На уроці вчителька запитала дітей, чим пахне осінь для кожного з них. Учні наперебій підносили руки і відповідали зі знанням справи. Оленці осінь пахла духмяними яблуками та стиглим виноградом, Тарасові — дощем і туманом, Андрійкові — грибами та горобиною, Яринці — айстрами й хризантемами. Матвійко (він був ласуном) сказав, що йому осінь пахне гарбузовою кашею та насінням. Усі діти жваво й захоплено підтримували бе­сіду. Лише Кирилко замріяно мовчав, прикипівши поглядом до вікна. Учителька привітно подивилася на хлопчика і запитала, чим для нього пахне осінь. Кирилко, спинивши на хвильку свої думки, тихо сказав: «Моя осінь пахне казкою».

    Дітвора притихла. Лагідно усміхаючись, Олена Василівна звер­нулась до Кирилка:

— Може, ти повідаєш нам свою казку? І хлопчик розповів.

   Далеко-далеко, у найстарішому лісі, стоїть незвичайний палац із різнобарвного листя.  Тут живе її величність Королева Осінь. Узимку вона відпочиває, набирається сил, бо навесні та влітку безупинно працює. У королівському палаці є чотири чарівні скрині, куди Королева збирає скарби для кожної пори року. У першу скриню — кольори та відтінки веселки, у другу — ранкову свіжість, денне тепло та вечірню прохолоду, у третю — вітри, тумани і дощі, а в четверту — казки. У перший день осені вона сідає в золоту карету, запряжену трійкою коней, і мандрує білим світом. Добре знають усі дороги її вірні коні — Жовтогривий Вересень, Багряногрудий Жовтень та Білокрилий Листопад.

    Стрімким вітерцем летять вони ланами, садами, лісами, дібровами, аби встигнути вчасно принести на Землю щедрі дари Королеви. Так подорожує її величність доти, доки скриньки не спорожніють. Тоді повертається вона у свої володіння, скидає золотаві коро­лівські шати, закутується в білу хутря­ну ковдру і лягає спочивати аж до весни. Трійко вірних коней пильно оберігають ліс та свою Королеву.

    Кирилко, перевівши погляд на вікно, припинив свою розповідь. Очі стали враз сумними. Уважна Олена Василівна помітила це і запитала:

— А чому це ти, Кирилку, засмутився?

— Дуже хочу зустріти Королеву Осінь, — почулося від хлоп­чика. — Дідусь розповідав мені: кого Королева зустріне, тому вона дарує свій найцінніший скарб — казки, що зібрані в останній скрині. А це ж таке багатство — знати всі казки на світі! — вигукнув Кирилко.

    Зі дзвоником хлопчик кумедно взяв свій портфелик, сказав усім «До побачення» й швиденько вибіг з класу. Учителька та діти довго дивилися йому вслід. Хлопчик попрямував до лісу. Може, сьогодні малому пощастить і він зустріне казкову Королеву?