Християнський люд сьоме січня празнує як народження Ісуса Христа. Щоправда, дідусева оповідка уявлялася мені за легенду. Але то таке. У нашій родині, як і в сусідніх, побожно готувалися до Різдва: товкли в ступах ячмінь для куті, кололи годоваників¹, щоб після Великого посту розговітися свіжиною, дівчата виготовляли різдвяні прикраси — зі стебел жита чи пшениці робили вигадливих «павучків» та «їжачків».

     Такого павучка змайструвала для мене й бабуся. Вона витягла кілька цупких стеблин з куля, рівномірно нарізала відповідних розмірів цурбанки² і, протягнувши всередині нитку, зробила кілька кубиків.

— Оце і є павучок, якими ми в дитинстві прикрашали на Різдво оселі.

— А чому їх називають павучками? — дивлячись, як, підвішений до стелі на тонкій ниточці, він постійно покручується навсібіч, питаюсь у бабусі.

— Павучки, щоб ти знав, заснували світ, а тому вбивати їх — гріх. Якщо він завівся в хаті, то його годиться винести в сіни чи на подвір'я. Але робити це треба лише по обіді. Так велить звичай...

    Сиджу оце біля застільного віконця і згадую дідусеві та бабусині оповідки. Але наразі поглядаю в шибу, адже бабуся наказали мені: як тільки-но з'явиться підвечірня зірка, оповістити всіх. На столі дванадцять пісних страв. І як, дивуюсь я, зуміла бабуся наготувати стільки їства — печена і смажена картопля, гриби, борщ, риба, мед, квашена капуста, засолені огірки, перепічки, узвар, накришена в олії цибуля й обов'язково коливо³ та кутя.

    Вечір цей, як я вже знаю, називають Святвечором, Багатим вечором, Багатою кутею чи Вілією. З ним пов'язано й чимало прикмет...

— Бабусю, — скрикую зусюсили, — вже заясніла підвечірня зірка!

— Слава Богові, — й вона тричі перехрестилася.

— Швиденько зодягай нові рукавиці й віднось кутю на покуть⁴!

    Виконавши свою роль, ми всілися за празниковий стіл. Тато, прочитавши «Отче наш», узяв дерев'яну ложку, що сам же й вистругав, тричі жбурнув куті під стелю. Це для того, щоб знати, якщо прилипли зернята, скільки роїв сплодять бджоли, скільки курчат вилупиться в квочки і яким багатством на копи защедрить біляхатня нива.

     Вечерю розпочали з куті й нею закінчили. Ложки та їства не прибирали зі столу. За повір'ям, цієї ночі, начебто, обов'язково мають перевідати нашу оселю душечки найближчих родичів, котрі відійшли в потойбіч. Нехай і вони, думаю собі, посмакують дванадцятьма пісними стравами... Я нашвидкуруч лягаю в ліжечко, але довго не можу заснути. Уявно відтворюю ясельце⁵, в якому пискливим голосом оповіщає про своє народження манюцюпусенький Ісус, до столу зберуться, коли ми полягаємо спати, на Святвечір найближчі родичі, про яких я знаю тільки з розповідей, а завтра бабуся нарешті підігріє кров'яних та м'ясних ковбас, насмажить з цибулею свіжого сала, за яким я так зіскучивсь, адже сім тижнів мені не велено було навіть лизнути жодну шкварочку. Слава Богові, що нарешті скінчився цей найдовший піст.

— Христос рождається! — чується крізь пелену сновидіння бабусин голос.

— Славімо Його! — відказує ненька. З цими словами я засинаю...

^{1. Годованик — тварина, яку відгодовують на забій.}

^{2. Цурбанок — відрубаний, відбитий або відламаний шматок деревини, лозини і т. ін.}

^{3. Коливо — поминальна кутя чи каша з пшениці, рису і т. ін. зі солодкою підливою.}

^{4. Покуть — те, що й покуття — в українській селянській хаті — куток, розміщений по діагоналі від печі, та місце біля нього.}

^{5. Ясельце — відгороджене в хліві місце, куди закладають корм для худоби.}