ГОРА, ЩО ПОКОХАЛА ПТАШКУ (Еліс Маклеррен) казка

     Посеред безлюдної рівнини самотньо стояла Гора.

     На її голих кам'яних схилах не було жодної рослини; ні тварини, ні пташки, ні комахи не могли жити на ній.

     Сонце зігрівало Гору, вітер холодив її, і лише дотик дощу та снігу знала вона.

     Не було більше нічого й нікого, чиє торкання можна було б відчути.

     Щодня і щоночі Гора дивилася в небо, спостерігаючи за рухом хмар. Вона знала шлях Сонця, що крокувало небом удень, і хід Місяця, який плив по небу вночі. Безхмарними ночами вона спостерігала неспішне кружіння далеких зірок.

     Не було більше нічого й нікого, що можна було б побачити.

     Та одного дня з'явилася маленька пташка. Вона облетіла навколо Гори, а потім сіла на виступ, щоб відпочити та почистити пір'я. І коли пташка притулилася до схилу, Гора відчула дотик її маленьких кігтиків, м'якість її пір'я. Гора була вражена, адже нічого схожого не з'являлося з неба раніше.

— Що ти таке? — запитала вона. — У тебе є ім'я?

— Мене звати Джой, — відповіла та. — Я пташка. Я прилетіла з далеких країв, де всюди зелено. Щовесни я пролітаю високо в небі в пошуках найкращого місця, де я змогла б звити гніздо та вирос­тити моїх пташенят. Коли я перепочину, то продовжу пошуки.

— Я ніколи не бачила нічого схожого на тебе, — сказала Го­ра. — Ти справді мусиш летіти? Хіба ти не можеш залишитися тут?

Джой похитала головою.

— Пташки — живі істоти, — пояснила вона. — Нам потрібна їжа та вода. Тут немає рослинності, і мені нічого їсти; тут немає струмків, і мені ніде напитися.

— Якщо ти не можеш залишитися, то, мож­ливо, прилетиш сюди ще раз? — запитала Гора.

Джой на мить стихла.

— Я долаю великі відстані, — урешті-решт промовила вона, — і я зупинялася перепочити на багатьох горах. Усім іншим горам було байдуже, чи я прилітала, чи відлітала, тому я з радістю повернуся до тебе. Але я можу прилітати лише навесні, перед тим як лаштуватиму гніздо. Від тебе так далеко до їжі та води, тому я зможу залишатися лише на кілька годин.

— Я ніколи не бачила нічого схожого на тебе, — повторила Гора. — Навіть якщо ти прилетиш хоча б на кілька годин, я буду щасливою побачити тебе знову.

— Є ще одна обставина, яку ти маєш знати, — сказала Джой. — Гори живуть вічно, а пташки — ні. Навіть якщо ми зустрічатиме­мося щовесни за мого життя, таких зустрічей буде небагато. У птахів короткий вік.

— Мені буде дуже сумно, коли однієї весни ти не прилетиш, — сказала Гора, — та я журилася б ще сильніше, якби ти полетіла зараз і більше ніколи не повернулася.

    Джой принишкла, притулившись до схилу. А потім вона залилася ніжною піс­нею — і це була перша пісня, яку будь-коли чула Гора. Заспівавши, Джой промовила:

— Жодна гора досі не переймалася, прилітаю я чи відлітаю. Тому я дам тобі обіцянку. Щовесни упродовж мого життя я прилітатиму до тебе. Проте я не буду жити вічно, тому одну доньку я назву своїм ім'ям — Джой і розповім їй, як тебе знайти. Кожна Джой матиме доньку, якій вона теж дасть ім'я Джой. І тоді плин років не матиме жодного значення. Щовесни до тебе прилітатиме друг, щоб побути з тобою, політати над тобою та заспівати тобі.

— Я все ж хотіла б, щоб ти могла залишитися, — промовила Гора, — але я рада, що ти повернешся.

— А тепер мені час летіти, — сказала Джой. — Попереду дов­гий шлях до земель, де є їжа та вода. До зустрічі наступного року! — Вона здійнялася в небо, і її крила, наповнені вітром, сяяли проти сонця. Гора дивилася услід Джой, доки та не зникла за обрієм.

    Рік за роком навесні маленька пташка прилітала до Гори, співаючи:

— Мене звати Джой, і я прилетіла привітатися з тобою.

    І протягом кількох годин пташка літала навколо гори або сиділа, притулившись до неї, і співала. Наприкінці кожної зустрічі Гора завжди запитувала:

— Чи могла б ти залишитися? Джой щоразу відповідала:

— Ні, але я повернуся наступного року.

