цвіріньчали,

315] Мати ж металась навколо, за рідними квилячи дітьми.

316] Вгору злетівши, вхопив за крило він і матінку тужну.

317] А як діток горобиних і матір він з ними поглинув,

318] Скрив із очей його бог, що раніше показував зримо, -

319] Кроноса мудролукавого син обернув його в камінь.

320] Мовчки всі ми стояли, дивуючись з того, що сталось,

321] В час-бо священної жертви це дивне страхіття з'явилось.

322] Зразу ж Калхас боговіщий озвався тоді і промовив:

323] «Що ж це немов оніміли ви, довговолосі ахеї?

324] Нині знамення нам Зевс показав, промислитель великий,

325] Пізнє, із здійсненням пізнім, та слава його не загине.

326] Так же, як цей і діток горобиних поїв, і їх матір,

327] Восьмеро й матір дев'яту, що тих породила дитяток,

328] Стільки ж під Троєю років ми будемо тут воювати,

329] А на десятім зруйнуємо широковуличне місто».

330] Так говорив він тоді, і все це збувається нині.

331] Тож залишаймося тут, в наголінниках мідних ахеї,

332] Поки аж візьмем-таки Пріамове місто велике».

 

333] Так він сказав, і всі зашуміли аргеї, й навколо

334] Гул кораблів страхітливий відлунював крики ахеїв,

335] Що Одіссея божистого слово так гучно схвалили.

336] Встав і озвався до них тоді Нестор, їздець староденний:

 

337] «Горе нам, галас ви тут підняли, як малі нетямущі

338] Діти, що їх аніяк воєнні діла не тривожать.

339] Як же із клятвами, як з договорами нашими буде?

340] Чи не в огонь полетять і задуми наші, і ради,

341] Й чистим вином узливання, і рукостискання на вірність?

342] Ми-бо змагаємось лиш на словах, а засобів інших

343] Винайти все неспроможні, хоч часу чимало вже тут ми.

 

344] Ги ж, Атріде, у рішеннях, як і раніш, непохитний,

345] Воєначальником будь над аргеями в січах жорстоких.

346] Гі лиш загинуть нехай - один або двоє - з ахеїв,

347] Хто замишлятиме потай - удачі їм в цьому не буде -

348] В Аргос вернутись раніше, ніж будемо знати напевно,

349] Ложна чи ні обітниця егідодержавного Зевса.

350] Цав-бо, кажу вам, підтвердження знак всемогутній Кроніон

351] Саме в той день, коли в кораблях бистрохідних рушали

352] Раті аргейські, троянам готуючи вбивство й загибель:

353] Блиснув перуном праворуч, знамення являючи віще.

354] Тим-то до дому свого хай ніхто не спішить повернутись,

355] Не перебувши раніше з жоною троянця в постелі

356] І за Єлени печаль, і сльози гіркі не помстившись.

357] А як страшенно вже хтось захоче додому вернутись -

358] Чорного хай корабля многовеслого тільки торкнеться -

359] Й перед очима у всіх він смерть і загин собі знайде.

360] Ти ж, володарю, і сам розважай, і іншого слухай:

361] Мабуть, не буде тобою відкинуто те, що скажу я:

362] По племенах і родах поділи, Агамемноне, воїв,

363] Родові рід, а племені плем'я нехай помагає.

364] Тільки-но зробиш ти так, і тобі покоряться ахеї.

365] Знатимеш зразу тоді, хто мужній з вождів і народів,

366] Хто полохливий, адже за своїх воюватиме кожен.

367] Знатимеш також, чи з волі богів не здолав ти ще міста,

368] Чи з недолугості воїв, у ділі військовім невмілих».

 

369] Відповідаючи, мовив владущий йому Агамемнон:

370] «Знову, старче, у раді синів ти долаєш ахейських!

371] Тільки б, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,

372] Радників десять таких у мене було між ахеїв,

373] Скоро упало б тоді владареве Пріамове місто,

374] Нашими взяте руками й зруйноване нами дощенту.

375] Та лиш нещастя мені шле Кроніон егідодержавний,

376] Кинувши в марні звади мене і в пусті суперечки.

377] Ми-бо за дівчину юну з Ахіллом змагались завзято

378] В гнівних словах, і та сварка з моєї вини почалася.

379] А як помиримось ми із ним коли-небудь, тоді вже

380] Лиха ніщо від троян і на мить не відхилить найменшу.

381] Та пообідайте перше, ніж бій розпочнемо Ареїв.

382] Кожен хай списа нагострить і щит свій хай добре насадить,

383] Кожен вдосталь оброку хай коням завдасть прудконогим,

384] Кожен хай повіз огляне свій з думкою про боєздатність,

385] Цілий-бо день змагатися будемо в справі Арея,

386] І відпочинку не буде нам, хоч би й на мить щонайменшу,

387] Поки аж ніч, надійшовши, мужів роз'ярілих розніме.

388] Потом ремінь щита просякнеться, який захищає

 

389] Воєві груди, й рука від важкості списа зомліє;

390] Потом укриється кінь, гембльований повіз тягнувши.

391] А як угледжу кого, шо осторонь бою захоче

392] При кораблях крутобоких лишитись, ніде після того

393] Не заховатись йому від псів і птахів ненаситних».

 

394] Мову скінчив він, і скрикнули гучно аргеї. Так хвиля,

395] До узбережжя поривами Нота південного гнана,

396] Б'є об скелі стрімчасті. Й нема їм од хвилі спокою

397] В зваді зустрічних вітрів, що відсіль і відтіль налітають.

398] Вставши, усі розійшлись і зникли поміж кораблями, -

399] Дим закуривсь по наметах, невдовзі й обід споживали.

400] Іншому з вічних богів свою кожен тут жертву приносив,

401] Урятувати від смерті благаючи й праці Арея.

402] А надмогутньому Зевсові владар мужів Агамемнон

403] В жертву гладкого бика заколов, п'ятирічного віком,

404] Скликав до себе тоді всеахейських старійшин найкращих -

405] Нестора першим та Ідоменея, володаря Кріту,

406] Разом із ними Еантів обох та сина Тідея,

407] Шостим по них - Одіссея, що розумом Зевсові рівний.

408] А Менелай, войовник гучномовний, прийшов без запросин,

409] Знав-бо він в серці своєму, чим його брат турбувався.

410] Стали вони круг бика, ячмінного зерна узявши,

411] Й так молитись тоді владущий почав Агамемнон:

 

412] «Зевсе великий, що в сяйві ефіру живеш, темнохмарний,

413] Сонце хай не заходить, хай темрява землю не криє,

414] Поки я вщент не зруйную Пріамові пишних чертогів,

415] Чорних від диму, і брам не спалю їх вогнем нещадимим,

416] Поки на грудях у Гектора не розірву я хітона

417] Гострою міддю й навкруг не поляжуть у пил головою

418] Товариші його всі й зубами не гризтимуть землю».

 

419] Так він благав, та молитви його не послухав Кроніон.

420] Жертву священну прийняв і ще збільшив труди неминучі.

421] А як усі помолились і зерном посипали жертву,

422] Шию зігнули, вмить зарубали і шкуру обдерли.

423] Потім, відрізавши стегна, з боків їх жиром обклали,

424] Згорнутим вдвоє, а зверху сирим іще м'ясом накрили

425] І на багатті спалили з сухого, безлистого хмизу,

426] Збій же увесь тримали на гострих рожнах над Гефестом.

427] Потім, як стегна спалили й жертовної з'їли утроби,

428] Інше все на шматки порубали й, рожнами проткнувши,

429] Смажили вміло й потім з вогню познімали старанно.

430] Всю закінчивши роботу, порозкладали наїдки

431] Й сіли вечеряти, й кожен в вечері тій рівну мав долю.

432] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

433] Нестор, їздець староденний, з таким до них словом звернувся:

 

434] «Славний сину Атреїв, владарю мужів Агамемнон,

435] Більше не гаймо часу на розмови і справи надалі

436] Не зволікаймо тієї, що бог на нас покладає.

437] Отже, звели, щоб ахеїв окличники мідянозбройних

438] До кораблів чорнобоких скликали негайно збиратись,

439] Ми ж усі разом тоді по широкому стану ахеїв

440] Пройдемо, щоб розбудить у них швидше палкого Арея».

 

441] Так він сказав. Тим не знехтував владар мужів Агамемнон.

442] Дзвінкоголосих гукнувши окличників, він ізвелів їм

443] Довговолосих до бою негайно скликати ахеїв.

444] Ці їх скликали, а ті - звідусюди збиралися швидко.

445] Кинулись разом з Атрідом паростки Зевса, державці,

446] Воїв ряди шикувать. Серед них ясноока Афіна

447] Дорогоцінну егіду несла нестаріючу й вічну,

448] Китиць із щирого золота сотня із неї звисала,

449] Сплетених гарно, і кожна із них - в гекатомбу ціною.

450] Сяючи блиском егіди, пройшла вона поміж ахеїв,

451] В бій закликаючи їх. І в кожного в серці з'явилась

452] Сила змагатися з ворогом, битися з ним безустанно.

453] Навіть милішим здалося їм раптом усім воювати,

454] Ніж в кораблях глибодонних до рідного краю вертатись.

 

455] Наче вогонь нищівний, що в безкраїх лісах розгорівся

456] На верховині гірській і далеко та заграва сяє,

457] Так же із лав, що проходили, від світлосяйної міді

458] Сяйво блискуче в повітрі аж неба самого сягало.

 

459] Мов перелітні зграї крилатих птахів Незліченні,

460] Диких гусей, журавлів чи лебедів ключ довгошиїх

461] В небі асійськім, обабіч Каїстрових течій струмистих,

462] Гоняться взад і вперед, на крилах красуючись легких,

463] З криком сідають на землю, і гомоном повняться луки, -

464] Від кораблів і наметів своїх племена незліченні

465] Ринули так у долину Скамандру. Аж стугоніла

466] Страшно земля під ногами людей і під кінським копитом.

467] На скамандрійських нарешті спинилося луках квітучих

468] Безліч їх, мов листя і квіти, як час їм надійде.

469] Наче докучливих мух дзиготливих рої незліченні

470] Понад кошарою вперто кружляють в пастушім обійсті

471] В пору весняну, коли молоко напливає в дійниці,

472] Довговолосії так на рівнині роїлись ахеї

473] Проти троян, палаючи прагненням геть їх понищить.

 

474] Як чабани, що кіз розпорошені всюди отари

475] Легко, проте, розрізняють, хоч би й перемішані в полі,

476] Так ахеїв вожді ряд у ряд їх і лаву до лави

477] Розподіляли до бою, й владущий між них Агамемнон.

478] Схожий очима й чолом із Зевсом він був, громовержцем,

 

479] Станом - з Ареєм, грудьми - з державцем морським Посейдоном.

 

480] Наче бугай вирізняється в череді з решти худоби,

481] Дужий бугай, між корів на вигоні зразу помітний, -

482] Саме таким того дня Атріда зробив олімпієць,

483] Вирізнив між багатьох, серед інших героїв одмітив.

 

484] Нині скажіть мені, Музи, жилиці осель на Олімпі,

485] Ви-бо, богині, буваєте скрізь, і все вам відомо,

486] Ми ж лиш чуток дослухаєм, нічого не знаєм напевно -

487] Хто у данаїв вожді і хто у них був владарями?

488] Воїв же ані назвати, ані полічить я не зможу,

489] Хоч би і десять я мав язиків і десять горлянок,

490] Голос би мав неослабний і мідяне серце у грудях.

491] Тільки хіба що ви, Музи, егідодержавного Зевса

492] Доньки, назвали б самі мені всіх, хто діставсь Іліона.

493] Отже, лише корабельних вождів я назву з кораблями.

 

494] П'ятеро мужніх вождів очолили рать беотійську -

495] Аркесілай, Пенелей, Протоенор і Клоній з Леїтом,

496] Йшли з ними ті, що в Гірії жили та Авліді скелястій,

497] В Схені та Сколі, в багатім на пагорби й ліс Етеоні,

498] В Граї, Теспеї, також в Мікалессі широкорівниннім.

499] Ті, що навколо Ілесія й Гарми жили та Ерітри,

500] Що Елеон, Окалею й також Петеон заселяли,

501] Гілу, а ще й Медеон, це гарно збудоване місто,

502] Копи, Евтресу і голубами уславлену Тісбу,

503] Що в Коронеї жили й Аліарті, травою багатім,

504] Ті, що Глісант заселяли, і ті, що прийшли із Платеї,

505] Й що в Гіпофівах жили, у гарно збудованім місті,

506] Та у священнім Онхесті, де вславлений гай Посейдона,

507] Й ті, що з Мідеї прийшли й виноградом багатої Арни,

508] Й ті, що в Нісі божистій жили й Антедоні далекім.

509] З ними прийшло п'ятдесят кораблів мореплавних, і в кожнім

510] Юних, дужих бійців беотійських сто двадцять сиділо.

 

511] Тих, що жили в Аспледоні, в Мінейськім жили Орхомені,

512] Вів Аскалаф за собою й Іалмен, синове Арея,

513] В батьківськім Актора домі їх Астіоха родила.

514] Дівчина та соромлива наверх, до своєї світлиці,

515] Вийшла, й могутній Арей перебув там із нею таємно.

516] Тридцять за ними тоді кораблів припливло крутобоких.

 

517] Схедій з Епістрофом, діти високого духом Іфіта,

518] Сина Навбола, ішли на чолі фокеїв численних,

519] Що Кіпаріс населяють і край Пітона скелястий,

520] Крісу божисту й Давліду, і тих, що живуть в Панопеї,

521] В Анемореї, і тих, що оселі їх круг Гіамполя,

522] Тих, що уздовж святої Кефісу-ріки проживають,

 

523] Тих, що в Лілеї живуть, при світлих Кефісу джерелах.

524] Сорок з собою вони кораблів привели чорнобоких.

525] Двоє вождів цих у лави стрункі шикували фокеїв

526] З лівого боку беотян, готуючи військо до бою.

 

527] Локри мали вождем Ойле'ща, швидкого Еанта,

528] Менший на зріст видававсь він од Телемоніда Еанта,

529] Менший багато, такий невеличкий, в броні полотняній.

530] А на списах перевищив панеллінів він і ахеїв.

531] Вів племена він, що Кінос, Опунт, Калліар заселяли,

532] Бесси пониззя, і Скарфу, й Авгеї долини принадні,

533] Тарфу, і Троній, і Багрія бистрого всі узбережжя.

534] Сорок з собою вони кораблів привели чорнобоких -

535] Локрів, що проти Евбеї священної їхні оселі.

 

536] Йшли із Евбеї абанти, що запалом дихали дужим,

537] Ті, що з Халкіди й багатої на виноград Гістіеї,

538] З Керінта, що біля моря, із Дія, високого міста,

539] Із Еретреї і ті, що у Стірі живуть та в Карісті.

540] Всіх за собою їх вів Елефенор, Ареєва парость,

541] Син Халкодонта, начальник відважних душею абантів.

542] Бистрі були ті абанти, із косами довгими ззаду,

543] Вої палкі, що ударом списів ясенових жадали

544] Панцирів мідну броню розбивати на грудях ворожих.

545] Сорок з собою вони кораблів привели чорнобоких.

546] Ті, що в Афінах жили, у гарно збудованім місті,

547] В цім Ерехтея могутнього краї, - його-бо Афіна,

548] Зевсова донька, зростила, родила ж земля хлібодайна,

549] В пишному храмі своєму Афіна його оселила, -

550] В коловороті років там усі юнаки афінейські

551] Жертви йому милостивні з биків і овечок приносять.

552] Воєначальником був Менестей у них, син Петеоїв, -

553] Серед людей земнородних ніхто так, як він, не умів ще

554] Коней до бою й мужів щитоносних ряди шикувати.

555] Вмів це лиш Нестор, що був набагато від нього старіший.

556] Він п'ятдесят кораблів із собою привів чорнобоких.

 

557] Із Саламіна дванадцять прийшло кораблів із Бантом,

558] Там поставив він їх, де афінські стояли фаланги.

 

559] Ті, що їм Аргос - оселя, й Тірінта, мурована міцно,

560] І Герміона, й Асіна, міста при затоці глибокій,

561] Гавань Ейону, й Трезен, й Епідавр, виноградом славетний,

562] Ті, що в Агіні живуть і в Масеті, і молодь ахейська -

563] Мали вождем Діомеда, що славен був голосом дужим,

564] З ними йшов і Стенел, славетного син Капанея;

565] Був ще третім вождем Евріал у них, муж богорівний,

566] Син Меністея і внук державця старого Талая.

567] Над усіма ж Діомед був, уславлений голосом дужим.

 

568] Вісім десятків вони кораблів привели чорнобоких.

 

569] Тих, що в Мікенах жили, у гарно збудованім місті,

570] Що заселяли Корінф і збудовані гарно Клеони,

571] u1088ретіреї долину принадну, і місто Орнею,

572] І Сікіон, що Адраст у ньому колись володарив;

573] Жителів Гіпересії і скель Гоноесси високих,

574] Тих, що в Пелені жили, і тих, що навкруг Егіона

575] І по всьому Егіалу, й широкої близько Геліки, -

576] їх аж на ста кораблях владущий привів Агамемнон,

577] Син Атреїв. Із ним прибуло найчисленніше військо

578] І найдобірніше. Сяючи зброї блискучою міддю,

579] Гордо він величавсь, між героями найвидатніший,

580] Саном верховним своїм і числом свого війська найбільшим.

 

581] Хто в Лакедемоні жив серед гір та глибоких ущелин,

582] В Спарті, у Фарісі та в голубами уславленій Мессі,

583] Хто проживав у Брісеях, осів хто в Авгеях принадних,

584] В Лаї та Гелосі, близько до моря прилеглому місті.

585] Тих, що навколо Етіла й Амікли були їх оселі, -

586] їх Агамемнона брат, Менелай, войовник гучномовний,

587] Вів шістдесят кораблів, їх лави окремо стояли,

588] Сам він у бій їх водив, одважності певен своєї,

589] Духу їм сам додавав войовничого, серцем палав-бо

590] Він за Єлени печаль і сльози гіркії помститись.

 

591] Ті, що у Пілосі їхні домівки, в Арені принадній,

592] В Трії, при броді Алфейськім, у гарно збудованім Епі,

593] В Кіпаріссеї, і ті, що навкруг Амфігени їх житла,

594] Й що Птелеон - їх оселя, і Ге'лос, і Дбріон той, де

595] Музи позбавили співу Таміра-фракійця, коли він

596] Із Ехалії колись від Евріта вертавсь, ехалійця.

597] В співі хваливсь він усіх подолати, коли б навіть Музи

598] Стали виспівувать, Зевса егідодержавного доньки.

599] В гніві наслали на нього вони сліпоту й відібрали

600] Співу божистого дар, і забув він, як грать на кіфарі.

601] А на чолі цього війська був Нестор, їздець староденний.

602] З ним дев'яносто до Трої прийшло кораблів крутобоких.

603] Тих, хто в Аркади жив, під узгір'ям Кіллени високим,

604] Близько могили Епіта, в країні бійців рукопашних,

605] Тих, що в Фенеї жили й Орхомені, на вівці багатім,

606] В Ріпі, Стратії й Еніспі, овіяній всіми вітрами,

607] Тих, що в Тегеї було їх житло, в Мантінеї принадній;

608] Тих, хто в Стімфалі житло мав, і тих, що жили в Паррасії, -

609] Син Анкея очолював їх, володар Агапенор,

610] Вів шістдесят кораблів він. Аркадських багато на кожнім

611] Воїв було, в ремеслі войовничім обізнаних добре.

612] Ці кораблі добропалубні владар мужів Агамемнон,

 

613] Син Атрея, їм дав - через море пливти винно-темне,

614] Дбали не дуже самі-бо вони про діла мореплавні.

 

615] Ті, що в Бупрасії, й ті, що в Еліді жили божественній,

616] Хто від Гірміни і аж до Мірсіна, найдальшого міста,

617] До Оленійської скелі й Алесія край населяє,

618] Мали чотири вожді над собою, і десять за кожним

619] Бистрих пливло кораблів, де багато містилось епеїв,

620] А на чолі їх були Амфімах і Талпій, синове

621] Перший - Ктеатів, а другий Еврітів - Акторові внуки.

622] Третім вождем був могутній Діор, Амарінка потомок.

623] Врешті четвертим був вожаєм Поліксен боговидий,

624] Син владаря Агасфена, що сам від Авгея походив.

 

625] Хто на Дуліхії жив, на святих островах Ехінадських,

626] В морі широкім далеко розкиданих проти Еліди,

627] Мегес у них за начальника був, до Арея подібний,

628] Син Філея-комонника, любого Зевсу Філея,

629] Що на Дуліхій із гніву на батька колись переїхав.

630] Сорок до Трої із ним прибуло кораблів чорнобоких.

 

631] Був Одіссей вожаєм кефаленян, душею великих,

632] Тих, що жили на Ітаці і Неріті трепетнолистім,

633] Що в Крокілеї жили й Егіліп населяли скелястий,

634] Тих, що оселю свою на Закінті мали й на Самі,

635] Й тих, що прилеглий до цих островів суходіл населяли.

636] Був їх вождем Одіссей, умом до Зевса подібний.

637] Разом із ним дванадцять пливло кораблів рудощоких.

 

638] Син Адремона Тоант привів етоліян^ собою,

639] Тих, що Плеврон населяли, хто в Олені жив і Пелені,

640] Й тих, що в Халкіді приморській і в горах жили Калідонських.

641] Тож не було вже синів одважного духом Ойнея,

642] Вмер-бо й сам він уже, й Мелеагр не живе русокудрий.

643] Отже, по всій Етолії Тоантові влада припала.

644] Сорок до Трої із ним прибуло кораблів чорнобоких.

 

645] Ідоменей, списоборець славетний, вождем був у крітян,

646] Тих, що у Кносі жили і обведеній муром Гортіні,

647] В Лікті, Мілеті й Лікасті, що скель білиною сріблиться,

648] В Рітії й Фесті, великих містах, населених густо,

649] Й інших усіх, що мали на Кріті стограднім оселю.

650] Ідоменей, уславлений списник, вождем був над ними

651] Та Меріон, на вбивцю мужів Еніалія схожий.

652] Вісімдесят вони вдвох привели кораблів чорнобоких.

 

653] А Тлеполем, син Геракла, могутній, на зріст величавий,

654] З Родоса дев'ять привів кораблів гордовитих родосян, -

655] Родос вони населяли, на три розділившись коліна -

656] Лінд, Іеліс і Камір, що скель білиною сріблиться.

657] Тож Тлеполем, списоборець славетний, мав провід над ними, -

 

658] Силі Геракловій був він народжений від Астіохи,

659] Що із Ефіри вивів її, з-над ріки Селеента,

660] В Зевсових юних годованців міст одібравши багато.

661] Цей Тлеполем, у тривкому Геракловім вирісши домі,

662] Сивого старця Лікімнія вбив, Ареєву парость,

663] Хоч той отцеві його доводивсь по матері дядьком.

664] Вмить кораблі спорядивши й супутців зібравши чимало,

665] Морем він з рідного краю утік, уникаючи помсти

666] Сили Геракла, що в інших зросла синах його й внуках.

667] Лиха зазнавши багато, він врешті на Родос -приїхав.

668] Там поселились вони трьома племенами й зазнали

669] Ласки від Зевса, який над богами й людьми владарює.

670] Тож надзвичайним багатством їх щедро обсипав Кроніон.

 

671] Вслід за Ніреєм із Сіми пливло троє суден однаких,

672] Вслід за Ніреєм, сином Аглаї й державця Харопа,

673] Вслід за Ніреєм, що серед данаїв, до Трої прибулих,

674] Найкрасивіший за всіх по Пелідові був бездоганнім.

675] Він слабосилий, проте, і народу привів небагато.

 

676] Тих же, що Нісір, і Крапат, і Кас острівці населяли,

677] Кос, Евріпілове місто, і всі острови Каліднійські,

678] Тих за собою вели Фідіпп і Антіф - полководці,

679] Двоє синів Фессала-вождя, що був сином Геракла.

680] Тридцять за ними рядами пливло кораблів крутобоких.

681] Далі йшли ті, що вітчизною їх пеласгічний був Аргос,

682] Ті, що Алопу і Алое, і ті, що Трехін населяли,

683] Фтію і землю Еллади, жінками прекрасними славну.

684] їх імена - мірмідоняни, елліни й з ними ахеї.

685] їх п'ятдесят кораблів з Ахіллом прийшло прудконогим.

686] Не про бурхливу, проте, вони в час той війну помишляли,

687] Бо ж не було кому їхні до бою провадити лави.

688] Між кораблів богосвітлий лежав Ахілл прудконогий,

689] Гнівом палаючи за Брісеїду струнку й пишнокосу,

690] Бранку, що вивів її по трудах бойових із Лернеса,

691] Весь зруйнувавши Лернес і стіни розбивши фіванські.

692] Там же Мінета й Епістрофа він подолав, списоборців,

693] Юних державця Евена синів, Селепа онуків.

694] В горі за нею лежав він, та мав підвестись незабаром.

 

695] Тих, що Філаку і Пірас, уквітчаний весь, населяли,

696] Любу Деметри ділянку, і матір овець Ітонею,

697] Морем омитий Антрон, Птелеон на травистому ложі, -

698] Протесілай над ними велителем був войовничий,

699] Поки він жив, - тепер його чорна земля укривала.

700] З горя подряпавши лиця, дружина його залишилась

701] В недобудованім домі. Упав він, дарданцем убитий,

702] Щойно з свого корабля зіскочив найпершим з ахеїв.

 

703] Не залишились вони без вождя, та за ним жалкували.

704] Лави їх зразу ж очолив Подарк, Ареєва парость,

705] Син Філакіда Іфікла, що множив отари овечі.

706] Протесілая, великого духом, він брат однокровний,

707] Віком молодший. Протесілай-бо, герой войовничий,

708] Старший був, дужчий за нього. І хоч без вождя не лишились,

709] Вої за ним жалкували, бо доблестю він визначався.

710] Сорок до Трої із ним прибуло кораблів чорнобоких.

 

711] Ті, що жили поблизу Бебе'ідського озера в Ферах,

712] Бебу, й Глафіри, й Яолк населяли, збудований гарно,

713] Ті кораблів одинадцять вели на чолі із Евмелом,

714] Сином Адмета улюбленим, - Пелія донька найкраща,

715] Юна Алкеста його породила, з жінок богосвітла.

 

716] Тих, що в Метоні жили, і хто населяв Тавмакію,

717] Хто Мелібею й скелястий мав Олізон за оселю,

718] Вів Філоктет, славетний із лука стрілець, за собою

719] Сім кораблів. На кожному з них п'ять десятків сиділо

720] Дужих гребців, що добре із лука уміли стріляти.

721] Тільки лежав він у муках жорстоких на острові дальнім,

722] Лемні священному, там, де його залишили ахеї,

723] В болях від рани, що згубна йому заподіяла гідра.

724] Стогнучи, там він лежав. Але довелося аргеям

725] Про Філоктета близ кораблів незабаром згадати.

726] Не залишились вони без вождя, та за ним жалкували.

727] Медон очолив їх лави, Ойлеїв син позашлюбний,

728] Рена його породила Ойлеєві-городоборфо.

 

729] В тих, що оселя їх - Трікка й Ітома на скелях кремнистих,

730] Хто населяв Ехалію, Евріта ехальського місто,

731] Воєначальників двоє було - Асклепія діти,

732] Славні людей лікарі, Подалірій удвох з Махаоном.

733] Тридцять за ними рядами пливло кораблів крутобоких.

 

734] Тих, хто в Орменії жив та близько джерел Гіпереї,

735] Тих, що житло їх Астерій та білі Тітана вершини,

736] їх Евріпіл провадив, Евемона син світлосяйний.

737] Сорок до Трої із ним прибуло кораблів чорнобоких.

 

738] В тих, що в Аргіссі жили і що населяли Гіртону,

739] Орту, Елону і з білого каменю весь Олооссон,

740] Воєначальником був Поліпет, войовник безутомний,

741] Син Пірітоя, що сам народивсь од безсмертного Зевса, -

742] Від Пірітоя його зачала Гіпподамія славна

743] В день, коли саме потвор покарав він, оброслих волоссям, -

744] Вигнав їх геть з Пеліона і гнав до країни етіків.

745] Був він вождем не один - Леонтей з ним, Ареєва парость,

746] Син Корона, відважного духом, нащадок Кенея.

747] Сорок із ними також прибуло кораблів чорнобоких.

 

748] Вів двадцять два кораблі Гуней за собою із Кіфа.

749] З ним еніе'няни йшли, і переби, вояки невтомні,

750] Й ті, хто оселі навкруг непогідної ставить Додони,

751] Й ті, хто ріллею піклується над Тітаресієм звабним,

752] Що до Пенея свою струменисту доносить вологу,

753] Та не зливає з Пенеєм її в срібнопінному вирі,

754] Тільки поверх його котиться плавно, немовби олива,

755] Стікс, жахливої клятви ріка, ті зволожує води.

 

756] Протой, син Тенфредона, очолював військо магнетів,

757] Що при Пенеї і при Пеліоні трепетнолистім

758] Мали житло. У них за начальника Протой був бистрий.

759] Сорок до Трої із ним прибуло кораблів чорнобоких.

760] Ось хто вождями вважались і провід вели у данаїв.

761] Хто ж найславетніший був поміж ними, скажи мені, Музо,

762] Сам чи кіньми, із тих, що пішли за Атрідами слідом?

 

763] Коней найкращих Феретів онук викохував здавна,

764] Юний Евмел їх і гнав, наче птахів, - легких, бистроногих,

765] Мастю однаких, однолітків, зростом і постаттю рівних.

766] На піерійських лугах зростив Аполлон срібнолукий

767] Тих кобилиць, що пострах Ареїв розносять обидві.

768] Найвидатніший з мужів був Еант, Теламонів нащадок,

769] Поки гнівився Ахілл; та дужчий і він був, і коні

770] Ті, що носили в боях бездоганного сина Пелея.

771] Він же близ крутобоких своїх кораблів мореплавних

772] Досі лежав, палаючи на Агамемнона гнівом,

773] Люду керманича. Вої ж його на морськім узбережжі

774] Бавились дисків метанням і гострих списів та стріляли

775] З луків своїх. Поблизу колісниць їхні коні тим часом

776] Паслися на конюшині й петрушку низинну жували.

777] Збруя державців усяка, накрита старанно, лежала

778] В їхніх наметах. Самі ж, войовничого прагнучи мати

779] Війську вождя, по стану тинялись, від бою далеко.

 

780] Рушила рать, і поле немовби вогнем запалало.

781] Вся застогнала земля, мов од гніву метателя грому

782] Зевса, коли він перунами вкруг Тіфоея шмагає

783] Землю в Арімах, де, кажуть, зробив Тіфоей собі ложе.

784] Стогоном тяжко так стугоніла земля під ногами

785] Воїв, що йшли. Проходили швидко вони по рівнині.

 

786] Вісниця бистра, з гіркою тоді вітронога Іріда

787] Вістю прийшла до троян від Зевса-егідодержавця.

788] Радили раду тим часом вони на подвір'ї в Пріама,

789] Разом зібралися всі - молоді із мужами старими.

790] Ставши близько, озвалась до них вітронога Іріда,

791] Голос Політа, сина Пріама, прибравши, - у час той

792] Стражем троян вартовим, на прудкі покладаючись ноги,

 

793] Він на високій могилі сидів Есіета старого

794] І чатував, коли з кораблів своїх рушать ахеї.

795] Вигляд прибравши його, промовила бистра Іріда:

 

796] «Завжди, о старче, любі тобі непотрібні розмови,

797] Наче за мирного часу. А нині ж війна безугавна!

798] В битвах жорстоких бувати немало мені довелося,

799] Війська ж такого численного й грізного я ще не бачив,

800] їх наче листя в лісах, мов піску на морськім узбережжі,

801] Йдуть по рівнині вони воювать проти нашого міста.

802] Ректоре, ти особливо послухай, що діяти маєш.

803] Спільників є в нас багато в Пріамовім місті великім,

804] Мови ж у різноплеменних загонів, тут зібраних, різні.

805] Хай же очолює кожен людей, над якими владар він,

806] Співгромадян хай у лави шикує й до бою виводить».

 

807] Так вона мовила, й Гектор пізнав, що то голос богині.

808] Збори він враз розпустив, і всі кинулись миттю до зброї.

809] Брами порозчиняли, з них ринули воїв загони

810] Піші й комонні. Гомін усюди лунав безугавний.

 

811] Є на розлогій рівнині, якраз перед Троєю-містом,

812] Пагорб високий, що легко його обійти звідусюди.

813] Люди усі Батіеєю пагорб отой називають,

814] А невмирущі боги - надгроб'ям Міріни стрімкої.

815] Там шикувались у лави трояни й союзники їхні.

816] Вождь у троян - великий був Гектор шоломосяйний,

817] Син Пріама. Найкращі з усіх, найчисленніші в нього

818] Збройні загони були, до бою на списах готові.

 

819] Вів за собою дарданів Еней, син Анхіза могутній,

820] Що від Анхіза колись породила його Афродіта,

821] Ложем на ідських вершинах богиня із смертним з'єднавшись.

822] Був він вождем не один, з ним ішли Архелох з Акамантом,

823] Двоє синів Антенора, досвідчені в справах військових,

 

824] Тих, що у Зелії їхнє житло, під обніжжями Іди,

825] Люд заможний, що чорну пили Есепову воду,

826] Плем'я троянське очолював син Лікаона блискучий,

827] Пандар, що сам Аполлон дарував йому лук скорострільний.

 

828] В тих, хто оселею мав Адрестею, й країну Апеську,

829] І Пітією, й Тереї-гори верховини високі,

830] В них на чолі був Адрест і Амфій в броні полотняній,

831] Двоє синів Меропа з Перкоти, що знався відмінно

832] На віщуванні, отже, синам на війну мужозгубну

833] Заборонив він іти. Вони ж не послухали слова

834] Віщого, - видно, вели вже їх Кери до чорної смерті.

 

835] Хто біля Практія жив, селився навколо Перкоти,

836] В Абіді, в Сесті житло мав або в богосвітлій Арісбі,

837] В тих Пртакід був начальником. Асій, мужів повелитель,

 

838] Асій, Гіртаків син, що великі, вогнистої масті

839] Коні з Арісби примчали його, з берегів Селеента.

840] Йшов Гіппотой на чолі пеласгів, племен списоборних,

841] Тих, що оселею мають широкоскибу Ларісу,

842] Разом їх вів з Гіппотоєм Пілей, Ареєва парость,

843] Лета обоє сини, Тевтаміда, пеласгів державця.

 

844] Йшли Акамант і хоробрий Пірой на чолі у фракіян,

845] Що Геллеспонт швидкоплинний у них береги омиває.

 

846] Був вождем у кіконів, списами озброєних, Евфем,

847] Син Кеада Трезена, годованця Зевса самогр.

 

848] Вів за собою Пірехм криволуких пеонян загони

849] Здалеку, із Амідона, де Аксій широкий струмує,

850] Аксій, що поїть найкращою в світі водою.

 

851] В бій пафлагонян вело Пілеменове серце кошлате,

852] З краю енетів прибулих, де мулів є диких багато,

853] Й тих, що оселі свої у Сесамі й Кіторі мали,

854] При берегах партенійських в домах проживали чудових,

855] На Еріфінських вершинах, у Кромні жили й Егіалі.

856] Йшли на чолі алізонів вождями Одій та Епістроф,

857] З дальнього краю, з Аліби, де срібла родовища гойні.

858] Місян - Хромій і Енном очолював, птаховіщатель,

859] Та від загибелі чорної не вберегли його птахи -

860] Смерть він прийняв від руки прудконогого сина Еака

861] В хвилях ріки, де й інших троян потопив той багато.

 

862] Військо фрігіян богоподібний Асканій і Форкіс

863] Із Асканії проводили, збройного подвигу спраглі.

864] Антіф і Местл меоніян загони вели за собою, -

865] Німфа Гігейського озера і Талемена синове, -

866] Вдвох меоніян вели вони тих, що під Тмолом родились.

867] Наст на чолі був у карів, що мовою грубою мовлять,

868] Тих, що в Мілеті живуть, живуть і на Фтірі, горі тій лісистій,

869] На узбережжях Меандру, на прикрих узгір'ях Мікали.

870] Йшов на чолі у них Наст із братом своїм Амфімахом,

871] Наст з Амфімахом, обидва Німіона світлі синове.

872] В золото вбраний, як дівчина, йшов Амфімах воювати,

873] От нерозумний! Воно ж не спасло від загибелі злої -

874] Смерть він прийняв від руки прудконогого сина Еака

875] В хвилях ріки - й забрав усе злото Ахілл войовничий.

 

876] Військо лікіян вели Сарпедон і Главк бездоганний

877] З дальнього краю, з Лікії, де Ксантові хвилі вирують.

 

 

 

ПІСНЯ ТРЕТЯ

КЛЯТВИ. ОГЛЯД ВІЙСЬКА З МУРІВ.

ДВОБІЙ АЛЕКСАНДРА І МЕНЕЛАЯ

 

 

1] От як скінчили вожді загони свої шикувати,

2] Ринули з криком і гуком трояни вперед, наче птиці, -

3] З криком таким журавлині ключі у високому небі

4] В вирій тікають від злої зими і дощів безнастанних,

5] До Океану-ріки із криком таким відлітають,

6] Смерть і загибель мужам несучи, низькорослим пігмеям, -

7] Напад на них вони лютий вчиняють у млі світанковій.

 

8] Мовчки, незламною дишучи силою, вийшли ахеї,

9] Кожен готовий в душі один одному поміч подати.

10] Як над гірськими вершинами Нот розливає тумани,

11] Для пастухів - немилі, для злодія ж - кращі від ночі, -

12] Видно не далі в тій млі, ніж падає кинутий камінь, -

13] Так під ногами у воїв, що йшли, підіймалися хмари

14] Куряви, швидко-бо всі по рівнині вони виступали.

 

15] А як, одні проти одних прямуючи, близько зійшлися,

16] Вийшов з троянського війська вперед Александр боговидий,

17] Вбраний у барсову шкуру і з луком кривим за плечима,

18] Й гострим мечем. У руках тримав два списи мідногострі

19] І, потрясаючи ними, усіх викликав він аргеїв

20] Найхоробріших - поміряти сили в страшному двобої.

 

21] Щойно побачив його Менелай, Ареєві любий,

22] Як перед військом великими кроками той виступає,

23] Радість відчув, мов лев зголоднілий, що здобич натрапив,

24] Дику на скелях козу чи рогатого оленя раптом

25] Вгледівши. Жадібно здобич зубами він рве, хоч навколо

26] Вже його пси прудконогі та юні ловці оточили.

