Катерина Білокур народилася 25 лис­топада (7 грудня) 1900 року в селі Богданівка Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині Київської області) в бідній селянській родині. Катря була здібною дитиною. Коли їй було вісім років, батько привіз «Буквар», і Катря самотужки вивчила його за тиждень. Тоді дівчинці подарували трохи більшу книжку і вирі­шили не віддавати до школи. Їй залиши­лось захоплено спостерігати, як молодші брати Григорій і Павло щось виводять у зошитах і роблять уроки. Дівчинка нишком проводжала їх до школи, де сама не була жодного дня.

     Свої перші роботи вона виводила вуглинками, які діставала з печі. Якось 6-річна дівчинка знайшла в батька невелику книжку і прикрасила її своїми казковими квітами.  Вона сподівалась, що її похвалять за це. Натомість батько розлютився. За розмальований Псалтир Катруся отримала покарання різками і заборону малю­вати. Через нестатки в сім'ї вона не мала можливості навчатися. Удень працювала в полі, на городі, а ввечері, попоравшись по господарству, до ночі малювала. Дівчина сама майструвала собі пензлики з котячої шерсті, а згодом навчилася робити фарби з підручних матеріалів. Барвниками було що завгодно: сік буряка, настої з коріння і трав.

     Батьки були проти захоплення доньки, вважали це безглуздим заняттям. У 24 роки Катерина намагалася вступити до художньо-керамічного технікуму в Миргороді та до Київського театрального технікуму. Батько розлютився, знайшов і спалив ледь не всі її малюнки, переламав зроблені власноруч пензлі.

     Проте дівчина все ж вирушила до Миргорода з двома вціліли­ми картинами. У технікумі на них навіть не глянули, бо Катерина не мала документів про закінчення семи класів. Дівчина змушена була пішки повернутися додому. Вдома Катерина взялася малю­вати ще завзятіше.    

     Завдяки сприянню видатної української співачки Оксани Петрусенко, якій написала листа селянка з Богданівки, її творами зацікавилися працівники Полтавського будинку народної твор­чості. У 1941 році відбулася персональна виставка творів Катерини Білокур у Полтаві, яка мала величезний успіх.

     Художниця побувала в Києві та Москві, де вперше побачила музеї і твори видатних митців.

     У 1944 році Богданівку відвідав директор Державного музею українського народного декоративного мистецтва Василь Нагай. Він запропонував Катерині влаштувати виставку і викупити її картини. Саме завдяки йому Музей українського народного деко­ративного мистецтва має найкращу колекцію робіт художниці.

       1949 року Катерина Білокур стала членом Спілки художників України, а в 1951 році її нагороджено орденом Знак Пошани, при­своєно звання Заслуженого діяча мистецтв України. У 1956 році мисткиня одержала звання Народного художника України. Її твори регулярно експонували на виставках у Полтаві, Києві та за межами України.

      Три картини Білокур — «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» демонстрували на Міжнародній виставці в Парижі (1954), де їх побачив і високо оцінив Пабло Пікассо. Ці твори принесли їй світову славу. В останні роки життя художниця створила чудові картини «Півонії», «Букет квітів», «Квіти і овочі», «Натюрморт».

     Вона тяжко хворіла, давалися взнаки злидні тогочасного сільського побуту, невлаштованість в особистому житті.

     Померла художниця 9 червня 1961 року. У її рідному селі Богданівка відкрито меморіальний музей художниці, на території якого встановлено пам'ятник.