    Кожного наступного року Гора чекала на Джой все з більшим і більшим нетерпінням; і з кожним роком їй було все важче і важче дивитися, як та відлітає. Так минуло дев'яносто дев'ять весен. На соту весну, коли настав час прощатися, Гора запитала ще раз:

— Чи могла б ти залишитися?

    Джой звикло відповіла:

— Ні, але я повернуся наступного року.

     Гора спостерігала, як Джой зникала в небі, і раптом її серце не витримало. Гірська твердь тріснула, і з її глибин хлинули нагору сльози і побігли потоками вниз по схилу.

    Наступної весни прилетіла маленька пташка, співаючи:

— Мене звати Джой, і я прилетіла привітатися з тобою.

    Цього разу Гора не відповіла. Вона лише гірко плакала, знаючи, що скоро Джой буде змушена летіти далі, і думала про всі ті довгі місяці до наступної зустрічі.

    Джой перепочивала, сидячи на виступі, і дивилася на потоки сліз. Тоді вона здійнялася над Горою і, як завжди, заспівала. Коли настав час прощатися, Гора все ще гірко плакала.

— Я повернусь наступного року, — ніжно промовила Джой і по­летіла.

    Наступної весни Джой прилетіла, тримаючи у дзьобі маленьке зернятко. Гора продовжувала плакати, і її сльози збігали струмками донизу. Джой обережно прилаштувала зернятко у тріщину в скелі неподалік струмка, так, щоб воно залишалось вологим. Потім вона злетіла над Горою і заспівала їй. Збагнувши, що Гора все ще не може розмовляти, Джой полетіла.

     Минули тижні, і зернятко почало пускати крихітні корінці. Вони досягли середини Гори, поступово заповнюючи найменші шпаринки, пробиваючись крізь тверду породу. Коріння вбирало воду, і невдовзі із зернятка почав з'являтися паросток. Тоненькі зелені пагони потягнулися до сонця. Але Гора, засліплена сльозами, усе ще гірко сумувала. Вона не помічала крихітної рослинки.

      Наступної весни Джой принесла ще одне зернятко, і ще одне — через рік. Вона прилаштовувала кожне з них у безпечне місце недалеко від потоку сліз, і співала Горі. Та ж продовжувала гірко плакати.

      Йшли роки, і коріння рослин пробивалися крізь кам'яну породу, розм'якшуючи її. Каміння перетворювалося на ґрунт, і ті­нисті береги струмка почали заростати мохом. У низинах біля струмка з'явилися трава і дрібні квіти. Малесенькі комашки, занесені вітрами, метушилися серед молодого листя.

     Тим часом корені найпершого зернятка пробивалися все глибше в серце Гори. А над землею тоненький паросток перетво­рювався на стовбур молодого дерева, його гілки підіймалися все вище, підставляючи зелені пагони сонцю.

     Нарешті Гора відчула, як корені, наче ніжні пальці, проникають усередину, заповнюють та лікують тріщини в її серці. І тоді смуток залишив її. Гора побачила, які зміни відбуваються довкола, і відчула, що її гіркі сльози перетворюються на сльози радості.

     Щороку Джой поверталася, приносячи нове зернятко. З кож­ним роком все більше струмків весело збігало донизу, і щедро зво­ложена земля зеленішала, вкривалася травою й заростала деревами.

    Гора вже не сумувала, вона знову стала запитувати:

— Чи можеш ти залишитися?

    Але Джой все ще відповідала:

— Ні, але я повернуся наступного року.

    Минали роки, струмки несли життя далі в рівнини, що оточували Гору. Нарешті все навкруги, куди сягало око, було вкрито зеленню. З-за обрію з далеких земель до неї почали прихо­дити маленькі тварини.

    І коли Гора побачила, як живі істоти знаходять їжу та прихисток на її схилах, вона відчула спалах надії. Відкривши своє серце корінню дерев, вона віддала їм усю свою силу.   Дерева простягали віти ще вище до сонця — і надія, наче пісня, полилася із серця Гори до кінчиків кожної гілки.

    А наступної весни Джой прилетіла до Гори, рішуче тримаючи у дзьобі не зернят­ко, а маленький прутик. Вона полетіла до найвищого дерева, — того самого, що проросло з найпершого зернятка. Пташка поклала прутик на гілку, яку обрала, щоб звити гніздо.

— Це я, Джой, — проспівала вона, — і я прилетіла, щоб залишитися.

 




Переглядів: 1926
12.01.2023 -

Категорія: казка літературна

Коментарії до ГОРА, ЩО ПОКОХАЛА ПТАШКУ (Еліс Маклеррен) казка:

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера