— Тримай його, тримай! — гукнула мама Максимові. Вона стояла на порозі в капцях, хлопчик якраз закінчував одягати сніговика. Уночі прихопив мороз, і зліплений вчора Льодяник мав би простояти всі Різдвяні свята.

    Максимко обернувся за Бровком, що чимдуж біг, несучи в зу­бах саморобну різдвяну зірку.

— Біжи за ним! — гукнула мама. — Він не втече далеко. Довго не будь. Зайди по дорозі до тітки Орисі, поклич на вечерю.

— Добре, мамо, — Максим дременув за собакою. — Бровко!

    Та тільки він ступив за ворота, як світ навколо закружляв. Ой, лихо! Хлопчик озирнувся: «Де це я?»

— Не бійся, я з тобою! — прогавкав Бровко. — Ми в чарівному світі, нам терміново потрібно знайти Чортеня, воно вкрало різдвя­ну зорю.

— Ой , а як це Різдво без зірки? І для чого тобі моя?

— Не може бути Свята без зорі! А саморобна зірка налякає Чор­теня. Ти її робив для того, щоб нести радість людям — Ісус народився.

— Тож гайда! Слід поспішати, до вечора мало часу, а мені ще треба до тітки Орисі.

— Гав!

    Максим з Бровком бігли стежками чарівної країни, дивуючись із чудернацьких птахів, золотих дерев і білих пухнастих хмаринок на дахах будинків.

— Я з вами! Я знаю, де бешкетник! — Маленьке Ангелятко в теплому білому светрику сиділо на золотій гілці. — Сам я не дам йому ради. Швидше.

— Ха-ха! — засміявся Чортик, коли стежка повернула за ріг дивовижної ратуші. — Я не віддам вам зорі, навіть не просіть.

— Але ж без зорі не може бути Святої вечері. Усі діти чекають на зорю, щоб повідомити радісну новину! — вигукнув Максим.

— Мені все одно!

— Віддай зорю! — грізно гавкнув Бровко. — Або ж начувайся!

— Ні.

— Ти сам винен, — узяв до рук свою зірочку хлопчик.

     За спиною в нього з'явилося Ангелятко, насупивши брівки. У Бровка дибки стала шерсть, якщо Чортеня вирішить втікати, то пес упіймає його!

— А-а-а! Так не чесно, — вигукнув не­слух і спробував утекти. А ні! Бровко міцно вчепився у хвоста, Ангелятко стало перед Чортеням — руки в боки, а Максим високо підняв свою зірку.

— Не чесно красти зорю, красти свято! — сердито мовив хлопчик, забрав у Чортеняти зорю і повернувся до Ангелятка. Присором­лене Чортеня тихенько втекло.

— Ось, тримай, віднеси її на місце.

— Дякую! Дякую! Так добре, що зоря повернулася!

— Гав! Нам пора!

    Світ знову закружляв.

— Бувайте, — почулося.

    Максим з Бровком опинилися біля воріт тітки. Хлопчик запро­сив її на вечерю і побіг додому. А ввечері на небі зійшла зоря, усі раділи, колядували. Христос народився!