Учитель.

    Просте, звичайне слово, яке щодня повторюємо і ми, і наші діти. А скільки воно таїть¹ у собі найкращих, незабутніх спогадів! Скільки пов'язано з ним вдячних перемог і звершень у кожної людини! Учитель навчив нас писати й читати перше слово — мати. Потім такі, як земля, сонце, народ, праця, Батьківщина, Україна. І не тільки навчив писати й читати ці слова, а й допоміг збагнути їх глибинний зміст, прищепив нам відповідальність обов'язку, допоміг поступово знаходити своє місце в житті.

    Ми тоді ще були дітьми і, може, не одразу розуміли всю велич першої науки в першого свого вчителя. Але минали роки, і кожен з нас усе більше й глибше усвідомлював велику ціну й коштовний скарб, що його нам дарував учитель у

початковій школі. Учитель привчив нас, малих, не тільки до науки, а й до праці, вів до ясного світла, яке потім осявало нам усі шляхи й дороги в складному, багатогранному житті...

    Коли я вперше приїхав зі села до великою індустріального міста і зайшов на квартиру до відомого українського поета, то побачив у нього над робочим столом портрет посивілої жінки з глибокими розумними очима.

    Мати? Ні. Видатний поет не був на неї схожий. І я, після довгої розмови, насмілився запитати:

— Хто вона, ця жінка?

    Поет підвівся з крісла й тихо, але урочисто відповів:

— Моя перша вчителька.

    І якщо не в кожною з нас є такий портрет під склом, то, я певен, кожен з нас носить дорогий образ у своєму серці.

_{1. Таїть — містить, приховує.}