27] Радість так само відчув Менелай, з боговидим Парісом

28] Близько зустрівшись: за кривду жадав він йому відплатити.

 

29] В повнім озброєнні він з колісниці на землю зіскочив.

 

30] Щойно побачив ізблизька його Александр боговидий

31] Перед рядами, серце у грудях йому затремтіло,

32] В шереги воїв своїх одступив він, тікаючи смерті;

33] Наче в ущелинах гір подорожній, дракона зустрівши,

34] Враз усім тілом тремтить, і вбік відскакує швидко,

35] І утікає чим дужче, і лиця йому полотніють, -

36] В страхові так затремтів перед сином Атрея й сховався

37] В лави стрункі гордовитих троян Александр боговидий.

 

38] Бачив те Гектор і став словами ганьби докоряти:

39] «Горе-Паріс, женолюбе, хоробрий лиш з вигляду звабник!

40] Краще б ти зовсім на світ не родивсь чи безшлюбний загинув!

41] Як би хотів я того, та й для тебе це краще, ніж нині

42] Перед всіма такого безчестя й неслави зазнати!

43] Чуєш, як з тебе регочуться довговолосі ахеї,

44] Що первоборцем хоробрим вважали тебе, на твій красний

45] Дивлячись вигляд, у тебе ж ні сили в душі, ні відваги!

46] Й як ти насмілився, бувши таким, в кораблях мореплавних,

47] Товаришів назбиравши надійних, пливти через море,

48] До чужоземців пройти і зухвало із дальнього краю

49] Викрасти жінку прекрасну, невістку мужів списоборних,

50] Батькові твому на горе, і місту, й народові всьому,

51] Та ворогам лиш на радість, для себе ж самого - на сором!

52] Чом же Ареєві любого ти не пождав Менелая?

53] Знав би, в якого ти мужа дружину відняв пишноцвітну!

54] Не помогли б ні кіфара тобі, ні дари Афродіти,

55] Кучері й врода, якби ти у куряві мертвий валявся.

56] Та боязкі ті трояни занадто, а то вже давно б ти

57] Був у каміннім хітоні за лихо, яке заподіяв».

 

58] Відповідаючи, мовив йому Александр боговидий:

59] «Гекторе, лаєш мене недарма, справедливо ти лаєш.

60] Завжди-бо серце твоє непохитне, немовби сокира,

61] Що в деревину впинається й розмах посилює в теслі,

62] Як корабельного бруса майстерно і вправно він теше.

63] Так же і в грудях у тебе тверде й безтрепетне серце.

64] Тільки дарів чарівних золотої не гань Афродіти.

65] Славних дарів божественних не гоже-бо людям зрікатись -

66] Тільки боги їх дають, сам ніхто їх одержать не може.

67] А як бажаєш тепер, щоб бій розпочав я й змагався,

68] Хай посідають на землю трояни усі і ахеї,

69] Вийду тоді я вперед з Менелаєм, Ареєві любим,

70] Битися з ним за Єлену й скарби, що взяв я із нею.

71] Хто переможе й себе у двобої проявить сильнішим,

72] Жінку з скарбами її хай веде за собою додому.

73] Ви ж, договір про дружбу засвідчивши в клятвах священних,

 

74] В широкоскибій Трої живіть, а ті вернуться в Аргос,

75] Кіньми багатий, в Ахею, жінками вродливими славну».

 

76] Так він сказав. Слова його з радістю вислухав Гектор,

77] Вийшов вперед із лав він троянських і лави їх стримав -

78] Спис ухопив посередині, й стали вони нерухомо.

79] Довговолосі ж, із гнутих націлившись луків, ахеї

80] Стріли метать почали і кидати в нього камінням.

81] Голосно крикнув тоді володар мужів Агамемнон:

 

82] «Стійте, аргеї, заждіть, не стріляйте, синове ахеїв!

83] Слово нам хоче промовити Гектор шоломосяйний».

 

84] Так він сказав, і враз зупинили свій запал трояни

85] Й мовчки стояли. До ратей обох тоді Гектор промовив:

 

86] «Слухайте, Трої сини й в наголінниках мідних ахеї,

87] Що говорив Александр, від якого вся звада між нами.

88] Він закликає троян, а з ними так само й ахеїв

89] Пишну з плечей своїх зброю на землю зложить многоплідну,

90] Сам же він вийде вперед з Менелаєм, Ареєві любим,

91] Битися з ним за Єлену й скарби, що взяв він із нею.

92] Хто переможе й себе у двобої проявить сильнішим,

93] Жінку з скарбами її хай веде за собою додому.

94] Ми ж договір про дружбу засвідчимо в клятвах священних».

 

95] Так він сказав. Всі навколо стояли в мовчанні глибокім.

96] Врешті озвався із словом до них Менелай гучномовний:

 

97] «Слухайте ж ви і мене. Найтяжчим-бо пройняте болем

98] Серце моє. І сам-бо я мислю - вже час розійтися

99] Мирно аргеям з троянами. Досить вже лиха зазнали

100] Через цю зваду мою і призвідця її Александра.

101] Той з нас обох, кому долею суджена смерть і загибель,

102] Хай умирає. Інші ж із миром усі розійдіться.

103] Та приведіть сюди чорне ягня і білу ягницю -

104] Сонцю й Землі. Для Зевса ми інше іще приведемо.

105] Силу Пріамову теж приведіть, щоб клятви завірив

106] Сам він, бо високодумні синове його й віроломні, -

107] Зевсових клятв щоб ніхто не посмів би зухвало порушить.

108] Наче той вітер, витають молодших людей міркування.

109] Стане ж до справи старіший, то пильно вперед і назад він

110] Гляне, - так, щоби вийшло обом сторонам якнайкраще».

 

111] Так він промовив. І радість троян охопила й ахеїв:

112] Блисла надія тоді, що війна осоружна скінчиться.

113] Скочили всі з колісниць, поставили коней рядами,

114] Зброю із себе зняли й на землю одні проти одних

115] Склали близенько - два війська лиш смужка мала розділяла.

116] Гектор окличників двох до міста послав невідкладно

117] Пару ягнят привести і Пріама старого покликать.

118] А одночасно й Талтібія вирядив вождь Агамемнон

 

119] До кораблів крутобоких негайно іти і пригнати

120] Звідти ягня, і не смів Агамемнона він не послухать.

 

121] Звістку білораменній Єлені Іріда приносить,

122] Вигляд зовиці прибравши, дружини Антеноріда, -

123] Син-бо Антенора, Гелікаон-володар, за дружину

124] Мав Лаодіку, на вроду з Пріамових дочок найкращу.

125] В домі застали Єлену - та ткала великий, подвійний

126] Плащ пурпуровий, на нім бойові гаптувала змагання

127] Поміж троян конеборних і міднохітонних ахеїв,

128] Що від Ареєвих рук перетерпіли стільки за-неї.

129] Близько спинившись, їй мовила так прудконога Іріда:

 

130] «Вийди-но, люба красуне, поглянь, яке діється диво

131] Поміж троян конеборних і міднохітонних ахеїв!

132] Вів на рівнину одних проти одних Арей многослізний

133] Воїв отих, войовничого сповнених, згубного шалу,

134] Й от вони мовчки стоять, війна поміж них припинилась,

135] Сперлись усі на щити, списи повтикали у землю.

136] Тільки один Александр з Менелаєм, Ареєві любим,

137] Вдвох на великих списах змагатися будуть за тебе.

138] Хто переможе, тому ти дружиною любою станеш».

139] Мовивши це, богиня солодке бажання збудила

140] В неї до першого мужа, і міста, й батьків її милих.

141] Швидко вона, срібно-біле напнувши тонке покривало,

142] Вийшла з світлиці своєї, рясні проливаючи сльози,

143] І не сама: з нею разом зійшли дві служниці додолу,

144] Етра, Піттеєва донька, й Клімена услід велеока.

145] От незабаром вони до Скейської брами добігли,

 

146] В вежі над брамою там з Пріамом, Пантоєм, Тіметом,

147] Лампом, і Клітієм, та Гікетаоном, віттю Арея,

148] Ще й Укалегон удвох із Антенором, мудрі обидва, -

149] Люду старійшини всі над брамою в вежі сиділи,

150] Надто старі, щоб іти воювати, але - красномовці,

151] Вславлені скрізь, неначе цикади, що в лісі зеленім,

152] Сидячи в вітті дерев, виспівують солодкозвучно.

153] Так і троянські вожді на вежі сиділи високій.

154] Щойно уздріли Єлену вони, що доходила вежі,

155] Стиха між себе крилаті слова почали промовляти:

156] «Ані троян неможливо, ні мідноголінних ахеїв

157] Ганить, що злигоднів безмір за жінку таку вони терплять.

158] Страшно обличчям своїм на богинь вона схожа безсмертних.

159] Та хоч яка вона є, кораблем хай додому вертає,

160] Тільки б надалі нещасть не лишала ні нам, ні потомкам».

161] Так говорили, Пріам же до себе Єлену покликав:

162] «Люба дитино, підходь-но сюди і сідай біля мене.

163] Першого мужа побачиш, і родичів близьких, і друзів.

 

164] Передо мною не винна ти, винні лиш вічні богове, -

165] То лиш вони повели на війну многослізну ахеїв.

166] Ти ж назови мені тут ім'я того велетня мужа,

167] Що за ахеянин то, високий такий і могутній?

168] Є між ахеями зростом і постаттю й вищі за нього,

169] Але такого прекрасного й гідного виглядом мужа

170] Очі мої ще не бачили. Тож на державця він схожий».

 

171] В відповідь мовить Єлена йому, між жінок богосвітла:

172] «Свекоре любий, я страх і пошану до тебе вчуваю.

173] Краще б лиха мене смерть обняла того дня, коли з сином

174] Я від'їжджала твоїм, світлицю лишаючи шлюбну,

175] Донечку милу, й родину мою, і улюблених подруг.

176] Але не сталося так, отим-то й слізьми умліваю.

177] Зараз тобі відповім, що хочеш ти знати й питаєш.

178] Перед тобою - широковладний Атрід Агамемнон,

179] Славний державець, до того іще й списоборець могутній.

180] Дівер він був мені, сучці безстидній! Якби ж то ним був він!»

 

181] Так говорила, і старець, із нього дивуючись, мовив:

182] «Благословенний богами Атріде, від роду щасливий!

183] Скільки у владі твоїй синів пробував ахейських!

184] Був я в Фрігії колись, виноградними лозами славній,

185] Бачив я там бистрокінних фрігіян загони численні,

186] Військо Отрея й полки богорівного бачив Мігдона.

187] Вздовж узбережжя Сангарія їхній стояв тоді табір.

188] Був же тоді поміж ними і я як їхній союзник

189] В день той, коли амазонки з'явилися муйоподібні.

190] Стільки їх все ж не було, скільки тут бистрооких ахеїв».

 

191] Другим тоді Одіссея уздрівши, спитав її старець:

192] «Люба дитино, тепер і про цього скажи мені - хто він?

193] Хоч головою він нижчий таки, ніж Атрід Агамемнон,

194] А як поглянути - ширший від нього грудьми і плечима.

195] Зброю свою бойову на землю він склав многоплідну,

196] Сам же, немов той овен, він шереги війська обходить.

197] Справді-бо він таки на барана густорунного схожий,

198] Що крізь отару проходить численних овець срібнововних».

 

199] В відповідь мовить йому народжена Зевсом Єлена:

200] «Муж цей - Лаерта старого то син, Одіссей велемудрий.

201] Він між народом Ітаки, скелястого острова, виріс,

202] В хитрощах знається всяких і тямить в порадах розумних».

 

203] Мудрий Антенор з таким тоді словом до неї звернувся:

204] «Чистая правда усе, що зараз ти мовила, жінко,

205] Бо задля тебе колись посланцем Одіссей богосвітлий

206] Вже приїздив був сюди з Менелаєм, Ареєві любим.

207] В домі своєму приймав я обох, частував їх гостинно:

208] Запам'ятав я і постаті їхні, й поради розумні,

209] Як на нараду троян обоє приходили разом,

210] Стоячи, пліч шириною з-між них Менелай вирізнявся,

211] Сидячи поряд із ним, Одіссей здавався ставнішим.

212] А починали на зборах слова вони й задуми ткати,

213] То Менелай говорив хоч виразно, але швидкомовно

214] Й коротко дуже - не був говіркий, балакун многослівний,

215] Стисло умів промовляти, хоч віком він був і молодший,

216] А як підводився з місця свого Одіссей велемудрий -

217] Довго мовчки стояв, утупивши очі у землю,

218] Берла ні взад, ні вперед не хилив у своїй-він правиці,

219] А непохитно тримав, немовби до того незвиклий.

220] Скажеш ти - чимсь роздратований він чи якийсь навіжений.

221] Тільки як видобув він із грудей своїх голос могутній -

222] Мова його гомоніла, як та снігова хуртовина,

223] Й годі із смертних комусь тоді з Одіссеєм змагатись.

224] Не дивувались і ми вже, який він був доти на вигляд».

 

225] Третім Еанта побачивши, знову спитав її старець:

226] «Хто ж бо ахеянин цей, величавий такий і могутній?

227] Всіх перевищив аргеїв він зростом і пліч шириною».

 

228] Мовить йому довгошатна Єлена, з жінок богосвітла:

229] «Велетень цей - то Еант, оплот і опора ахеїв.

230] З другого боку, як бог, стоїть серед воїнів крітських

231] Ідоменей, кругом його крітські вожді оточили.

232] Часто його Менелай пригощав, Ареєві любий,

233] В нашому домі, коли приїздив він із острова Кріту.

234] Бачу я й інших там нині усіх бистрооких ахеїв -

235] Легко пізнала б я кожного й навіть на ймення назвала б.

236] Воєначальників двох лиш не можу знайти я між ними -

237] Кастора, коней впокірника, й п'ястю бійця Полідевка,

238] Рідних братів моїх: мати моя їх обох породила.

239] Чи з Лакедемона любого з військом вони й не рушали,

240] Чи й доплили аж сюди на своїх кораблях мореплавних,

241] Га не бажають до бою із іншими разом ставати,

242] Глуму й зневаг боячись, що на долю мені випадають».

 

243] Мовила так, але їх узяла вже земля життєдайна

244] У Лакедемоні, там, де мила була їх отчизна.

 

245] В час той окличники в жертву богам несли через місто

246] Пару ягнят і плід польовий, що серця звеселяє,

247] Вина в козиних міхах. Ідей же, окличник, кратеру

248] Ніс у руках осяйну і келихи золотоплавні.

249] Так, підійшовши до старця Пріама, його умовляв він:

 

250] «Встань, Лаомедонтіаде, зовуть тебе кращії люди

251] З-поміж троян конеборних і міднохітонних ахеїв

252] Вийти до них на рівнину засвідчити клятви священні.

253] Твій-бо син Александр з Менелаєм, Ареєві любим,

 

254] З довгими стануть списами за жінку двобоєм змагатись.

255] Хто переможе, той жінку і всі її скарби здобуде.

256] Ми, договір про дружбу засвідчивши в клятвах священних,

257] В широкоскибій житимем Трої, ті вернуться в Аргос,

258] Кіньми багатий, в Ахею, жінками вродливими славну».

 

259] Так він сказав, і жахнувся Пріам староденний, і коней

260] Бистрих велів запрягать. За хвилину був повіз готовий.

261] Вийшов старець на нього і взявсь за натягнуті віжки.

262] Поряд Антенор із ним на прегарній стояв колісниці.

263] Коней крізь Скейські ворота вони на рівнину погнали.

 

264] Скоро туди прибули, де трояни й ахеї стояли,

265] Із колісниці своєї на землю зійшли многоплідну

266] І посередині разом пішли між троян і ахеїв.

267] З місця тоді підвелися володар мужів Агамемнон

268] І Одіссей велемудрий. Окличники славні жертовних

269] Тут же овець привели, і вина у блискучій кратері

270] їм намішали, і воду зливали державцям на руки.

271] Син же Атрея рукою свій витягнув ніж, що звичайно

272] В нього при боці висів біля піхов меча величезних,

273] Вовну відрізав з голів у ягнят, і окличники зараз

274] Пороздавали її троянським вождям і ахейським.

275] Руки здіймаючи, голосно став Агамемнон молитись:

 

276] «Зевсе, наш батьку, володарю Іди, преславний, великий!

277] Сонце, що бачиш усе з високості, все чуєш на світі,

278] Ріки, й земля, і ви, що в підземних оселях нещадно

279] Мертвих караєте всіх, хто зламав за житА свою клятву,

280] Свідками будьте ви нам, охоронцями клятві священній!

281] Як у двобої отут уб'є Александр Менелая,

282] Хай залишає Єлену собі з дорогими скарбами,

283] Ми ж попливемо назад на своїх кораблях мореплавних.

284] Але якщо Александра уб'є Менелай русокудрий,

285] Хай нам трояни Єлену назад із скарбами повернуть,

286] Повністю хай і пеню, як належить, аргеям заплатять,

287] Так, щоб пам'ять про це й для майбутніх потомків лишилась.

288] А як платити не схоче Пріам і Пріамові діти

289] Те, що належить, коли б Александр у двобої загинув,

290] Тут і надалі лишусь за пеню я оту воювати,

291] Поки нарешті війни не завершу кінцем переможним».

 

292] Мовив і, горла ягнят полоснувши нещадною міддю,

293] Враз їх на землю поклав, ті ж, останній спускаючи подих,

294] В судорогах трепетали: бо ж сил позбавила мідь їх.

295] Потім, у чаші з кратери черпнувши вина, з молитвами

296] Вічноживущим богам творить почали узливання.

297] Так не один виголошував з-поміж троян і ахеїв:

 

298] «Зевсе, преславний, великий, та інші богове безсмертні!

 

299] В першого з тих, хто клятву священну порушить посміє,

300] Мозок нехай по землі, немов це вино, розіллється

301] В них і в дітей їх, жінками ж інші нехай володіють».

 

302] Так говорили. Та цих молитов не послухав Кротон.

303] В час той Пріам Дарданід таким до них словом озвався:

 

304] «Слухайте, Трої сини і мідноголінні ахеї!

305] Я в Іліон, вітрами овіяний, зараз вертаюсь.

306] Сили немає на власні дивитися очі, як буде

307] Битись мій син дорогий з Менелаєм, Ареєві любим.

308] Знає один тільки Зевс та інші богове безсмертні,

309] Хто з них на смерть у двобої приречений долі велінням».

 

310] Мовив, і, в повіз поклавши овнів отих, муж богорівний

311] Вийшов на нього й сам і узявсь за натягнуті віжки.

312] Поруч Антенор із ним на прегарній стояв колісниці.

313] До Іліона назад удвох вони разом вернулись.

 

314] Гектор тим часом, Пріама дитя, й Одіссей богосвітлий

315] Спершу одміряли місце двобою і, вкинувши потім

316] В мідянокутий шолом жеребки, потрусили, щоб мати

317] Знак, кому першому кидати мідного списа в двобої.

318] Руки здіймаючи, стали обидва народи молитись.

319] Так не один виголошував з-поміж троян і ахеїв:

 

320] «Зевсе, наш батьку, володарю Іди, преславний, великий!

321] Дай, щоб той з них, хто винен у зваді оцій поміж нами,

322] Смертю побитий, зійшов у А'ідову темну оселю,

323] Ми ж свою дружбу у клятвах священних зміцнили б навіки».

 

324] Так говорили. Шоломосяйний труснув жеребками

325] Гектор, назад одвернувшись. І випав Парісові жереб.

326] Всі посідали рядами там саме, де кожен рисистих

327] Коней тримав на припоні й оздоблена зброя лежала.

328] От пишнокосої муж Єлени, Паріс богосвітлий,

329] Свій обладунок прегарний на плечі почав одягати.

330] Спершу собі на гомілки наклав наголінники мідні,

331] Дуже красиві, срібними пряжками їх застебнувши.

332] Потім і панцир на груди свої надягнув, що від брата

333] Мав Лікаона: йому-бо якраз він приходивсь до міри.

334] Через плече перевісив він срібноцвяхований мідний

335] Меч свій і щит - міцний і великий - узяв із собою.

336] Голову дужу шоломом покрив він, кутим майстерно,

337] З кінською гривою, - страшно над гребнем вона розвівалась.

338] Вибрав і списа міцного, що саме прийшовсь до долоні.

339] Зброю так само почав бойову й Менелай одягати.

 

340] А як у лавах своїх нарешті озброївся кожен,

341] Вийшли вони на середину поміж троян і ахеїв,

342] Погляди грізно схрестивши. Були всі охоплені жахом -

343] І конеборні трояни, і мідноголінні ахеї.

 

344] Близько один проти одного стали на змірянім полі

345] І в войовничім завзятті списами лише потрясали.

346] Перший метнув уперед Александр довготінного списа

347] Й сильно ударив Атріда у щит, на всі сторони рівний,

348] Міді ж, проте, не пробив, і зігнулося вістря списове

349] В броні щита. Після цього підняв Менелай, син Атрея,

350] Мідного списа, до Зевса взиваючи, батька живущих:

 

351] «Дай мені, Зевсе, помститись над тим, хто так мене скривдив,

352] Хай від моєї руки Александр богосвітлий загине,

353] Так щоб навіть і той, хто лиш має родитись, жахався

354] Дружні чуття зневажать і злом за гостинність платити».

 

355] Так він сказав, замахнувся, метнув довготінного списа

356] Й сильно ударив Паріса у щит, на всі сторони рівний.

357] Зразу щита простромив осяйного могутнім він списом,

358] Що й через панцир пройшов, оздоблений пишно й багато.

359] Проти самої пахвини роздер Александру хітона

360] Спис той. Та вчасно крутнувсь він і чорної смерті уникнув.

361] З піхов Атрід тоді вихопив срібноцвяхований меч свій

362] І, розмахнувшись, ударив по гребню шолома. Зламався

363] Меч аж на три і чотири уламки і з рук його випав.

364] Тяжко зойкнув Атрід, на широке поглянувши небо:

 

365] «Зевсе, наш батьку, ніхто із богів не вредніший за тебе!

366] На Александрові я вже помститись гадав за підступність,

367] Та поламавсь мені меч у руках, і з міцної долоні

368] Марно мій спис вилітав, - його ж бо, проте, не убив я!»

 

369] Так він сказав, ухопив за шолом довгогривий Паріса

370] І поволік, шарпонувши, до мідноголінних ахеїв.

371] Ніжну шию стискав Александрові ремінь узорний,

372] Що за підв'язку шоломові був під його підборіддям.

373] Вже б і його доволік, невимовної слави зажив би,

374] Коб Афродіта за ними не стежила, Зевсова донька,

375] І не порвала той ремінь, з волової кроєний шкури.

376] Тож порожній шолом у могутній руці опинився.

377] Розмахом дужим його до мідноголінних ахеїв

378] Кинув герой, і вони тут же шолом підхопили.

379] Сам же знов до Паріса він кинувсь, бажаючи вбити

380] Мідяним списом. Та легко його із очей Афродіта

381] Скрила, як можуть це тільки богове, імлою вповивши,

382] І віднесла до шлюбних покоїв його запашистих.

383] Потім Єлену покликати вийшла. Знайшла її швидко

384] В вежі високій - круг неї троянські жінки там сиділи.

385] Тихо смикнула її за нектарнопахуше одіння

386] Й мовить їй, вигляду сивої жінки прибравши, старої

387] Прялі, яка, при Єлені іще в Лакедемоні живши,

388] Вовну їй пряла чудову, і та її дуже любила.

 

389] Вигляду прялі прибравши, їй мовила так Афродіта:

 

390] «Швидко зі мною іди. Александр тебе кличе додому.

391] В шлюбнім покої сидить він на тонко обточенім ложі,

392] Сяючи вродою й шатами. Ти не сказала б ніколи,

393] Що із двобою він щойно вернувся, - або у танок він

394] Має іти, або по танкові присів опочити».

 

395] Мовила так і в грудях всю душу її схвилювала.

396] Та як прекрасну побачила шию богині Єлена,

397] Перса, жагою наповнені, й блиском осяяні очі,

398] Серцем жахнулась і так, озвавшись до неї,- сказала:

 

399] «О безпощадна, для чого ти знов спокусить мене хочеш?

400] Може, ще далі, у місто якесь заведеш многолюдне

401] Аж у Фрігії самій чи в принаднім краю Меонії,

402] Де серед смертних людей теж серцю твоєму є любий?

403] Чи не тому, що тепер Менелай переміг Александра

404] Світлого й хоче додому негідну мене повернути,

405] Чи не тому ти до мене прийшла - лихеє кувати?

406] Йди вже до нього сама, стежок відречися богівських,

407] Хай вже ніколи нога твоя більш на Олімп не ступає,

408] Оберігай його спокій і вічно терпи все від нього,

409] Поки тебе як дружину або як невольницю прийме.

410] 1 Я ж не піду вже до нього, - стелить йому спільнеє ложе -

411] Сором мені і ганьба. Троянські жінки після цього

412] Справді мене засміють. Я вже й так перетерпіла досить».

 

413] Гнівом уся спалахнувши, промовила їй Афродіта:

414] «Змовкни, зухвала, не сердь мене, бо як розгніваєш, кину

415] Й так же зненавиджу сильно тебе, як раніше любила,

416] Серед троян і данаїв лиху розпалю я до тебе

417] Злобу й ненависть, і ти ганебною смертю загинеш».

 

418] Мовила так, і злякалася Зевсова донька Єлена,

419] І, срібно-білим ясним покривалом накрившися, мовчки

420] Вийшла услід божеству, від троянських жінок потаємно.

421] До Александрових разом дійшли вони пишних покоїв,

422] Знов до роботи своєї челядниці жваво взялися,

423] І до високої спальні ввійшла між жінок богосвітла.

424] В руки стілець на усміхи щедра взяла Афродіта

425] Й до Александра його поставила ближче богиня.

426] Сіла Єлена, дочка егідодержавного Зевса,

427] Й, очі убік одвернувши, корить почала свого мужа:

428] «З бою вернувся? Бодай би краще там і загинув,

429] Здоланий мужем могутнім, колишнім моїм чоловіком!

430] Чи не хваливсь ти, що над Менелаєм, Ареєві любим,

431] Маєш велику і в силі, і в списі, й в руці перевагу?

432] Що ж, повертайся й виходь з Менелаєм, Ареєві любим,

433] Битися знов сам на сам. Та все-таки я тобі раджу

 

434] Втриматись краще і більше з русявим отим Менелаєм

435] На нерозважний не йти поєдинок, не битись двобоєм

436] Так необачно, щоб тут же він списом тебе не приборкав!»

 

437] Відповідаючи, так Паріс тоді мовив до неї:

438] «Гнітом докорів гірких не гніти мені душу, дружино!

439] Нині мене переміг Менелай при підтримці Афіни,

440] Завтра ж його я здолаю, - адже й біля нас є богове!

441] Ну, а тепер у постелі зажиймо розкошів кохання!

442] Ще-бо мій розум ніколи таке не мутило бажання,

443] Навіть як викрав тебе з Лакедемона я чарівного

444] На кораблях мореплавних, і ми на Кранаї, скелястім

445] Острові, вперше коханням і ложем з тобою з'єднались, -

446] Весь я коханням горю і солодкого повен жадання».

 

447] Так він сказав і до ложа пішов, а за ним і дружина.

448] Поки на ложі різьбленому разом вони спочивали,

449] Син Атрея, як звір той, гасав серед натовпу всюди,

450] Чи не угледить нараз Александра, подібного богу.

451] Та ні від кого з троян і союзників славних дізнатись

452] Про Александра не міг Менелай, Ареєві любий.

453] З дружби ніхто не ховав би його, якби тільки побачив,

454] Всім він ненависний був, немовби та чорна загибель.

455] Мовив до них тоді так володар мужів Агамемнон:

 

456] «Слухайте, Трої сини, і дардани, і військо союзне!

457] Бачили ви - переміг Менелай, Ареєві любий,

458] Тож аргів'янку Єлену з усім її скарбом багатим

459] Видайте нам і пеню заплатіть, як належить, за неї,

460] Так щоб пам'ять про це й для майбутніх потомків лишилась».

 

461] Так говорив їм Атрід, і схвалили ту мову ахеї.

 

 

 

ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА

ПОРУШЕННЯ КЛЯТВ. ОБХІД ВІЙСЬКА АГАМЕМНОНОМ

 

 

1] Радили раду боги, у господі сидячи в Зевса

2] На золотому помості, і юна володарка Геба

3] Всім розливала нектар, вони ж золоті піднімали

4] Келихи в честь одне одного і поглядали на Трою.

5] Та заманулось Кронідові словом ущипливим Геру

6] Подратувати, і от жартома він до неї промовив:

 

7] «Дві між богинями тут заступниці є в Менелая:

8] Гера аргейська і з нею Алалкоменіда Афіна.

9] Справді сидять тут обидві й, здаля поглядаючи тихо,

10] Слухають слово його. Афродіта, на усміхи щедра,

11] Завжди з Парісом усюди, від згуби його захищає.

12] От врятувала й сьогодні, коли вважав себе мертвим.

13] Та переміг же, проте, Менелай, Ареєві любий.

14] Тож поміркуймо тепер, як далі спрямуємо справу -

15] Знову жахливу розпалим війну й бойову колотнечу

16] Поміж народів чи згоди між ними дамо досягнути?

17] В разі якщо це милим здається для вас і приємним,

18] Хай непорушним лишиться Пріама владущого місто,

19] А аргів'янку Єлену нехай Менелай забирає».

 

20] Так він сказав, і з обуренням слухали Гера й Афіна.

21] Поруч сиділи вони і троянам біду замишляли.

22] Тільки Афіна мовчала й ні слова із уст не зронила,

23] Хоч і лютилася гнівом на Зевса, могутнього батька.

24] Гера ж у грудях не стримала гніву свого і сказала:

 

25] «Немилосердний Кроніде, яке-бо ти вимовив слово!

26] Чи надаремним бажаєш і марним ти труд мій зробити

27] Й піт, що в трудах обливалася ним я і коней трудила,

28] Воїв ахейських на горе Пріамові й дітям збиравши?

 

29] Дій, як ти волиш, та інші того не схвалять богове».

 

30] З гнівним обуренням мовив у відповідь Зевс хмаровладний:

31] «О безпощадна! Яку ж бо Пріам і Пріамові діти

32] Прикрість тобі учинили, що в тебе на думці одно лиш,

33] Як Іліон зруйнувати, прегарно збудоване місто?

34] Лиш через брами та мури високі ввірвавшись до нього,

35] Тільки Пріама живцем із дітьми поглинувши й інших

36] Трої синів, лиш тоді б свою ти наситила злобу.

37] Що ж, як хочеш роби. Хай надалі лише ця незгода

38] Не обертається в зваду між мною й тобою велику.

39] Ще тобі інше скажу я, а ти заховай в своїм серці:

40] Як заманеться колись і самому мені зруйнувати

41] Місто, в якому мужі проживатимуть любі для тебе,

42] Дай мені волю тоді і гніву мого ти не стримуй,

43] Так же, як зараз і я проти волі тобі уступаю.

44] Скільки під сонцем ясним, під зоряним неба наметом

45] Гарних є міст і держав, де люди живуть земнородні,

46] Серцем моїм над всіма Іліон я шаную священний

47] І на чолі із Пріамом народ списоборця Пріама.

48] Там мій ніколи олтар без учт не лишався належних,

49] Чи узливань, чи жертовного диму, що нам подобає».

 

50] В відповідь мовила Гера йому, велеока владарка:

 

51] «А як на мене, то три є міста, мені найлюбіших:

52] Аргос, і Спарта, й до них широкодорожня Мікена.

53] Що ж, руйнуй їх, як стануть для серця твого осоружні.

54] Ні заступатись за них, ні перечить тобі я не буду.

55] Хай би перечила я, як станеш ти їх руйнувати, -

56] Не досягну тим нічого, бо ти набагато сильніший.

 

57] Та не повинен же труд і мій залишатися марним.

58] Я божество, як і ти, бо одного з тобою ми роду.

59] Старшою все ж таки Кронос мене породив гнучкомудрий,

60] Двічі поважну, - і родом, і тим, що тобі за дружину

61] Стала, а ти ж над всіма безсмертними владу тримаєш.

62] Будьмо ж одне перед одним поступливі в цьому обоє.

63] Я - тобі, ти - мені, щоб і інші боги це за приклад

64] Мали для себе. А зараз - скажи якнайшвидше Афіні,

65] Щоб поспішала на поле змагання троян і ахеїв

66] І намовляла троян порушити першими клятви,

67] Що їх недавно дали вони гордим у славі ахеям».

 

68] Так говорила, й уважив їй батько людей та безсмертних,

69] І до Афіни промовив одразу ж він слово крилате:

 

70] «Вируш негайно у путь до війська троян і ахеїв,

71] Спробуй намовить троян порушити першими клятви,

72] Що їх недавно дали вони гордим у славі ахеям».

 

73] Так він Афіну на те спонукав, до чого та й прагла.

74] Кинулась швидко вона із високих вершин олімпійських,

75] Наче зоря, що син гнучкомудрого Кроноса нею

76] Шле мореплавцям чи війська широким загонам знамення

77] Світло-яскраве, і сиплються іскри навкруг незліченні.

78] Схожа на неї злетіла на землю Паллада Афіна

79] І серед війська упала. Всіх жах охопив невимовний -

80] І конеборних троян, і мідноголінних ахеїв.

81] Так не один говорив, на сусіда поглянувши зблизька:

 

82] «Знову жахлива почнеться війна й бойова колотнеча

83] Поміж народів - невже ж таки миру не дасть осягнути

84] Зевс, наших воєн людських керівник і верховний правитель?»

 

85] Так не один виголошував серед троян і ахеїв.

86] Вигляду Антеноріда прибравши, бійця Лаодока,

87] Поміж троянських мужів замішалась тим часом Афіна -

88] Чи богорівного де не натрапить Пандара між ними?

89] Скоро в юрбі могутній Лікаона син бездоганний

90] В очі їй впав. При могутніх стояв він рядах щитоносних

91] Війська того, що сам він привів з-над Есепових течій.

92] Близько підходить і мовить вона йому слово крилате:

 

93] «Хочеш мене ти послухать, Лікаона сину розумний?

94] От коли б зважився бистру пустить ти стрілу в Менелая,

95] Мав би подяку троян і слави у них ти зажив би,

96] А щонайбільше з усіх - в молодого вождя Александра.

97] Перший тепер він тобі багаті приніс би дарунки,

98] Тільки б побачив лише, як Атрід Менелай войовничий,

99] Пострілом стятий твоїм, на вогнище сходить скорботне.

100] Тож в Менелая славетного кидай стрілу свою прямо,

101] Давши обіт Аполлону Лікійському, славному луком,

102] Щедру йому принести гекатомбу з ягнят первородних,

103] Щойно додому повернешся в мури Зелеї священні».

 

104] Так говорила Афіна і впевнила розум безумця.

105] Зняв із плеча свого лук він, гладенько обтесаний з рогу

106] Дикої сарни швидкої, що сам, затаївшись в засаді,

107] В груди стрілою поцілив її, коли мала стрибнути

108] З бескиду й тут же замертво навзнак на скелю упала.

109] Роги над лобом у неї долонь на шістнадцять здіймались.

110] їх, обробивши ретельно, з'єднав роготокар майстерний,

111] Вилощив лук і на край приладнав золотеє окільце.

112] Лук спорядив і, об землю обперши, його натягнув він,

113] Товариші ж хоробрі щитами його заступили,

114] Щоб не наскочили часом Арея синове, ахеї,

115] Перш ніж впаде Менелай войовничий, Атрея нащадок.

116] З сагайдака він, віко ізнявши, невживану вийняв

117] З нього крилату стрілу - скорбот провинницю чорних,

118] Швидко наклав ту гірку він стрілу на лук з тятивою,

 

119] Давши обіт Аполлону Лікійському, славному луком,

120] Щедру йому принести гекатомбу з ягнят первородних,

121] Щойно додому він вернеться в мури Зелеї священні;

122] Взявши стрілу й молотком її вправивши в жилу волову,

123] Він до грудей тятиву притулив, а залізко до лука.

124] Тільки-но дугоподібний він лук натягнув свій великий,

125] Лук задзвенів, тятива загула, і стріла гостродзьоба

126] Враз полетіла, жадаючи вцілити в натовп ворожий.

 

127] Та не забули блаженні боги, Менелаю, про тебе,

128] Й перша з них - Зевсова донька Афіна, що здобич дарує.

129] Стала вона біля тебе й стрілу відхилила колючу,

130] Легко від тіла її відігнала, немовби та мати

131] Муху зганяє з дитини, повитої сном найсолодшим.

132] Вістря її скерувала в те місце, де череса злотні

133] Пряжки, на панцир зайшовши, подвійну броню утворили.

134] В міцно пов'язаний черес гіркеє утрапило вістря,

135] Наскрізь пробила стріла майстерно оздоблений пояс

136] І пройняла вона й панцир, оздобами пишними вкритий,

137] Навіть пов'язку, що тіло йому від списів захищала

138] Захистом певним, - навіть її вона теж пронизала,

139] Тіло героєві ледь зачепивши, по шкірі дряпнула,

140] Й цівкою чорно-багряною кров з тої рани побігла.

 

141] Як меонійські жінки чи карійські слонову фарбують

142] Пурпуром кість, щоб наличники нею оздобити кінські,

143] І бережуть її дома - й багато комонників хтіло б

144] Мати її, але жде на державців оздоба коштовна:

145] Разом і коням краса, і візничому слава і шана, -

146] Так і тобі, Менелаю, збагрились пурпурною кров'ю

147] Стегна й гомілки стрункі, аж до кісточок, що над ступнею.

 

148] З жаху тоді затремтів державець мужів Агамемнон,

149] Чорну побачивши кров, що з рани відкритої бігла.

150] З жаху тремтів весь тоді й Менелай, Ареєві любий.

151] Та як побачив зазублини й зав'язь стріли він над тілом,

152] Знову йому до грудей вернулася духа бадьорість.

153] Важко зітхнувши, - навколо й усе товариство зітхало, -

154] Взяв Менелая за руку й сказав володар Агамемнон:

 

155] «Брате мій любий! Тобі на загибель ту склав я угоду,

156] Проти троян одного з ахеїв поставивши битись!

157] Ось тебе ранено - клятву священну зламали трояни!

158] Але ні клятвенна кров баранів не буває даремна,

159] Ні узливання, ні потиск правиць, що ми ними клялися.

160] Як не віддасть їм тепер олімпієць, то все ж неодмінно,

161] Хоч і пізніш, а віддасть, а ті вже заплатять за зраду

162] І головами своїми, й жінками, і рідними дітьми.

163] Добре-бо знаю це все і розумом я, і душею.

 

164] День той настане колись - Іліон загине священний.

165] З ним же загине Пріам і весь люд списоборця Пріама.

166] Зевс, що в ефірі живе, з висоти свого трону, Кроніон,

167] Темною сам потрясе тоді з неба егідою, в гніві

168] За віроломство й обман. І збудеться все неодмінно.

169] Але страшна мені буде скорбота й печаль, Менелаю,

170] Якщо тепер ти умреш, досягнувши кінця свого віку,

171] Вкритий ганьбою до Аргоса спраглого я повернуся.

172] Згадувать зразу ж почнуть ахеї тоді про вітчизну.

173] На похвальбу і Пріамові, й іншим троянам покинем

174] Ми аргів'янку Єлену. Твої зотліватимуть кості

175] В полі під Троєю, справа ж нескінчена так і лишиться.

176] Скаже тоді не один із троян гордовито зухвалих,

177] Ставши ногою, славетний Атріде, на пагорб твій гробний:

178] «О, коли б так і завжди свій гнів виявляв Агамемнон,

179] Як задаремно тепер привів сюди військо ахейське

180] 11 з кораблями порожніми знов повернувся додому,

181] В край вітчизняний, хороброго кинувши тут Менелая».

182] Скаже він так, і тоді - хай земля мене рідна поглине».

183] Щоб підбадьорить його, Менелай йому мовить русявий:

184] «Духом кріпися, щоб страху не сіять у війську ахейськім.

185] 1 Гостра не впала стріла на місця небезпечні", спочатку

186] Пишно мережаний черес затримав її та запона

187] Потім з пов'язкою, що мідники мені хитро склепали».

188] Відповідаючи, мовить владущий йому Агамемнон:

189] «О, коли б то й було так, улюблений мій Менелаю!

190] Рану досвідчений лікар огляне твою і цілющих

191] Ліків дасть, щоб чорні тобі заспокоїти болі».

192] Зразу ж покликаний був ним Талфібій, окличник божистий:

 

193] «Кликни, Талфібію, хай Махаон сюди прийде негайно,

194] Того Асклепія син, що лікарем був бездоганним,

195] Хай Менелая огляне, хороброго сина Атрея.

196] Лучник якийсь із троянських рядів чи лікійських стрілою

197] Ранив його - на славу собі та усім нам на горе».

 

198] Так він сказав, і послухався мови тієї окличник.

199] Швидко крізь лави ахеїв проходить він міднохітонних,

200] Скрізь Махаона шукаючи. Бачить нарешті - стоїть він,

201] Колом могутніх оточений військ щитоносних, що з Трікки,

202] Коням поживної, разом із ним у похід вирушали.

203] Близько спинившись, промовив до нього він слово крилате:

 

204] «Сину Асклепія, кличе владущий тебе Агамемнон,

205] Щоб Менелая оглянув, хороброго сина Атрея.

206] Лучник якийсь із троянських рядів чи лікійських стрілою

207] Ранив його - на славу собі та усім нам на горе».

208] Так він сказав, і душу йому він у грудях стривожив.

 

209] Разом пішли вони вдвох через табір широкий ахеїв.

210] А як до місця дійшли, де лежав Менелай русокудрий

211] Ранений, кращі круг нього ахейські зібралися колом

212] Люди, і от Махаон посередині став богорівний,

213] І витягати почав він стрілу, що вп'ялася у черес,

214] Та на стрілі поламались при тому зазублини гострі.

215] Він розстебнув йому черес мережаний, потім запону

216] Витяг з пов'язкою, що мідники йому хитро склепали,

217] Рану оглянув тоді, що стріла заподіяла гостра,

218] Висмоктав кров і цілющими ліками рану посипав,

219] Як зичливий Хірон ще колись научив його батька.

220] Так клопоталися над Менелаєм вони гучномовним.

221] Рушили разом на них загони троян щитоносні.

222] Зброю схопили й ахеї тоді і за січу згадали.

223] Ти не побачив би, щоб Агамемнон дрімав богосвітлий,

224] Десь би ховався від страху або не хотів воювати, -

225] Він, навпаки, поривався у бій, що людей прославляє,

226] Й кинув мережані міддю свої колісниці і коней,

227] Що аж хропіли здаля, де тримав за вузду їх візничий

228] Еврімедонт, Птолемеєм народжений, сином Пірея.

229] Напоготові звелів йому бути Атрід, якщо, військом

230] Сам порядкуючи скрізь, утому в суглобах відчує.

231] Так, оглядаючи воїв, він пішки обходив їх лави.

232] Бачив, що в бій поривається хто з бистрокінних данаїв,

233] То біля них зупинявся й таким підбадьорював словом:

 

234] «Хай не вгасає, аргеї, вам шал бойового завзяття!

235] Допомагать віроломним ніколи Зевс-батько не буде.

236] Ті, що священну посміли порушити першими клятву,

237] Трупом будуть своїм ніжнотілим шулік годувати,

238] їхніх дружин молодих ми в полон з нетямущими дітьми

239] На кораблях повеземо до себе, їх місто узявши».

 

240] А як де бачив, що бою страшного хтось хоче уникнуть,

241] Тих усіляко соромив і гнівними лаяв словами:

 

242] «Гей, боягузи й хвальки, невже вам не сором, аргеї?

243] Що це ви топчетесь тут, немов оленята безтямні,

244] Що, перебігши полями розлогими й втомлені дуже,

245] Раптом пристануть, і в серці снаги у них більше немає.

246] Так от безтямно ви топчетесь тут і до бою не йдете.

247] Чи дожидаєте, поки дорвуться трояни до наших

248] Гарнодеменних човнів аж при березі сивого моря,

249] Впевнитись хочете, чи захистить вас рукою Кроніон?»

 

250] Так от, накази бійцям даючи, він обходив їх лави.

251] От підійшов він до крітян, пробившися ледве крізь натовп.

252] З Ідоменеєм відважним до бою вони споряджались, -

253] Він у передніх рядах був, на вепра потужністю схожий.

 

254] А Меріон тилові підбадьорював воїв загони.

 

255] Серцем зрадів, їх уздрівши, володар мужів Агамемнон,

 

256] Ідоменеєві мовив тоді він слово ласкаве:

 

257] «Ідоменею, тебе над усіх бистрокінних данаїв

258] Я поважаю - чи то на війні, чи то в іншому ділі,

259] Чи то на учті, коли іскристе вино із водою

260] Кращі з ахейських синів у кратерах мішають почесних.

261] Справді, в той час, коли інші довговолосі ахеї

262] Мірою п'ють, то перед тобою наповнений келих

263] Завжди стоїть, як і в мене, щоб пити за серця бажанням.

264] В бій вирушай і вияви доблесть, якою пишався!»

 

265] Ідоменей йому, крітян провідця, у відповідь мовив:

 

266] «Сину Атреїв, завжди тобі я товаришем вірним

267] Буду, як сам я раніш обіцяв, ще й кивнув головою.

268] Та спонукай-бо тих інших довговолосих ахеїв

269] Бій починати мерщій, бо трояни зламали священну

270] Клятву. Смертна загибель і всякі нещастя надалі

271] їх дожидають, вони-бо порушили першими клятву».

 

272] Так він сказав, і Атрід, радіючи, далі подався.

273] Він підійшов до Бантів, пробившися ледве крізь натовп.

274] В бій споряджались обидва, йшла хмарою з ними піхота.

275] Як козопас із чатівні високої інколи бачить

276] Хмару, від моря бурним Зефіровим посвистом гнану,

277] І від смоли чорнішою здалеку хмара здається,

278] Й суне над морем вона, і веде ураган за собою,

279] Дивиться з жахом пастух і жене до печери отару, -

280] Так за Бантами вслід, поспішаючи в січу жорстоку,

281] Паростків Зевса хоробрих густі посувались загони,

282] Чорні як хмара, щитами й списами наїжені грізно.

283] Серцем зрадів, їх побачивши, владар мужів Агамемнон

284] Та, їх обох окликаючи, слово їм мовив крилате:

 

285] «Славні Банти хоробрі, ахеїв вожді міднобронних!

286] Вам підбадьорень не треба, й наказувать вам я не буду.

287] Добре й самі ви народ спонукаєте битись завзято.

288] Тільки б, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,

289] Дух такий самий палав би у кожного воїна в грудях,

290] Скоро б упало подолане місто державця Пріама,

291] Нашими взяте руками й дощенту зруйноване нами».

 

292] Так він сказав і, від них відійшовши, до інших подався.

293] Нестор зустрівсь йому далі, пілоський гучний красномовець,

294] Товаришів шикував він і кликав їх битись завзято;

295] Поруч великий стояв Пелагон, і Аластор, і Хромій

296] Разом з Біантом, керманичем люду, й владущим Гемоном.

297] Воїв комонних та їх колісниці вперед він поставив,

298] Ззаду ж - пішого війська хороброго лави численні,

 

299] Певним оплотом в бою; а в середину пхнув полохливих,

300] Щоб навіть той, хто не хтів, примушений був воювати.

301] Воям комонним він першим наказував рівно рядами

302] Коней тримати своїх, не збиваючись в купу безладну.

 

303] «Щоб із комонників жоден, на силу і вмілість поклавшись,

304] Не виривався один уперед із троянами битись.

305] Не відступав би й назад - це й інших ослабити може.

306] Хто ж налетить своїм повозом на колісницю ворожу,

307] Списа вперед виставляй - цей спосіб є самий найкращий.

308] Так наші предки міста і мури міцні руйнували,

309] Маючи розум такий же і запал у грудях той самий».

 

310] Так підбадьорював їх у війнах досвідчений старець.

311] Серцем зрадів, це побачивши, владар мужів Агамемнон,

312] Нестора зразу ж окликнув і слово промовив крилате:

 

313] «Старче, коли-бо то так, як дух твій у грудях коханих,

314] Ноги були неослабні і сили колишні буяли!

315] Та невідхильна гнітить тебе старість. Нехай би хто інший

316] їй підкорявся, а ти б молодим залишився й надалі».

 

317] Мовив до нього у відповідь Нестор, їздець староденний:

 

318] «Хтів би, Атріде, і сам я лишатись таким, як у давню

319] Пору, коли богосвітлого вбив я Еревталіона.

320] Та усього заразом не дарують людині богове.

321] Був я колись молодий, а тепер от - насунулась старість.

322] Але й таким між комонників вийду, порадою й словом

323] їх направляючи, це - і право старих, і пошана.

324] А на списах нехай списники б'ються молодші, снагою

325] Кріпші за мене, які на свою покладаються силу».

 

326] Так він сказав, і Атрід подався, радіючи, далі.

327] Вершника він Менестея зустрів тоді, сина Петея,

328] Що між афінян стояв, побудників кличів воєнних.

329] А недалеко від нього стояв Одіссей велемудрий,

330] І навкруги кефаленці, в боях неослабні, стояли

331] Лавами. Тут-бо не чути було їм кличів воєнних,

332] Тільки-но ще почали вирушати одні проти одних

333] І конеборні трояни, й ахеї. А ці все на місці

334] Ждали, коли якийсь інший ахеїв загін, підоспівши,

335] Кинеться проти троян, щоб січу й самим розпочати.

336] Бачачи це, їх лаять владущий почав Агамемнон

337] Та, їх обох окликаючи, мовив їм слово крилате:

 

338] «Сину Петея-державця і паростка Зевса самого,

339] Й ти лиш на підступи хитрі й лукавство зажерливе здатний!

340] Що ж ви лякливо ховаєтесь тут, дожидаючи інших?

341] Вам би обом у лавах передніх належало бути

342] Й інших палаючій битві назустріч вести за собою.

343] Ви-бо про учти найпершими чули від мене обидва

 

344] В час, коли учту старійшинам ми готували, ахеї.

345] Любо тоді вам було печеню смачну споживати,

346] З келихів медосолодке вино досхочу собі пити.

347] Нині ж дивитись вам любо, щоб десять загонів ахейських

348] Поперед вас воювали і гострою билися міддю!»

 

349] Глянув спідлоба і мовив йому Одіссей велемудрий:

350] «Що за слова в тебе линуть, Атрід, крізь зубів огорожу?

351] Як же це ми уникаємо бою, коли ми, ахеї,

352] Проти троян конеборних Ареєву лють піднімаєм?

353] Схочеш, то ти ще побачиш, якщо це тебе так турбує,

354] Як Телемахів батечко любий та кинеться перший

355] Проти троян конеборних. Слова ти на вітер пускаєш!»

 

356] І, усміхаючись, мовив владущий йому Агамемнон,

357] Гнів Одіссея помітивши, взяв він назад своє слово:

 

358] «О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

359] Ні дорікати тобі, ні наказів давать я не буду,

360] Знаю-бо добре, що замірів сповнене доброзичливих

361] Серце у грудях твоїх, що однаково мислиш зі мною.

362] Тож уперед! Залагодим потім, якщо було слово

363] Прикре між нами. Нехай же боги його з вітром розвіють!»

 

364] Так він сказав і, від них одійшовши, до інших подався.

365] Стрівсь Діомед йому, високодумний Тідея нащадок,

366] З кіньми стояв він на кованій гарно своїй колісниці.

367] Син Капанея, могутній Стенел, стояв біля нього.

368] Глянув на сина Тідея і лаять почав Агамемнон

369] Та, окликаючи, слово до нього промовив крилате:

 

370] «Слухай, Тідея відважного, коней впокірника, сину!

371] Що ж ти сховався лякливо й на поле боїв позираєш?

372] Батько твій рідний Тідей не умів так від страху тремтіти,

373] Завжди в передніх рядах він любив воювать з ворогами, -

374] Так говорили, хто бачив у ділі його. Але сам я

375] І не стрічав, і не бачив. Та, кажуть, він всіх перевищив.

376] Сам, без війни, лише гостем, колись увійшов у Мікени

377] З рівним богам Полініком до війська людей набирати.

378] Мавши облогою йти на священні мури фіванські,

379] Дуже просили вони їм дати союзників славних.

380] Ті уже згодились дати і те прохання схвалили.

381] Але їх Зевс одвернув, показавши знамення зловісні.

382] Отже, пішли вони далі й до лук подалися зелених

383] Над оболонню Асопу, що плине в густих очеретах.

384] Звідти Тідея послом ізнов спорядили ахеї.

385] От він у Фіви пішов і застав там багато кадмеїв -

386] Учту справляла у домі своїм Етеоклова сила.

387] Тільки візничий Тідей, хоч і був поміж ними чужинцем,

388] Все ж не злякавсь, опинившись один між численних кадмеїв.

 

389] Він викликав на змагання і всіх у борні дуже легко

390] Перемагав: була помічницею в нього Афіна.

391] Злобу в душі затаївши, кадмеї, погоничі коней,

392] Потай в засаду поставили, як повертавсь він додому,

393] П'ятдесятьох юнаків, і вождів було двоє із ними -

394] Славний Меон Гемонід, на бога безсмертного схожий,

395] І Автофонів син Поліфонт, войовник нездоланний.

396] Але Тідей їм обом заподіяв загибель ганебну.

397] Всіх повбивав, одному лише дав повернутись додому -

398] Тільки Меона пустив, на знамення здавшись богівське.

399] От який був Тідей етолійський! А син народився

400] Слабший за нього в бою, хоч, може, на зборах і кращий».

 

401] Так він сказав. На те Діомед не відмовив могутній,

402] Він шанобливо докори державця шановного слухав.

403] А Капанея славетного син до владущого мовив:

 

404] «Сину Атреїв, знаючи правду, в олжу не вдавайся.

405] Ми від батьків хоробріші й пишаємось тим справедливо.

406] Ми-бо недавно взяли і Фів семибрамних твердиню,

407] З меншою силою війська прийшовши під мури міцніші,

408] Вірячи в божі знамення і Зевса великого поміч.

409] Наші ж батьки загинули через безтямну зухвалість.

410] Тим-то й не став-бо ти нас в однаковій честі з батьками».

 

411] Глянув спідлоба і так Діомед на те мовив могутній:

 

412] «Дядечку, краще помовч і мови моєї послухай.

 

413] Не докорю Агамемнону я, людей вожаєві,

414] Що закликає у бій в наголінниках мідиих ахеїв.

415] Вкриється славою він, якщо переможуть ахеї

416] Трої синів, і впадуть Іліона священного мури;

417] Вкриється смутком, якщо переможені будуть ахеї.

418] Краще згадаймо з тобою ми шал бойового завзяття!»

 

419] Так він сказав і з повоза збройний зіскочив на землю.

420] Грізно від того на грудях вождя, що кинувся в битву,

421] Мідь забряжчала, аж острах і мужнього серцем обняв би.

 

422] Так наче хвилі морські, охмареним гнані Зефіром,

423] Грімко об берег столунний б'ючись, раз у раз набігають, -

424] Спершу зростають у морі вони, а потім на берег

425] З гуркотом ринуть страшенним, і аж понад скелі стрімчасті

426] Хвилі сягають горбаті і шумом солоним плюються, -

427] Так раз у раз і данаїв фаланги одна за одною

428] Йшли безустанно у бій, і кожній давали накази

429] Воєначальники, й мовчки ішли всі, й ніхто б не подумав,

430] Що тут є стільки народу, і в кожного голос є в грудях.

431] Йшли у мовчанні, покірні вождям, і лиш блискала ясно

432] Зброя в оздобах рясних, що в ній у похід вирушали.

433] Військо ж троянське, як вівці в кошарі заможного мужа,

 

434] Сотнями збившись, стоять, коли молоко у них доять,

435] І безустанно бекають, чуючи голос ягняток, -

436] Гамір такий у троянців лунав по їх цілому війську.

437] Та не у всіх був однаковий крик, не однакова мова,

438] Різноманітні змішались тут різних народів говірки.

439] Цих підбиває Арей, а тих - ясноока Афіна,

440] Жах, і Острах, і Звада, в жадобі своїй ненаситна,

441] Мужоубивці Арея сестра і товаришка вірна.

442] Спершу маленька на зріст, виростаючи, згодом сягає

443] Неба вона головою, сама ж по землі йде цогами.

444] От вона й тут, між ворожі проходячи юрми, однаку

445] Сіяла в них ворожнечу і множила стогони людські.

 

446] Щойно на місці однім наступаючі раті зійшлися,

447] Разом зіткнулися шкіра щитів, і списи, і зусилля

448] Мідянозбройних мужів. Одні об одні ударялись

449] Круглоопуклі щити, аж луною навкруг гуркотіло.

450] Все тут змішалось - і крики звитяжні, і стогони людські

451] Тих, що губили і гинули, й кров'ю земля підпливала.

452] Так, як у повінь потоки, із пагір спадаючи буйно,

453] Котять ярами із сніжних джерел свої води бурхливі

454] І у долині просторій їх шумно зливають докупи,

455] А з-над бескету пастух іздалеку гомін той чує, -

456] Так і од військ протиборних - і брязкіт, і крики лунали.

 

457] Перший поверг Антілох Ехепола, Талісія парость,

458] Славного воїна з-поміж передніх загонів троянських.

459] В гребінь шолома гривастого перший його він ударив,

460] В лоб йому'списа всадив, і глибоко в кість увігналось

461] Мідяне вістря, і тьма Ехеполові очі укрила.

462] Наче та вежа, упав він на землю в цій битві жорстокій.

463] Впалого тіло за ноги вхопив володар Елефенор,

464] Син Халкодонта, начальник абантів, душею великих,

465] І поволік з бойовища, жадаючи швидше із нього

466] Лати здійнять. Та не довго тривало його намагання.

467] Вгледів душею великий Агенор, як труп волочив він,

468] В ребра, що випадком той оголив під щитом, нахилившись,

469] Списом сягнув міднокутим і руху все тіло позбавив.

470] Щойно той випустив дух свій, як січа страшенна зчинилась

471] Поміж троян і ахеїв. Вовками один на одного

472] Кидались дико вони, й розпанахував воїна воїн.

 

473] Син Теламона Еант убив Сімоесія, парость

474] Антеміона квітучу; в долину з батьками своїми

475] З Іди зійшовши колись, щоб отари провідать овечі,

476] На берегах Сімоентових мати його породила,

477] Тим-то й назвали його Сімоесієм. Але віддячить

478] За піклування батькам своїм любим не встиг він: коротким

 

479] Вік його став перед списом великого духом Еанта.

480] Першим він вийшов вперед, і спис йому в груди улучив,

481] В правий сосок; і, пройнявши плече йому, вийшло іззаду

482] Мідяне вістря, й на землю упав він у порох, неначе

483] Той осокір, що на луках в розлогій долині зростає,

484] Рівний, стрункий, лиш вершина гіллям увінчана пишно.

485] Та блискучим сокири залізом зітнув його тесля,

486] Щоб на обіддя колісне для доброго воза погнути,

487] Й от він нерушно на березі річки лежить і всихає.

 

488] Так Антемід Сімоесій лежав, богорідним Бантом

489] Зброї позбавлений. З натовпу раптом, націлившись гострим

490] Списом, ударив його син Пріама, Антіф зброєсяйний,

491] Та промахнувсь, - Одіссея хороброму другові Левку

492] Втрапив у пах, коли той іще трупа волік з бойовища.

493] Випав із рук його мертвий, і сам він поліг біля нього.

 

494] Гнівом спахнув Одіссей, товариша вбитим уздрівши,

495] Виступив з лав наперед, блискотливою міддю окутий,

496] Біля полеглого став і, навкруг озирнувшися, раптом

497] Списа блискучого кинув, і от відступили трояни

498] Перед навальністю мужа. Та й кинутий спис був не марно:

499] В Демокоонта поцілив, нешлюбного сина Пріама, -

500] Той з Абідоса прибув, де коней тримав прудконогих.

501] Списом ударив його Одіссей, за товариша гнівний,

502] Прямо у скроню, і вийшло крізь голову з другого боку

503] Мідяне вістря, і тьма Пріамідові очі укрила.

504] Важко зваливсь він на землю, аж зброя *іа нім забряжчала.

505] І відступили передні ряди і осяйливий Гектор.

506] З криком великим аргеї, полеглих тіла відволікши,

507] Рушили всі уперед. Це вгледів з твердині Пергаму

508] Й гнівом скипів Аполлон та гучно троян підбадьорив:

 

509] «Сміло вперед, конеборні трояни! Звитяги аргеям

510] Не уступайте, - не з каменю шкіра у них, не з заліза,

511] їй не затримати мідь, що ударом тіла розсікає!

512] Тут не воює й Ахілл, пишнокосої парость Фетіди:

513] Гнів свій, для серця болючий, плекає він перед човнами».

514] Грізний їм бог так гукав із твердині; а Зевсова донька,

515] Трітогенея славетна, снаги додавала агеям,

516] В натовпі ходячи скрізь, де бачила духом ослаблих.

517] Амарінкіда Діора тим часом приборкала доля -

518] В праву гомілку при кісточці саме поранений був він

519] Каменем гострим: фракійський проводар у нього улучив,

520] Пейрой, син дужий Імбраса, із города Ени прибулий.

521] І сухожилля порвав йому камінь безстидний обидва,

522] Й кість розтрощив, і Діор похитнувся, і навзнак звалився

523] В порох, до друзів обидві свої простягаючи руки

 

524] Й дух випускаючи. Раптом підбіг той, що цілив у нього,

525] Пейрой, і списа ввігнав йому близько від пупа, й на землю

526] Випали нутрощі всі, і тьма йому очі окрила.

 

527] Кинувсь Тоант етолієць, ледь Пейрой схиливсь, і ударив

528] В груди його над соском і списа встромив у легені.

529] Ближче Тоант підбігає і, вирвавши списа важкого

530] В нього з грудей, свій гострий вихоплює меч і, ввігнавши

531] Прямо в живіт, відбирає фракійцеві подих останній.

532] А обладунку не зняв: обступили убитого друзі,

533] З чубом на тім'ї фракійці, списи наставляючи довгі,

534] Й хоч був величний Тоант, і могутній, і мужністю славний,

535] Геть відігнали його, й відступив він, жахаючись серцем.

536] Так і лежали один біля одного в поросі поряд

537] Двоє вождів - фракійців і мідянозбройних епеїв.

538] А навкруги - з обох станів - багато загинуло й інших.

 

539] Битву цю гудити муж не наважився б навіть сторонній,

540] Хоч і без жодної шкоди, не ранений гострою міддю,

541] Вештався б він серед бою, й водила б Паллада Афіна,

542] Взявши за руку його, і від стріл і списів боронила.

543] В день той загинула сила-силенна троян і ахеїв,

544] В порох упавши чолом і один біля одного лігши.

 

 

 

ПІСНЯ П'ЯТА

ПОДВИГИ ДІОМЕДА

 

 

1] Ось Діомедові, сину Тідея, Паллада Афіна

2] Силу й відвагу дала, щоби серед інших аргеїв

3] Подвигом він відзначився і славу здобув якнайкращу.

4] Пломінь невгасний йому круг шолома й щита запалила,

5] Ясний, немов та осіння зоря, що виблискує в небі

6] Сяєвом найяскравішим, омита в воді Океану.

7] Світлом осяла таким Діомедові голову й плечі

8] І спрямувала в середину бою, де вир був найдужчий.

 

9] Серед троян був Дарет, чоловік і баЛтий, і славний,

10] Жрець непорочний Гефеста. Синів було двоє у нього -

11] Старший Фегей та Ідей, в уміннях досвідчені ратних.

12] Вдвох, відокремившись, мчали назустріч вони Діомеду

13] На колісниці, а він по землі на них виступив піший.

14] Щойно зійшлись вони близько, один на одного йдучи,

15] Перший Фегей тоді кинув свого довготінного списа,

16] Вістря ж його пролетіло над лівим плечем Діомеда,

17] Шкоди йому не вчинивши. 1 от Діомед замахнувся

18] Гострою міддю, і списа того недаремно він кинув -

19] Влучив у груди Фегеєві він і звалив з колісниці.

20] З повоза гарного скочив Ідей, свої коні лишивши,

21] І не посмів захистить навіть тіло убитого брата.

22] Був би і сам він загибелі чорної тут не уникнув,

23] Тільки ж Гефест врятував його, пітьмою ночі окривши,

24] Щоб не до розпачу батько за дітьми старий побивався.

25] Коней тим часом зловив син Тідеїв, великий душею,

26] Й товаришам їх оддав - до угнутих човнів перегнати.

 

27] Бачать трояни, душею великі, як діти Дарета -

28] Цей полохливо тікає, під повозом той уже вбитий,

 

29] Духом усі занепали. Але ясноока Афіна,

30] Буйного взявши за руку Арея, мовляє до нього:

 

31] «Кров'ю умиваний людоубивче Арею! Арею,

32] Мурів рушнику лютий. Облишмо троян і ахеїв

33] Битись, кому із них славу звитяги Зевс-батько присудить.

34] Краще ходім звідціля, щоб лютості Зевса уникнуть».

 

35] Мовлячи так, вона буйного вивела з бою Арея

36] Й на узбережжі високім Скамандру його посадила.

37] Військо троян похитнули данаї, і кожен з вождів їх

38] Знищив по мужеві. Першим володар мужів Агамемнон

39] Одія з повоза скинув, ставного вождя алізонів.

40] Першому списа ввігнав між плечей він у спину, як кинувсь

41] Той утікати, і вістря навиліт пройшло йому груди.

42] Важко зваливсь він на землю, аж зброя на нім забряжчала.

 

43] Ідоменей тоді Феста убив, що доводився сином

44] Борові меонянину й прибув з урожайної Тарни.

45] Ратищем довгим у праве плече тоді списник славетний

46] Ідоменей його вдарив, коли той на повіз виходив.

47] Впав з колісниці він враз, і страшна його пітьма окрила.

48] Ідоменеєві слуги зняли із убитого зброю.

 

49] Строфіїв син Скамандрій, досвідчений в ловах мисливських,

50] Списом був гострим із рук Менелая Атріда убитий,

51] Славний мисливець, якого сама Артеміда навчила

52] На дичину полювать, що ліси її й гори годують.

53] Не врятувала й сама Артеміда його стрілометна,

54] Ні дальносяжне влучання, що досі він ним відзначався.

55] Бо Менелай, списоборець славетний, Атреїв нащадок,

56] Гострого списа ввігнав між плечей йому в спину, як кинувсь

57] Той утікати, і вістря навиліт пройшло йому груди.

58] Впав він на землю сторчма, аж зброя на нім забряжчала.

 

59] Син Гармоніда Тектона Ферекл був тоді Меріоном

60] Вбитий, а мав до майстерності він усілякої вмілі

61] Руки, - його відзначала й любила Паллада Афіна.

62] Він мужоборцю Парісу човни збудував рівнобокі,

63] Згуби початок, загибель вони принесли як троянам,

64] Так і самому йому, не збагнув-бо він присудів божих.

65] Гнався за ним Меріон і, настигнувши, ратищем гострим

66] В праву сідницю ударив, і вмить під лобковою кістю

67] Прямо в міхур сечовий простромилося вістря навиліт.

68] З зойком упав він навколішки, й смерть його млою окрила.

 

69] Мегес Педея убив, що був Антенорові сином,

70] Хоч і нешлюбним, та ним Теано піклувалась пресвітла

71] Нарівні з любими дітьми, свому догоджаючи мужу.

72] Списник славетний, Філея нащадок, його наздогнавши,

73] Зблизька у голову з тилу загостреним списом ударив,

 

74] І, між зубів пролетівши, язик йому мідь підрубала.

75] Впав він у порох, холодну затиснувши мідь між зубами.

76] Евемонід Евріпіл богосвітлого вбив Гіпсенора,

77] Долопіона відважного парость, жерцем його батько

78] Був у Скамандра колись і, як бог, мав пошану в народі.

79] Саме його Евріпіл, осяйливий син Евемонів,

80] Втеклого, швидко догнав, у плече його з розмаху вдарив

81] Гострим мечем і важку відрубав Гіпсенорові руку.

82] Впала на землю рука закривавлена, й очі закрила

83] Вбитому смерть багряниста і доля його премогутня.

84] Так подвизались вони у могутнім труді бойовому.

85] Та за сина Тідея не міг би ти з певністю знати,

86] Бореться з ким він, за кого стоїть - за троян чи ахеїв.

87] Він бушував на рівнині, немов та ріка в водопілля,

88] Що від зимових набухла дощів і всі греблі зриває.

89] Стримать не зможуть її ні міцно збудовані греблі,

90] Ні огорожі навкруг виноградників, рясно розквітлих, -

91] Раптом нахлине вона, обтяжена зливою Зевса,

92] Й гине багато у ній прекрасної праці людської.

93] Так перед сином Тідея троян захитались фаланги

94] Щільні, не в силі устояти, хоч і було їх багато.

 

95] Щойно лиш Пандар уздрів, осяйливий син Лікаонів,

96] Як по рівнині, бушуючи, гнав той троянські фаланги,

97] Зразу ж на сина Тідея націлив він гнутого лука

98] Й гострою втрапив стрілою нападнику в праве рамено,

99] Панциром вкрите опуклим. Навиліт вонв пролетіла

100] Й вийшла із другого боку, оббризкавши кров'ю весь панцир,

 

101] Голосно скрикнув, зрадівши, осяйливий син Лікаонів:

102] «Нумо вперед, велемужні трояни, погоничі коней!

103] Найхоробріший з ахеїв поранений, - видно, недовго

104] Проти стріли він могутньої встоїть, якщо мене справді

105] Зевса всевладного син срібнолукий послав із Лікії».

 

106] Мовив він, хвалячись, так. Не зборола стріла Тідеїда, -

107] Він, відступивши до коней лише й колісниці своєї,

108] Став і гукнув до Стенела, що був Капанеєві сином:

 

109] «Ну-бо сюди, Капаніде мій любий, зійди з колісниці,

110] Гостру із мого рамена стрілу мені витягни швидше».

 

111] Мовив він так, і зіскочив на землю Стенел з колісниці,

112] Став за плечима й стрілу, що прошила їх, витяг негайно.

113] Струменем бризнула кров крізь плетиво панцира щільне.

114] Вголос молитись почав Діомед, син Тідея відважний:

115] «Зглянься, незборена Зевса егідодержавного доню!

116] Батьку моєму й мені ти ласкаво колись помагала

117] В битвах палаючих, тож і тепер будь прихильна, Афіно!

118] Дай наздогнати і списом сягнуть того мужа, що ранить

 

119] Встиг мене перший та ще й похваляється, ніби недовго

120] Бачить мені доведеться осяйливе сонця проміння».

 

121] Так він благав, молячись. І почула Паллада Афіна,

122] Ноги легкими зробила, і руки, і все його тіло,

123] Близько тоді підійшла і мовила слово крилате:

 

124] «Сміло тепер, Діомеде, виходь із троянами битись.

125] Батьківську в груди тобі я безтрепетну вклала відвагу

126] Ту, що комонник Тідей нею славен, щита потрясатель.

127] Млу відвела від твоїх я очей, що їх досі вкривала,

128] Щоб одрізняти умів ти бога від смертного .мужа.

129] Отже, якщо, іспитуючи, бог який прийде до тебе,

130] Не виступай ти зухвало з богами безсмертними битись,

131] Хто б то не був; коли ж Зевсова донька лише Афродіта

132] Вступить у бій, навідліг удар її гострою міддю».

 

133] Кажучи так, одійшла відтіля ясноока Афіна.

134] Син же Тідеїв ізнов замішався у лави передні.

135] Прагнув душею й раніше-бо він із троянами битись,

136] Нині ж у нього побільшало втроє снаги, як у лева,

137] Що біля стад тонкорунних пастух не убив його в полі,

138] Тільки поранив, коли перескакував той у кошару.

139] Лють лише в нім розпалив і, овець боячись боронити,

140] Криється в хижі пастух, повну жаху лишивши отару.

141] Збившись докупи, лежать одна біля одної вівці,

142] Лев же розлючений скаче назад через вал огорожі,

143] З люттю такою ж троян побивав Діомед премогутній.

 

144] Так Астіноя він вбив і людей вожая Гіпейрона,

145] Першого вище соска мідногострим уразив він списом,

146] Другого в плечі ставні величезним мечем по ключиці

147] Вдарив, і плечі від шиї йому відрубав і від спини.

148] Кинувши їхні тіла, наздогнав Поліїда й Абанта,

149] Еврідаманта старого синів, що на снах розумівся.

150] Снів при відході, проте, їм старий не умів розгадати,

151] Зняв-бо із них обладунки з обох Діомед премогутній.

152] Потім на Ксанта й Тоона пішов він, синів двох Фенопа

153] Ніжно любимих. Знесилений старості гнітом печальним,

154] Інших синів не родив він, щоб спадщину їм залишити.

155] Зняв обладунки з обох Діомед, у кожного милу

156] Цушу віднявши, а батькові тільки ридань і печалі

157] Біль залишаючи. Так і не стрів він синів, щоб живими

158] З битви вернулись, а спадок далека рідня поділила.

159] Потім він двох повалив синів Дарданіда Пріама,

160] Хромія й з ним Ехемона, що разом були в колісниці.

161] Гак, наче лев, у череду вдершись, ламає корові

162] Карк чи телиці, що в гаї тінистому паслися мирно,

163] Гак син Тідея обох, хоч вони й боронились завзято,

 

164] З повоза кинув додолу й, озброєння з тіл їх ізнявши,

165] Товаришам доручив їх коні на судна загнати.

 

166] Бачить Еней, як мужів той троянських винищує лави,

167] Й крізь бойову колотнечу й списів завірюху навальну

168] Пандара рушив шукать богорівного скрізь чи не знайде.

169] Сильного він, бездоганного сина знайшов Лікаона,

170] Став перед ним і з такими звернувся до нього словами:

 

171] «Пандаре, де ж бо твій лук і де твої стріли крилаті

172] Й слава? Ніхто у ній тут із тобою змагатись не буде,

173] Кращим за тебе ніхто не назве себе в цілій Лікії.

174] Руки до Зевса свої піднеси й кинь стрілу свою в мужа,

175] Хоч і який він могутній, багато-бо лиха троянам

176] Він спричинив, багатьом-бо хоробрим коліна розслабив.

177] Це чи не бог який, гнівний за жертви, помститися хоче

178] Трої синам? Жахливо гнів божий накликать людині».

 

179] В відповідь мовив до нього осяйливий син Лікаонів:

180] 1 «Славний Енею, троян мідношатних пораднику добрий!

181] Схожий він, видно з усього, на мужнього сина Тідея:

182] Щит я його впізнаю і шолом з заборолом дірчастий,

183] Бачу і коні його, а чи бог то - напевно не знаю.

184] А що цей муж, як казав я, відважного син є Тідея,

185] 5 Все ж не без бога лютує він тут, і хтось із безсмертних

186] Близько стоїть біля нього, окутавши хмарою плечі,

187] Й кинуту в нього стрілу бистролетну кудись відхиляє.

188] Гострою раз уже вцілив його я стрілою й навиліт

189] Праве плече простромив, хоч і панциром вкрите опуклим.

190] 0 От уже, думав, спровадив таки я його до Аїду,

191] Та не здолав: є розгніваний бог тут якийсь, безперечно.

192] Коней нема при мені, бойової нема колісниці.

193] У Лікаона ж, удома у нас, одинадцять новеньких

194] Повозів гарних, недавно змайстрованих, всі чепраками

195] 5 Вкриті, при кожному коней по парі стоїть двояремних,

196] Білий ячмінь-бо їдять вони завжди й пшеницю двозерну.

197] Списник старий Лікаон в своїм добре збудованім домі

198] Радив не раз мені, ще коли йти у похід я збирався,

199] На колісницю, казав він, запряжену кіньми, зійшовши,

200] 10 Раттю троян керувати в жорстоких із ворогом битвах.

201] Я ж не послухав, а це набагато було б корисніше.

202] Пошкодував-бо я коней, щоб корму для них не забракло

203] В війську обложенім: звикли-бо ситно вони годуватись.

204] Тож залишив я їх дома і пішки до Трої подався,

205] )5 Склавши на лук всю надію, та мало мені допоміг він.

206] Я натягав його вже проти двох полководців найкращих -

207] Сина Тідея і сина Атрея, - обох я поцілив

208] Влучно, і кров їх пролив, та лиш більше їх тим розлютив я.

 

209] Доля лиха надала із кілка мені лука тугого

210] Знять того дня, як повів до любого я Іліона

211] Військо троян, щоб подать богосвітлому Гектору поміч.

212] Як повернуся додому й на власні я очі побачу

213] Землю вітчизни, й дружину, і рідну оселю високу, -

214] Хай мені голову геть відрубає приблуда чужинний,

215] Як не спалю у палаючім полум'ї я цього лука,

216] Вщент поламавши, - нікчемний, як вітер, був з нього супутник».

 

217] В відповідь зразу ж Еней, троян ватажок, тоді мовив:

218] «Не говори так. Не буде й надалі інакше, аж-поки

219] На колісницях із кіньми удвох ми не вийдемо проти

220] Мужа того і не спробуєм нашої зброї на ньому.

221] Стань же мерщій в колісницю до мене й побачиш, які то

222] Тросові коні, як швидко уміють вони по рівнині

223] Мчати туди і сюди - у погоні, так само й у втечі.

224] Нас і до міста вони понесуть, якщо знов побажає

225] Славою Зевс Діомеда, сина Тідея, окрити, і

226] Йди ж бо мерщій та в руки батіг цей бери і блискучі

227] Віжки, а я увійду в колісницю, щоб бій розпочати.

228] Чи на себе бери його, я ж керуватиму кіньми».

 

229] В відповідь мовив до нього осяйливий син Лікаонів:

 

230] «Краще, Енею, ти сам бери віжки й керуй уже кіньми.

231] Швидше помчать вони повіз округлий, візничого звичний

232] Чуючи клич, як тікать доведеться від сина Тідея.

233] Можуть без тебе упертись сполохані коні й не схочуть

234] Винести нас з бойовища, не чуючи оклику твого.

235] Рушить на нас тоді син великого духом Тідея,

236] Вб'є нас і однокопитих собі забере твоїх коней.

237] Отже, своїми ти сам керуй колісницею й кіньми.

238] Я ж, коли він налетить, його списом загостреним стріну».

 

239] Мовлячи так, в колісницю оздоблену стали обидва

240] Й миттю погнали на сина Тідея баских вони коней.

241] Щойно побачив Стенел їх, осяйливий син Капанеїв,

242] Зразу ж до сина Тідея він слово промовив крилате:

 

243] «О Діомеде, сину Тідеїв, душі моїй любий!

244] Бачу могутніх мужів, що з тобою готові он битись.

 

245] Сила незмірна в обох. Один із них лучник славетний

246] Пандар, тим гордий, що сином доводиться він Лікаону.

247] Цругий - Еней, гордиться походженням з лона Анхіса

248] Він бездоганного, мати ж його - Афродіта безсмертна.

249] Гож завернім своїх коней, не кидайся надто завзято

250] В лави передні, щоб милого серця свого не згубити».

 

251] Глянув спідлоба і мовив йому Діомед премогутній:

 

252] «Годі, ні слова про втечу, я цій не піддамся намові.

253] В мене немає того у природі, щоб, криючись, битись

 

254] Чи ховатись зі страху: ще сила моя непохитна!

255] Навіть із кіньми не виїду я, а виступлю пішки

256] В бій проти них, не дасть-бо тремтіти Паллада Афіна.

257] На колісниці од нас прудконогі не винесуть коні

258] Разом обох, чи встигне хоча б лиш один врятуватись.

259] Інше тобі я скажу, ти ж у серце вклади оце слово.

260] В разі порадниця мудра Афіна мене обдарує

261] Славою вбити обох, ти притримай поривчатих коней,

262] Віжками міцно до поручнів повоза їх притягнувши.

263] Сам - не забудь же цього! - до Енеєвих кинешся коней

264] І від троян їх жени до ахеїв красивоголінних.

265] З тої породи вони, що Тросові Зевс громозвучний

266] Дав в нагороду за сина його Ганімеда, - тож кращих

267] Коней нема під зорею світання і сонячним сяйвом.

268] В Лаомедонта цю викрав породу Анхіс мужовладний,

269] Потай кобил у табун до баских підсилаючи коней.

270] Шість народилось тієї породи лошат в його домі.

271] Четверо з них залишив він у себе, годуючи в стайні.

272] Двоє ж Енеєві дав, особливо при втечі надійних,

273] їх захопивши, велику собі ми здобудемо славу».

 

274] Так Діомед і Стенел між собою тоді розмовляли.

275] Скоро й ті двоє примчали,, швидких поганяючи коней.

276] Перший сказав Діомеду осяйливий син Лікаонів:

 

277] «Духом твердий і відважний Тідея славетного сину!

278] Не подолав тебе луком швидким я, гіркою стрілою,

279] Спробую списом тепер, чи не краще улучу я нині».

280] 1 Мовивши так, довготінного з розмаху кинув він списа

281] І Тіде'ща ударив у щит. Пройняло його наскрізь

282] Мідяне вістря і панцира тут же торкнулося дзвінко.

283] Голосно крикнув до нього осяйливий син Лікаонів:

 

284] «Пах твій навиліт пробито! Недовго тепер, сподіваюсь,

285] ' Зможеш триматись. Мені ж ти надав цим великої слави!»

286] Та, не злякавшись, йому відповів Діомед премогутній:

287] «Ти помилився, не влучив ти! Вам же обом, сподіваюсь,

288] Звідси не вийти раніш, поки той або інший, упавши,

289] Кров'ю напоїть Арея, бійця із щитом нездоланним».

290] 1 Мовив і списа метнув. Його скерувала Афіна

291] Пандару в ніс біля ока, і в білі він зуби уп'явся.

292] В самій насаді язик одсікла йому мідь нездоланна,

293] Вістря навиліт пройшло аж униз, через край підборіддя.

294] З повоза впав він, і брязком на ньому озвалася зброя

295] 5 Ясноблискуча. Вбік прудконогі шарахнулись коні

296] Від переляку. Так Пандар душі тут і сили позбувся.

 

297] Скочив на землю Еней із щитом та із списом великим,

298] З остраху, шоб не забрали убитого в нього ахеї.

 

299] Як в своїй силі упевнений лев, круг трупа ходив він,

300] Спис уперед виставляв і щит, на всі боки округлий,

301] Кожного, хто б не наблизивсь до нього, убить він грозився

302] Криком жахливим. Та камінь схопив син Тідея руками

303] Вельми важкий, удвох не могли б його смертні підняти

304] З нині живучих, а він і один ним розмахував легко.

305] Ним він ударив Енея в крижі, там де стегон окістя

306] Ходить в суглобах, - стегенною чашею це називають.

307] Чашу він ту роздробив і обидва порвав сухожилля.

308] Ще й йому шкіру той камінь обдер шерехатий. І раптом

309] Зсунувсь герой на коліна й рукою м'язистою тільки

310] Сперся об землю. І чорная ніч йому очі окрила.

 

311] Був би, напевне, загинув Еней, поводатар народу,

312] Тільки ж бо Зевсова донька угледіла це, Афродіта,

313] Мати, яка породила його пастухові Анхісу.

314] Оповила вона білі рамена круг любого сина,

315] Спереду краєм свого покривала блискучого вкрила,

316] Захистом певним од стріл, щоб хтось із данаїв комонних

317] Міддю грудей не пробив йому й духу із тіла не вийняв.

 

318] Винесла так з бойовища вона свого любого сина.

319] Син Капанеїв Стенел, проте, не забув настанови

320] Тої, що дав перед цим Діомед йому голосномовний.

321] Осторонь січі лункої свої поставив він коні

322] Однокопиті, до повоза віжками їх прив'язавши.

323] До пишногривих Енеєвих раптом він кинувся коней,

324] їх від троян одігнав до ахеїв красивоголінних

325] І передав Деїпілові, другу своєму, якого

326] Більш цінував од ровесників інших за мислі поважні,

327] Щоб до човнів той одвів крутобоких. А сам він тим часом

328] На колісницю зійшов і, віжки блискучі вхопивши,

329] Зразу ж учвал до сина Тідея погнав свої коні

330] Міцнокопиті. А той переслідувать взявся Кіпріду

331] Міддю безжальною, знав, хоч богиня вона, а безсильна,

332] Не із числа тих богинь, які в війнах керують мужами,

333] Не Еніо, городів руйнівниця страшна, не Афіна.

334] От наздогнав він її, крізь густі прориваючись лави,

335] І замахнувсь тоді син великого духом Тідея,

336] 1, налетівши, руки її ніжної шкіру він списом

337] Гострим поранив. Дійшов аж до тіла той спис міднокутий

338] Крізь божественне одіння, самими Харитами ткане,

339] Вище долоні, й безсмертна богинина кров полилася -

340] Плин, що в жилах пливе у блаженних богів невмирущих.

341] Хліба вони не щять, не п'ють вони й вин іскрометних,

342] Тим-то в них крові нема і безсмертними їх називають.

343] Скрикнула з болю богиня і сина із рук упустила.

 

344] Феб-Аполлон в тую ж мить на свої підхопив його руки,

345] Темною хмарою вкрив, щоб хтось із данаїв комонних

346] Міддю грудей не пробив йому й духу із тіла не вийняв.

347] Голосно крикнув до неї тоді Діомед гучномовний:

 

348] «Геть іди, Зевсова доню, з війни та з цього бойовища!

349] Чи не доволі тобі, що жінок ти зваблюєш кволих?

350] А як втручатись ти хочеш в бої, то тепер, сподіваюсь,

351] Будеш жахатися бою, й здаля лиш почувши про нього!»

 

352] Мовив він так. Відійшла вона в розпачі й муці страшенній.

353] З натовпу далі Іріда її повела вітронога,

354] Горем убиту, аж тіло прекрасне її почорніло.

355] Буйного бачить Арея вона, що сидів там із кіньми,

356] Від бойовища ліворуч, до хмари свій спис притуливши.

357] Впала вона перед братом коханим своїм на коліна

358] Й стала благати, щоб він злотозбруйних позичив їй коней:

 

359] «Допоможи мені, брате мій любий, і дай мені коней,

360] Щоб на Олімп я могла повернутись, в оселю безсмертних.

361] Надто від рани я мучуся, смертним завданої мужем,

362] Сином Тідея, що битися навіть із Зевсом готовий».

 

363] Мовила так, і Арей відступив злотозбруйних їй коней.

364] На колісницю зійшла вона, любим зажурена серцем,

365] З нею Іріда зійшла і, віжки, у руки узявши,

366] Пугою коней стьобнула, й слухняно помчалися коні,

367] Й швидко оселі богів досягай на високім Олімпі.

368] Коней спинила відразу тоді вітронога Іріда

369] Й випрягла їх з колісниці, божистого ДІВШИ оброку.

370] 1 Впала навколішки враз Афродіта ясна до Діони,

371] Матінки любої, та ж прийняла свою доню в обійми,

372] Пестила ніжно й, назвавши її на ім'я, говорила:

 

373] «Хто з небожителів так нерозважливо, люба дитино,

374] Скривдив тебе, наче зло ти явно якесь учинила?»

375] ' В відповідь мовила щедра на усміхи їй Афродіта:

 

376] «Ранив мене Діомед, зухвалий нащадок Тідеїв,

377] Тим що Енея намірилась винести я з бойовища,

378] Любого сина, що в світі для мене з усіх найдорожчий.

379] Не між троян і ахеїв страшна уже йде колотнеча,

380] Вже і з богами безсмертними битися стали данаї».

 

381] В відповідь мовить до неї Діона, в богинях пресвітла:

 

382] «Стримайсь, дитино моя, й потерпи, хоч і як тобі прикро!

383] Бо й, живучи на Олімпі, не раз нам траплялось терпіти

384] Від земнородних, заводячи звади лихі поміж себе.

385] 5 Тяжко й Арей потерпів, коли От з Ефіальтом могутнім

386] В пута міцні його закували, сини Алоея.

387] В мідяній бодні сидів тринадцять він місяців скутий.

388] Так би й загинув там, мабуть, Арей, невситимий боями,

389] Та Ерібея прекрасна, їх мачуха, потай Гермеса

390] Оповістила, і викрав він з тої в'язниці Арея,

391] Що знемагав уже зовсім, знесилівши в путах жорстоких.

392] Тяжко і Гера терпіла тоді, коли син премогутній

393] Амфітріонів їй влучив стрілою тризубою в перса,

394] В правий сосок: в ту ж мить охопив її біль нездоланний.

395] Тяжко й Аїд потерпів, між богами жахливий: стрілою

396] Гострою той же син Зевса егідодержавного в брамі

397] Мертвих поранив його і страшного завдав йому болю.

398] Зразу ж до Зевса у дім він подавсь на вершину Олімпу,

399] З серцем зажуреним, пройнятий болем, що вп'явся з стрілою

400] В плечі кремезні його, терзаючи глибоко душу.

401] Лиш Пееон, болевтольних на рану насипавши ліків,

402] Затамував її. Та й від народження був він не смертний.

403] Несамовитий, зухвалий, на злочин він зваживсь безпечно,

404] Луком богам допікав, що живуть на високім Олімпі.

405] Цього ж наслала на тебе сама ясноока Афіна.

406] Дурень він! Серцем своїм не знає того син Тідея -

407] Недовговічні всі ті, хто посмів із безсмертними битись.

408] Не повернутись такому з війни, з бойовища страшного,

409] Татком його не назвуть, на коліна сідаючи, діти.

410] Хай же подумає нині Тідід, хоч який він могутній,

411] А чи не виступить битися хтось і за тебе сильніший,

412] Егіалея, донька Адрастова, вельми розважна,

413] Чи не розбудить вночі домашніх своїх голосінням,

414] За чоловіком ридаючи шлюбним, найкращим з ахеїв,

415] Духом міцна Діомеда дружина, впокірника коней».

416] Мовила так і руками їй кров із правиці обтерла.

417] Рана загоїлась їй, і тяжкі заспокоїлись болі.

418] Та додивились до цього богині Афіна і Гера

419] Й стали словами глузливими Зевса Кроніда дражнити.

420] Так почала говорить ясноока богиня Афіна:

 

421] «Ти не розсердишся, Зевсе, мій батьку, за те, що скажу я?

422] Знову намовила, видно, Кіпріда котрусь з ахеянок

423] В стан перебігти троян, що страшенно їх так полюбила.

424] Пестячи ту ахеянку ошатну, напевно, дряпнула

425] Пряжкою з золота руку свою делікатну богиня».

 

426] Мовила так. А батько людей і богів усміхнувся

427] І, золоту Афродіту покликавши, мовив до неї:

 

428] «Доню моя, не на тебе воєнні покладено справи.

429] Краще ти шлюби єднай, що плекають солодкі жадання.

430] Це ж усе - тільки Арея палкого й Афіни турбота».

 

431] Так між собою тоді про все це вони розмовляли.

432] А Діомед гучномовний тим часом метнувсь до Енея,

433] Знаючи, що Аполлон над ним простягає рамена.

 

434] Він не боявся й великого бога, так квапивсь Енея

435] Вбити мерщій і славне озброєння з нього стягнути.

436] Тричі він кидався, прагнучи тут же убити Енея.

437] Тричі вдаряв Аполлон по блискучім щиті Діомеда.

438] А як той кинувся ще й учетверте, на бога подібний,

439] Грізно гукнув Аполлон дальносяжний тоді Діомеду:

 

440] «Опам'ятайся й тікай! І рівнятися, сину Тідеїв,

441] З нами, богами, не смій. Ніколи-бо рівні не будуть

442] Плем'я безсмертних богів і людей племена земнородні».

 

443] Мовив він так, і подавсь тоді трохи назад син Тідеїв,

444] Щоб не накликати все ж дальнострільного гнів Аполлона.

445] А Аполлон, з сум'яття бойового схопивши Енея,

446] В храм свій поклав, що збудований був на священнім Пергамі.

447] Тут, в цій святині великій, Лето й Артеміда-лучниця

448] Рани загоїли й славну потужність вернули Енею.

449] Постать примарну тим часом створив Аполлон срібнолукий,

450] Схожу цілком на Енея, в такому ж озброєнні навіть.

451] Круг тої постаті бились трояни й божисті ахеї

452] І один одному перед грудьми шкіряні розбивали

453] Круглі великі щити і маленькі щитки легкокрилі.

454] Феб-Аполлон до Арея, до буйного бога звернувся:

 

455] «Кров'ю умиваний людоубивче Арею! Арею,

456] Мурів руїннику! А чи не час з бойовища прогнати

457] Сина Тідея, що навіть із Зевсом готовий вже битись?

458] Спершу Кіпріді він руку поранив при самім зап'ясті,

459] Потім уже й на мене він кинувсь, на бега подібний».

460] Так Аполлон, йому мовивши, сів на висотах Пергаму.

461] Згубний Арей тоді лави троян піднімати подався,

462] Бистрого постать прибравши фракіян вождя Акаманта,

463] Голосно став Пріамідів він, паростків Зевса, гукати:

 

464] «Діти Пріама-владики, великого паростки Зевса!

465] Доки терпіть вам, щоб ваших людей убивали ахеї?

466] Чи не ждете, щоб під брами міцні підійшли вони битись?

467] Воїн лежить тут, що був, як і Гектор божистий, в пошані, -

468] Син нездоланного серцем Анхіса, Еней благородний.

469] Йдімо ж, врятуймо із гомону січі достойного друга!»

 

470] Мовлячи так, будив він у кожнім відвагу і мужність.

471] Тут Сарпедон богосвітлому Гектору став дорікати:

 

472] «Гекторе, де ж то уся твоя ділась відвага колишня?

473] Ти говорив, що без війська, без ратних союзників місто

474] Сам урятуєш лише з шуряками й братами своїми.

475] Не помічаю я й досі і жодного з них тут не бачу.

476] Всі поховались од страху, неначе ті пси перед левом.

477] Ми ж тут і далі б'ємось, хоч ми лиш союзники ваші.

478] Також і я вам союзник, іздалека з військом прибулий,

479] З дальнього краю Лікії, де Ксантові хвилі вирують.

480] Любу дружину я там залишив з немовлям, моїм сином,

481] Скарбів багато лишив, що їх так жадає убогий.

482] Все ж лікіян я привів і сам у двобої готовий

483] З ворогом стати на герць, хоч нічого мого тут немає,

484] Що відібрати б схотіли й забрати з собою ахеї.

485] Ти ж непорушно стоїш і загонам своїм не накажеш

486] Ворогу опір чинить і жінок боронити від нього.

487] Як би не втрапити вам, неначе у сіті всевловні,

488] В руки ворожих людей, їм за здобич не стати й поживу.

489] Скоро сплюндрують вони вам і густо заселене місто!

490] Слід би тобі і днями й ночами про це турбуватись,

491] Та велеславних вождів союзників ваших просити,

492] Щоб помогли вам, і прикрий мій докір із себе цим зняти».

 

493] Так говорив Сарпедон, і Гектора серце вразив він.

494] Зразу ж у всій своїй зброї той з повоза скочив на землю

495] Й, списом стрясаючи гострим, пройшов перед лавами війська,

496] В бій закликаючи всіх, і січа страшна запалала.

497] Враз обернулись трояни і рушили проти ахеїв,

498] Лави ж аргеї зімкнувши, безбоязно їх дожидали.

499] Як на священнім току одвівається вітром полова

500] В віяння пору, коли відділяє русява Деметра

501] Подувом вітру легким полову од спілого зерна,

502] Й все навкруги від полови біліє, - отак і ахеї

503] Всі побіліли від куряви, що наче хмару над ними

504] До мідно-бурого неба здіймали копитами коні,

505] В битву вступивши, куди їм узду повертали візничі.

506] Рук своїх силу несли уперед усі вої. В млу ночі

507] Буйний Арей оповив бойовище на користь троянам,

508] Скрізь поспішав їм на поміч, виконував пильно веління

509] Феба, з мечем золотим, Аполлона - будити в троянах

510] Дух бойовий, лиш уздрів, що відходить Паллада Афіна

511] Далі відціль - пішла-бо данаям вона помагати.

512] А Аполлон тоді швидко із свого багатого храму

513] Вивів Енея і в груди вклав міць вожаєві народів.

514] От серед друзів з'явився Еней, і всі дуже зраділи,

515] Бачачи, що повернувся до них він живий і здоровий,

516] Мужньої сповнений сили. Але ні про що не питали,

517] Інша турбота була, на яку закликав Срібнолукий,

518] Людовбивця Арей та Звада в жадобі несита.

 

519] В час той Еанти обидва та ще й Одіссей з Діомедом

520] Запал до бою в данаїв будили. Вони ж і самі вже

521] Ані троянської сили, ні нападу їх не боялись.

522] Грізно стояли, мов хмари, що в пору безвітря Кроніон,

523] Високоверхі обкутавши гори, на місці тримає

 

524] їх непорушно, допоки покоїться сила Борея

525] Й інших бурхливих вітрів, що тільки повіють із свистом -

526] І розбігаються враз похмурі, насуплені хмари.

527] Так непорушно, без страху троян дожидали данаї.

528] Син же Атрея обходив ряди і давав їм накази:

 

529] «Будьте, о друзі, мужами і серцем підносьтесь одважним!

530] Сором у битвах жорстоких один бережіть перед одним.

531] З воїв, що є у них сором, рятується більше, ніж гине.

532] Хто утікає, ні слави тому не здобуть, ні рятунку».

 

533] Мовив і кинув він списа й переднього воїна ранив,

534] Деїкоонта, друга великого духом Енея.

535] Сином Пергасовим був той, трояни його шанували,

536] Як і Пріама синів, бо в перших він шерегах бився.

537] Списом у щит ударив могутній його Агамемнон.

538] Вістря не стримав той щит, пройняло його міддю навиліт,

539] В низ живота увійшло воно глибоко, пояс пробивши.

540] Важко зваливсь він на землю, аж зброя на нім забряжчала.

 

541] В чергу свою, і Еней повалив найзнатніших з данаїв,

542] Двох Діоклея хоробрих синів - Орсілоха й Кретона.

543] В Фері житло мав їх батько, в прекрасно збудованім місті;

544] Жив у достатках і рід від Алфею-ріки він виводив,

545] Що свої води несе по розлогій країні Пілоській,

546] І породив Ортілоха, численного люду владику.

547] А Ортілох породив Діоклея, великого духом.

548] У Діоклея ж того синів-близнюків було двоє,

549] Добре обізнаних в справі воєнній - Іфетон з Орсілохом.

550] Ставши дорослими, на кораблях вони рушили чорних

551] До Іліона, багатого кіньми, з аргеями разом,

552] Обороняючи честь Агамемнона із Менелаєм,

553] Славних Атрідів. Та смертна година обох тут окрила.

554] Наче два леви, що виросли десь на гірських верховинах,

555] Матір'ю їх відгодовані в нетрях дрімучого лісу,

556] Крадучи тучних з кошари овець і волів круторогих,

557] Людські плюндрують подвір'я, аж поки самі не поляжуть

558] Мертві од гострої міді, убиті рукою людини.

559] Так і вони, руками Енея повергнуті долу,

560] Впали обоє, неначе повалені сосни високі.

 

561] Жаль Менелаєві їх, Арея улюбленцю, стало.

562] Вийшов він з лав наперед, осяйною озброєний міддю,

563] Списом стрясаючи. Сам-бо Арей розбудив в нім одвагу,

564] Мавши на думці, щоб був той руками Енея убитий.

565] Нестора, духом великого, син Антілох його вгледів.

566] Вийшов він з лав, боячися, щоб сам поводатар народів

567] Тут не загинув і труд їх увесь не пішов би намарно.

568] Напоготові обидва один проти одного руки

 

569] Й гострі здіймали списи, бажанням палаючи битись.

570] Став Антілох з Менелаєм уряд, поводатарем люду.

571] Хоч і швидкий був до бою Еней, а назад він подався,

572] Вгледівши, що виступає аж двоє мужів проти нього.

573] Вбитих вони після того до лав відтягнули ахейських,

574] Товаришам їх у руки обох віддали нещасливих

575] І повернулися знов між рядами передніми битись.

 

576] Вбили вони Пілемена, що був на Арея подібний,

577] Духом великий вожай пафлагонських мужів щитоносних.

578] Рівно стояв він, коли Менелай його, списом славетний,

579] Ратищем збив, під ключицю утрапивши мідяним вістрям.

580] Син же Атімнія, славний Мідон, Пілемена візничий,

581] Від Антілоха поліг, баских завертаючи коней, -

582] Каменем лікоть Мідона черкнув він, із рук його білі

583] Віжки, слоновою кістю оздоблені, впали в пилюку.

584] Тут Антілох налетів і мечем його в скроню ударив.

585] Дух свій віддавши, Мідон із добротної впав колісниці

586] Сторч головою в пилюку брудну аж по тім'я і плечі.

587] Довго стояв так, угруз у пісок, що був дуже глибокий,

588] Поки, рвонувши, не скинули коні його у пилюку:

589] їх Антілох стьобонув і погнав аж до стану ахеїв.

 

590] Гектор, побачивши в лавах обох, до них кинувся зразу

591] З криком гучним; вслід за ним понеслися учвал і фаланги

592] Дужих троян, на чолі в них Арей з Еніо був страшною.

593] Ця за собою у битву вела сум'яття безсоромне.

594] Сам же Арей, величезним в руках потрясаючи списом,

595] То перед Ректором спереду йшов, то ступав за ним ззаду.

 

596] Вздрівши Арея, увесь затремтів Діомед гучномовний.

597] Як мандрівник безпорадний, йдучи по широкій рівнині,

598] Перед рікою зупиниться, що поспішає до моря,

599] Гляне на піну шумливу і швидко назад утікає,

600] Так син Тідея сахнувся тоді й заволав до народу:

 

601] «Друзі, чого дивуватися з того, що Гектор божистий -

602] І списоборець відмінний, і страху не відає в битвах!

603] Завжди при ньому є хтось із богів, що загибель одверне.

604] Отже, й тепер біля нього Арей у смертній подобі,

605] Тож, до троян повернувшись обличчям, весь час відступайте

606] Звільна й не думайте навіть з богами безсмертними битись».

 

607] Мовив він так. А трояни все ближче на них наступали.

608] Гектор убив уже воїнів двох на одній колісниці,

609] В ратному ділі умілих, Менеста і з ним Анхіала.

610] Жаль Теламонію їх, Еанту великому, стало.

611] Близько підбіг він до них і, блискучого списа метнувши,

612] В Амфія, сина Селага, попав, що майна мав багато

613] Й нив плодородних у Песі, але повела його доля

 

614] В Трою - Пріаму з синами його у війні помагати.

615] Саме у пояс поцілив Еант його, син Теламона,

616] Глибоко в низ живота увійшов йому спис довготінний,

617] Важко зваливсь він на землю. Славетний Еант підбігає -

618] Зняти озброєння з нього, трояни ж, немов блискавиці,

619] Сипали гострі списи, - його щит увібрав їх багато.

620] Він же, ступивши п'ятою на вбитого, мідяне вістря

621] Витяг із трупа; інших же з пліч обладунків коштовних

622] Зняти не міг: надто густо-бо сипались стріли навколо.

623] Та й побоявсь, щоб трояни відважні його не затисли

624] Колом, багато-бо їх із списами навкруг наступало.

625] Хоч і високий на зріст, і могутній він був, і славетний,

626] А відігнали його, й, відступаючи, він аж хитався.

 

627] Так у жорстокім бою змагались вони між собою.

628] А Тлеполема, величного й славного сина Геракла,

629] Доля всевладна тоді з Сарпедоном звела богорівним.

630] Щойно зійшлись вони й близько один проти одного стали,

631] Син і онук всемогутнього Зевса, що хмари збирає,

632] Перший тоді Тлеполем такими словами озвався:

 

633] «Гей, Сарпедоне, лікіян пораднику, що за потреба

634] В битвах нездатному нітитись тут і від страху тремтіти?

635] Бреше, хто зве тебе сином егідодержавного Зевса!

636] Дуже далеко тобі із тими рівнятись мужами,

637] Що в давнину ще, за предків, родились од вічного Зевса.

638] Саме такою була, повідають, Гераклова сила,

639] Батько таким був, відвагою сповнений,*лев'яче серце.

640] Отже, приїхав сюди задля коней він Лаомедонта

641] Лиш на шістьох кораблях і з меншим за наші загоном

642] І зруйнував Іліон, і всі вулиці в нім обезлюднив.

643] Ти ж боягузливий серцем і люд свій ведеш на загибель.

644] Жодної з тебе троянам підмоги, я певен, не буде,

645] Хоч і прийшов ти з Лінії й хоч був би багато сильніший,

646] Мною приборканий, все ж до Аїдових брам ти відійдеш».

 

647] В відповідь мовив йому Сарпедон, полководець лікійський:

 

648] «Так, зруйнував, Тлеполеме, твій батечко Трою священну

649] Через безглузде зухвальство преславного Лаомедонта,

650] Що, відповівши на послугу добру зневагою злою,

651] Коней йому не віддав, по які той ішов так далеко.

652] Але кажу тобі, смерть і загибель ти чорну одержиш

653] Тут же, подоланий списом моїм, і мені тоді славу,

654] Душу ж Аїдові ти віддаси, славетному кіньми».

 

655] Так говорив Сарпедон. Свого ясенового списа

656] Взяв Тлеполем, і в обох одночасно їх ратища довгі

657] З рук полетіли. В середину шиї противнику втрапив

658] Спис Сарпедона, і болем страшним пройняло її вістря -

 

659] Чорною пітьмою ніч Тлеполемові очі окрила.

660] А Тлеполем Сарпедону ввігнав своє ратище довге

661] В ліве стегно, і, тіло проймаючи, вістря шалене

662] Кість зачепило, та батько відвів ще загибель від нього.

 

663] Друзі божисті взяли боговірного вмить Сарпедона

664] Й винесли з битви. За ним волочилося ратище довге.

665] Й біль усе дужчав. Але не помислив ніхто й не подумав

666] Витягти спис ясеновий з стегна, щоб із іншими разом

667] Міг він іти: так його врятувати усі поспішали.

 

668] А Тлеполема також красивоголінні ахеї ,

669] Винесли з битви. Побачив це все Одіссей богосвітлий,

670] Духом незламний, і миле його розпалилося серце.

671] Поміж двох задумів розумом він і душею вагався,

672] З чого почати, - чи сина догнать громоносного Зевса,

673] Чи якнайбільше лікіян позбавить життя і дихання.

674] Та не йому, Одіссеєві, мужньому серцем, судилось

675] Зевса могутньому синові смерть заподіяти міддю.

676] Дух його проти лікійських полків обернула Афіна.

677] Хромій, Аластор, Койран і Галій від рук його впали,

678] Вбив він Алкандра тоді, і Прітанія, ще й Ноемона.

679] Ще багатьох би лікіян убив Одіссей богосвітлий,

680] Та запримітив здаля його Гектор шоломосяйний,

681] Кинувсь крізь лави передні, озброєний сяйною міддю,

682] Жах на данаїв наводячи. Рад був, його спостерігши,

683] Зевсів син Сарпедон і жалібно мовив до нього:

 

684] «Сину Пріамів! Не дай мені здобиччю стати данаїв,

685] А порятуй мене! Хай мої груди покине дихання

686] В вашому місті, якщо не дано вже мені повернутись

687] До дорогої вітчизни моєї, до власного дому,

688] Й радістю втішити любу дружину й маленького сина».

 

689] Не відповів на слова його Гектор шоломосяйний.

690] Мчав він шалено вперед, щоб мерщій відігнати аргеїв

691] І бездиханними трупами їх якнайбільше покласти.

692] А Сарпедона божистого друзі його посадили

693] В полі, під дубом прегарним егідодержавного Зевса,

694] І ясенового списа з стегна його лівого витяг

695] Дужий боєць Пелагон, що товаришем був його милим.

696] Зникла у нього душа, і очі покрилися млою;

697] Та опритомнів небавом, і подихом свіжим Борея

698] Дух йому знов оживило у грудях, що дихали важко.

 

699] Та перед грізним Ареєм і Гектором мідянозбройним

700] До кораблів своїх чорних, проте, не тікали аргеї,

701] Але й не рвалися в бій, а потроху назад відступали,

702] Звільна йдучи, коли між троян упізнали Арея.

 

703] Хто ж то був перший і хто був останній позбавлений зброї

 

704] Гектором, сином Пріама, і мідяношатним Ареєм?

705] Це богорівний Тевтрант із погоничем коней Оресом,

706] Трех, етоліянин, списник відомий, з ставним Еномаєм,

707] Син Енопса Гелен і з паском барвистим Оресбій,

708] Що проживає у Гілі, пильнуючи свого багатства,

709] Біля Кефіського озера, де по сусідству навколо

710] Й інші живуть беотійці, що мають багаті маєтки.

 

711] Щойно іздалеку білораменна побачила Гера,

712] Як у жорстокім побоїщі купами гинуть аргеї,

713] Зразу ж вона до Афіни звернулась із словом крилатим:

 

714] «Горе нам, Зевса-егідодержавця незборена доню!

715] Марно, як видно, тоді запевнили ми Менелая,

716] Що по руїні твердинь Іліона додому він прийде,

717] В разі дозволимо згубному ми шаленіти Арею.

718] Час-бо подумати й нам про таку ж оборону завзяту».

 

719] Мовила так. Не перечила їй ясноока Афіна.

720] 1 злотозбруйних сама запрягать заходилася коней

721] Гера, найстарша богиня, великого Кроноса донька.

722] Геба ж до осі залізної двоє коліс восьмишпицих,

723] Гнутих із міді, з обох колісниці боків прикріпила.

724] Обід у них золотий і нетлінний, а зверху їх шини

725] Мідяні, пригнані щільно, аж любо очам подивитись.

726] Маточин гнізда сріблом по обидва їх боки оббиті.

727] Сам же васаг колісниці тримався на злотних і срібних

728] Пасах міцних, а навкруг його поручні бігли подвійні.

729] Дишель же був із срібла. До кінцівки*його прив'язала

730] Геба красиве ярмо золоте, від якого красиві

731] Йшли золоті хомути. Під ярмо підвела тоді Гера

732] Коней своїх прудконогих, вся прагнучи звади та битви.

 

733] В час той Афіна, дочка егідодержавного Зевса,

734] В горниці батьківській шати легкі свої, в світлих узорах,

735] Скинула з себе, руками своїми вишивані й ткані,

736] В панцир убралася батька свого, хмаровладного Зевса,

737] Й приготувалася збройно до битви, що сльози приносить.

738] Плечі страшна, золотими оздоблена вся торочками,

739] їй прикривала егіда, оточена жахом навколо,

740] Звада у ній, і завзяття, й гонитва, що душу морозить,

741] І голова Горгони, страшної на вигляд потвори, -

742] Грізне, страшне воно, Зевса-егідодержавця знамення.

743] З гребенем пишним шолом золотий, з чотирма шишаками,

744] Був на ній, - постаті воїв ста міст той шолом прикрашали.

745] У вогняну колісницю ввійшла і спис ухопила

746] Гострий, важкий і міцний, що ним побивала героїв

747] Шереги гнівом охоплена донька всевладного батька.

748] Гера ляскучим бичем баских лише хльоснула коней,

 

749] І заскрипіли, самі відчиняючись, брами небесні, -

750] Ори вартують їх, стражі великого неба й Олімпу,

751] Вхід відчиняють і хмарою знов затуляють густою.

752] Пугами в брами ці гнали богині баских своїх коней.

753] Осторонь інших богів вони там побачили Зевса,

754] Що на найвищій сидів із численних вершин олімпійських.

755] Коней баских тоді білораменна притримала Гера

756] І до верховного Зевса Кроніда з питанням звернулась:

 

757] «Зевсе, наш батьку, невже не гнівить тебе злочин Арея?

758] Скільки мужів - та яких! - погубив він в народі ахейськім

759] Марно, безглуздо, мені на печаль! Вони ж безтурботно

760] Тішаться цим - і Кіпріда ота, й Аполлон срібнолукий, -

761] Дурня підбивши самі, що ніяких не знає законів.

762] Зевсе, наш батьку, чи сердитись будеш, коли я Арея

763] Хльостко бичем відшмагаю та геть прожену з бойовища?»

 

764] Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс хмаровладний:

 

765] «Краще Афіну, що дбає про здобич, пошли проти нього, -

766] Більше за всіх вона звикла гризот завдавать йому прикрих».

 

767] Мовив це, й білораменна йому не перечила Гера.

768] Хльоснула коней, - не проти бажання вони полетіли

769] Поміж землею й простором укритого зорями неба.

770] Скільки очима сягає у далеч туманну людина,

771] Дивлячись з вишки чатівної в шир винно-темного моря,

772] Стільки навскач пролетіли богинь дзвінко ржучії коні.

773] А як до Трої добігли вони й до річок струменистих,

774] Де течія Сімоенту вливається в хвилі Скамандру,

775] Коней баских тоді білораменна притримала Гера,

776] Випрягла їх з колісниці й туманом густим огорнула,

777] А Сімоент їм поживну амброзії виростив пашу.

778] Вдвох вони вийшли, ходою на трепетних схожі голубок,

779] Прагнення повні аргейському воїнству поміч подати,

780] І підійшли аж туди, де найбільше мужів щонайкращих

781] Скупчилось, - наче ті леви, що м'ясо сире пожирають,

782] Чи кабани, що дикої їх не приборкати сили,

783] Круг Діомеда стояли вони, упокірника коней.

784] Тут зупинившись, білораменна їм крикнула Гера,

785] Стентора мужнього постать прибравши із голосом мідним, -

786] Так він лунав, наче враз п'ятдесят чоловік заволало:

 

787] «Сором, аргеї, бридкі боягузи, лиш з вигляду статні!

788] Поки у битвах брав участь Ахілл богосвітлий, ніколи

789] Ще не дерзали троянські загони крізь брами дарданські

790] Виступить", всі-бо його величезного списа боялись.

791] Нині ж далеко від міста при самих човнах вони б'ються!»

 

792] Мовлячи так, розбудила у кожнім відвагу і мужність.

793] До Діомеда тим часом пішла ясноока Афіна.

 

794] При колісниці із кіньми знайшла вона сина Тідея, -

795] Рану схолоджував він, що стрілою завдав йому Пандар.

796] Піт досаждав під пасом широким, що висів на ньому

797] Щит його круглий; зморений потом, з раменом зомлілим,

798] Ледве підняв свого паса він, кров витираючи чорну.

799] Спершись на кінське ярмо, озвалась до нього богиня:

 

800] «Син народивсь у Тідея, на батька не дуже-то схожий.

801] Сам-бо Тідей, хоч на зріст і малий, а воїтель завзятий.

802] Навіть коли воювать та виблискувать мужністю в битвах

803] Я боронила йому, - як тоді, коли сам, без ахеїв,

804] В Фіви послом до численних з'явився він Кадма нащадків.

805] В їхніх спокійно домах учтувати йому я звеліла.

806] Він, проте, як і раніше, відваги могутньої повен.

807] Викликав юних кадмеїв на різні змагання і легко

808] їх переміг; я сама-бо йому помічницею стала.

809] Я й біля тебе стою, і твою стережу я безпеку,

810] І щиросердо тебе закликаю з троянами битись.

811] Та чи утома важка по трудах обняла твоє тіло,

812] Чи малодушний пройняв тебе страх, але ти після цього

813] Вже не потомок Тідеєві, мужньому сину Ойнея».

814] Відповідаючи, мовив тоді Діомед їй могутній:

815] «Я упізнав тебе, дочко егідодержавного Зевса!

816] Все щиросердо тобі я скажу, не втаївши нічого.

817] Не обняли ані страх малодушний мене, ані млявість.

818] Добре я все пам'ятаю, богине, що ти наказала:

819] «Не виступати зухвало з богами безсмертними битись,

820] Хто б то не був; коли ж Зевсова тільки дочка Афродіта

821] Вступить у бій, навідліг ударити гострою міддю».

822] От чому й сам я тепер відступаю, і іншим аргеям

823] Всім наказав - докупи збиратися тут біля мене:

824] Я упізнав-бо Арея, що боєм кривавим керує».

825] В відповідь мовить до нього тоді ясноока Афіна:

826] «Сину Тідея, для серця мого дорогий Діомеде!

827] Більш ні Арея боятись не треба тобі, ні якогось

828] Іншого бога: сама я тобі помічницею стану.

829] Тож на Арея ти однокопиті спрямуй свої коні,

830] Зблизька удар його, - буйного більш не жахайся Арея,

831] Цього шаленця, втілене зло, віроломного бога.

832] Передо мною і Герою він удавав ще недавно,

833] Що допоможе аргеям, з троянами ж битися буде,

834] Нині ж усе це забув і на боці троян він воює».

 

835] Мовивши так, з колісниці богиня зіпхнула Стенела

836] Рухом руки, і він безодмовно зіскочив на землю.

837] На колісницю зійшла вона й стала біля Діомеда,

838] В бій пориваючись. Важко вісь застогнала дубова

 

839] Під тягарем страшної богині й найкращого мужа.

840] Віжки й батіг в свої руки вхопила Паллада Афіна

841] І до Арея погналася однокопитими кіньми.

842] Зброю в тій хвилі знімав із велетня він Періфанта,

843] Кращого із етоліян, Охесія славного сина, -

844] З нього Арей закривавлений зброю знімав. А Афіна,

845] Щоб не побачив Арей, прикрилась шоломом Аїда.

 

846] Щойно Арей, людовбивця, божистого вздрів Діомеда,

847] Зразу ж покинув велетня він Періфанта лежати

848] Там, де раніше убив його сам і позбавив дихання,

849] І Діомедові, коней впокірнику, кинувсь назустріч.

850] Щойно зійшлись вони й близько один проти одного стали,

851] Коням під ярма та віжки Арей тоді перший ударив

852] Мідяним списом, в противника прагнучи вирвать дихання.

853] Та ухопила рукою за спис ясноока Афіна

854] І відхилила ту зброю від повоза, кинуту марно.

855] В чергу свою, Діомед гучномовний тоді замахнувся

856] Мідяним списом. Його спрямувала Паллада Афіна

857] В пах, під попругу Арея, що був підперезаний нею.

858] Списа туди він загнав і, прекрасну розкраявши шкіру,

859] Вихопив зразу ж його. Арей застогнав міднозбройний

860] Так, наче дев'ять чи десять одразу покликнуло тисяч

861] Дужих мужів на війні, починаючи зваду Арея.

862] Острах і трепет усі тоді лави троян і ахеїв

863] Враз обняли, - так Арей застогнав, ненаситний війною.

 

864] Так, як від хмари похмурої темним здається повітря

865] В спеку гарячу, коли буревій налітає бурхливий,

866] Саме таким Діомедові, сину Тідея, здавався,

867] В хмарах здіймаючись в небо широке, Арей міднозбройний.

868] Швидко оселі богів досягнувши, вершин олімпійських,

869] Він біля Зевса Кроніона сів із засмученим серцем,

870] Рану йому показав, що безсмертною сходила кров'ю,

871] Й жалібним голосом слово до нього промовив крилате:

 

872] «Зевсе, наш батьку, невже не гнівлять тебе всі ці злочинства?

873] Завжди один через одного лих зазнаєм ми страшенних,

874] Вічні боги, коли людям свою виявляємо ласку.

875] Ремствуєм всі ми на тебе: шалену дочку породив ти

876] Всім на загибель, - лиш злочини завжди на думці у неї.

877] Кожен-бо інший з богів, що живуть на високім Олімпі,

878] Волю шанує твою і слухняно у всьому кориться.

879] Тільки її не приборкуєш ти ані словом, ні ділом,

880] Все попускаєш їй, сам породив-бо цю доньку зловредну.

881] Нині ж вона Діомеда, зухвалого сина Тідея,

882] В дикій злобі на безсмертних богів нападати навчила,

883] Спершу Кіпріді він руку при самій долоні поранив,

 

884] Потім, неначе той бог, і на мене накинувся навіть.

885] Тільки швидкі мене винесли ноги, а то я ще довго

886] Мусив би муки терпіть між жахливими купами мертвих

887] Або живим знемагать під ударами мідної зброї».

 

888] Глянув спідлоба і мовив у відповідь Зевс громовладний:

 

889] «Годі сидіти отут і скімлити так, віроломний!

890] Найненависніший ти із богів, що живуть на Олімпі!

891] Любі тобі лише звади, та війни, та січі криваві.

892] Матері вдача у тебе затята, украй непокірна

893] Гери, що ледве її погамовую й сам я словами,

894] Тож від порад її, мислю, ти й зараз зазнав цього лиха.

895] Не допущу я, проте, щоб довго терпів ти страждання.

896] Ти-бо із роду мого, і мені тебе мати родила.

897] Був би від іншого бога такий народивсь ти зловредний,

898] Нидів давно б уже ти навіть нижче потомків Урана».

 

899] Мовивши це, Пееону звелів він його ізцілити.

900] І Пееон, болевтольних на рану насипавши ліків,

901] Затамував її. Та й від народження був він не смертний.

902] Так, як у дзбан молока долити смоковного соку,

903] І рідина перемішана зсядеться зразу й загусне,

904] Так в одну мить загоїлась рана в палкого Арея.

905] Геба омила його, одягла йому шати чудові,

906] Й сів біля Зевса Кроніона він, повен величі й сили.

 

907] Знов повернулись тоді до оселі великого Зевса

908] Гера аргейська і з нею Алалкоменіда Афіна,

909] Край душогубства поклавши Ареєві-людоубивці.

 

 

 

ПІСНЯ ШОСТА

ЗУСТРІЧ ГЕКТОРА З АНДРОМАХОЮ

 

 

1] Бій між троян і ахеїв страшний залишили богове.

2] Та по рівнині то тут, то там не втихала ще січа

3] В буйній навалі взаємного лету списів міднокутих

4] В полі широкім між течій швидких Сімоенту і Ксанту.

 

5] Перший Еант Теламоній, опора надійна ахеїв,

6] Лави прорвав у троян і загін свій обрадував світлом,

7] Ще й Акаманта убив, найкращого серед фракіян

8] Сина Евсора, і силою, й зростом могутнього мужа.

9] Перший поверх він шолома його густогривого вдарив, -

10] Лоба пробив він йому, і глибоко в череп угрузло

11] Мідяне вістря, й ту ж мить пітьма йому очі окрила.

 

12] А Діомед гучномовний позбавив дихання Асіла,

13] Сина Тевтрана, що жив у збудованій гарно Арісбі,

14] Маючи добрий достаток, і приязню тішивсь людською,

15] Кожному радий у домі своїм, що стояв при дорозі.

16] Та ніхто з них на поміч не став, од загибелі злої

17] Не боронив його, й разом життя позбулися обидва, -

18] Він і супутник його, на імення Калесій, погонич

19] Коней баских, - опинилися раптом вони під землею.

 

20] З Дреса й Офелтія зброю їх зняв Евріал переможно

21] І на Есепа пішов і Педаса, що їх породила

22] Абарбарея, наяда, прегарному Буколіону.

23] Буколіон же був сином славетного Лаомедонта,

24] Старшим в родині, хоч потай на світ привела його мати.

25] З нею овечий пастух поєднався коханням і ложем,

26] І, завагітнівши, двоє близнят принесла йому німфа.

27] Сили й самого життя прекрасні тіла їх позбавив

28] Син Мекістея, й озброєння в них із плечей познімав він.

 

29] Вбив Астіала тоді Поліпет, у боях нездоланний,

30] А перкотійця Підіта добив Одіссей переможно

31] Мідяним списом, від Тевкра поліг Аретаон божистий.

32] Несторів син Антілох подолав своїм списом блискучим

33] Аблера, сам же владика мужів Агамемнон - Елата,

34] Що у Педасі нагірнім, над плавною жив течією

35] Сатніоенту. Філака, який утікав з бойовища,

36] Леїт догнав, Евріал же - Мелантія вбив переможно.

 

37] Тут же Адраста живцем захопив Менелай гучномовний;

38] Мчали сполохані коні його по рівнині й розбили

39] З розмаху об тамарисковий кущ колісницю округлу,

40] Дишля в основі зламали і навскач усі подалися

41] Прямо до міста, куди наполохано й інші скакали.

42] Сам же Адраст із повоза сторч головою скотився

43] Біля коліс у пилюку лицем. І в ту ж мить біля нього

44] Сам Менелай, син Атреїв, із списом з'явивсь довготінним.

45] І за коліна Адраст ухопивши його, став благати:

 

46] «Змилуйся, сину Атреїв, і гідний ти матимеш викуп.

47] Досить скарбів у багатого батька мого у коморах -

48] Золота, й міді, й заліза, що так його важко кувати.

49] З радістю батько з скарбів тих коштовних складе тобі викуп,

50] Тільки дізнається він, що живий на човнах я в ахеїв».

 

51] Так говорив він, і серце зм'якшив Менелаєві в грудях.

52] Той вже супутцеві мав на човни бистрохідні ахеїв

53] Дати його відвести. Та назустріч йому Агамемнон

54] Швидко підбіг і, гукаючи, голосно став докоряти:

 

55] «О Менелай легкодухий! Чого так піклуєшся ревно

56] Ти про троян? То, видно, чудово вони повелися

57] В домі твоїм? Хай ніхто з них від рук наших гибелі злої

58] Не урятується! Хай навіть ті немовлята загинуть,

59] Що матері їх в утробі ще носять! Нехай в Іліоні

60] Без похорону безслідно усі пропадуть вони разом!»

 

61] Мовлячи так, Агамемнон змінив свому братові намір,

62] Правду-бо мовив йому, і Адраста від себе рукою

63] Той відштовхнув, а владар Агамемнон Адрастові списа

64] В пах увігнав, і навзнак звалився він; син же Атрея,

65] Ставши на груди йому, з них вихопив спис ясеновий.

 

66] Нестор аргеїв в той час підбадьорював голосом дужим:

 

67] «О мої любі герої данаї, о слуги Арея!

68] Хай з-поміж вас не лишається ззаду ніхто, щоб на здобич

69] Кинутись враз і в човни наносити її якнайбільше.

70] Тож ворогів убиваймо! Ще вистачить часу спокійно

71] На бойовищі знімати озброєння з трупів полеглих».

 

72] Мовлячи так, відвагу і мужність будив він у кожнім.

73] Мали трояни тікать від ахеїв, Ареєві любих,

 

74] До Іліона, своєю знеможені слабістю духу;

75] Та, зупинившись перед Енеєм та Гектором, мовив

76] Так їм Гелен, син Пріама, цей птаховіщун найславніший:

 

77] «Слухай, Енею, й ти, Гекторе! Вам якнайбільше належить

78] Дбать про троян і лікіян, бо серед усіх ви найкращі

79] В кожній потребі - чи в подвигах ратних, чи в мудрій пораді.

80] Тож зупиніться й затримайте воїв своїх біля брами,

81] Лави обходячи, поки в обіймах жіночих шукати

82] Схову не прагнуть в утечі вони, ворогам на утіху.

83] А як фаланги свої підбадьорите все ж ви до бою,

84] Залишимось тут і ми і з данаями будемо битись,

85] Хоч і потомлені дуже, - та змушує нас необхідність.

86] Ти ж вирушай тепер, Гекторе, в місто й, додому прийшовши,

87] Матері скажеш твоїй і моїй, - жінок поважніших

88] В храм ясноокої діви Афіни, в акрополь хай скличе,

89] Засуви хай відімкне на дверях священного дому,

90] Вибере хай покривало, яке їй найбільшим, найкращим

91] В домі здається її, яке їй самій найдорожче,

92] Хай на коліна його покладе пишнокосій Афіні,

93] В жертву ялівок хай принести обіцяє дванадцять,

94] Назимків, в ярмах не звиклих ходити, якщо вона ласку

95] Виявить місту й троянським жінкам та малим немовляткам

96] 1 від священних твердинь Іліона Тідіда відкине,

97] Дикого списника, грізного міццю носителя жаху,

98] Прямо скажу, із ахеїв усіх найсильнішого мужа.

99] Навіть і сам нас Ахілл, керманич мужів, не страшив так,

100] Хоч від богині він, кажуть, родивсь. Але цей іще більшим

101] Гнівом шаліє, й ніхто з ним у силі зрівнятись не може».

 

102] Так тоді мовив Гелен, і Гектор послухався брата.

103] Зразу ж у всій своїй зброї він з повоза скочив на землю

104] Й, списом махаючи гострим, пройшов перед лавами війська,

105] В бій закликаючи всіх, і січа страшна запалала.

106] Враз обернулись трояни і рушили проти ахеїв.

107] І подалися аргеї назад і різню припинили,

108] їм-бо здалось, що з укритого зорями неба спустився

109] Хтось із богів до троян - так відважно вони обернулись.

110] Гектор волав до троян, закликаючи голосом дужим:

 

111] «Трої хоробрі сини і союзники наші славетні!

112] Будьте, друзі, мужами, згадайте відвагу завзяту!

113] До Іліона тим часом піду я й старійшинам мовлю,

114] Радникам мудрим, і нашим дружинам, щоб щиро благали

115] Вічних богів, обіцяючи їм принести гекатомби».

 

116] Так промовивши, шоломосяйний пішов од них Гектор.

117] Ззаду по карку й по п'ятах краями його ударяла

118] Чорная шкіра, що нею обведено щит його круглий.

 

119] Главк, Гіпполохова парость, із сином Тідея тим часом

120] Вийшли між військ на середину, сповнені прагнення битись.

121] Як, наступаючи, стали один проти одного близько,

122] Перший до Главка звернувся тоді Діомед гучномовний:

 

123] «Хто ти єси, поміж смертного люду герою хоробрий?

124] Досі не бачив тебе я в боях, де мужі набувають

125] Слави, а нині відвагою ти перевищуєш інших

126] Воїв, коли довготінного списа мого дожидаєш.

127] Діти нещасних батьків, хто іде проти сили моєї.

128] А як ти хтось із безсмертних, що з неба спустився на землю, -

129] Я не посмів би ніколи з богами небесними битись.

130] Навіть могутній Лікург, син Дріанта, недовго на світі

131] Жив після того, як зваду з богами небесними скоїв.

132] Порозганяв-бо колись по священних узгір'ях Нісея

133] Він годівниць Діоніса шаленого, й гнані Лікурга

134] Мужоубивці стрекалом загостреним, тірси на землю

135] Всі вони кидали. Й сам Діоніс перестрашений в хвилю

136] Кинувсь морську, де Фетіда до лона його пригорнула:

137] Жах-бо його оповив від вигуків грізних Лікурга.

138] Дуже за це розгнівились боги, що живуть безтурботно,

139] Й сам його Кроносів син осліпив. Після того на світі

140] Ще він недовго прожив, беземертним богам ненависний.

141] Тим-то і я не бажаю з богами блаженними битись.

142] А як смертний єси і земнії плоди споживаєш,

143] Ближче підходь, щоб мерщій погибельних меж досягнути!»

 

144] Відповідаючи, син Гіпполоха промовив славетний:

 

145] «Духом великий Тідіде, навіщо про рід мій питаєш?

146] Наче те листя на дереві - людські усі покоління:

147] Листя одне, обриваючи, вітер розносить, а інше -

148] Клечанням свіжим ліси укриває з новою весною.

149] Так і людські покоління - ці родяться, ті вже зникають.

150] А як довідатись хочеш, то й це я скажу, щоб відомий

151] Став і для тебе наш рід, що багато людей його знає.

152] В Аргосі, кіньми багатім, далеко є місто Ефіра.

153] Жив у тім місті Сізіф, із смертних мужів найхитріший.

154] Сином Еола Сізіф був, а в нього син Главк народився,

155] Главк же отой породив бездоганного Беллерофонта.

156] Вроду і мужність богове принадну йому дарували.

157] Та проти нього недобре у серці своєму замислив

158] Прет, набагато сильніший, і з-поміж аргейського люду

159] Вигнав його, той-бо Зевсом під берло був відданий Прету.

160] Претова з ним зажадала жона, богосвітла Антея,

161] Потай в коханні з'єднатись. Але не схилила до того

162] Повного добрих бажань, розумного Беллерофонта,

163] Й, зводячи наклеп на нього, вождю вона мовила, Прету:

 

164] «Прете, умри чи убий ненависного Беллерофонта!

 

165] З ним у коханні з'єднатись хотів він мене приневолить».

 

166] Так вона мовила, й гнівом владар запалав, це почувши.

167] Сам же вбивать ухиливсь, бо соромився все-таки серцем.

168] Але в Лікію послав його, й, складені давши таблички,

169] Згубних познак смертоносних на них він накреслив багато,

170] І на загибель його звелів показати їх тестю.

171] Той до Лікії під захистом певним безсмертних подався

172] І до Лікії безпечно прибув, до Ксантових течій.

173] Радо приймав його в себе Лікії просторої владар,

174] Дев'ять він днів частував його, дев'ять биків заколовши.

175] А як десята у небі заблисла Еос розоперста,

176] Гостя почав він розпитувать, знаки бажаючи бачить

177] Ті, що від Прета, від зятя його, він приніс із собою.

178] А як одержав од гостя ті зятеві знаки зловісні,

179] Передусім наказав йому він нездоланну Хімеру

180] Вбити. Була не людського вона, а богівського роду,

181] Спереду - лев, коза - посередині, ззаду - зміюка,

182] З лютістю полум'я з пащі страшенне вона видихала.

183] Та, на знамення божисті зважаючи, все ж її вбив він.

184] Другим завданням - в бою подолав солімів славетних.

185] Це, говорив, була із битв між людьми найстрашніша.

186] Третє: в бою подолав амазонок він мужоподібних.

187] А, як вертався, владар ще нову йому пастку підстроїв:

188] Кращих з Лікії просторої воїв зібравши, звелів їм

189] В засідку стать. Та додому ніхто уже з них не вернувся.

190] Всі бездоганним убиті були вони Беллерофонтом.

191] Врешті збагнув володар, що той - божественного роду,

192] В себе затримав його, і дочку свою дав за дружину,

193] І наділив половиною почестей володаревих.

194] А лікіяни з землі відвели йому кращу від інших,

195] Із плодоносною нивою й садом чудовим дільницю.

196] Троє дітей народилось в розумного Беллерофонта:

197] Старші - Ісандр, Гіпполох та дочка іще Лаодамія.

198] З Лаодамією Зевс велемудрий в коханні з'єднався,

199] І богорівний у неї родивсь Сарпедон міднозбройний.

200] Беллерофонт, проте, став для безсмертних богів ненависним

201] І по рівнині алейській блукав у гіркій самотині,

202] Серце своє гризучи і стежок уникаючи людських.

203] В війнах неситий Арей умертвив його сина Ісандра

204] В розпалі бою, коли той з солімами славними бився.

205] Гнівна убила дочку Артеміда з повіддям злотавим.

206] Від Гіпполоха ж народжений я, - його я зву батьком.

207] Він мене в Трою послав і притому наказував пильно

208] Бути найкращим із воїв, усім перевищувать інших,

209] Не осоромити роду батьків, хоробрістю перших

210] Серед усіх, що в Ефірі живуть та в Лікії просторій.

211] От моя кров і мій рід, що походженням з нього я гордий».

 

212] Так він сказав, це почувши, зрадів Діомед гучномовний.

213] Мідного списа тут же у землю встромив многоплідну

214] І вожаєві народів слово промовив привітне:

 

215] «Отже, з батьків іще давнім мені'ти доводишся гостем!

216] Дід мій, божистий Ойней, бездоганного Беллерофонта

217] Двадцять затримував днів у господі, частуючи гойно.

218] Щедрих дарів один одному безліч вони надавали.

219] Дід мій Ойней - блискучий дав пояс йому пурпуровий,

220] Беллерофонт дарував із золота келих дводонний,

221] В домі своєму його я лишив, вирушавши на Трою.

222] Не пам'ятаю Тідея, мій батько малям мене кинув

223] Тої пори, як під Фінами гинуло військо ахеїв.

224] Тим-то, як друга, тебе я прийматиму в Аргосі щиро,

225] Ти ж у Лікії - мене, якщо гостем колись завітаю.

226] Тут же, в юрмі, списів один одного ми уникаймо,

227] Є-бо навкруг і троян тут багато, й їх спільників славних,

228] Щоб убивать, коли, дасть бог, кого у бігу я настигну.

229] Досить ахеїв для тебе є тут, - побивай, кого зможеш.

230] Та поміняймося зброєю поміж собою, - хай знають

231] Всі тут, що дружбою ми іще від батьків своїх горді».

 

232] Так говорили вони. Зіскочивши з повозів разом,

233] Тиснули руки взаємно, навік обіцяючи вірність.

234] Зевс же тим часом, син Кроноса, розуму Главка позбавив:

235] Зброєю-бо помінявсь з Діомедом він, сином Тідея,

236] Золото давши за мідь, ціну ста волів лиш - за дев'ять.

 

237] Гектор тим часом до Скейської брами й до вежі дістався.

238] Там позбігались до нього дружини і дочки троянські -

239] Про чоловіків, синів розпитать, про братів їх та інших

240] Родичів. Він же у відповідь кожну підряд закликав їх

241] Щиро молитись богам: багатьох-бо чекає скорбота.

242] От до прекрасного дому Пріама нарешті дістався,

243] До передсінків, із каменю тесаних. Далі у ньому

244] Йшло п'ятдесят спочивалень, так само обтесаних гладко,

245] Поруч одна при одній розміщених; в тих-бо покоях

246] Біля дружин своїх шлюбних Пріама сини спочивали.

247] З другого боку подвір'я, навпроти, для дочок дванадцять

248] Критих було спочивалень, із каменю тесаних гладко,

249] Поруч одна при одній розміщених; в цих-бо покоях

250] Біля дружин соромливих Пріама зяті спочивали.

251] Вийшла назустріч до Гектора матінка ніжно-ласкава,

252] З нею ішла найвродливіша з доньок її Лаодіка.

253] Взявши за руку його, озвалась і мовила мати:

 

254] «Сину мій, нащо прийшов ти, відважну покинувши битву?

255] Дуже вас, мабуть, притисли ахеїв сини злоіменні -

256] Аж під самісіньке місто, і серце тебе спонукало

257] Руки до Зевса, прийшовши сюди на акрополь, здійняти.

258] Та постривай - медового чашу вина принесу я,

259] Щоб узливання ти Зевсові-батьку та іншим безсмертним

260] Спершу вчинив, а потім, ковтнувши б, і сам підкріпився.

261] Сил-бо багато з вином утомлений муж набуває,

262] Ти ж в обороні своїх страшенно таки натомився».

 

263] В відповідь Гектор великий сказав тоді шоломосяйний:

264] «Хоч і солодке вино, не давай його, мати шановна,

265] Щоб не ослабнуть на силі мені, не забути відваги.

266] Зевсу ж іскристе вино невмитими лити руками

267] Я не наважусь: не личить-бо нам темнохмарного Зевса,

268] В кров закалявшись і в бруд, своїми благать молитвами.

269] Ти ж поспіши до храму Афіни, що здобич дарує,

270] Пахощі взявши й покликавши з міста жінок поважніших.

271] Ще покривало візьми, що найбільшим тобі, найдорожчим

272] В нашому домі здається, для тебе самої найкращим,

273] І на коліна його поклади пишнокосій Афіні,

274] В жертву ялівок ти принести обіцяй їй дванадцять,

275] Назимків, в ярмах не звиклих ходити, якщо вона ласку

276] Виявить місту й троянським жінкам та малим немовляткам

277] І від священних твердинь Іліона Тідіда відкине,

278] Дикого списника, грізного міццю носителя жаху.

279] То поспішай же до храму Афіни, що здобич дарує.

280] Я ж до Паріса піду закликати його, якщо схоче

281] Слів моїх слухати він. Нехай би під ним розступилась

282] Тут же земля! На велику біду для троян і Пріама

283] Мужнього з дітьми всіма зростив його Зевс-олімпієць!

284] От лиш побачу колись, як в оселю Аїда він сходить,

285] Віри пойму, що серце про наші нещастя забуде!»

 

286] Так він сказав. І вернулась у дім та челядниць гукнула

287] Мати, щоб бігли скликати по місту жінок поважніших.

288] І до комори духмяної долу зійшла, де у схові

289] Вишиті гарно узорні лежали її покривала -

290] Виріб сідонських жінок, що їх Александр боговидий

291] Сам із Сідону привіз, переплинувши море широке

292] В подорож ту, коли він благородну вивозив Єлену.

293] В дар для Афіни одне з покривал узяла там Гекаба -

294] Найкрасивіше, узорами вишите гарно й найбільше,

295] Сяяло, наче зоря, воно й осторонь інших лежало.

296] З ним вона вийшла, й за нею багато жінок поважніших.

 

297] А як прийшли на акрополь вони аж до храму Афіни,

298] Широко двері для них Теано відчинила вродлива,

299] Донька Кіссея, жона Антенора, впокірника коней, -

 

300] Жрицею в храмі Афіни її призначили трояни.

301] З зойками тужно жінки до Афіни підносили руки,

302] Саме тоді й покривало внесла Теано уродлива,

303] І, на коліна поклавши його пишнокосій Афіні,

304] Так говорила, благаючи доньку великого Зевса:

 

305] «Владна Афіно, захиснице міста, в богинях пресвітла,

306] Списа зламай Діомедові й так учини, щоб і сам він

307] Гримнув об землю лицем біля самої Скейської брами.

308] Ялівок ми у пожертву тобі принесемо дванадцять,

309] Назимків, в ярмах не звиклих ходити, якщо свою ласку

310] Виявиш місту, й троянським жінкам, і малим немовляткам».

 

311] Так помолилась вона, та на це не зважала Афіна.

 

312] Так вони в храмі молилися доньці великого Зевса.

313] Гектор тим часом досяг Александрових гарних покоїв,

314] Що збудував собі той з допомогою теслів найкращих

315] Між теслярами у буйнородючій країні троянській.

316] Побудували йому спочивальню, господу й подвір'я

317] Поряд з домами Пріама і Гектора в верхньому місті.

318] Зевсові любий ввійшов туди Гектор, тримав у руці він

319] Спис в одинадцять ліктів завдовжки, й блищало на ньому

320] Мідяне вістря, й навкруг золоте обіймало окільце.

321] У спочивальні знайшов його, той оглядав свою зброю,

322] Гарно обладнану, - щит,'і панцир, і луки дугасті.

323] Там між служебних жінок і Єлена аргівська сиділа

324] І призначала челядницям різні роботи добірні.

325] Глянувши, Гектор жорсткими почав докоряти словами:

 

326] «О божевільний! Не гоже цей гнів тобі в серці носити.

327] Гинуть народи в бою біля мурів високого міста.

328] Тож задля тебе навкруг Іліона оця запалала

329] Звада воєнна. І сам би, напевно, ти іншого лаяв,

330] Тільки б побачив, що бою жахливого він уникає.

331] Отже, вставай, поки згубним вогнем не охоплено місто».

 

332] Відповідаючи, мовив йому Александр боговидий:

 

333] «Гекторе, слушно ти лаяв мене, справедливо ти лаяв;

334] Тим-то тобі відповім, а ти вислухай тільки уважно.

335] Не через гнів на троян, не тому, що відомсти бажаю,

336] Дома сиджу я: хотів лише смутку своєму віддатись.

337] Але дружина мене намовила лагідним словом

338] В бій вирушати. Мені ж і самому здається, що справді

339] Так буде краще. Мінлива-бо є до мужів перемога.

340] Тож почекай мене, поки надіну Ареєву зброю,

341] Або іди, а я вслід і тебе дожену незабаром».

 

342] Не відповів, проте, Гектор на це йому шоломосяйний.

343] Словом ласкавим звернулась до нього тим часом Єлена:

 

344] «Діверю мій, препоганої суки й причинниці лиха!

345] Хай тої днини, коли мене мати на світ породила,

 

346] Бурі порив підхопив мене люто й заніс би далеко

347] В гори чи кинув би в хвилі ревучі бурхливого моря,

348] Й хвилі покрили б мене перед тим, як усе оте сталось!

349] А як наслали уже на нас оце лихо богове,

350] Хай би дружиною я хоробрішому мужеві стала,

351] Що відчував би хоч сором ганьби і людського докору.

352] Цей же й тепер легкодумний, та, мабуть, таким і надалі

353] Вже залишиться, - поплатиться ще він за це, я гадаю.

354] Та заходь же до мене, у крісло сідай відпочити,

355] Діверю мій, що найбільш облягли твоє серце турботи

356] Через ту сучу провину мою та вину Александра.

357] Зевс-бо обом сумовиту нам визначив долю й надалі

358] Бути в неславі в усіх прийдешніх людських поколіннях».

 

359] В відповідь Гектор великий сказав тоді шоломосяйний:

 

360] «Сісти мене не проси, хоч яка ти ласкава - не впросиш.

361] В бій мене серце моє пориває, щоб швидше троянам

362] Допомогти: занадто-бо там їм без мене сутужно.

363] Отже, його спонукай, та й сам він нехай поспішає,

364] Щоб наздогнати мене, поки я ще із міста не вийшов.

365] Я ж тим часом додому піду, до родини своєї,

366] Любу дружину побачити хочу й маленького сина.

367] Бо невідомо, чи знову до них я іще повернуся,

368] Чи віддадуть на поталу боги мене в руки ахеїв».

 

369] Так відповівши їй, Гектор пішов собі шоломосяйний.

370] І незабаром дійшов до свого він затишного дому,

371] Білораменної ж він не застав Андромахи в покоях,

372] З любим дитям на руках та служницею, вбраною гарно,

373] Вийшла на вежу і там сумувала, ридаючи гірко.

374] Гектор тоді, не знайшовши жони непорочної дома,

375] Став на порозі оселі і так до служебниць промовив:

 

376] «Слухайте пильно, служебниці, й щиру скажіть мені правду.

377] Де це дружина, де білораменна моя Андромаха?

378] Чи до ятрівок пішла та зовиць, причепурених гарно, -

379] Чи до Афіни у храм, де гуртом усі інші троянки

380] Пишноволосі в страшної богині благають пощади».

 

381] Відповідаючи, ключниця мовить йому домовита:

 

382] «Ти зажадав од нас, Гекторе, щиру сказать тобі правду, -

383] Не до ятрівок і не до зовиць, причепурених гарно,

384] Не до Афіни пішла вона в храм, де інші троянки

385] Пишноволосі в страшної богині благають пощади;

386] До іліонської вежі великої вийшла, почувши,

387] Що піддаються трояни й міцнішає сила ахеїв.

388] Тим-то до муру міського чимдужче вона поспішила,

389] Мов божевільна. Й дитину услід понесла годівниця».

 

390] Так вона мовила. Швидко із дому пішов тоді Гектор

391] Тою ж дорогою вниз по брукованих вулицях Трої.

 

392] І, перейшовши велике, красиво збудоване місто,

393] Скейських воріт він дістався, щоб вийти крізь них на рівнину.

394] Вибігла звідти назустріч дружина його Андромаха,

395] Посагом славна дочка Етіона, великого духом.

396] Жив Етіон під Плаком - горою, укритою лісом,

397] В Фівах плакійських, і владарем був кілікійського люду.

398] Донька його за Гектора мідянозбройного вийшла.

399] Стріла вона чоловіка. За нею ішла годівниця

400] З милим при грудях дитям, ще зовсім малим немовлятком,

401] Гектора сином коханим, гарненьким, мов зіронька ясна.

402] Гектор Скамандрієм звав свого сина малого, всі інші -

403] Астіанактом: єдиним-бо Трої був захистом Гектор.

404] Мовчки всміхнувся, малого синочка побачивши, батько,

405] А Андромаха підбігла до нього, роняючи сльози,

406] Руку схопила, назвавши на ймення, і так промовляла:

407] «О божевільний! Завзяття загубить тебе! Не жалієш

408] Ти ні дитяти свого, ні мене безталанної, - скоро

409] Стану вдовою я, скоро зженуть тебе з світу ахеї,

410] Разом напавши; отож, якщо тебе втратити маю,

411] Краще зійти мені в землю, ніякої більше не буде

412] Втіхи мені у житті, коли ти осягнеш свою долю.

413] Далі - лиш горе. Немає ні батька, ні матері в мене,

414] Нашого батька старого Ахілл умертвив богорівний,

415] Поруйнувавши ущент кілікіян заселене місто -

416] Фіви високобрамні. Отож він убив Етіона,

417] Зброї ж із нього не зняв: посоромився в серці своєму,

418] Тільки спалив із його обладунком, оздобленим гарно,

419] Й пагорб насипав над ним, ще й в'язів над ним насадили

420] Німфи нагірні, Зевса егідодержавного доньки.

421] Сім було рідних у мене братів у батьківськім домі,

422] І в один день вони разом пішли до оселі Аїда:

423] їх-бо усіх повбивав богосвітлий Ахілл прудконогий

424] В час, як повільних корів вони пасли й овець білорунних.

425] Матір мою, що над Плаком владарила, вкритим лісами,

426] Він аж сюди припровадив із іншою здобиччю разом,

427] Та по часі відпустив, незліченний одержавши викуп, -

428] В домі ж отцевім стрілою убила її Артеміда.

429] Гекторе, все заміняєш ти - батька і матір для мене,

430] Ти ж і за брата мені, і мій чоловік ти прекрасний.

431] Зглянься ж на мене тепер і зостанься тут з нами на вежі,

432] Щоб не лишить сиротою дитя і дружину вдовою.

433] Військо постав при смоковниці дикій, де ворогу легше

434] Вдертись до міста, доступніш на мури високі дістатись.

435] Тричі-бо вже намагалися найхоробріші з ахеїв

436] Під керуванням Еантів обох, богорівних Атрідів,

437] Ідоменея славетного й мужнього сина Тідея.

 

438] Чи не провісник якийсь їм порадив це богонатхненний,

439] Чи напутило їх власного духу палке поривання».

 

440] В відповідь Гектор великий сказав тоді шоломосяйний:

 

441] «Все це й мене непокоїть, дружино. Та сором страшенний

442] Був би мені від троян і троянок у довгім одінні,

443] Як боягузом я став би далеко від бою ховатись.

444] Та не дозволить і дух мій цього, бо давно вже навчився

445] Доблесним бути я завжди та битися в лавах передніх,

446] Батькові свому й собі голосну добуваючи славу.

447] Сам-бо це добре я знаю і серцем своїм, і душею, -

448] День той настане колись, і Троя священна загине,

449] З нею загине й Пріам, і народ списоборця Пріама.

450] Але не так за троян бере мене жаль і турбота,

451] Не за страждання самої Гекаби й Пріама-владики,

452] Не за братів, що стільки хоробрих і славних поляже

453] В порох тоді під ударами збройними воїв ворожих,

454] Скільки за тебе, коли хтось із мідянозбройних ахеїв

455] Слізьми умивану десь поведе й дня свободи позбавить.

456] Будеш для іншої в Аргосі дальньому ткати на кроснах,

457] Будеш їй воду носить з Мессеїди або з Гіпереї

458] Проти бажання - могутня примусить тебе неминучість.

459] Гляне хто-небудь, як ти проливатимеш сльози й промовить:

 

460] «Гектора то є дружина, що найхоробріший у битвах

461] Був з конеборних троян, як за свій Іліон вони бились».

462] Мовить він так і болю нового завдасть тобі смутком

463] По чоловіку, що міг день неволі тобі одвернути.

464] Краще нехай я умру, хай пагорб землі мене вкриє,

465] Аніж почую твій зойк, як вестимуть тебе до полону!»

 

466] Мовив це й руки простяг до дитини осяйливий Гектор,

467] Та до грудей годівниці, убраної гарно, припало

468] З криком дитя, збентежене виглядом любого батька,

469] Міддю ясною налякане й гребенем кінської гриви,

470] Що на блискучім шоломі над ним розвівалася грізно.

471] І усміхнулися батько ласкавий і мати поважна.

472] Зняв свій шолом з голови тоді зразу осяйливий Гектор

473] І на землі біля себе поклав обладунок блискучий,

474] Любе на руки узявши дитя, погойдав його трохи

475] Й Зевса та інших богів почав молитовно благати:

 

476] «Зевсе та інші богове, зробіть, щоб дитя моє любе

477] Стало таким же, як я, у троянському війську найкращим,

478] Дужим таким же й хоробрим, міцним владарем Іліона,

479] Щоб говорили про нього, як буде з війни він вертатись:

480] «Цей куди кращий за батька!» Щоб він закривавлену зброю,

481] З ворога знявши, приніс і матері врадував серце!»

 

482] Мовив це й любій дружині на руки маленького сина

483] Він передав. Пригорнувши дитя до пахучого лона,

 

484] Мати крізь сльози всміхнулась. А муж її, пойнятий жалем,

485] Гладив рукою її й, на ім'я називаючи, мовив:

 

486] «О бідолашна! Серця свого не роз'ятрюй журбою!

487] Всупереч долі ніхто до Аїду мене не спровадить.

488] Але й судьби, я гадаю, ніхто із людей не уникне,

489] Чи боягуз, чи відважний, якщо вже на світ народився.

490] Краще вертайся додому й своєї пильнуй уже справи -

491] Кросен своїх і куделі, служебницям нашим загадуй

492] Дбати про діло своє. А війна - чоловіча турбота,

493] Кожного, хто народивсь в Іліоні, моя ж особливо».

 

494] Мовивши так, одягнув на себе осяйливий Гектор

495] Свій конегривий шолом. І пішла дружина додому,

496] Лиш оглядаючись часто й рясні проливаючи сльози,

497] І незабаром дійшла до затишного й людного дому

498] Гектора мужогубителя; в ньому ж застала багато

499] Двірських служебниць, і ревні побігли з очей у них сльози.

500] Так був у домі своєму оплаканий заживо Гектор:

501] Не сподівався ніхто, щоб з війни коли-небудь додому

502] Він повернувся, уникнувши рук і могуття ахеїв.

