Сергійко та Сашко дружать давно, ще з дитячого садка. Хоча характери у хлопчаків були дуже несхожі. Сергійко більше любить із книжкою годинку-другу, а іноді й увесь вихідний день просидіти. Фізкультуру ж вважав найважчим предметом. А Сашко навпаки — уже з десяти років брав призи в міських та обласних змаганнях легкоатлетів.

— Усе тобі легко дається, — сказав якось своєму другові Сергійко, — а мені хоч би плавати навчитися як слід. Усе ж таки на Дніпрі живемо.

— Головне, що в тебе бажання з'явилося, — зрадів Сашко.

   Згодом Сергійко вже плавав не набагато гірше за Сашка. І саме це вміння допомогло друзям у випадку, про який зараз піде мова.

    Трапилося це 31 серпня. Того дня хлопчики вирішили поїхати на свій улюблений пляж — той, що якраз навпроти острова Хортиця.

    Людей біля річки було небагато. Віддалік грали у волейбол дівчатка. А поряд примостився на пісочку кругловидий невисокий на зріст чоловік. Він трохи побалакав із хлопчаками. Спитав, у якому класі вчаться, як провели літо. А потім запитав:

— А вода холодна, хлопці?

— Та ні, — відповів Сашко.

   Сашко та Сергійко дивилися, як чоловік обережно заходив у воду. Спочатку присів на місці, а потім пірнув і швидко поплив. Сергійко почав читати. Сашко ж продовжував спостерігати за незнайомим.

    Раптом Сашко захвилювався.

— Слухай-но, ану кидай читати... Дивися... — він показував пальцем на воду. — Той чоловік, що балакав із нами, зник, розумієш?.. Плив, плив і раптом пішов під воду...

— А може, він просто пірнув? — спробував заспокоїти друга Сергійко.

— Щось не схоже, довго не виринає. Ану вперед! — скомандував Сашко.

    Обидва хлопчики кинулися у воду. Через кілька секунд вони вже були на тому місці, де зник їхній сусід.

    Пірнали по черзі, кілька разів. Нарешті Сашко наткнувся на чоловіка. Удвох із Сергійком ледве витягнули його на берег. Почали робити штучне дихання.

    Тим часом до берега причалив катер. Хтось із відпочивальників уже встиг викликати рятувальників, а заодно і швидку допомогу. Машина відвезла потерпілого до лікарні.

     Від лікарів швидкої допомоги хлопці дізналися, що їхній незнайомець — лікар і працює в лікарні міста Запоріжжя. Що життю його вже нічого не загрожує.

     Потім у школу, де навчалися наші герої, прийшли представники рятувальної служби. Вони говорили багато теплих і схвильованих слів про випадок на Дніпрі, про сміливість, спостережливість та хорошу фізичну підготовку Сергійка та Сашка. А потім вручили їм медалі «За порятунок потопаючих».

    Хоча самим хлопцям здавалося, що нічого особливого вони не зробили. Адже кожен на їхньому місці вчинив би так само.