Без грошей у щоденному житті сьогодні не обійтися. Грішми платять за виконану роботу. А ще за будь-який то­вар, що продається, та за різні послуги. Без них не поласуєш морозивом. Не поїдеш у трамваї чи метро. Не заплатиш за телевізор, за Інтернет, за користування газовою плиткою…

     А тим часом у давню давнину грошей не існувало зовсім. Люди просто обмінювали свої вироби на те, що їм було необхідне.

    Швець, приміром, міняв пошиті ним чоботи на сало. Коваль свої серпи чи сокири на одяг. Хлібороб віддавав частину ви­рощеного жита за вола. Це було дуже клопітно й незручно.

     І от кілька тисяч років тому хтось додумався зробити один товар найголовнішим — щоб за нього можна було придбати все, що тільки заманеться.

     Так наші далекі прапрадідусі за найголовніший товар ма­ли шкурки куниць — «куни». Можна сказати, що наші перші «гроші» були хутряними.

    На одному з островів Тихого океану його жителі вико­ристовували замість грошей нанизані на шворку собачі ікла та мушлі черепашок.

     А на острові Яп було запроваджено кам'яні гроші. Вони мали гарну назву — феї та являли собою витесані кругляки з діркою посередині. Важила кожна фея не один десяток, а то й не одну сотню кілограмів. Отож щоб перенести її з місця на місце, треба було брати дебелу палицю, просову­вати в дірку й піднімати цілому гуртові людей.

Вартість кожної монети визначається її розмірами, якістю каменю, з якого вона вирізьблена, та особистою історією. Тож у кого ці «монети» були більші, вважався заможнішим. Багато хто складав їх купою перед своїм помешканням, і це свідчило, що тут живе багатій. За фею вбільшки з тазик мож­на було купити порося. А за таку, що в поперечнику сягала більше метра, виторговували човна.

    Згодом увагу людей привернули дорогоцінні метали — бронза, срібло і золото. Їх видобування вимагало копіткої праці, тож і ціна була високою. За один шматок золота мож­на було придбати багато корисних товарів.

    А що робити, коли передбача­ється маленька покупка? І люди почали заздалегідь відрізати неве­личкі шматочки золота чи срібла, яким надавали різних форм — пласких квадратних чи круглих.

    Чи не найперші гроші із золота й срібла запровадили в стародавньому місті Лідія. Відтак ці коштовні метали стали використовувати в багатьох інших заможних країнах. А там, де золота й срібла не було чи достатньою мірою не вистача­ло, заходились робити монети з міді та бронзи.

     Чого тільки на них не карбували! І зображення царів та полководців, і державні герби, і птахів та тварин… Залежно від цього люди давали грошам різні кумедні назви: «сови», «папуги», «черепахи», «колеса від воза» й навіть «оселедці»…

     У нашій Київській Русі ще за часів Володимира Велико­го, почали карбувати золоті та срібні монети — златники і срібляники. На таких монетах обов'язково зображували князя, а з іншого боку — княжий герб, тризуб. Ці гроші зго­дом стали називати гривнями. Тож наші сучасні гривні мають довгу історію!

     Ну а вже у пізніші часи стали друкувати паперові гроші. На відміну від металевих, на них зображували цілі картини.