ВОЛОДАРКА ЛІСУ (Саша Кочубей) оповідання

    Моя прабабуня — самоселка. Вона живе сама в селі Залісся. Ко­лись там мешкало багато людей. Але потім вибухнув Чорнобиль1, і всіх вивезли.

    Якийсь час прабабуня жила з нами в місті. А потім зібрала речі й повернулася назад. «У Заліссі народилася, у Заліссі й помру», — сказала мамі.

    Мама дуже гнівалась, але нічого не могла вдіяти. Прабабуня — міцний горішок. Якщо вже вирішила щось, її ніхто не спинить.

    Прабабуня каже, що приросла до Залісся. Там її дім, її коріння.

— Приросла, мов квітка барвінку? — уточнюю, згадуючи синій килим на її подвір'ї.

— Мов квітка барвінку, — всміхається прабабуня.

    Раз на рік я приїжджаю в гості. Мені частіше не можна, «бо радіація»2. У цей день час летить, мов шалений. Не встигає прабабуня показати мені своє господарство: ягоди, гриби, фрукти, овочі, — як час повертатися додому. А я ще навіть з її сусідами не познайомилася. Сусідами прабабуня називає ведмедів, лисиць, вовків, лосів і коней, які мешкають у лісі.

    Настає вечір. Тато плескає по плечу, мовляв, час прощатися.

    Я цілую прабабуню та сідаю в машину. Автівка рушає.

    Озираюся. Прабабуня стоїть у блакитній хустині посеред дороги й махає рукою.    Віддаляючись, стає схожа на цяточку.

     На квітку барвінку посеред лісу.

     Смокчу барбариску, але мені від того не солодко. Від гіркої миті перед очима все розпливається.

— Тату, спини! — кричу і б'ю у вікно.

    Тато зупиняє автівку.

— Дивись під ноги, сонечко.

    Я відчиняю дверцята й біжу щодуху. Так швидко, що починає поколювати в боці. Падаю в обійми, ледь не збиваючи прабабуню з ніг.

— Ба, мо-жна я за-ли-шу-ся на все лі-то? — мені перехоплює дихання від бігу й від хвилювання.

— Я б дуже хотіла цього. Марійко, — шепоче.

    На мить мені здається, ніби це шепоче ліс: ягідка барбарису, що почервоніла від підглядання за нами, листя, що тремтить на деревах, лисиця, яка причаїлася за стовбуром дерева, ведмідь, який прийшов у Залісся аж із Білорусі.

— Ти пам'ятаєш про дім і коріння? — прабабуня зазирає мені в очі.

— Угу, — киваю головою.

— Тобі треба повертатися, — вона загортає за вухо неслухняне пасмо мого волосся, що вибилося на бігу. — Твоє коріння там, де ти народилася.

     Поки ми їдемо до Києва, я думаю про неї. Зараз восьма вечора, а отже, праба­буня вечеряє. У кімнаті цокає годинник і про щось торохтить радіо, у якому ми замінили батарейки.

     У її вікна зазирають сусіди: лисиці, ведмеді, вовки, лосі, косулі, коні. І весь барбарис, весь барвінок лісу цвіте для неї.

 

1. Чорнобиль — місто в Україні, де 1986 року сталася екологічна катастрофа. Там і досі не можна мешкати людям.

2. Радіація — випромінювання; виділення особливої енергії, яка у значній кількості дуже шкідлива для всього живого.

 




Переглядів: 80
16.08.2022 -

Категорія: казка літературна

Коментарії до ВОЛОДАРКА ЛІСУ (Саша Кочубей) оповідання:

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера