Ліг спати Сашко. Крізь вікно місяць на нього дивиться, усміхається, лагідний сон навіває. І задрімав Сашко... Раптом чує: хтось шепоче в кутку, де поличка його для книг та іграшок. «Хто там шепоче? Адже тато і мама в іншій кімнаті».

   Сашко не лякливий був. Підвівся з ліжка. Шепіт притих на мить, а потім почулася тиха розмова.

— Ох-ох! — зітхнула одна книжечка. — Тяжко-важко жити нам у цього нечепури. Негарний він хлопчик. Погляньте на мене: була я недавно чистенька, гарненька, любо подиви­тися. А тепер сама себе соромлюся. Сторінки мої олівцем помальовані, краї позагиналися, всюди плями...

— А на мене він учора хліб з маслом поклав! — обі­звалася друга. — Тепер сторінки аж світитися наскрізь стали.

— А з мене він сторінку на кораблика вирвав!

— А на мене сів і зім'яв, поламав!

— А на мене черевиком брудним наступив! Бачите — так і залишився слід!

— А знаєте, що ми зараз зробимо, сестрички-книжечки? — зашепотіла таємниче одна, у якої був відірваний початок і кінець, так що тепер ніхто не знав, як вона і зветь­ся. — Покараймо його...

— Як покараємо? — перепитали всі.

— А так, — кивнула сторінками книжка. — Обмажемо йому обличчя варенням і маслом, одірвемо носа і вухо, вискубемо чуба, потім кинемо на підлогу!..

— А самі втечемо від нього до кращих дітей! — загукала інша книжка. А потім скомандувала: — Ходімо, сестрички!

    Усі книжечки враз підвелися і кинулися до Сашка. Хлопчик звів над головою руки, замахав ними й закричав:

— Мамо, мамо! Рятуйте!

— Що тобі сниться, синку? — спитала мати.

    Сашко прокинувся, розплющив очі.

— Мені, мені... Снилося... А де мої книжечки, мамо?

— Он там, на підлозі валяються, — кивнула головою мати.

    Сашко схопився з ліжка. Понівечені книжечки лежали на підлозі й з докором дивилися на нього. Він обережно підняв їх, погладив і акуратно поклав на поличку.