ШУРКА I ШУРКО (Всеволод Нестайко) оповідання

   Шурко відразу незлюбив її. І через те незлюбив, що його посадили за одну парту з нею. А Шурко хотів сидіти поруч з Севкою, або з Толею, або ж з кимось із своїх друзів-футболістів. А втім, він сам винен, що так сталося. Не треба було йому в перший день так галасувати, хвилюватися і розмахувати руками.

— Бойчук, заспокойся, — кілька разів суворо зверталася до Шурка нова вчителька Ольга Борисівна.

   Та Шурко не вгамовувався. І Ольга Борисівна вирішила, що Шурко найбільш недисциплінований у класі і тому мусить весь час бути в неї перед очима.

   Тому Шурко стовбичить на першій, перед самісіньким столом учительки. А поруч нього мовчазне дівчисько в окулярах. Своєю зразковою поведінкою вона страшенно дратує Шурка. Просто зошит з каліграфії, а не людина! І остаточно розізлився Шурко, коли взнав, що його сусідку по парті звуть так само, як і його — Шура. Це було просто нестерпно. Покличе його хто-небудь — неодмінно вона відгукнеться, її кличуть — він біжить. Шуркові навіть почало здаватися, що діти навмисне, щоб подражнитись, так часто звертаються до нього.

   І потихеньку Шурко став мучити Шуру. Засуне її підручник куди-небудь під парту, і вона потім усю перерву шукає його. Або ж замінить синю ампулу в ручці на червону. Шура почне писати, і в зошиті несподівано з'являються червоні рядки, ніби вчителька завдання перевірила. Але — дивна річ — Шура ніколи не скаржилась на нього вчительці. Тільки зниже плечима, відвернеться і

промовчить.

     Одного сонячного ранку Шурко йшов до школи.

     Повітря було прозоре і чисте. Жовтогаряче листя ласкаво шурхотіло під ногами. Хлопчаки ганяли по асфальту великі темно-брунатні, немов лаковані, каштани.

       А Шурко йшов неквапливо, ледве переставляючи ноги. Йому було якось не по собі.

      У школі Ольга Борисівна одразу помітила, що Шурко занедужав, але він сказав, що в нього «просто поганий настрій».

     А надвечір Шуркові стало зовсім погано, і серед ночі перелякана мама побігла викликати «швидку допомогу».

    В лікарні мамі сказали: «Гострий приступ апендициту. Треба негайно зробити операцію!»

     Шурка поклали на стіл з колесиками і повезли...

     Поряд йшла жінка в окулярах. Поклавши руку йому на плече. Коли Шурка перенесли в постіль, вона старанно поправила подушку і обережно підгорнула йому ковдру з обох боків. У неї були ласкаві, ніжні руки, як у мами. І

Шуркові одразу стало дуже тепло і затишно.

— Лікарю, скажіть... А як вас звати? — несподівано спитав Шурко.

— Клавдія Василівна. А що?

— Так... — зашарівся Шурко і сказав: — От якби всі лікарі були такі... добрі. їх ніхто б не боявся.

Клавдія Василівна засміялась:

— Дивак ти! А лікарі всі і є добрі. Така вже у них професія — добра. Спи, Шуро, сни! На добраніч...

    Другого дня, прокинувшись, Шурко не одразу зміркував, де він. Він лежав на білосніжному ліжку біля вікна — великою і високою. Шурко хотів підвестися, встати — не міг. І одразу згадав...

    Опустився на подушку і глибоко зітхнув. Він подумав, що тепер лікарі напевне надовго заборонять йому грати у футбол. З жалю до самого себе Шурко тихо заплакав...

     Надворі падав дощ. По вікнах палати дріботіли маленькі іскристі краплини...

— Шурко! — пролунав раптом тихий, знайомий голос.

    Хлопчик від несподіванки здригнувся, повернув голову і... оторопів. Край ліжка стояла Шура. У великому дорослому халаті, з закоченими рукавами, — ще більш смішна й незграбна, ніж завжди .

— Ну як? Як ти себе почуваєш? Знаєш, ми всі в класі так переживали, так

переживали, коли взнали, що в тебе апендицит на операція... — Шура говорила швидко-швидко, ковтаючи слова і хвилюючись.

   Вона зовсім не була схожа на ту мовчазну, старанну шкільну Шуру.

— А я відразу здогадалась, що ти тут. Адже це лікарня «швидко! допомоги»...

    Ти тільки мамі нічого не говори. А то, коли вона взнає, що я була, вона мені дасть. До хворих же не можна просто так приходити. А ще зразу після операції. Є спеціальний день...

— Якій мамі? — нічого не зрозумівши, тихо спитав Шурко.

— Та моїй. Яка тобі операцію робила. Це ж моя мама...

   А мене тут усі знають.

   І Шура заквапилась до виходу.

...Наступного дня вона знову прийшла. Правда, сталося трошки інакше.

   Шуркові набридло читати книжку, яку передала йому мама, і він дивився у вікно.

   На підвіконні стрибали і голосно цвірінькали горобці.

   Шурко з цікавістю стежив за ними. Але ось знизу долинув якийсь шурхіт, і горобці вмить розлетілися. На підвіконня лягли дві руки, потім показалась зелена фетрова шапочка, окуляри, і хлопчик впізнав... Шуру. А за хвилину в кватирку влетів і упав просто Шуркові на подушку зібганий папірець. Шурко розгорнув і прочитав: «Здоров, Шурко! Як ти себе почуваєш? Ми про тебе все знаємо від Шурки Лебедєвої. Лежи спокійно, то згодом зможеш знову грати в футбол. Не скучай... Завтра приймальний день, і ми прийдемо всім класом... Сена і Толя».

   Шурко навіть голосно засміявся від радості. Як добре маги хороших, вірних друзів!

...Через два тижні Шурко вперше після хвороби пішов до школи. Дорогою він зустрів Шуру. Вони йшли поруч, і обоє чомусь мовчали.

    І раптом, уже майже біля школи, ззаду долинув чийсь знайомий голос:

— Шур-о-о!..

    Вони обернулися разом, як по команді, не знаючи, кою з них кличуть. Потім подивилися одне на одною і... засміялися, — дружно і весело.

     А з вікна тролейбуса їм махала рукою і посміхалася Клавдія Василівна — Шурина мама...

    




Переглядів: 56
31.05.2022 -

Категорія: казка літературна

Коментарії до ШУРКА I ШУРКО (Всеволод Нестайко) оповідання:

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера