Займенники — це самостійна частина мови, яка вказує на предмети, ознаки, кількість, але не називають їх. У мовленні іменники часто замінюють займенниками, наприклад, іменник друг можна замінити займенником він.

Наприклад: іменники учень, учениця, вікно, учні можна замінити займенниками він, вона, воно, вони; прикметники солодкий, солодка, солодке, солодкі — займенниками такий, така, таке, такі; числівники чотири, шість — займенниками стільки, скільки. Займенники відповідають на ті ж питання, що й частини мови, замість яких їх вживаємо.

Займенники використовують у мовленні, щоб уник­нути повторів того самого слова.

Я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони — особові займенники.

Особові займенники вказують на особу або осіб і відпо­відають на такі самі питання, що й іменник: хто? що? кого? чого? та інші.

Таблиця особових займенників.

Особливість 3-ої особи однини у тому, що вона має три форми: він, вона, воно.

Таблиця відмінювання займенників 1-ої і 2-ої особи.

Таблиця відмінювання займенників 3-ої особи.

Початкова форма займенника — називний відмі­нок. Наприклад: (хто?) я, ми, ти, ви. Щоб визначити особу займенника, треба поставити його в початкову форму, тобто форму називного відмінка.

Зразок усного розбору займенника

Аналізоване слово (тобі).

Питання, на яке відповідає слово (кому?).

Початкова форма (хто? ти).

Частина мови (займенник).

Особа (2-а).

Число (однина).

Відмінок (давальний).