 

503] Не забарився так само й Паріс у високому домі

504] І, надягнувши озброєння славне, карбоване міддю,

505] Попрямував через місто, на бистрі надіючись ноги,

506] Наче застояний кінь ячменем із жолоба ситий

507] Зірветься з прив'язі, й мчить, і копитами креше рівнину,

508] В водах ріки струменистої звиклий купатися вільно,

509] Гордий собою. Тримає він високо голову, грива

510] З пліч розвівається буйно, він вроди с'оєї свідомий,

511] На пасовища й до стаєнь нестримно несуть його ноги.

512] Так же й Паріс, син Пріама, з високого замку Пергама,

513] Сяючи блиском озброєння, мов променисте світило,

514] З радісним сміхом помчав: несли його ноги стрімливі.

515] Гектора він наздогнав, богосвітлого брата, коли той

516] З місця рушав, де розмову з дружиною ніжну провадив.

517] Перший до нього звернувся тоді Александр боговидий:

 

518] «Дуже затримав тебе я, мій любий, а ти ж поспішаєш!

519] Довго барився, не встиг до години, яку ти призначив!»

 

520] Відповідаючи, Гектор сказав йому шоломосяйний:

 

521] «О бідолашний! Ніхто із мужів, якщо він справедливий,

522] В діях тебе бойових не знеславить, бо серцем ти мужній.

523] Та поступаєшся легко, змагатись не хочеш. А в мене

524] Серце у грудях болить, коли чую на тебе докори

525] Я від троян, що стільки біди через тебе зазнали.

526] Але ходім! А залагодим потім усе, як дозволить

527] Зевс нам великий на славу одвічним богам наднебесним

528] Келих свободи поставити в звільнених наших оселях,

529] Як відженемо від Трої красивоголінних ахеїв».

 

 

 

ПІСНЯ СЬОМА

ПОЄДИНОК ГЕКТОРА З БАНТОМ, ПОХОРОН ПОЛЕГЛИХ

 

 

1] Мовивши так, від брами подався осяйливий Гектор,

2] Поруч ішов його брат Александр, обоє душею

3] Прагнули швидше почать воювати і з ворогом битись.

4] Так же, як бог мореплавцям тоді посилає жаданий

5] Вітер попутний, коли сосновими веслами бити

6] Хвилю вони потомились і м'язи їх мліть починали, -

7] Перед троянами так з'явились обидва жадані.

 

8] Від Александра поліг там Менестій, народжений в Арні,

9] Ареїтоїв потомок, якого озброєний києм

10] З Філомедусою мав велеокою Арни володар.

11] Гектор же списом загостреним втрапив у карк Ейонея

12] Під міднокутим обіддям шолома, й той зразу ослаб весь.

13] Главк, Гіпполоха нащадок, лікійських мужів поводатар,

14] Списа у плечі всадив Іфіноєві в січі жорстокій,

15] Дексія сину, в ту мить, як на свій мав скочити повіз, -

16] З повоза тут же упав він на землю і зразу ослаб весь.

 

17] Щойно побачила їх ясноока богиня Афіна,

18] Як вони нищать аргеїв нещадно у січі жорстокій,

19] Кинулась зразу з вершин олімпійських вона і помчала

20] До Іліона священного. Це Аполлон із Пергама

21] Бачачи, вийшов назустріч, - бажав він троянам звитяги.

22] Стрілись обоє вони біля дуба, і перший до неї

23] Мовив тоді владар Аполлон, син могутнього Зевса:

 

24] «Нащо це, так поспішаючи, доню великого Зевса,

25] Ти із Олімпу зійшла? Що великий твій дух схвилювало?

26] Може, бажаєш на користь данаїв мінливу звитягу

27] Перехилить? До троян же, що гинуть, нема в тебе жалю!

28] Ради послухай моєї - це краще було б набагато.

 

29] Тож припинім на сьогодні змагання воєнні між ними

30] Й січу шалену. Згодом нехай собі б'ються, аж поки

31] Вщент Іліон рознесуть, якщо вже так вашому серцю

32] Бажано, вічні богині, в руїнах це бачити місто».

 

33] Відповідаючи, мовила так ясноока Афіна:

 

34] «Так, дальносяжче, хай буде! З думкою саме такою

35] Я із Олімпу й сама прибула до троян і ахеїв.

36] Та скажи, як ти хочеш війну поміж них припинити?»

 

37] Мовив тоді владар Аполлон, син могутнього Зевса:

 

38] «В Гектора, коней впокірника, смілість велику збудімо, -

39] Викличе, може, когось із данайських героїв хоробрих

40] Вийти один на один і в бою позмагатись завзятім.

41] Діткнуті цим за живе в наголінниках мідних ахеї

42] Виставлять мужа самі, щоб із Гектором бився божистим».

 

43] Мовив він так, і погодилась з ним ясноока Афіна.

44] Син же Пріамів коханий Гелен відчув своїм серцем

45] Волю богів, до якої по спільній прийшли вони згоді.

46] От підійшов він до Гектора й мовив таке йому слово:

 

47] «Гекторе, сину Пріамів, до Зевса розумом схожий!

48] Ради послухай моєї - тобі ж я доводжуся братом.

49] Хай посідають на землю з троянами разом ахеї,

50] Ти ж тоді найхоробрішого поміж ахеями виклич

51] Вийти один на один і в бою позмагатись завзятім.

52] Ще-бо не суджено вмерти тобі й досягнути кончини, -

53] Голос такий від богів, що живуть споконвіку, почув я».

 

54] Мовив він так, і з великою радістю вчув його Гектор,

55] Вийшов між військ посередині й стримав фаланги троянські,

56] Спис посередині вткнувши, і всі посідали навколо.

57] Стримав тоді й Агамемнон красивоголінних ахеїв.

58] А ясноока Афіна і сам Аполлон срібнолукий,

59] Яструбів постать прибравши, удвох на високому сіли

60] Дубі всевладного батька, егідодержавного Зевса,

61] І милувались на воїв. Ті посідали рядами,

62] Міддю шоломів, списів і щитів наїжачившись густо.

63] Як від Зефіра, що раптом війнув, набігаючи брижі

64] Моря вкривають гладінь, аж море усе почорніє, -

65] Брижами так під рядами троян і ахеїв рівнина

66] Вся хвилювала. Став Гектор між лавами їх і промовив:

 

67] «Слухайте, Трої сини і красивоголінні ахеї!

68] Те вам скажу, до чого у грудях мій дух спонукає.

69] Клятви здійснить не дозволив нам високовладний Кроніон,

70] Але, замисливши лихо, призначив нам битись, аж доки

71] Або захищене баштами візьмете наше ви місто,

72] Або самі тут поляжете всі при човнах мореплавних.

73] Наймужніші-бо тут серед вас із мужів всеахейських.

74] В кого із них є у серці бажання зі мною змагатись,

 

75] Вийде нехай наперед - з богосвітлим Ректором битись.

76] Так говорю я, і Зевс хай буде між нами за свідка.

77] В разі противник здолає мене довголезою міддю,

78] Зброю хай зніме мою й віднесе до човнів крутобоких,

79] Тіло ж додому віддасть, щоб трояни і жони троянські

80] Мали можливість вогнем померлого труп спопелити.

81] В разі ж його подолаю, і дасть Аполлон мені славу,

82] Зброю із нього зніму й віднесу до священної Трої

83] Й там її в храмі меткого стрільця Аполлона повішу,

84] Тіло ж віддам однести до міцних добропалубних суден,

85] Щоб віддали його спаленню довговолосі ахеї

86] Й пагорб могильний насипали над Геллеспонтом просторим.

87] Скаже хто-небудь колись у людських поколіннях наступних,

88] На кораблі многовеслому в морі йдучи винно-темнім:

89] «Воїна, вмерлого в давню годину, ось пагорб могильний,

90] Мужнього в битві його пересилив осяйливий Гектор».

91] Скажуть отак коли-небудь, і слава моя не загине».

 

92] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо -

93] Сором було відмовлятись, прийняти ж той виклик боялись.

94] Врешті підвівсь Менелай і обурено став говорити,

95] З гнівним докором, аж серце тяжко у нього стогнало:

 

96] «Горе мені! О хвальки! Ахеянки-бо ви, не ахеї!

97] Ну ж і ганьба вас укриє тепер із страшних найстрашніша,

98] Якщо з данаїв ніхто не вийде із Ректором битись!

99] В землю, сидячи тут, у випар води оберніться!

100] Серця нема в вас у грудях, і випаде вам лиш неслава!

101] Сам проти нього я виступлю збройно. А жереб звитяги

102] Високо в небі безсмертні боги в своїй волі тримають».

 

103] Мовивши так, обладунки прегарні він став одягати.

104] Тут би й життя тобі край, Менелаю, від рук нездоланних

105] Гектора, бо набагато могутніший був він за тебе, -

106] Стримали все ж тебе, кинувшись разом, державці ахейські.

107] Сам Агамемнон, Атреїв паросток широковладний,

108] Брата правицю схопив і, на ймення назвавши, промовив:

 

109] «Ти знавіснів, Менелаю, годованцю Зевсів! Не личить

110] Коїть дурниці тобі. Хоч і важко, а втриматись треба.

111] З мужем сильнішим од тебе не зважуйся зопалу битись,

112] З Гектором, сином Пріама, його-бо страхаються й інші,

113] Навіть Ахілл з ним вступати у бій, що веде нас до слави,

114] Йшов не без трепету, хоч набагато за тебе сильніший.

115] Отже, іди і спокійно сідай до свого товариства.

116] Іншого вишлють когось із Гектором битись ахеї.

117] Хоч і безстрашний він сам і бою запеклого спраглий,

118] Певен я, з радістю він коліна розправить, як вийде

119] Цілий із жаху війни, із цієї жахливої битви».

 

120] Цими словами умовив брата герой, була слушна

 

121] Мова його, й той послухав охоче. Із пліч Менелая

122] Товариші його з радістю тут же зняли усю зброю.

123] Нестор підвівся тоді з-між аргеїв і так до них мовив:

 

124] «Горе нам! Смуток великий на землю спадає ахейську.

125] Тяжко тепер заридає Пелей, сивочолий комонник,

126] Мудрий порадник і славний промовець серед мірмідонян!

127] Радісно так він мене у своєму розпитував домі

128] Та про аргеїв питав, про рід їх увесь і потомків.

129] А як почув би, що інші тремтять перед Гектором нині,

130] Руки свої до безсмертних він, певно, підніс би з благанням

131] Дух його з тіла послати мерщій до оселі Аща!

132] Був би я, Зевсе, наш батьку, й Афіно, і ти, Аполлоне,

133] Юний, як в дні, коли битись при водах швидких Келадонту

134] З лавами воїв пілоських аркадські зійшлись списоборці

135] Фейських твердинь недалеко, де хвилі Ярдану струмують!

136] Еревталіон аркадян очолював, муж богорівний,

137] Ареїтоя вождя він на плечах носив обладунок,

138] Ареїтой же божистий прозвання носив києзбройця, -

139] Так його звали й мужі, і жінки, підперезані пишно:

140] Він-бо не з луком, не з списом довженним ходив воювати, -

141] Києм залізним ворожі подолував легко фаланги.

142] Та Лікург його вбив, не силою лиш, а лукавством,

143] Десь у проході вузькім, де згуби не міг одвернути

144] Києм залізним, - Лікург його списом своїм вже навиліт

145] Встиг проколоти, і той навзнаки повалився на землю.

146] Зняв обладунки звитяжець, даровані мідним Ареєм.

147] Довго він сам їх носив, ідучи в колотнечу Арея,

148] А як постарів Лікург у покоях своїх владаревих,

149] Еревталіону, другові любому, дав їх носити.

150] Наймужніших на бій він у зброї цій став викликати.

151] Всі трепетали, боялись, ніхто не насмілювавсь вийти.

152] Але підбив мене дух мій незламний до бою вступити

153] З воєм зухвалим, хоч віком я був поміж них наймолодший.

154] Вийшов я битися з ним, і дала мені славу Афіна -

155] Впав від моєї руки ставніший, могутніший воїн

156] І розпростертий лежав, на всі боки розкинувшись важко.

157] Був би я знов молодий, і мав би я силу колишню,

158] Стрів би в бою тоді Гектор противника шоломосяйний!

159] Скільки не є тут між вами хоробрих мужів всеахейських,

160] Та немає охочих назустріч до Гектора вийти».

 

161] Старець їм так докоряв, і дев'ять мужів підвелося.

162] Вийшов між ними найперший володар мужів Агамемнон,

163] Вслід Діомед за ним вийшов могутній, нащадок Тідея,

164] Слідом за ними Еанти, шаленої сповнені сили,

165] Ідоменей вслід за ними та Ідоменеїв товариш

166] Встав, Меріон, Еніалію-мужоубивцеві рівний,

 

167] Слідом за ним Евріпіл, осяйливий син Евемона,

168] Син Андремонів Тоант, а за ним Одіссей богосвітлий -

169] З Ректором битись вони богосвітлим усі зажадали.

170] Знову звернувся до них тоді Нестор, їздець староденний:

 

171] «Кидайте жереб по черзі тепер - кому припаде він,

172] Той допоможе нехай красивоголінним ахеям.

173] Він допоможе також і самому собі, якщо вийде

174] Цілий із жаху війни, із цієї жахливої битви».

 

175] Так він сказав, і кожен з них, свій жеребок позначивши,

176] Кинув його у шолом Агамемнона, сина Атрея.

177] Вої ж тоді, до богів здіймаючи руки, молились.

178] Так не один говорив, поглядаючи в небо широке:

 

179] «Зевсе, наш батьку! Бантові хай чи сину Тідея

180] Випаде, чи пишнозлотних Мікен владареві самому!»

181] Так говорили вони, а Нестор, їздець староденний,

182] Взяв жеребки й потрусив у шоломі, й, як всі того прагли,

183] Випав Бантові жереб. Окличник проніс його колом,

184] Справа йдучи по зібранню, й показував славним ахеям.

185] Але ніхто за свого не признав його, кожен зрікався.

186] Врешті до того дійшов він, по зборах проходячи колом,

187] Чий був значок на отім жеребку, - д' осяйного Банта.

188] Руку простяг він до нього, наблизившись, дав йому жереб.

189] Глянувши, той упізнав жеребок свій і з радісним серцем

190] Кинув під ноги на землю його і, озвавшись, промовив:

 

191] «Друзі, це мій жеребок, і сам я всім серцем радію,

192] Гектора-бо подолать богосвітлого я сподіваюсь.

193] Ви ж, поки я свою бойову налягатиму зброю,

194] До владаря помоліться, могутнього Зевса Кроніда,

195] Тільки безмовно, про себе, щоб вас не почули трояни.

196] Можна і вголос, проте, бо чого б це ми мали боятись!

197] Хто б не хотів мене силою змусить чи вмінням лукавим,

198] Не приневолить, однак, відступить, - не таким недолугим

199] На Саламіні-бо я, сподіваюсь, родився і виріс!»

 

200] Мовив він так, і вони помолились до Зевса Кроніда.

201] Так не один говорив, поглядаючи в небо широке:

 

202] «Зевсе, наш батьку, що з Іди владариш, великий, преславний,

203] Дай перемогу Бантові й слави окрий його сяйвом!

204] А коли Ректора любиш і дбаєш також і про нього,

205] То подаруй їм обом і силу однакову й славу!»

 

206] Мовили так, а Бант у мідь одягався блискучу.

207] А, бойовий обладунок на тіло увесь одягнувши,

208] Рушив на ворога він, як виходить Арей велетенський,

209] В бій ідучи поміж воїв, яких підбиває Кроніон

210] До ворожнечі у злобі взаємній, що душу з'їдає.

211] Так і Еант велетенський ішов тоді, захист ахеїв,

212] Грізним лицем усміхався, а знизу міцними ногами

213] Кроки широкі робив, довготінним стрясаючи списом,

214] Спостерігаючи це, душею раділи аргеї.

215] Трепет троян обійняв, і дрож їм пробіг по суглобах,

216] Навіть у Ректора в грудях сильніше забилося серце.

217] Та не міг вже ніяк він назад одступить і укритись

218] В лавах троянських, бо сам же його викликав він до бою.

219] Близько Еант підійшов, мов муром, надійно прикрившись

220] Мідним щитом семишкірним, що Тіхій зробив для героя,

221] Кращий поміж лимарями, а мав він у Гілі оселю.

222] З шкур од сімох бугаїв годованих злагодив щит він

223] Ясноблискучий, і восьмий ще шар був із міді на ньому.

224] Груди щитом цим закривши, Еант тоді, син Теламона,

225] Став перед Гектором близько й, йому похваляючись, мовив:

 

226] «Гекторе, нині, коли ми один проти одного вийшли,

227] Знатимеш ясно, чи є між данаїв ще інші герої,

228] Окрім Ахілла, мужів переборця із лев'ячим серцем.

229] Біля своїх крутобоких човнів мореплавних лежить він,

230] На Агамемнона гнівом палаючи, пастиря люду.

231] Є ще між нами такі, що здатні з тобою зустрітись,

232] Навіть багато ще є. Починай же борню і змагання!»

 

233] В відповідь Гектор великий сказав йому шоломосяйний:

 

234] «Теламоніде Еанте божистий, володарю люду!

235] Годі зі мною тобі як з дитям розмовляти безсилим

236] Або з жоною, що в ділі воєннім не тямить нічого.

237] Добре на битвах-бо знаюся я і на мужоубивствах,

238] Знаюся, як у бою повертати направо й наліво

239] Щит сухошкірий та в січі кривавій із нй*м виступати;

240] Знаю, як з повозом кінним у вир бойовий уриватись,

241] Знаю, як танець Арея вести у бою рукопашнім.

242] Та на такого, як ти, крадькома нападати не хочу,

243] Підступом діючи, - тільки одверто, аби лише вдало!»

 

244] Мовивши так і метнувши свого довготінного списа,

245] Влучив Бантові він у страшний його щит семишкірний,

246] В мідну поверхню, що шаром ще восьмим лежала на ньому.

247] Шість шкуратяних шарів пронизав у нім спис непоборний,

248] В сьомому шарі застряг. Розмахнувшись тоді, в свою чергу,

249] Богонароджений кинув Еант довготінного списа

250] І Пріамідові втрапив у щит його рівноокруглий.

251] Наскрізь пробив броню осяйну тоді спис величезний

252] І, через панцир пройшовши, оздоблений дуже майстерно,

253] Сину Пріама хітона роздер саме проти пахвини

254] Спис той. Та він одхилився і чорної смерті уникнув.

255] Повиривали руками обидва списи свої довгі

256] Й знову зчепились, неначебто леви оті кровожерні

257] Чи кабани лісові, нездоланної сповнені сили.

258] Гектор Бантові в щит посередині списом ударив,

 

259] Міді, проте, не пробив, тільки вістря у нього зігнулось.

260] Кинувсь Еант на щит супротивника й з розмаху наскрізь

261] Списом пройняв, і хитнувся герой, що вперед поривався,

262] Ранений в шию, і чорна, струмуючи, кров полилася.

263] Не припинив боротьби, проте, Гектор шоломосяйний,

264] Лиш відступив і, схопивши рукою могутньою камінь,

265] Що серед поля лежав, важкий, почорнілий, пошерхлий,

266] Влучив Бантові він у страшний його щит семишкірний,

267] Прямо в опуклу середину, так що аж мідь задзвеніла.

268] Слідом за ним і Еант, набагато ще більший схопивши

269] Камінь, як жорно млинове, і ним розмахнувшися, кинув

270] Із неймовірною силою, й в щит посередині втрапив,

271] Ранивши Гектору милі коліна, і навзнак упав він,

272] Груди прикривши щитом. Та підвів Аполлон його зразу ж;

273] І на мечах врукопаш вони стали б рубатися зблизька,

274] Якби не вісники Зевса й окличники смертного люду,

275] Що підійшли до них, - цей від троян, а той від ахеїв

276] Мідянозбройних - Ідей і Талфібій, розумні обидва.

277] Берла вони поміж них простягли, і окличник троянський

278] Слово промовив Ідей, досвідчений в мудрих порадах:

 

279] «Годі вам, любі сини! Припиніть ви борню і змагання!

280] Ви ж обидва водно хмаровладному Зевсові любі,

281] Ви обидва хоробрі бійці - це побачили всі ми,

282] Ось уже ніч западає, а добре скоритися ночі».

283] Відповідаючи, мовив до нього Еант Теламоній:

284] «Хай же, Ідею, слова твої й Гектор так само повторить.

285] Викликав сам на двобій найсміліших мужів він ахейських.

286] Хай же і зараз почне, а я вслід за ним підкорюся».

 

287] В відповідь Гектор великий сказав йому шоломосяйний:

288] «Обдарував тебе бог і силою, й зростом, Еанте,

289] Й розумом, та й на списах ти найкращий боєць між ахеїв,

290] Тим-то давай припинім на сьогодні борню і змагання

291] Збройне. Згодом ми знову почнемо змагання, аж поки

292] Нас божество не розніме, комусь дарувавши звитягу.

293] Ось уже ніч западає, а добре скоритися ночі.

294] Як же ахеїв обрадуєш ти при човнах мореплавних,

295] А щонайперше рідних та друзів, які є у тебе.

296] Я ж у великому місті владики старого Пріама

297] Радістю втішу троян і в довгім одінні троянок,

298] Що до оселі богів за мене молитися прийдуть.

299] Тож обміняймось багатими нині з тобою дарами,

300] Щоб говорив про нас кожен з троян і кожен з ахеїв:

301] «Билися в лютій вони ворожнечі, що душу з'їдає,

302] А розійшлись після бою у злагоді й дружбі взаємній».

 

303] Мовив це й дав він Бантові срібноцвяхований меч свій

304] Разом із піхвою й гарно скроєним пасом ремінним,

 

305] А Теламоній віддав йому пояс, шо пурпуром сяяв.

306] Так розлучились вони, і пішов з них один до ахеїв,

307] Другий - до шумного війська троян. А ті серцем раділи,

308] Дивлячись, як повертається цілий до них і здоровий

309] Гектор, що сили Еанта і рук нездоланних уникнув, -

310] В місто його повели, хоч живим уже бачить не ждали.

311] Так повели і Еанта красивоголінні ахеї

312] До Агамемнона, що із звитяги був втішений вельми.

 

313] Як у намети вони зібрались до сина Атрея,

314] Взявши бика п'ятирічного, - владар мужів Агамемнон

315] В жертву приніс задля них всемогутньому Зевсу Кроніду.

316] Оббілували і, шкуру обдерши, всього порубали,

317] Дрібно порізали й кожен шматок на рожен настромили,

318] Потім старанно засмажили й згодом з рожнів познімали,

319] І, закінчивши роботу, до гойної учти взялися,

320] Нарівні всіх частували, ніхто не лишивсь без частунку.

321] М'яса довженним шматком із самої хребтини Еанта

322] Почастував Агамемнон, Атреїв син широковладний.

323] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

324] Перший снувати свої міркування почав староденний

325] Нестор, що завжди поради умів подавати найкращі.

326] З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:

 

327] «Сину Атреїв і ви, найславніші вожді всеахейські!

328] Довговолосих багато ахеїв тут голови склали,

329] Темну кров їх пролив біля хвиль повноводних Скамандру

330] Буйний Арей, і спустилися душі їх всі до Аїду.

331] От чому треба, щоб зранку війну припинили ахеї,

332] Ми ж зберемось, і на мулах сюди й на волах привеземо

333] Вбитих тіла, й недалеко від наших човнів мореплавних

334] Спалимо їх, щоб кожен дітям хоч кості батьків їх

335] Міг привезти, як повернемось ми до своєї вітчизни.

336] Пагорб могильний над вогнищем, спільний для всіх, ми насиплем

 

337] Серед рівнини і зразу ж зведемо навколо високі

338] Стіни для захисту нам і нашим човнам мореплавним.

339] А посередині вправлену міцно поставимо браму,

340] Щоб через неї проїхати кінні могли колісниці.

341] Зовні, за стінами близько, ми рів прокопаєм глибокий.

342] Стан оббігаючи наш, він кінних затримає й піших

343] В час, коли наступом рушать трояни на нас войовничі».

 

344] Так він сказав, і всі владарі його мову схвалили.

345] А в іліонськім акрополі, близько від дому Пріама,

346] Страшно бурхливе троян вирувало тим часом зібрання.

347] Першим Антенор розсудливий став серед них говорити:

 

348] «Слухайте, Трої сини, і дарданці, і військо союзне!

349] Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій.

 

350] Нині ж, давайте, вернімо Атрідам Єлену аргейську

351] Разом зі скарбом її. Адже й досі, ламаючи клятви,

352] Ми цю провадим війну. Нічого я доброго з цього

353] Не сподіваюсь, якщо ми не зробимо так, як я раджу».

 

354] Так він промовив і сів. Із свого тоді місця Єлени

355] Пишноволосої встав чоловік, Александр богосвітлий,

356] Відповідаючи, він йому слово промовив крилате:

 

357] «Не до вподоби мені, Антеноре, оте, що ти мовив!

358] Міг би ти іншу, напевно, подати нам кращу пораду.

359] А якщо справді, без жарту, ти все це обдумано мовив,

360] То, мабуть, розум у тебе самі одібрали богове.

361] Тож до троян, упокірників коней, хотів би я мовить.

362] Прямо скажу я тепер: не віддам я дружини своєї.

363] Скарб же, що з Аргоса з нею привіз я до нашого дому,

364] Весь я готов повернуть, ще й од себе до нього додати».

 

365] Так він промовив і сів. Із свого тоді місця підвівся

366] Старець Пріам Дарданід, до безсмертних подібний порадник.

367] З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:

 

368] «Слухайте, Трої сини, і дарданці, і військо союзне!

369] Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій.

370] Йдіть і, як завжди, вечерю у місті своїм споживайте

371] Та не забудьте про варту й про що кому слід пильнувати.

372] До кораблів крутобоких хай піде Ідей на світанку

373] Й скаже Атрея синам, Агамемнону із Менелаєм,

374] Що говорив Александр, від якого і розбрат почався.

375] Хай ще й таке перекаже їм" слово розумне, чи згодні

376] Перепочить од війни злошумливої, поки ми вбитих

377] Спалимо. Згодом ми знову почнемо змагання, аж поки

378] Нас божество не розніме, комусь дарувавши звитягу».

 

379] Так він сказав, і слухали всі, і з ним були згодні.

380] Стали війська по загонах вечерю свою споживати.

381] До кораблів крутобоких подався Ідей на світанку,

382] Тут він данаїв застав, Ареєвих слуг, на зібранні

383] Біля корми корабля Агамемнона. От перед ними

384] Став посередині й так промовляв голосистий окличник:

 

385] «Сину Атреїв і ви, найславніші вожді всеахейські!

386] Славний Пріам та інші трояни достойні звеліли

387] Переказати, чи буде для вас те приємне і миле,

388] Що говорив Александр, від якого і розбрат почався:

389] Скарб, що в своїх Александр кораблях крутобоких до себе

390] В Трою привіз - бодай би він з ними раніше загинув! -

391] Все він готов повернуть, ще й од себе до нього додати.

392] А Менелая славетного шлюбної, каже, дружини

393] Він не віддасть, хоч трояни до того його й спонукали.

394] Та доручили ще й інше вам слово сказати, чи згодні

395] Перепочить од війни злошумливої, поки ми вбитих

 

396] Спалимо. Згодом ми знову почнемо змагання, аж поки

397] Нас божество не розніме, комусь дарувавши звитягу».

 

398] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.

399] Але нарешті озвався тоді Діомед гучномовний:

 

400] «Нам не годиться тепер ні скарб Александрів приймати,

401] Ані Єлену саму! Нерозумній дитині й то ясно,

402] Що для троян уже злої загибелі сіті готові!»

 

403] Мовив він так, і скрикнули схвально синове ахейські,

404] З слів Діомеда, впокірника коней, дивуючись щиро.

405] От до Ідея звернувся тоді володар Агамемнон:

 

406] «Чув ти, Ідею, і сам ті слова, що сказали ахеї,

407] Те, що у відповідь мовили. Згоден цілком я із ними.

408] А щоб померлих спалить, проти цього і я не перечу.

409] Не подобає-бо нам зволікати із мертвих тілами.

410] Скоро померли вони - їх треба вогнем заспокоїть.

411] Гери муж громоносний за свідка хай Зевс мені буде!»

 

412] Мовлячи так, до безсмертних богів він здійняв своє берло.

413] До Іліона священного тут же Ідей повернувся.

414] Разом зібравшись, трояни й дарданці на площі сиділи

415] Й ждали всією громадою, поки Ідей від ахеїв

416] Вернеться. От він вернувся й, між них посередині ставши,

417] Все, як було, розповів. Заходились негайно трояни

418] Звозити мертвих - одні, а інші - рубати дерева.

419] З другого боку, й аргеї з човнів мореплавних спішили

420] Звозити мертвих - одні, а інші - рубати дерева.

 

421] Сонце промінням новим вже навколо осяяло ниви,

422] З плавно пливучих глибин Океану зійшовши на світлий

423] Шлях свій небесний, як стрілись у полі обидва загони.

424] Важко було впізнавать серед мертвих їм кожного мужа,

425] Поки зчорнілої крові із трупів не змили водою;

426] Сльози гіркії ллючи, їх на повози зносили потім.

427] Вголос ридать боронив їм Пріам, і безмовно трояни

428] Мертвих складали на вогнища, тяжко сумуючи серцем,

429] І, попаливши вогнем, в Іліон повертались священний.

430] З другого боку, так само і мідноголінні ахеї

431] Мертвих складали на вогнища, тяжко сумуючи серцем,

432] І, попаливши вогнем, до човнів крутобоких вертались.

 

433] Вдосвіта другого дня, коли з ночі ще ледь розвиднялось,

434] Вже круг багаття зібрались добірні синове ахейські,

435] Пагорб могильний над вогнищем, спільний для всіх, спорудили

436] Серед рівнини й навкруг повиводили зразу ж високі

437] Вежі на захист собі і їхнім човнам мореплавним.

438] А посередині вправлену міцно поставили браму,

439] Щоб через неї проїхати кінні могли колісниці.

440] Зовні, за стінами близько, ще й рів прокопали глибокий,

441] Довгий, широкий, а вздовж його палі міцні повбивали.

 

442] Так в своїм стані трудилися довговолосі ахеї.

443] В час той боги сиділи круг Зевса, що блискавки мече,

444] Й спостерігали великі діла міднозбройних ахеїв.

445] З словом звернувся до них Посейдон, землі потрясатель:

 

446] «Зевсе, наш батьку, хто з смертних на всьому просторі земному

 

447] Задуми й наміри схоче тепер виявляти безсмертним?

448] Глянь же на мур, що звели його довговолосі ахеї

449] Круг кораблів, ще й навколо глибоким його обкопали

450] Ровом! А чи принесли ж і безсмертним вони гекатомби?

451] Скрізь ця лунатиме слава, де промінь світання сягає.

452] Те ж, що, працюючи, місто поставили ми з Аполлоном

453] Лаомедонту-героєві, піде назавжди в непам'ять!»

 

454] З гнівним обуренням мовив у відповідь Зезс хмаровладний:

 

455] «Що це ти кажеш, землі потрясателю вельмимогутній?

456] Хай би цих задумів інший з богів побоявся безсмертних,

457] Слабший багато за тебе й руками і силою духу, -

458] Скрізь твоя слава лунає, де промінь світання сягає!

459] Слухай же, прийде ще час, коли довговолосі ахеї

460] Із кораблями своїми поїдуть до рідного краю,

461] Вщент поруйнуєш ті мури і скинеш весь груз той у море,

462] А узбережжя розлоге ізнову пісками укриєш,

463] Щоб від великого муру ахейського й сліду не стало».

 

464] Так між собою тоді богове про це розмовляли.

465] Сонце тим часом зайшло, і справу скінчили ахеї.

466] Потім биків закололи й вечеряти сіли в наметах.

467] В час той до них із вином кораблі прибули мореплавні

468] З Лемносу, що спорядив для ахеїв Евней, син Ясона,

469] Люду вождя, з яким Ппсіпіла його породила.

470] Двом Атрея синам, Агамемнону та Менелаю,

471] Тисячу мірок вина послав Леонід у дарунок.

472] Там же черпали вино собі довговолосі ахеї,

473] Хто, обмінявши за мідь, а хто за блискуче залізо,

474] Хто за шкуру волячу, а хто і за цілу корову,

475] Хто за невільника навіть. І учту бучну влаштували.

476] Так цілу ніч провели тоді довговолосі ахеї

477] В стані своїм, а трояни й союзники їх - в Іліоні.

478] Так цілу ніч, лихе замишляючи, Зевс велемудрий

479] В небі гримів, аж страхом блідим їх усіх огорнуло.

480] З кубків на землю вино проливали вони, і ніхто з них

481] Пити не смів, не вчинивши раніш узливання Кроніду.

482] Врешті всі полягали і сну споживали дарунки.

 

 

 

ПІСНЯ ВОСЬМА

ПЕРЕРВАНА БИТВА

 

 

1] В шатах шафранних Еос над всією простерлась землею.

2] Раду безсмертних богів зібрав тоді Зевс громовладний

3] На найстрімкішім шпилі многоверхого в хмарах Олімпу.

4] Сам він почав говорити, і слухали мовчки богове:

 

5] «Зважте на слово моє, безсмертні боги і богині!

6] Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій.

7] Хай же ніхто із богів - чоловіча то стать чи жіноча -

8] Слову моєму не сміє перечить і щиро скориться

9] Волі моїй, щоб міг я скоріше цю справу^жінчити.

10] А як побачу, що хтось із богів, одійшовши окремо,

11] Допомагати від себе троянам узявсь чи данаям,

12] Битий він буде ганебно й повернутий знов до Олімпу,

13] Або схоплю я його і в темрявий Тартар закину,

14] В далеч оту, де найглибша лежить під землею безодня,

15] Брама до неї провадить залізна із мідним порогом,

16] В глиб до Аїду настільки ж, як небо ясне над землею.

17] Знатиме там, наскільки від інших богів я сильніший.

18] Хочете, може, самі ви, богове, упевнитись в тому, -

19] Звісьте ланцюг золотий із самого неба на землю

20] Та ухопіться разом за нього, боги і богині,

21] Але стягнути із неба на землю причинця усього,

22] Зевса верховного, вам не удасться, хоч як не трудіться!

23] А побажав би я сам потягнути ланцюг той до себе,

24] То й саму землю я навіть із морем тоді притягнув би.

25] Потім ланцюг той навколо самої вершини Олімпу

26] Я обмотаю, і всесвіт на ньому повисне в повітрі.

27] От я наскільки за всіх - за людей і безсмертних - сильніший».

 

28] Мовив він так, і слухали мовчки вони нерухомо,

 

29] Подиву повні: велика-бо сила була в його слові.

30] Врешті озвалась тоді ясноока богиня Афіна:

 

31] «Батьку Кротоне, над усіма владарями найвищий!

32] Добре ми знаємо те, що сила твоя нездоланна,

33] Тільки ж проймає нас жаль до данайських бійців списоборних,

34] Як від жорстокої долі загинути їм доведеться.

35] Та як наказуєш ти, від битви ми стриматись мусим.

36] Ми лиш хотіли б аргеям пораду корисну подати,

37] Щоб не загинути їм від твого нещадимого гніву».

 

38] Відповідаючи, мовив їй з усміхом Зевс хмаровладний:

 

39] «Трітогенеє, дитя моє любе, не бійся! Хоч часом

40] І не ласкаво я мовлю, до тебе я завжди прихильний».

 

41] Мовивши це, в колісницю запріг свою міцнокопитих

42] Коней баских, ще й гриви на них золоті розвівались;

43] В золото сам одягнув своє тіло, батіг взяв у руки,

44] Золотом гарно оздоблений, став на свою колісницю

45] Й коней стьобнув. Гривані учвал залюбки полетіли,

46] Високо знявшися поміж землею і зоряним небом.

47] Іди діставшись багатоджерельної, матері звірів,

48] В Гар гар прибув він, де гай його був і жертовник пахучий.

49] Там своїх коней спинив отець і людей, і безсмертних,

50] Випряг із повоза швидко й густим оповив їх туманом.

51] Сам же, своєю гордий величністю, сів на вершині

52] Й місто троян споглядав та човни мореплавні ахеїв.

 

53] Учту в наметах своїх тоді довговолосі ахеї

54] Саме кінчали і зброю уже почали одягати.

55] З другого боку, й трояни також готувались до бою,

56] Хоч їх і менше було, але, необхідністю гнані,

57] Оборонити дітей і дружин вони рвались завзято.

58] Брами усі розчинились, і військо назовні сипнуло

59] Піше й комонне. І всюди луною довкруг гуркотіло.

 

60] Щойно на місці однім наступаючі раті зійшлися,

61] Разом зіткнулися шкіри щитів, і списи, і зусилля

62] Мідянозбройних мужів. Один об один ударялись

63] Круглоопуклі щити, аж луною навкруг гуркотіло.

64] Все тут змішалось - і крики звитяжні, і стогони людські

65] Тих, що губили і гинули, й кров'ю земля підпливала.

 

66] З самого ранку, аж поки священного дня прибувало,

67] Стріли й списи обопільно летіли, і падали люди.

68] А як дійшло до середини неба високого сонце,

69] Батько безсмертних богів, терези золоті натягнувши,

70] Кинув на шальки два жереби довгопечальної смерті -

71] Для конеборних троян і для мідянозбройних ахеїв.

72] І посередині взяв. І схилився день долі ахеїв -

73] Жереб ахеїв землі многоплідної зразу ж торкнувся

 

74] Краєм, а жереб троян до широкого неба піднявся.

75] Громом ударивши з Іди високої, Зевс блискавицю

76] Кинув страшенну на військо ахеїв; побачивши жах цей,

77] Аж остовпіли усі, і острах блідий огорнув їх.

 

78] Ідоменей тут лишитись не смів, ні владар Агамемнон,

79] Ані обидва Еанти, Ареєві слуги відважні.

80] Нестор лише староденний зостався, опора ахеїв,

81] Хоч і не з волі своєї: коня його ранив Єлени

82] Пишноволосої муж молодий, Александр богосвітлий,

83] В тім'я ввігнавши стрілу, туди, де на черепі кінськім,

84] Грива рости починає - це найнебезпечніше місце.

85] З болю став кінь на диби: стріла увійшла йому в мозок.

86] Інших сполохав він коней, під мідним звиваючись вістрям.

87] Збрую хотів обрубати старий у коня, замахнувшись

88] Гострим мечем, коли Гектора коні баскії зненацька

89] Вбігли в саме сум'яття із їхнім візничим одважним

90] Гектором. Був би одразу старий і дихання позбувся,

91] Та тої ж миті помітив це Діомед гучномовний,

92] Страшно тоді закричав він, щоб духу піддать Одіссею:

 

93] «О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

94] Що ж ти, як той боягуз, із юрбою показуєш спину?

95] Як би при втечі в потилицю хто не встромив тобі списа!

96] Краще спинись, захистімо старого від цього шаленця!»

 

97] Мовив він так, та терпливий не вчув Одіссей богосвітлий,

98] До крутобоких чимдуж поспішав кораблів він ахейських.

99] Син же Тідея погнався й один аж у лави передні,

100] Лиш перед повозом він зупинивсь Нелеїда старого

101] Й, прямо звернувшись до нього, слово промовив крилате:

 

102] «Старче, занадто тебе бійці молоді утісняють!

103] Сила ослабла твоя, безпорадна пригнічує старість,

104] Кволий у тебе візничий, і коні твої вже охляли.

105] Стань же мерщій в колісницю до мене й побачиш, які-то

106] Тросові коні, як швидко уміють вони по рівнині

107] Мчати туди і сюди - у погоні і втечі так само.

108] Я їх в Енея забрав, особливо при втечі надійних.

109] Слуги твоїх хай доглянуть, моїх же удвох ми скеруєм

110] Проти троян, упокірників коней, щоб Гектор побачив,

111] Як і в мене в долонях тоді шаленітиме спис мій».

112] Мовив він так. Не перечив і Нестор, їздець староденний.

113] Зразу ж взяли його коней візничі тоді доглядати -

114] Дужий Стенел і з ним разом ще Еврімедонт заповзятий.

115] Ті ж обидва на повіз до сина Тідея ступили.

116] Нестор до рук своїх віжки упевнено взяв червонясті,

117] Коней стьобнув, і вони біля Гектора враз опинились.

118] Прямо на них він летів. Діомед в нього списом поцілив,

119] Схибив, проте, й замість нього в візничого втрапив супутця,

120] Еніопея, сина відважного духом Фівея, -

121] Віжки тримаючи, ранений був під соском він у груди

122] І з колісниці упав. Назад подались прудконогі

123] Коні, від нього ж і сила в ту мить, і душа відлетіли.

124] Жаль за візничим страшний огорнув тоді Ректору серце.

125] Але й, сумуючи тяжко, лишив він супутця лежати

126] Мертвим та іншого став шукати візничого, й коні

127] Ждали недовго керманича смілого. Зразу знайшов він

128] Архептолема, сміливого сина Іфіта. Той вийшов

129] Із батогом на повіз - бистрими правити кіньми.

 

130] Сталося б лихо страшне, загибель прийшла б неминуча.

131] Загнані до Іліона були б, наче вівці, трояни,

132] Тільки зразу помітив це батько людей та безсмертних:

133] Громом ударивши, кинув він з неба ясну блискавицю -

134] Впала на землю вона перед кіньми у сина Тідея.

135] Полум'я грізне знялося від сірки, що буйно палала.

136] Переполохані збилися під колісницею коні.

137] В Нестора спохвату випали віжки із рук червонясті,

138] Сам він жахнувся душею і так Діомедові крикнув:

 

139] «Однокопитих, Тідіде, мерщій завертай своїх коней!

140] Чи не збагнув ти, що Зевс не тобі посилає звитягу?

141] Іншого-бо окриває сьогодні Кроніон своєю

142] Славою, - згодом, можливо, і нам він її, коли схоче,

143] Дасть. Та Кронідових рішень ніхто із людей не відверне,

144] Хоч би й який був могутній, бо Зевс набагато сильніший».

 

145] Відповідаючи, мовив йому Діомед гучномовний:

146] «Те, що ти, старче, говориш, і слушне цілком, і доречне,

147] Та невимовна печаль мені серце і душу проймає!

148] Гектор колись, похваляючись перед троянами, скаже:

149] «До кораблів своїх з ляку од мене утік син Тідея!»

150] Скаже з хвальбою, й тоді - хай земля мене швидше поглине».

 

151] В відповідь мовив тоді йому Нестор, їздець староденний:

 

152] «Що це ти, сину Тідея відважного, що ти говориш!

153] Хоч би й назвав десь Гектор безсилим тебе боягузом,

154] Віри йому не йняли б ні трояни, ні дарданіони,

155] Ані могутніх душею жінки щитоносців троянських,

156] Що їх квітучих мужів ти у порох поверг так багато!»

 

157] Мовив це, й однокопитих назад завернув своїх коней

158] У бойове сум'яття. Йому вслід і трояни, і Гектор

159] З криком шаленим і гомоном сипали стогнучі стріли.

160] Голосно Гектор великий гукнув йому шоломосяйний:

 

161] «Сину Тідеїв, пошану в данаїв ти мав бистрокінних -

162] Місцем почесним, і м'ясом найкращим, і келихом повним.

163] Шани тобі вже не буде, бо став ти до жінки подібний.

 

164] Геть, полохлива ти бабо! Не дам я тобі ні на мури

165] Вдертись троянські, ні наших жінок повести за собою

166] До кораблів своїх, - смерть наведу я на тебе раніше».

 

167] Мовив він так, і став у душі син Тідея вагатись:

168] Може, спинить йому коней і силою бій розпочати?

169] Тричі на це він наважувавсь серцем своїм і душею,

170] Тричі з ідейських вершин гримів тоді Зевс велемудрий,

171] Знак даючи, що троянам він шальку звитяги схиляє.

172] Гектор тим часом троян закликав своїм голосом дужим:

 

173] «Трої сини, і лікійці, й дарданські бійці рукопашні!

174] Будьте мужами, о друзі, відвагу згадайте завзяту!

175] Знаю, до мене прихильний Кроніон мені обіцяє

176] І перемогу, і славу велику, й данаям - загибель!

177] Друзі, навіщо вони навколо човнів збудували

178] Мури слабкі та нікчемні, - не стримать їм нашої сили!

179] Легко-бо наші коні прокопаний рів перескочать.

180] А як до їх кораблів наблизимось ми крутобоких,

181] То пам'ятайте тоді про вогонь, що все нищить навколо.

182] Полум'ям я попалю кораблі й повбиваю аргеїв,

183] Що метушитися будуть в диму кораблів обгорілих».

 

184] Так говорив він тоді і, до коней звернувшись, промовив:

 

185] «Ксанте, Подаргу, Етоне і Лампе мій богосвітлий!

186] Нині, о коні, віддячте мені за те піклування,

187] Що Андромаха, дочка Етіона, могутнього серцем,

188] Вам виявляла, всипаючи першим солодку пшеницю,

189] І підливала вина, коли прагло вам серце напою,

190] Перш ніж мені, хоч вважаюсь я молодим її мужем.

191] Ну-бо, жвавіше вперед, мої коні! Може, здобудем

192] Несторів щит, що слава про нього до неба сягає,

193] Нібито він золотий - і сам, і до нього руків'я,

194] Може, й з плечей Діомеда, впокірника коней, ми знімем

195] Панцир, оздоблений гарно, самим-бо Гефестом він кутий.

196] Як заберемо це ми, то ночі цієї ж ахеї,

197] Певен я, всі побіжать до своїх кораблів бистрохідних».

 

198] Мовив він так з похвальбою. З досади володарка Гера

199] Кинулась в кріслі своїм, аж великий Олімп захитався.

200] До Посейдона вона, до великого бога звернулась:

 

201] «Леле! Землі потрясателю широковладний, чи в тебе

202] Жалю у серці нема до данаїв, що гинуть так гірко?

203] Радо приймав ти дари, що вони у Геліку і в Еги

204] Стільки привозили їх, - поможи їм здобути звитягу!

205] Тільки б схотіли ми всі, що являєм прихильність данаям,

206] Широколунного стримати Зевса й троян відігнати, -

207] Сумно йому довелось би сидіти самому на їді».

 

208] З гнівним обуренням мовив їй владний землі потрясатель:

 

209] «Геро зухвалоязична! Яке-бо ти мовила слово!

210] Я не бажав би, щоб стали ми з Зевсом Кронідом змагатись,

211] Інші богове усі, бо Зевс набагато сильніший».

 

212] Так між собою вони розмову провадили щиру,

213] В час той весь простір од рову й човнів аж по мури високі

214] Повен був коней баских і збройних мужів щитоносних,

215] Скупчених густо. Тіснив їх Ареєві буйному рівний

216] Гектор, Пріамів нащадок, що Зевс дарував йому славу.

217] Був би нещадним вогнем він спалив кораблі рівнобокі,

218] Якби не вклала в думки Агамемнону Гера-владарка

219] Дух підійнять у військах, хоч і сам бадьорить мав ахеїв.

220] Зразу ж пішов тоді він до човнів і наметів ахейських,

221] В дужій руці свій широкий тримаючи плащ пурпуровий,

222] На величезний, чорний зійшов корабель Одіссеїв,

223] Між кораблів посередині, щоб і здаля його чули -

224] Як у наметах Еанта, що був Теламонові сином,

225] Так і в Ахілловім стані, - обоє з країв поставали

226] Із кораблями, на мужність і міць покладаючись власну.

227] Голосно крикнув Атрід, щоб данаям усім було чути:

 

228] «Сором, аргеї, бридкі боягузи, лиш з вигляду мужні!

229] Де ті хвальби, що немає на світі за нас хоробріших,

230] Де хвастовитість, з якою на Лемносі ви запевняли,

231] М'яса биків пряморогих там поїдаючи вволю

232] І випиваючи з кубків, вином аж по вінця налитих,

233] Ніби з вас кожен один проти сотні троян чи й двох сотень

234] Встоїть в бою, а тепер ми єдиного навіть не варті

235] Гектора, - скоро нещадним вогнем кораблі він нам спалить!

236] Зевсе, наш батьку! Кого з владарів премогутніх маною

237] Так оманив ти, велику від них одбираючи славу?

238] На многовеслім човні своїм пливши сюди на загибель,

239] Жодного все ж із прегарних твоїх вівтарів не минув я.

240] Стегна бичачі і жир я на кожному спалював щедро,

241] Міцно муровану прагнучи Трою ущент зруйнувати.

242] Нині ж прошу, хоч таке моє виконай, Зевсе, благання:

243] Дай врятуватися нам і загибелі злої умкнути,

244] Не допусти, щоб трояни понищили військо ахеїв!»

 

245] Так він благав, і зглянувся батько на сльози пекучі,

246] Ствердно кивнув, що залишиться цілим народ, не загине,

247] З неба послав їм орла, з віщих птиць найпевнішого птаха,

248] В кігтях тримав оленя він, дитя бистроногої лані.

249] Скинув він те оленя перед Зевсів олтар пречудовий,

250] 1 Де всевіщому Зевсові жертви палили ахеї.

251] Скоро збагнули вони, що від Зевса та птиця злетіла,

252] Кинулись враз на троян, вогнем бойовим запалавши.

253] Та ніхто із данаїв, хоча і було їх багато,

 

254] Тим похвалитись не міг, що він, обігнавши Тідіда,

255] Коней баских через рів перегнав, щоб із ворогом битись.

256] Перший тоді Діомед зброєносного вбив Агелая,

257] Сина Фрадмона. До втечі вже він повернув своїх коней,

258] Та Діомед навздогін йому в спину помежи плечима

259] Гострого списа ввігнав, і пройшов той крізь груди навиліт.

260] З повоза впав він, аж зброя на ньому уся задзвеніла.

 

261] Слідом - Атрея сини, Агамемнон удвох з Менелаєм,

262] Далі - обидва Еанти, шаленої повні відваги,

263] Далі ще - Ідоменей із товаришем Ідоменея

264] Із Меріоном, на вбивцю мужів, Еніалія, схожим;

265] Ще й Евріпіл вслід за ними, Еве'мона син світлосяйний;

266] Тевкр був за ними дев'ятий, - гнучкий напинаючи лук свій,

267] Став він за щит, що Еант тримав його, син Теламона.

268] Ледве Еант відсторонить той щит, як герой, озирнувшись,

269] Раптом у когось в юрбі націлює лук і стрілою

270] Ранить, і той, упавши, свій дух віддає тої ж миті,

271] Сам же вертавсь і, неначе за матір дитина, ховався

272] Знов за Еанта, який щитом прикривав його світлим.

 

273] Першим кого ж подолав між троянами Тевкр бездоганний?

274] Впав Орсілох тоді перший, а далі Ормен з Офелестом,

275] Дайтор і Хромій, за ними іще й Лікофонт богорівний,

276] Амопаон, Поліе'мона син, із бійцем Меланіппом, -

277] Так одного за одним він на землю поверг многоплідну.

278] Вельми радів, поглядаючи, владар мужів Агамемнон,

279] Як своїм луком міцним той фаланги троян побиває,

280] Став перед ним, підійшовши, й з такими звернувся словами:

 

281] «Тевкре мій, любе чоло, Теламонію, люду владико!

282] Бий їх і далі отак, і станеш ти світлом данаям

283] І Теламонові-батьку: зростив-бо тебе він ізмалку,

284] В дім тебе радо приймав, хоч ти був йому сином нешлюбним.

285] Хоч і далеко він, славу йому принесеш ти велику.

286] Так-бо, скажу я тобі, і сповниться те неодмінно.

287] Тільки егідодержавний Зевс мені дасть і Афіна

288] Вщент зруйнувать Іліон, це прегарно збудоване місто,

289] Першому я після себе тобі дам почесний дарунок -

290] Або триніжок, або колісницю із парою коней,

291] Або жону, щоб на спільне з тобою виходила ложе».

 

292] Відповідаючи, мовив тоді йому Тевкр бездоганний:

 

293] «Сину Атрея славетний! Навіщо мене спонукаєш?

294] Я ж бо стараюся й сам! Скільки вистачить сили у мене -

295] Не спочиваю, - з дня, як троян ми до міста прогнали,

296] Нищу їх воїв, частуючи гострими стрілами влучно.

297] Ось уже вісім із лука я випустив стріл довголезих,

298] Глибоко в тіло вони уп'ялись юнакам войовничим,

 

299] Тільки у цього скаженого пса я ніяк не поцілю».

 

300] Мовивши так, він знову стрілу з тятиви посилає

301] В Гектора, саме у нього поцілити прагнучи серцем;

302] Схибив, проте, й бездоганному Горгітіону, Пріама

303] Синові, прямо у груди дзвонистою втрапив стрілою;

304] Батьком з Езіми в заміжжя узята його породила

305] Кастіаніра прекрасна, з богинями вродою схожа.

306] Наче той мак у саду свою набік похилить голівку,

307] Під ряснотою мачин і весняних дощів обважнілу,

308] Так же й шоломом обтяжену голову набік схилив він.

 

309] Тевкр же тим часом ізнову стрілу з тятиви посилає

310] В Гектора, саме у нього поцілити прагнучи серцем;

311] Схибив він знову, - стрілу Аполлон відхилив йому бистру,

312] Й Архептолему, візничому Гектора, постріл дістався:

313] В бій пориваючись, ранений був під соском він у груди

314] І з колісниці упав. Назад подались прудконогі

315] Коні, від нього ж і сила в ту мить, і душа відлетіли.

316] Жаль за візничим страшний огорнув тоді Гектору серце,

317] Тяжко сумуючи, він супутця залишив лежати

318] І Кебріона гукнув, свого брата, що був недалеко,

319] Віжки до коней узяти, й послухався той, це почувши.

320] Сам же мерщій з колісниці блискучої скочив на землю

321] З криком жахливим і, камінь великий рукою схопивши,

322] Кинувсь на Тевкра, поцілить його пориваючись серцем.

323] З сагайдака тоді Тевкр, гіркую стрілу свою взявши,

324] До тятиви притулив і вже лук напинав, але Гектор

325] Шоломосяйний у плечі, якраз де ключиця від шиї

326] Груди йому відокремлює - найнебезпечніше місце! -

327] Каменем гострим ударив, коли той вже цілив у нього,

328] І тятиву перетяв. Заніміла рука біля кисті.

329] Тевкр на коліна звалився, і лук із руки його випав.

330] Напризволяще Еант не лишив свого впалого брата -

331] Зразу ж до нього підбіг і щитом його вкрив величезним.

332] Товаришів його двоє, до Тевкра тоді нахилившись, -

333] Ехіїв син Мекістей і з ним богосвітлий Аластор, -

334] До кораблів понесли крутобоких, і тяжко стогнав він.

335] Знову тоді пробудив олімпієць одвагу в троянах,

336] І до глибокого рову вони відігнали ахеїв.

337] Гектор між перших помчав, своєю могутністю гордий.

338] Так, наче дикого вепра чи лева на ловах нагнавши,

339] В клуби і стегна міцними зубами впивається ззаду

340] Пес прудконогий і стежить, щоб звір той не встиг обернутись, -

341] Довговолосих отак переслідував Гектор ахеїв,

342] Трупом останніх раз в раз кладучи, хоч і як ті втікали.

343] Та коли рів з частоколом вони перебігли й багато

344] Воїв згубили в утечі, руками троянськими вбитих,

345] Перед своїми нарешті спинились вони кораблями

346] І, осміляючи там один одного, руки здіймали

347] До милосердних богів, і голосно кожен молився,

348] В той час як скрізь появлявся на конях своїх пишногривих

349] Гектор з очима Горгони чи мужоубивці Арея.

 

350] Зглянулась, це зауваживши, білораменная Гера

351] І до Афіни відразу ж промовила слово крилате:

 

352] «Леле! Невже ми, о Зевса егідодержавного доню,

353] Не допоможемо хоч би востаннє данаям, що гинуть?

354] Мабуть, сповняючи долю лиху, так і приймуть загибель

355] Всі від руки одного. Понад міру-бо тяжко лютує

356] Гектор, нащадок Пріама, й багато вже лиха накоїв!»

 

357] В відповідь мовила їй ясноока богиня Афіна:

 

358] «Цей вже давно і силу, і душу свою погубив би,

359] В рідному краї своєму убитий руками аргеїв,

360] Та мій батько недобрими в серці лютує думками,

361] Вічно лукавий і злий, бажанням моїм погамовник.

362] Він не згадає, як часто я сина його рятувала,

363] Ще як у подвигах той знемагав тяжких в Еврістея.

364] Слізно волав він до неба, й мене на підмогу до сина

365] Зевс громовладний не раз посилав із високого неба.

366] О, коли б це я раніше розсудливим розумом знала,

367] Ще як він посланий був до Аїдових брам вартового

368] Вивести пса із Еребу, оселі страшного Аїда,

369] То не уникнув би він тоді Стіксових течій глибоких!

370] Нині ж гордує він мною й виконує волю Фетіди,

371] Що цілувала коліна йому й підборіддя торкалась,

372] Городоборцю Ахіллу благаючи шану віддати.

373] Тільки ще буде мене, яснооку, він милою звати.

374] Тим же то однокопитих мерщій запряжи своїх коней,

375] Маю поїхать я в дім до егідодержавного Зевса,

376] В збройне вберуся одіння для бою, і ми ще побачим,

377] Як син Пріамів наш шоломосяйний радітиме Гектор,

378] Тільки-но ми в бойових обидві появимось лавах.

379] Тож не один із троян своїм м'ясом і жиром наситить

380] Хижих птахів і собак, біля суден полігши ахейських!»

 

381] Мовила це, й не перечила білораменна їй Гера -

382] Кинулась золотозбруйних сама запрягать своїх коней

383] Гера, поважна богиня, великого Кроноса донька.

384] Діва ж Афіна, дочка егідодержавного Зевса,

385] Плащ свій із пліч опустила легкий на порозі у батька,

386] Ніжноузорний, м'який, що своїми руками зіткала,

387] І надягла замість нього хітон громовладного Зевса,

388] В збройне прибралась одіння для бою, що слізьми вмиває,

 

389] В полум'яну колісницю ввійшла і спис ухопила

390] Гострий, важкий і міцний, що ним побивала героїв

391] Шереги, донька всевладного батька, охоплена гнівом.

392] Гера ляскучим бичем баских лише хльоснула коней,

393] І заскрипіли, самі відчиняючись, брами небесні, -

394] Ори вартують їх, стражі великого неба й Олімпу,

395] Вхід відчиняють і хмарою знов затуляють густою.

396] В брами ці гнали богині бичами баских своїх коней.

 

397] Зевс їх побачив з високої Іди, й розсердився страшно,

398] І злотокрилу Іріду послав до них з вістю летіти:

 

399] «Швидше, Ірідо, лети, поверни їх назад, не давай їм

400] Мчати вперед, - не на добре ця звада зі мною їм вийде!

401] Так-бо скажу я тепер, і сповниться те неодмінно:

402] Я покалічу їм коней баских, що везуть колісницю,

403] З повоза скину самих, колісницю ж їм ту поламаю,

404] В коловороті років навіть літ через десять не вдасться

405] їм тих загоїти ран, що своїми завдам блискавками.

406] Хай ясноока побачить, що значить із батьком змагатись.

407] Геру ж не так я виную, не так обурений нею, -

408] Завжди перечити, що не скажу я, давно вона звикла».

 

409] Мовив він так, і з ідейських вершин вихронога Іріда

410] З вістю цією знялась до високого в хмарах Олімпу.

411] Там, біля першої брами ущелистих круч олімпійських,

412] їх перестріла вона і Зевсів наказ сповістила:

 

413] «Що це, куди ви? Яке вам безумство серця запалило?

414] Не дозволяє Кронід заступатися вам за аргеїв.

415] Ось вам загрожує Кроносів син, і справдиться те неодмінно:

416] Він покалічить вам коней баских, що везуть колісницю,

417] З повоза скине самих, колісницю він ту поламає,

418] В коловороті років навіть літ через десять не вдасться

419] Вам тих загоїти ран, що своїми завдасть блискавками.

420] Хай ясноока побачить, що значить із батьком змагатись.

421] Геру ж не так він винує, не так обурений нею, -

422] Завжди перечити, що їй не скаже, давно вона звикла.

423] Ти ж, поганюча, ти - сука безстидна, якщо на самого

424] Зевса списом своїм величезним дерзнеш замахнутись».

 

425] Мовила це й полетіла назад бистронога Іріда.

426] Гера з такими словами звернулась тоді до Афіни:

 

427] «Леле! О Зевса егідодержавного доню, ніколи

428] Я не дозволю, щоб ми воювали із Зевсом за смертних.

429] Хай собі гинуть одні, живими лишаються інші,

430] Як кому випаде. Хай олімпієць у серці розсудить

431] Поміж троян і данаїв і зробить усе, як належить».

 

432] Мовила й однокопитих назад повернула вже коней.

433] З повозів Ори тоді пишногривих їм випрягли коней

 

434] І до божистого жолоба поводом їх прив'язали,

435] А колісниці тоді до світлих сіней притуливши,

436] Сіли богині самі у кріслах, із золота кутих,

437] Посеред інших богів із тяжко засмученим серцем.

 

438] Батько ж Зевс у швидку колісницю запряжених коней

439] З Іди погнав на Олімп і прибув на зібрання безсмертних.

440] Коней негайно одпріг йому славний землі потрясатель,

441] Повіз підняв на поміст і покровом заслав полотняним.

442] Широколунний же Зевс на троні своїм злотокутім

443] Сів, - під ногами у нього здригнулась вершина Олімпу.

444] Одаль од Зевса, в куточку, самотні Афіна і Гера

445] Мовчки сиділи й нічого не сміли сказать, ні спитати.

446] Знаючи, що на душі у них, Зевс нарешті озвався;

 

447] «Чим ото ви так засмучені дуже, Афіно і Геро?

448] Чи не втомилися ви у бою, що мужів прославляє,

449] Зводячи з світу троян, що до них ви палаєте гнівом!

450] Що ж до мене, то сила і руки мої нездоланні,

451] Волі моєї не змінить ніхто із богів олімпійських,

452] Вам же пресвітлі тіла пойняв уже трепет раніше,

453] Аніж війну ви побачили й жах воєнної січі.

454] Так-бо скажу я тепер, і те сповнилось би неодмінно:

455] На колісниці своїй, блискавками моїми побиті,

456] Не повернулись би ви на Олімп, до оселі безсмертних».

 

457] Мовив він це, й почали нарікати Афіна і Гера.

458] Поряд сиділи вони, на троян замишляючи лихо.

459] Слухала мовчки Афіна й ні слова на те*не сказала,

460] Хоч і гнівилась на Зевса і люттю кипіла страшною.

461] Гера ж у грудях не стримала гніву і так промовляла:

 

462] «О найгрізніший Кроніде, які це слова ти промовив!

463] Добре ми знаємо те, що сила твоя незборенна,

464] Хоч пройняв би нас жаль до данайських борців списоборних,

465] Як від жорстокої долі їм довелося б загинуть.

466] Та наказуєш ти, і від битви ми стриматись мусим.

467] Тільки хотіли б аргеям пораду корисну подати,

468] Щоб не загинули всі від твого нещадимого гніву».

 

469] Відповідаючи, мовив їй так тоді Зевс хмаровладний:

 

470] «Вранці, якщо, велеока володарко Геро, бажаєш,

471] Зевсову міць надпотужну побачиш, як він іще більше

472] Нищить почне списоборних аргеїв великі загони.

473] В запалі бою могутній аж доти не спиниться Гектор,

474] Доки біля кораблів не постане Пелід прудконогий

475] В день, коли йтимуть бої при самих кормах корабельних,

476] В тісняві воїв страшній круг мертвого тіла Патрокла.

477] Так-бо судилося їм. Що ж до гніву твого, то мене він

478] Мало турбує. Якби ти дійшла аж до самого краю

479] Тверді земної і моря, де нудяться Япет і Кронос,

480] В пітьмі, без світла, що Геліос-Гіперіон посилає,

481] Навіть без радості вітру, - лиш Тартар глибокий навколо, -

482] Хоч би й туди у блуканнях зайшла, - твій гнів роз'ярілий

483] Не турбував би мене, гірше суки-бо ти безсоромна!»

 

484] Мовив так, білораменна ж йому не перечила Гера.

485] Впало в глибінь Океану осяйливе сонця світило,

486] Чорну приводячи ніч на просторі поля хлібодайні.

487] їй не зраділи трояни, та тричі жадана ахеям,

488] Тричі їм бажана темрява ночі була непроглядна.

 

489] Збори троян усіх Гектор зібрав тоді шоломосяйний,

490] Від кораблів на берег одвівши ріки вирової,

491] В чистеє поле, де місце від трупів було іще вільне.

492] З повоза кожен зійшов, і слухали всі, що казав їм

493] Гектор, улюбленець Зевса. В могутній долоні тримав він

494] Спис одинадцяти ліктів завдовжки, а зверху на ньому

495] Сяяло мідяне вістря й окільце навкруг золотеє.

496] Спершись на спис той, звернувсь до троян він з такими словами:

 

497] «Слухайте, Трої сини, і дарданці, і військо союзне!

498] Ждав я, що нині, ахеїв покинувши з їх кораблями,

499] Вернемось ми у вітрами овіяну Трою священну.

500] Та облягла нас пітьма, це найбільше вона й врятувала

501] Військо аргеїв із їх кораблями при березі моря.

502] Але тим часом і ми скорімося темряві ночі

503] Та приготуймо вечерю. Ви ж коней своїх пишногривих

504] Із колісниць випрягайте раніш, їм оброку завдайте;

505] Потім мерщій приженіть волів і овець найжирніших

506] З міста сюди, намішайте вина, що серця звеселяє,

507] Хліба з домів принесіть та дров назбирайте багато.

508] Хай цілу ніч до самої зорі, що народиться рано,

509] Вогнищ багато горить, хай їх заграва неба сягає,

510] 1 Щоб під заслоною темряви довговолосі ахеї

511] Не поривались тікать по хребтові широкого моря,

512] Щоб не зійшли на човни без зусиль вони, безперешкодно,

513] Щоб і, вернувшись додому, з них кожен носив іще рани,

514] Завдані списом йому чи стрілою, коли з суходолу

515] ' На корабель він стрибав; щоб і іншим уже не кортіло

516] На конеборних троян з многослізним рушати Ареєм!

517] Зевсові любі окличники хай оголосять по місту,

518] Щоб сивочолі діди і підлітки разом із ними

519] Варту круг міста тримали на богозбудованих мурах.

520] 1А слабосилі жінки вогонь хай розпалять яскравий

521] Кожна у домі своїм. Пильнують нехай безупинно,

522] Щоб не прорвалась там засідка в місто, де війська не буде.

523] Так має бути, трояни відважні, як це вам кажу я.

 

524] Слово, що нині я мовив, нехай пожиточне вам буде,

525] Вдосвіта знов конеборним троянам ще слово скажу я.

526] Зевса благаю й надіюсь на нього й на інших безсмертних.

527] Геть прожену я тих псів, що аж стільки сюди їх набігло,

528] Насланих Керами в чорних човнах нам на смертну загибель.

529] Але всю ніч цю повинні самих ми себе пильнувати,

530] Завтра ж удосвіта, зброю свою бойову одягнувши,

531] На кораблі крутобокі ми шал принесемо Ареїв.

532] Там подивлюсь, чи мене Діомед, син Тідея могутній,

533] Від кораблів аж до мурів міських віджене, чи його я

534] Міддю настигну й скривавлену зброю зніматиму з нього.

535] Завтра він доблесть покаже свою, якщо витримать зможе

536] Списа мого. Проте сподіваюсь, одним він із перших

537] Вбитий поляже між багатьох своїх друзів полеглих

538] Завтра, як сонце засяє. Коли б так же само напевно

539] Став я безсмертним віднині й ніколи уже не старівся,

540] Хай шанували б мене, як Афіну або Аполлона,

541] Як безперечно, що день цей загибель несе для аргеїв!»

 

542] Мовив так Гектор, і в відповідь схвально гукали трояни.

543] Коней вони розпрягли, під ярмами потом укритих,

544] До колісниць своїх віжками їх поприв'язував кожен;

545] Потім пригнали мерщій волів і овець найжирніших

546] З міста сюди, намішали вина, що серця звеселяє,

547] Хліба з домів нанесли та дров назбирали багато

548] І бездоганні безсмертним богам принесли гекатомби.

549] Пахощі жиру солодкі до самого неба двносив

550] Вітер; але не схотіли прийнять їх блаженні богове,

551] Не побажали: ненависний був Іліон їм священний,

552] І можновладний Пріам, і весь люд списоборця Пріама.

 

553] Помислів сповнені гордих трояни всю ніч так сиділи

554] На бойовищі, і безліч вогнів їх навколо горіло.

555] Так наче зорі яскраві круг ясного місяця в небі

556] Сяйвом світлистим безвітряну ночі наповнюють тишу,

557] Світлом облиті долини всі видно, і пагір верхів'я,

558] Й скелі високі; й безкрає над ними простерлося небо,

559] Повне зірок незліченних, і серцем пастух їм радіє, -

560] Стільки поміж кораблями ахеїв і Ксантом-рікою

561] Сяяло вогнищ троянських під муром самим Іліона.

562] Тисяча в полі палало вогнів, перед кожним сиділо

563] По п'ятдесят чоловік, осяяних полум'ям світлим.

564] Коні ж їх білий жували ячмінь і пшеницю двозерну,

565] На пишношатну Еос дожидаючи при колісницях.

 

 

 

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА

ПОСОЛЬСТВО ДО АХІЛЛА. ПРОХАННЯ

 

 

1] Так сторожили трояни свій стан. Тим часом ахеїв

2] Холод тривоги проймав, полохливої втечі товариш.

3] Смуток нестерпний мужів подолував найхоробріших.

4] Так, ніби двоє вітрів, у багатому рибою морі

5] Вихром раптовим зіткнуться Борей із Зефіром, з Фракії

6] Враз налетівши, і чорні навколо здіймаються хвилі,

7] Наче ті гори, й виносять на берег морське баговиння, -

8] Так від печалі душа розривалась у грудях ахеїв.

 

9] Син же Атреїв, великою в серці повитий журбою,

10] Ходячи в лавах, велів окличникам дзвінкоголосим

11] Кожного мужа на збори покликати, всіх поіменно,

12] Але не вголос, і сам серед перших між ними трудився.

13] Всі осмутніло на зборах сиділи. Встав Агамемнон,

14] Сльози рясні проливаючи, мов джерело темноводе,

15] Що із стрімкого бескеття струмить свої темряві води.

16] Тяжко зітхаючи, так говорив він тоді до аргеїв:

 

17] «Друзі мої, аргеїв вожді і порадники люду!

18] Зевс Кротон великий в тяжкі мене злигодні вплутав.

19] Спершу, жорстокий, мені обіцяв, ще й, кивнувши, потвердив,

20] Що повернусь, Іліон зруйнувавши мурований міцно,

21] Нині ж лихий він замислив обман і велить повертатись

22] В Аргос безславно, стільки отут загубивши народу!

23] Зевсові так всемогутньому раптом тепер заманулось.

24] Не полічить городів, що він зруйнував їх твердині

25] Й ще поруйнує багато, бо сила його величезна.

26] Отже, послухайте всі, і виконуймо те, що скажу я:

27] Швидше до рідного краю тікаймо мерщій з кораблями:

28] Широковуличну Трою ніколи-бо нам не узяти!»

 

29] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.

30] Довго у смутку безмовно сиділи синове ахейські.

31] Зрештою все ж обізвався тоді Діомед гучномовний:

 

32] «Сину Атреїв! Я перший тут проти твоїх недоречних

33] Слів позмагаюсь, не гнівайсь, так личить на зборах, владарю!

34] Мужність ти ганив недавно мою перед військом данаїв,

35] Небоєздатним мене називав боягузом, - та все це

36] Знають аргеї давно - від найстарших і до наймолодших.

37] Син хитроумного Кроноса дав тобі з двох лиш єдине:

38] Берло владарське подарував і загальну пошану,

39] Мужності тільки не дав, а сила ж у ній величезна.

 

40] 0 нерозважний, невже ти гадав, що синове ахейські

41] Небоєздатні такі й боягузи, як ти запевняєш?

 

42] А як самого тебе спонукає твій дух повернутись,

43] То від'їжджай! Путь відкрита, й багато привів із собою

44] Ти кораблів із Мікен, он стоять вони вздовж узбережжя.

45] Інші ж усі тут залишаться довговолосі ахеї,

46] Поки ми вщент не зруйнуємо Трої. Якщо ж і останні

47] Теж повтікають до рідного краю усі з кораблями,

48] Ми із Стенелом удвох до останку тут битися будем,

49] Але візьмем Іліон, бо з богом сюди прибули ми!»

50] Мовив він так, і скрикнули схвально синове ахейські,

51] З слів Діомеда, впокірника коней, дивуючись щиро.

52] Встав поміж них і сказав тоді Нестор, їздець староденний:

53] «Сину Тідеїв, в боях войовник ти єси найсильніший,

 

54] 1 у пораді з своїх перевесників ти є найкращий.

55] Не докорить твоїй мові ніхто, скільки є тут ахеїв,

56] Не заперечить ніяк. Та її до кінця не довів ти.

57] Ти молодий ще і міг би за віком своїм уважатись

58] Сином найменшим моїм, але промовляв тут розумно

59] Ти до державців аргейських, і слушна була твоя мова.

60] Хай же і я, що вважаюсь багато старішим за тебе,

61] Висловлю дещо і все доведу, і ніхто моїй мові

62] Не докорятиме, навіть і сам владар Агамемнон.

63] Лиш нечестивцям бездомним, без роду, без племені, любі

64] Чвари війни міжусобної, людям такі осоружні.

65] Але скорімося темряві ночі, що нас облягає,

66] І приготуймо вечерю. Сторожа хай стан наш вартує,

67] Чати зайнявши між виритим ровом і муром твердині.

68] Нашим я це юнакам доручаю. А в іншому всьому,

69] Сину Атреїв, ти провід веди, ти ж найбільший державець.

70] Склич старшину на учту, це й личить тобі і неважко:

71] Досить у тебе вина, що його кораблями ахеї

72] Морем широким щоденно до нас із Фракії привозять;

73] Є й частування доволі, адже багатьма ти керуєш.

74] Тож багатьох поскликай і послухай того, хто найкращу

 

75] Раду подасть, бо зараз найбільш потребують ахеї

76] Доброї, мудрої ради, - вогні он ворожі палають

77] Близько від наших човнів. А хто з цього буде радіти?

78] Нашому війську цей день чи рятунок несе чи загибель».

 

79] Мовив він так, і слухали всі і ту мову схвалили.

80] Вийшла негайно сторожа озброєна стан вартувати,

81] Вів її Нестора син Фрасімед, поводатар народів,

82] Далі ішли Аскалаф і Іалмен, синове Арея,

83] Далі ішов Меріон, а за ним Афарей з Деїпіром,

84] Далі - Креонта владущого син, Лікомед богосвітлий.

85] Семеро вийшло вождів із сторожею, й кожен по сотні

86] Вів юнаків, і списи їх здіймались в руках довготінні,

87] Ставши на місці, між ровом і муром вони посідали.

88] Вогнища враз розпалили й вечерю взялись готувати.

 

89] Син же Атреїв до свого намету старійшин ахейських

90] Всіх запросив на учту багату, що радує серце,

91] Й руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

92] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

93] Перший із них свої ткати почав міркування старезний

94] Нестор, який у пораді й раніш виявлявся найкращим.

95] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

 

96] «Сину Атреїв славетний, владарю мужів Агамемнон!

97] З тебе почну й закінчу я тобою; багато-бо люду

98] Владі кориться твоїй, тож Зевс доручив тобі берло

99] Й право державне, щоб ти про народи свої піклувався.

100] Більше за всіх тобі личить і слово сказать, і послухать,

101] Взявши і те до уваги, що серце кого спонукало

102] Мовити добре. А як учинить - це від тебе залежить.

103] Отже, скажу тобі те, що найкращим мені видається.

104] Кращої думки ніхто серед нас не помислить од тої,

105] Що її мав я давно та якої дотримую й досі

106] З дня, коли дівчину ти, Брісе'щу, з намету Ахілла,

107] Гнівом пойнятого, силою виволік, паростку Зевсів,

108] Наших порад до уваги не взявши. А як тебе довго

109] Я умовляв! Ти ж, пихи гордовитої сповнений в серці,

110] Кращого мужа, якого й богове безсмертні шанують,

111] Тяжко зневажив - здобич забрав і тримаєш. Тож нині

112] Разом подумаймо, як це залагодить, як уласкавить

113] Сина Пелая дарами приємними й лагідним словом».

 

114] В відповідь мовив йому володар мужів Агамемнон:

 

115] «Не помилково, о старче, мої полічив ти провини.

116] Я завинив, заперечити й сам не спроможний. Та тільки

117] Варт багатьох чоловік, що Зевс полюбив його серцем:

118] Ушанував він його, погубивши багато ахеїв.

119] Але якщо завинив я, піддавшися помислам згубним,

120] 1 Сам і залагоджу це - незліченний я дам йому викуп.

 

121] Перелічу я отут, перед вами, славетні дарунки:

122] Сім триніг незадимлених, золота десять талантів,

123] Двадцять блискучих цеберок, дванадцять об'їжджених коней,

124] Що нагороди в змаганні у гонах не раз здобували.

125] Не злидарем би ходив безземельним, не мав би нестатку

126] В золоті цінному той, хто здобув би оті нагороди,

127] Що із змагань мені однокопиті приносили коні.

128] Дам йому сім я жінок, у роботі своїй бездоганних,

129] З Лесбосу, - ще коли Лесбос він взяв, забудований гарно,

130] Я їх обрав; від усіх-бо жінок вони вищі красою,

131] їх йому дам, з ними й ту, що її силоміць одібрав я, -

132] Доньку Брісея. До того ж я клятву складаю велику -

133] Ложа її не торкавсь, не єднався із нею в коханні,

134] Як за звичаєм людським у мужчин із жінками буває.

135] Нині ж це все йому буде передано. А як нарешті

136] Місто Пріама велике дадуть нам боги зруйнувати,

137] Прийде нехай, коли будемо здобич ділить між ахеїв,

138] Золотом свій корабель і міддю нехай навантажить,

139] Хай із троянських жінок собі вибере двадцять найкращих,

140] Що поступались би вродою тільки Єлені аргейській,

141] А як повернемось в Аргос ахейський, родючу країну,

142] Зятем я б рад його мати, - він був би нарівні з Орестом,

143] Сином коханим моїм, що зростає в великім достатку.

144] Три в мене доньки росте у пишно збудованім домі:

145] Хрісофеміда, а ще Лаодіка та Іфіанасса, -

146] Ту з них, що люба йому, нехай він без викупу візьме

147] В дім до Пелея. А я у придане за нею багато

148] Дам подарунків, яких ще ніхто не давав за дочкою.

149] Густо заселених міст аж сім я йому подарую -

150] Гіру у зелені трав запашних, Кардамілу, Енопу,

151] Фери священні, Антею й низинні її пасовиська,

152] Милу для ока Епею і Педас багатий садами,

153] Всі недалеко від моря, і Пілос піщаний там близько.

154] Люд там живе, на рогату худобу й на вівці багатий,

155] Щедрими будуть дарами його шанувати, як бога,

156] Будуть під берло його багатющу приносить данину.

157] От скільки дам я йому, коли гніватись він перестане.

158] Хай погамує себе. А'ід - невблаганний, нещадний,

159] Тим-то з усіх він богів найбільше ненависний людям.

160] Хай він поступиться: я-бо й державною владою вищий,

161] Та похвалитися можу, що й віком я старший за нього».

162] В відповідь мовив тоді йому Нестор, їздець староденний:

163] «Сину Атреїв славетний, владарю мужів Агамемнон!

164] Не незначні ти Ахіллу-вождеві даєш подарунки.

165] Що ж, оберімо послів, і нехай вони якнайшвидше

166] Йдуть у намет до Ахілла, славетного сина Пелея.

 

167] Або я сам оберу, а їм лиш погодитись треба.

168] Фенікс, улюбленець Зевса, хай перший у них виступає,

169] Потім великий Еант, а за ним - Одіссей богосвітлий,

170] Вслід їм ще двоє окличників піде - Одій з Ерібатом.

171] Отже, на руки води принесіть, і в тиші побожній

172] Щиро помолимось Зевсу Кроніду, щоб зглянувсь над нами».

 

173] Мовив він так, і всім його слово було до вподоби.

174] Воду на руки окличники їм почали поливати,

175] Потім питва юнаки налили аж по вінця в кратери,

176] Порозливали у келихи й всім порозносили гостям.

177] А, узливання вчинивши, ті випили, скільки бажали,

178] Й вийшли з намету тоді Агамемнона, сина Атрея.

179] Мовив услід їм багато ще Нестор, їздець староденний,

180] Поглядом кожного з них бадьорив, Одіссея ж найбільше,

181] Щоб постарались схилить бездоганного сина Пелея.

 

182] В путь подалися посли узбережжям шумливого моря,

183] Щиро благаючи, щоб землевладець, землі потрясатель,

184] їм допоміг прихилить Еакідове серце велике.

185] До кораблів мірмідонських, до їхніх наметів прийшовши,

186] Вздріли Ахілла, що серце дзвінкою формінгою тішив,

187] Вельми оздобною, із срібляною кобилкою зверху.

188] Здобиччю взяв він її, зруйнувавши Етіона місто.

189] Нею втішавсь він, співаючи пісню про славу героїв.

190] А проти нього сидів лиш Патрокл, дожидаючи мовчки,

191] Поки Еаків онук ту пісню співать перестане.

192] От до намету посли з богосвітлим ввійшли Одіссеєм

193] І перед ним зупинились. Ахілл з дивуванням підвівся

194] З крісла свого, у руках тримаючи звучну формінгу.

195] Встав і Патрокл, уздрівши мужів, що ввійшли до намету.

 

196] Отже, вітаючи їх, промовив Ахілл прудконогий:

 

197] «Хай вам, друзі, щастить! З чим прийшли? Я вам дуже потрібний?

198] Хоч я й гнівлюсь на ахеїв, та з них ви мені найлюбіші».

 

199] Так промовляючи, далі повів їх Ахілл богосвітлий

200] І на стільцях посадив, килимами пурпурними вкритих,

201] Та до Патрокла, що близько стояв, звернувся з словами:

 

202] «Швидше, Менетіїв сину, кратеру постав щонайбільшу,

203] Влий щедріше вина і кожному келих наповни,

204] Бо найдорожчих гостей моя нині приймає оселя».

 

205] Мовив він так, і Патрокл послухався любого друга.

206] Сам же велику стільницю підсунув до вогнища ближче,

207] Жирні на ній порозкладував спини козла та ягниці

208] Й вепра гладкого хребет, що лиснів аж од сала масного.

209] Автомедонт їх тримав, розрубав же Ахілл богосвітлий,

210] Краяв на менші куски й на рожен їх насаджував густо,

211] А Менетід вже розпалював вогнище, муж богорівний.

 

212] А як вогонь догорів і полум'я стало згасати,

213] Жар разгорнув і, посипавши сіллю божистою м'ясо,

214] Зверху поклав, на камінних підпорах рожни закріпивши.

215] А як посмажилось м'ясо, Патрокл на столи його виклав,

216] Хліба набрав і почав по столах для гостей розставляти

217] В кошиках гарних, а м'ясо їм краяв Ахілл богосвітлий.

218] Сам після того він проти божистого сів Одіссея

219] При протилежній стіні, доручивши Патроклові другу

220] Жертву богам принести, й той у полум'я кинув починки.

221] Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

222] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

223] Феніксу нишком Еант підморгнув. Одіссей богосвітлий

224] Бачив це, келих наповнив вином і озвавсь до Ахілла:

 

225] «Щастен будь, друже Ахілле! Частунку для нас не бракує

226] Ані в гостиннім шатрі Агамемнона, сина Атрея,

227] Ані у тебе сьогодні. Багато приємного серцю

228] Ми спожили. Та не учта весела нас нині обходить.

229] Бачачи горе велике, ми, паростку Зевсів, тривоги

230] Сповнені; сумнів бере нас - врятуємо все ж чи погубим

231] Ми добропалубні судна, як ти не виявиш сили.

232] Близько від нашого валу й човнів на нічліг обляглися

233] Високодумні трояни й союзників славних загони,

234] В стані своїм розпалили вогні й запевняють зухвало,

235] Що їх не стримати нам, нападуть на човни вони чорні.

236] Зевс же Кронід, даючи їм щасливі ознаки, праворуч

237] Сипле перуни. А Гектор, великою силою гордий,

238] Страшно лютує, - в надії на Зевса уже не зважає

239] Ні на богів, ні на смертних, шаленством охоплений диким.

240] Молиться тільки, щоб швидше засяла Еос богосвітла.

241] На кораблях він кінці кормові обрубать обіцяє

242] Та попалить їх нещадним вогнем, перед ними й ахеїв,

243] В димі й чаду очманілих, усіх до ноги перебити.

244] Страшно боюсь я в душі, щоб жахливих погроз цих богове

245] Та не здійснили, щоб нам не судилось під мурами Трої,

246] Так далеко загинуть від Аргоса, славного кіньми.

247] Стань же до дії, якщо у хвилину хоча б і останню

248] Ти врятувать від троянської люті хотів би ахеїв.

249] Потім же сам пожалкуєш. Та важко знайти якісь ліки

250] На заподіяне зло. Тож краще подумай завчасно,

251] Як від данаїв лихої загибелі день одвернути.

252] Любий! Тож батько Пелей, із Фтії тебе виряджавши

253] До Агамемнона, мовив таке тобі слово напутнє:

 

254] «Сину мій, Гера й Афіна, коли на те буде їх воля,

255] Сили дадуть тобі досить, ти ж серце своє гордовите

256] Стримуй у грудях, - краще, проте, доброзичливим бути.

257] Звад уникай лихотворних, і будуть, напевне, аргеї -

258] І молоді, і старі - ще більше тебе шанувати».

259] Так наставляв тебе старець. Та все ти забув. То хоч нині

260] Стримайся, гнів зупини свій гнітючий. Тобі Агамемнон

261] Дасть подарунки достойні, як гніватись ти перестанеш.

262] Отже, послухай, як хочеш, я можу тобі всі дарунки

263] Перелічить, що в наметі своїм обіцяв Агамемнон.

264] Сім триніг незадимлених, золота десять талантів,

265] Двадцять блискучих цеберок, дванадцять об'їжджених коней,

266] Що нагороди в змаганні у гонах не раз здобували.

267] Не злидарем би ходив безземельним, не мав би нестатку

268] В золоті цінному той, хто здобув би оті нагороди,

269] Що із змагань йому однокопиті приносили коні.

270] Дасть тобі сім він жінок, у роботі своїй бездоганних,

271] З Лесбосу, - ще коли Лесбос ти взяв, забудований гарно,

272] Він їх обрав: від усіх-бо жінок вони вищі красою.

273] їх тобі дасть, з ними й ту, що її силоміць одібрав він, -

274] Доньку Брісея. До того ж він клятву складає велику -

275] Ложа її не торкавсь, не єднався із нею в коханні,

276] Як за звичаєм людським у мужчин із жінками буває.

277] Нині це все тобі буде передано. А як нарешті

278] Місто Пріама велике дадуть нам боги зруйнувати,

279] Сам підійди, коли будемо здобич ділить між ахеїв,

280] Золотом свій корабель і міддю тоді навантажиш

281] Та із троянських жінок собі вибереш двадцять найкращих,

282] Що поступались би вродою тількі Єлені аргейській.

283] А як повернемось в Аргос ахейський, родючу країну,

284] Зятем він рад тебе мати, - ти був би нарівні з Орестом,

285] Сином коханим його, що зростає в великім достатку.

286] Три в нього доньки росте у пишно збудованім домі:

287] Хрісофеміда, а ще Лаодіка та Іфіанасса, -

288] Ту з них, що люба тобі, ти зможеш без викупу взяти

289] В дім до Пелея. А він у придане за нею багато

290] Дасть подарунків, яких ще ніхто не давав за дочкою.

291] Густо заселених міст аж сім він тобі подарує -

292] Гіру у зелені трав запашних, Кардамілу, Енопу,

293] Фери священні, Антею й низинні її пасовиська,

294] Милу для ока Епею і Педас багатий садами,

295] Всі недалеко від моря, і Пілос піщаний там близько.

296] Люд там живе, на рогату худобу й на вівці багатий,

297] Щедрими будуть дарами тебе шанувати, як бога,

298] Будуть під берло твоє багатющу приносить данину.

299] От скільки дасть він тобі, коли гніватись ти перестанеш.

300] А як Атрід вже занадто для серця твого ненависний, -

301] Сам і дарунки його, - до інших май жаль всеахеїв,

302] Що знемагають у стані своїм і тебе, яко бога,

303] Всі пошанують, і славу здобудеш у них ти велику.

 

304] Гектора ти подолаєш сьогодні - сам він до тебе

305] В лютому кинеться шалі, бо рівним собі вже нікого

306] Не визнає із данаїв, сюди з кораблями прибулих».

307] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:

308] «О Лаертід богорівний, удатний на все Одіссею!

309] Я на слова твої прямо й одверто повинен сказати,

310] Як я вважаю тепер і як воно має все бути,

311] Щоб, обсівши мене звідусіль, не гули ви так гулко.

312] Бо ненависний для мене, немовби Аїдова брама,

313] Той, хто на думці ховає одно, а інше говорить.

314] Отже, скажу тобі те, що мені видається найкращим.

315] Ані Атрід Агамемнон умовить мене не здолає,

316] Ані хто інший з данаїв. Нема в вас ніякої дяки,

317] Хоч безустанно й невтомно змагаєшся ти з ворогами.

318] Б'єшся в бою чи його уникаєш - одна нагорода,

319] Шана однакова - чи боягуз ти, чи воїн завзятий,

320] Так же умре й бездіяльний, і той, що робить багато.

321] Жодної з того користі, що стільки я перетерпів,

322] Душу свою наражаючи, й з ворогом бився завзято.

323] Як пташенятам своїм неопереним пташка приносить

324] їжу, яку тільки знайде, самій же сутужно буває, -

325] Так же й мені багато ночей не доспать довелося,

326] Днів пережити кривавих у битвах і січах завзятих

327] Проти ворожих мужів, що власних дружин боронили.

328] Пливши човнами, двадцять я міст подолав велелюдних,

329] Пішки узяв одинадцять в троянській зе^ілі буйноскибій.

330] В кожному з них багато скарбів здобував я коштовних

331] І, перевізши сюди, Агамемнону, сину Атрея,

332] їх віддавав. А він, при човнах залишаючись ззаду,

333] Брав і, трохи роздавши, присвоював більшу частину.

334] Що ж призначив владарям і старійшинам знатним, те мають

335] Цілим усе. Лиш у мене, єдиного з-поміж ахеїв,

336] Милу жону одібрав. Хай спить собі з нею й солодку

337] Має утіху. Але задля чого воюють аргеї

338] Проти троян? Навіщо зібрав і привів сюди військо

339] Син Атреїв? Чи не за Єлену прекрасноволосу?

340] Чи серед смертних людей кохають жінок своїх тільки

341] Діти Атрея? Тож кожен розсудливий муж і порядний

342] Дбає про жінку свою і кохає її так же само,

343] Як покохав я душею оту, хоч придбав її списом.

344] Нині ж, мене обманувши і вирвавши з рук нагороду,

345] Хай не береться мене переконувать - я його знаю!

346] Хай, Одіссею, з тобою та з іншими він владарями

347] Думає, як від човнів безпощадний вогонь одвернути.

348] Але ж і сам він, проте, багато зробив і без мене.

349] Вал збудував оборонний і викопав рів біля нього

350] Довгий, широкий і гострим його укріпив частоколом.

351] Але ж і так не здолає він Гектора-мужоубивці

352] Стримати силу. Та поки і я воював між ахеїв,

353] Гектор не важивсь у битву далеко від муру встрявати,

354] Тільки доходив до Скейської брами й високого дуба.

355] Раз він чигав там на мене й ледь нападу мого уникнув.

356] Нині ж не хочу я з Ректором більш воювать богосвітлим!

357] Завтра я Зевсові й іншим безсмертним палитиму жертви.

358] Та, кораблі навантаживши, їх поспускаю на море.

359] Отже, як хочеш, потрібно тобі, то побачити можеш,

360] Як Геллеспонтом, на рибу багатим, удосвіта рано

361] Рушать мої кораблі з веслярами на тесаних лавах.

362] Як плавбу нам щасливу дарує землі потрясатель,

363] До буйноскибої Фтії на третій вже день я прибуду.

364] Там я великі багатства покинув, сюди вирушавши,

365] Та й відсіля - і золота ще, і червоної міді,

366] І підперезаних гарно жінок, і досить заліза

367] Я привезу, що на жереб узяв. Лише нагороду,

368] Сам її давши, із глумом від мене забрав Агамемнон,

369] Син Атреїв. Перекажіть же йому привселюдно

370] Те, що сказав я, щоб так же обурились інші ахеї,

371] Як із данаїв схотів би іще він когось ошукати,

372] Вічним безстидством повитий. Та в вічі мені подивитись

373] Він не посмів би, хоч досить нахабства собачого в нього!

374] Спільного з ним ні в пораді, ні в ділі не хочу я мати.

375] Передо мною він вже завинив, ошукавши, та вдруге

376] Не ошукає словами! Вже досить! Нехай же спокійно

377] Йде собі геть! Позбавив ума його Зевс велемудрий.

378] Дар його я зневажаю, ціную, як ту волосину.

379] Хай би у десять і двадцять разів давав мені більше,

380] Аніж він має тепер чи буде колись іще мати,

381] Навіть все те, що зібрав Орхомен чи єгипетські Фіви,

382] Де по оселях у кожного повно скарбів незліченних,

383] Фіви стобрамні, і з кожної брами по двісті хоробрих

384] Воїв на конях баских виїжджає в своїх колісницях,

385] Навіть як стільки б давав, скільки в світі піску є та пилу,

386] Не зворушив би, проте, мого серця нічим Агамемнон,

387] Доки ганьби не окупить, що болем гризе мені душу.

388] Заміж дочки не візьму Агамемнона, сина Атрея,

389] Хоч золотій Афродіті була б вона рівна красою,

390] Хоч би в роботах вона ясноокій рівнялась Афіні,

391] Заміж її не візьму! Хай іншого знайде з ахеїв,

392] Хто його гідний, від мене ж державною владою вищий.

393] Тож мене урятують боги, й я додому вернуся,

394] Сам тоді батько Пелей вже знайде для мене дружину.

395] Юних в Елладі і Фтії багато-бо є ахеянок,

396] Дочок славетних батьків, які про міста свої дбають, -

397] Ту з них, що буде мені наймиліша, візьму за дружину.

398] Там я душею відважною сам за одруження мріяв,

399] Щоб у законному шлюбі улюблену мати дружину

400] І утішатись багатством - старого Пелея надбанням.

401] Та ніщо не дорожче мені за життя, - ні багатства,

402] Що їх, як кажуть, надбав Іліон, це залюднене місто,

403] В мирні колишні часи, перед нападом воїв ахейських,

404] Ані скарби, що стрілець заховав за камінним порогом,

405] Феб-Аполлон срібнолукий, у хмарі на скелі Піфійській.

406] Можна здобути усе - і корів, і овечок отари,

407] Можна й триніжники куті, і коней придбать злотогривих.

408] Тільки людської душі не вернути, її не придбати,

409] Не упіймати, якщо відлетить крізь зубів огорожу.

410] Мати казала мені, срібнонога богиня Фетіда,

411] Ніби двояким шляхом мене Кери вестимуть до смерті:

412] В разі зостанусь я тут, щоб битись під мурами Трої,

413] То не діжду повороту, лиш вічну я славу здобуду,

414] А як вернуся додому, до любого отчого краю,

415] То не діждать мені слави, зате довголітній спокійно

416] Вік проживу, і смерть передчасна мене не спіткає.

417] Я б і іншим ахеям порадив те саме зробити -

418] Швидше додому пливти: кінця-бо високої Трої

419] Не дочекатися вам, над нею Зевс громовладний

420] Руку свою розпростер, і люд її духом піднісся.

421] Тож повертайтесь додому і найзнатніїцим ахеям

422] Вість передайте від мене - в цім честь для старійшин почесних.

423] Хай поміркують думками і винайдуть спосіб найкращий,

424] Як врятувать кораблі, а разом і воїв ахейських

425] На кораблях крутобоких. А те, що надумали досі,

426] Все не до речі воно - я в гніві своїм непохитний.

427] Фенікс нехай залишається з нами і тут заночує,

428] Щоб в кораблях моїх завтра до рідного їхати краю,

429] Як побажає того. Силоміць же його не везтиму».

 

430] Мовив він так. І мовчки те слухали всі нерухомо,

431] Подиву повні: велика-бо сила була в його слові.

432] Зрештою Фенікс йому відповів, сивочолий комонник,

433] Слізьми вмиваючись, - за кораблі він боявся ахейські.

 

434] «Як повертатись додому ти справді, осяйний Ахілле,

435] Зважився й од кораблів одвернути швидких не бажаєш

436] Полум'я згубне, охоплений гнівом у серці своєму,

437] Як же я можу один залишитись без тебе, мій любий

438] Сину? Послав мене з Фтії Пелей, сивочолий комонник,

439] Разом з тобою, у стан до Атріда тебе виряджавши

440] Юним, не звиклим до воєн, до кожного рівно жорстоких,

441] Та недосвідченим в радах, де слави мужі набувають.

 

442] Тим-то й послав мене він, щоб всього тебе міг я навчити -

443] В слові проречистим бути і в ділі поборником ревним.

444] От чому, люба дитино моя, я не хочу без тебе

445] Тут залишатись, коли б і сам бог обіцяв обтесати

446] Старість із мене й квітучим зробити, яким я раніше

447] Був, покидавши Елладу, жінками прекрасними славну,

448] Гніву тікаючи батька, Амінтора, сина Ормена.

449] Сердивсь на мене він через наложницю пишноволосу,

450] Що покохав її вельми і став зневажати дружину,

451] Матір мою. Та ж, коліна обнявши, благала у мене

452] Діву коханням з'єднать, щоб старий став для неї огидний.

453] Вволив я волю її. Про це як довідався батько,

454] Тяжко прокляв мене й грізних почав він благати Еріній,

455] Щоб на коліна до нього ніколи дитя не сідало

456] Мною народжене. Вічні богове прокльон той здійснили -

457] Глибу підземного Зевс і жахлива із ним Персефона.

458] (Батька замислив тоді я гострою міддю убити,

459] Та приборкав той гнів мені хтось із безсмертних, до серця

460] Вклавши людські поговори й ганьбу, яка мене вкриє,

461] В разі почнуть мене батькоубивцею звати ахеї).

462] Не дозволяло, проте, в моїх грудях стривожене серце

463] Перед очима у гнівного батька лишатися в домі.

464] Правда, і рідних, і друзів багато, кругом обступивши,

465] Довго мене умовляли зостатися в отчому домі.

466] Жирних багато овець і повільних волів круторогих

467] Тут закололи, багато свиней, що лисніли від сала,

468] Тут на рожнах напекли над Гефестовим полум'ям дужим;

469] Випили з батькових дзбанів багато вина іскряного.

470] Дев'ять ночей невідступно вони при мені ночували,

471] Поперемінно мене стерегли, і не гасло ніколи

472] Світло, одне - при вході в обведене муром подвір'я,

473] Друге - в самім передсінку, при дверях до спальні моєї.

474] А як десятої ночі для мене вже пітьма запала,

475] Виламав двері я спальні своєї, підігнані щільно,

476] Вибіг і, вмить перескочивши мур, що навколо подвір'я,

477] Легко уник сторожів і служниць, що мене вартували.

478] Втікши далеко, блукав я в широких Еллади просторах,

479] Поки до Фтії родючої, матері вівцям, дістався

480] До можновладця Пелея. Мене він, прийнявши прихильно,

481] Так полюбив, як батько лиш любить єдиного сина

482] В юному віці, багатих маєтків його спадкоємця,

483] Дав і багатство мені, і густо залюднені землі.

484] Жив я на окраю Фтії, керуючи людом долопів.

485] Виховав там і тебе я, о богоподібний Ахілле,

486] Серцем тебе полюбив, не хтів-бо ніколи ти з іншим

487] Сісти до спільного столу, ні дома торкнутися їжі,

488] Поки тебе не візьму на коліна, й, нарізавши м'яса,

489] Не нагодую, й до уст я не притулю тобі келих.

490] Часом, бувало, хітон ти на грудях мені заплямуєш,

491] Бризнувши трохи вином, через милу незграбність дитячу.

492] Отже, багато про тебе я дбав і трудився багато

493] З думкою - хай я потомства й позбавлений з волі безсмертних, -

494] Саме тебе назову я, о богоподібний Ахілле,

495] Сином, щоб згубу ганебну од мене колись одвернув ти.

496] Отже, Ахілле, приборкай свій дух гордовитий! Хай буде

497] Серце твоє не безжальне. Та можна й богів ублагати,

498] Хоч перевищують нас вони в доблесті, шані і силі.

499] Вмилостивляють їх пахощі диму, й побожні моління,

500] І узливання із жиром жертовним, як ревно благає

501] Ласки людина, хоча помилилась вона й завинила.

502] Доньки-бо є у Зевса великого - Літи-Благання, -

503] В зморшках обличчя, кульгаві, з очима, що зиркають скоса,

504] Аті-Нестямі услід вони заклопотано ходять.

505] Ата ж є дужа й на ноги проворна, то їх набагато

506] Випереджає і, цілу кругом оббігаючи землю,

507] Шкодить людям, а Літи стають їм тоді в допомозі.

508] Той же, хто, Зевсових дочок зустрінувши, їх пошанує,

509] Матиме поміч од них, вони молитви його вчують,

510] А як одкине од себе, зневажливим словом одмовить,

511] З ревним благанням до Зевса Кроніона Літи підступлять,

512] Ату щоб слідом послав одплатити зухвальцю бідою.

513] Отже, Ахілле, й ти вияви Зевсовим донькам належну

514] Шану, як звикли їх всі шанувать, благородні душею.

515] Якби дарів не приніс тобі й не обіцяв їх надалі

516] Син Атрея, і досі в лютому гніві затятий,

517] Я й не просив би тебе обурення власне відкинуть

518] І захистити ахеїв, що вельми того потребують.

519] Але й тепер він багато дає і вперед обіцяє,

520] Кращих мужів посилає до тебе із ревним благанням,

521] Обраних з-поміж ахейського люду й тобі найлюбіших

522] Серед аргеїв. Отже, ні мови їх, ані приходу

523] Не зневажай, хоч досі і гнівався ти справедливо.

524] Чули не раз ми про давніх мужів, про героїв, укритих

525] Славою, - інколи лютому гніву й вони піддавались, -

526] Вмилостивляли дарунками їх, умовляли словами.

527] Трапилось це, пам'ятаю, давно й, може, вам воно, друзі,

528] Не новина, але все, як було, я б хотів розказати.

529] Бій між куретів точився і між войовничих етолян -

530] Нищили круг Калідона вони одні одних завзято.

531] Мужньо етоляни свій Калідон боронили прекрасний,

532] Знищить його намагались курети, Ареєм натхнені.

533] Лихо оце Артеміда наслала їм золотошатна,

 

534] Гнівна за те на етолян, що жертви з плодів свого саду

535] їй не приносив Ойней, - всім богам він палив гекатомби,

536] їй лише, доньці великого Зевса, не дав він нічого -

537] Чи не подумав, чи, може, забув, але гріх був великий.

538] Гнівом охоплена Зевса самого дочка стрілометна

539] Дикого з хащ лісових білоіклого вепра наслала.

540] Шкоди багато кабан цей тоді заподіяв для саду,

541] Попідривав і на землю звалив дерев він багато

542] Разом з корінням міцним і цвітом на них яблуневим.

543] Вепра того все ж, нарешті, убив Мелеагр, син Ойнея,

544] Силу-силенну мисливців з околишніх міст назбиравши

545] Разом з їх псами: малим-бо гуртом цього звіра не взяти,

546] Тож не один через нього на вогнище ліг смутковійне.

547] Розрух і зваду велику богиня тоді учинила

548] Поміж куретів хоробрих і духом великих етолян -

549] Все за ту голову вепра й укриту щетиною шкуру.

550] Поки брав участь в бою Мелеагр, Ареєві любий,

551] Доти куретам доводилось зле - поза мурами міста

552] їм не вдавалось утриматись, хоч і було їх багато.

553] Враз огорнув Мелеагра могутнього гнів, що у грудях

554] Дух забиває часами й мужам, які мислять розумно.

555] Серцем розгнівався він на матінку рідну Алтею

556] Й до Клеопатри прекрасної, жінки подався своєї,

557] Що від стрункої Марпеси, Евена дочки, народилась

558] Та від Ідея, з усіх на землі найсильнішого мужа.

559] Тож, не вагаючись, на владаря Аполлона самого

560] Цей за дружину струнку наважився лука підняти.

561] Батько і мати поважна тоді почали в своїм домі

562] Звати дочку Алкіоною в пам'ять про дні, коли мати,

563] Терплячи долю лиху алкіони, стражденної пташки,

564] Тяжко ридала, як Феб-Аполлон її вкрав дальносяжний.

565] Гнівом пекучим повитий, лежав Мелеагр у дружини,

566] Був він на матір лихий за прокльони, - у горі на нього

567] Помсту богів за убитого брата вона закликала,

568] Впавши навколішки, груди вмиваючи слізьми гіркими,

569] Довго у землю, що живить людей, вона била руками,

570] Довго Аїда самого благала й страшну Персефону

571] Смерть її сину послати. Й Ерінія, в пітьмі блуденна,

572] Серцем жорстким невблаганна, почула її із Еребу.

573] Крики від брам Калідона тоді залунали і гуркіт

574] Мурів руйнованих. До Мелеагра старшини етолян

575] Найповажніших послали жерців із благанням подати

576] Захист, та ще й нагороду велику йому обіцяли:

577] Де й найродючіший ґрунт на всій калідонській рівнині,

578] Мав він найкращу дільницю у гій п'ятдесят собі взяти, -

579] У виноградних садах красувалась одна половина,

580] І половина гуляла, для орного поля придатна.

581] Довго просив його й старець Ойней, сивочолий комонник,

582] Вийшовши перед поріг його високоверхої спальні,

583] В двері зачинені стукав, уклінно звертався до сина.

584] Довго і сестри просили, і мати благала поважна.

585] Він же ще більше затявся. Його також друзі просили,

586] З-поміж усіх найвірніші йому, найдорожчі для нього,

587] Та гордовитого серця у грудях схилить не здолали,

588] Поки ударами спальню і мурів товстих не схитнуло,

589] Поки не вдерлись курети і не запалали пожежі.

590] Стала тоді із плачем Мелеагра дружина благати,

591] Вбрана ошатно, про всі повідаючи мужеві лиха,

592] Що зазнає їх весь люд у захопленім ворогом місті:

593] Ріжуть нещадно мужів, вогнем спопеляють оселі,

594] Гарно вбраних жінок із дітьми у полон забирають.

595] Серцем обурився він, про жахливі почувши події,

596] Й кинувся в бій, одягнувши на себе осяйливу зброю.

597] Так він загибелі день одвернув од людей етолійських,

598] Серця послухавши свого. Дарунків йому ж не давали

599] Гожих і щедрих, - загибель од люду і так одвернув він.

600] Ти ж не тримай цього в думці, нехай богове інакше

601] Мисль твою, любий, спрямують. Бо від кораблів, що палають,

602] Важче біду одвернути. Отож, подарунки прийнявши,

603] З нами виходь. Як бога, тебе пошанують ахеї.

604] А як пізніш, без дарів, до вбивчого бою ти вступиш,

605] Шани такої не матимеш, ворога хоч би^й відбивши».

606] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:

 

607] «Феніксе, паростку Зевсів, дідуню старенький, не треба

608] Шани цієї мені, - вшанований Зевсом я досить.

609] При кораблях крутобоких мене збереже він, допоки

610] Вистачить в грудях дихання й носитимуть любі коліна.

611] Ще тобі інше скажу я, а ти заховай в своїм серці:

612] Духу мого не бентеж наріканням та слізьми гіркими,

613] Щоб догодити Атріду. Його ти любить не повинен,

614] Щоб ненависним не стати мені, що люблю тебе дуже.

615] Краще б зі мною тому досаждав, хто мені досаждає.

616] Влади державної нарівно й шани прийми половину.

617] Ці хай із вістю ідуть до Атріда. А ти залишайся,

618] Переночуєш на ложі м'якому. Удосвіта ж завтра

619] Ми поміркуєм, додому пливти нам чи тут залишатись».

 

620] Мовивши це, він Патроклові мовчки моргає бровою

621] Феніксу постіль вигідну стелить, щоб швидше з намету

622] Вийти усі здогадались. Озвався тоді богорівний

623] Син Теламона Еант і слово таке до них мовив:

 

624] «О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею,

625] Будемо йти! Мети-бо розмови шляхом цим, здається,

626] Не досягнути. Треба данаям тепер якнайшвидше

627] Відповідь цю сповістить, хоч на добре вона й не виходить, -

628] Досі ж її дожидають вони. А Ахілл прудконогий

629] Диким шаленством свої гордовиті наповнює груди,

630] Надто жорстокий, він приязні друзів своїх не шанує,

631] Що на швидких кораблях його нею усі визначали, -

632] Серцем безжальний! Навіть і той, в кого брата убили,

633] Винагороду приймає, так само як батько за сина!

634] Викуп сплативши великий, лишається вбивця в народі,

635] Той же, хто взяв його, мстивий свій дух і своє гордовите

636] Серце вгамовує. Тільки у груди тобі незмиренну

637] Вклали богове злобу і тільки задля однієї

638] Дівчини. Ми ж їх аж сім, та найкращих, тобі обіцяли

639] Й інших дарунків багато. То стань же і ти лагідніший,

640] Хоч би шануючи дім свій. Прийшли під твою ми покрівлю,

641] Послані людом данайським, готові тебе відзначити

642] Приязню й дружбою щирою більше, ніж інші ахеї».

643] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:

 

644] «Теламоніде Еанте, керманичу люду божистий!

645] Все тут, здається мені, цілком від душі говорив ти.

646] Та розривається серце од гніву, лише-но згадаю,

647] Як син Атрея зневажив мене перед військом аргеїв,

648] Так наче був би я зайда якийсь чи приблуда нікчемний.

649] Отже, вертайтесь назад і звістіть йому в відповідь от що:

650] Я не раніше про участь у битві помислю кривавій,

651] Ніж син Пріама, великого розумом, Гектор божистий

652] До кораблів мірмідонських і наших наметів підійде

653] Та повбиває аргеїв і знищить вогнем кораблі їх.

654] Перед наметом моїм і чорним човном, сподіваюсь,

655] Гектор од бою, хоч як його хтів би, утриматись мусить».

 

656] Так він промовив, і кожен, з дводонного келиха зливши

657] В жертву богам, пішов до човнів на чолі з Одіссеєм.

658] Товаришам тоді зразу Патрокл наказав і служницям

659] Феніксу постіль вигідну в шатрі постелить якнайшвидше.

660] Постіль, як він наказав, постелили слухняно служниці,

661] Руна м'які, й килими, й тонкоткані льняні простирала.

662] Ліг на тім ложі старий дожидать на Еос богосвітлу.

663] Сам же Ахілл в глиб намету місткого пішов спочивати,

664] Поруч із ним приведена з Лесбосу жінка лежала,

665] Форбанта юна дочка, Діомеда ставна й краснолиця.

666] Проти Патрокл спочивав, біля нього лежала Іфіда,

667] Діва струнка, що йому Ахілл дарував богосвітлий,

668] Скірос узявши стрімкий, владаря Еніея оселю.

 

669] Щойно вернулися ті до наметів державця Атріда,

670] Келихи злотні піднявши, їх стріли синове ахеїв

671] І почали один перед одним розпитувать пильно.

 

672] Перший питати почав володар мужів Агамемнон:

 

673] «Що ж, розкажи, Одіссею прославлений, гордість ахеїв,

674] Хоче він згубний вогонь від наших човнів одвернути

675] Чи відмовляється, й гнів йому й досі ще сповнює груди?»

676] В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:

677] «Сину Атреїв славетний, владарю мужів Агамемнон!

678] Гніву свого він не хоче згасити і навіть ще більше

679] Сповнився люттю й тебе, і дарунки твої відкидає.

680] Каже, що сам ти повинен з аргеями разом подумать,

681] Як із біди кораблі і народ врятувати ахейський.

682] Ще й нахваляється завтра, як тільки-но блисне світанок,

683] Добре оснащені в море спустить кораблі крутобокі.

684] Він і іншим ахеям порадив те саме зробити -

685] Швидше додому пливти: кінця-бо високої Трої

686] Не дочекатися вам, над нею-бо Зевс громовладний

687] Руку свою розпростер, і люд її духом піднісся.

688] Мовив він так. Це підтвердять і ті, що ходили зі мною, -

689] Мужній Еант і з ним окличників двоє статечних.

690] Фенікс же сивий, Пелідом запрошений, там залишився,

691] Щоб в кораблях його завтра до рідного їхати краю,

692] Як побажає того. Силоміць же його не везтиме».

 

693] Мовив він так. І мовчки те слухали всі нерухомо,

694] Подиву повні: велика-бо сила була в його слові.

695] Довго у смутку безмовно сиділи синове ахейські.

696] Зрештою все ж обізвався тоді Діомед гучномовний:

 

697] «Сину Атреїв славетний, владарю му^ків Агамемнон!

698] Краще б ти вже не просив бездоганного сина Пелея,

699] Стільки дарів обіцявши. Занадто й без того він гордий.

700] Нині ж ти сповнив йому ще більшою гордістю серце.

701] Але облишмо його! Як хоче - нехай собі ще

702] Чи залишається! Вирушить в бій він тоді, як у грудях

703] Серце накаже йому або хтось із богів спонукає.

704] Ну-бо, послухайте, що я скажу, та й усі так зробімо.

705] Спати лягаймо тепер, їдою й вином вдовольнивши

706] Любого серця потребу: від них-бо й снага, і відвага.

707] Завтра ж, коли заясніє прекрасна Еос розоперста,

708] Перед човнами швиденько збери і комонних, і піших,

709] Словом додай їм одваги й виходь серед перших до бою».

 

710] Мовив він так. І схвально ту слухали мову державці,

711] Подиву повні од слів Діомеда, впокірника коней.

712] Потім, богам узливання вчинивши, пішли до наметів,

713] Де полягали нарешті сну споживати дарунки.

 

 

 

ПІСНЯ ДЕСЯТА

ДОЛОНІЯ

 

 

1] В час той біля кораблів своїх інші вожді всеахейські,

2] Лагідним сном переможені, спали всю ніч до світанку.

3] Лиш Агамемнона, сина Атрея, керманича люду,

4] Сон не потішив солодкий: думки-бо його хвилювали.

5] Як гримотить блискавицями муж пишнокосої Гери,

6] Зливу рясну посилаючи з неба, чи бурю із градом,

7] Чи хуртовину, коли сніговієм засипле він ниви

8] Чи коли пащу ненатлу війни на людей роззявляє, -

9] Так з глибочіні грудей безнастанно зітхав Агамемнон

10] З тугою