МІЖПЛАНЕТНА ХАЛЕПА (Леся Мовчун) оповідання

     Усе почалося з того, що Мотлі захворів. А захворів він після на­шої подорожі Карпатами. Це сталося, коли… Гаразд, розповім із самого початку!

     Наша сім'я вперше взяла участь у програмі космічного обміну. Батьки якраз пішли у відпустку, а я — на канікули.

     Майже цілий рік минув у суперечках. Ми обговорювали, чи варто взагалі брати додому прибульця. По-перше, щодня треба буде надсилати звіти в Центр всесвітніх досліджень. По-друге, дове­деться переобладнати одну з кімнат, куди поселимо гостя. По-третє, на нас чекають курси зоряної психології, без яких нас просто не допустять до спілкування з інопланетним чужинцем!..

     Сотні «але» рясно сипались на мою бідну голову з вихристим чубчиком. Бідолашну, бо мені дуже-дуже хотілося потрапити до програми обміну. Спочатку береш прибульця, а потім і сам виру­шиш на якусь планету! До речі, оцей аргумент у наших сімейних нарадах поставив крапку.

— Чубик (це про мене) має розвиватись і змалку вибирати собі справу до душі, — твердо сказав тато. — На нашій планеті перелік професій далеко не повний!

     Так у нашій сім'ї з'явився Мотлі. Звісно, після карантину в Центрі всесвітніх досліджень.

Мотлі походив з планети оболонкових істот. Це полегшило йому звикання до Землі. Він просто набув звичної людської подоби. До того ж і нам було приємніше бачити такого собі хлопця — нічим не­примітного, тільки трохи сором'язливого.

— Ніяких звітів не потрібно, — з порога запевнив Мотлі.

    Ми полегшено зітхнули.

— Який милий хлопчик, — раділа мама.

— Пацан, що треба, — задоволено потер руками тато.

    Мотлі і сам нічого не записував. Просто дивився, іноді розпитував, чому і як. Най­перше, що Мотлі зацікавило, то це природа нашої планети. Тож було вирішено поїхати в гори. Ми з рюкзаками сходили на самісінь­кі вершини Карпат, спускались бурхливими річками на байдарках, вивчали рослини і тварин.

— Яка краса! — примовляв Мотлі, крутячи головою, мов ящірка.

— А у вас як там? — питав тато. — Теж є природа? На що вона схожа?

— Наша планета вам видалася б порожньою, а природу ми при­возимо з інших планет.

Тут уже мені закортіло розпитати.

— Мотлі, ти ж навіть камінчиків не збираєш.

— Ні-ні! Чіпати не можна! Ми перевозимо все у своїй оболонці, нічого не забираючи з собою.

— Дива! — похитала головою мамам. Хоча вона точно знала неписане правило міжпланетного обміну: прибульцям дивуватися не варто.

     Одразу після подорожі ми помітили, що з нашим гостем щось не те. Він важко дихав, зблід і сидів непорушно в тій кімнатці, що ми для нього облаштувати. Мотлі дивився на стіну, наче на ній рос­ли квіти чи стікали струмочки. Він скис геть невчасно: попереду був цілий місяць космічної програми обміну, і ми ж уже все розпланували! Мабуть, Мотлі захворів. Хоч і гарна природа на Землі, та щось таки завадило його здоров'ю. Ми опинились на порозі величезного міжпланетного скандалу! Та що там ми!.. Програму обміну могли згорнути назавжди.

— Думаю, земна медицина тут безсила. Справа делікатна… Треба везти Мотлі до Центру всесвітніх досліджень! — постановив тато.

    Схвильований професор уже чекав. Нам видали білі комбіне­зони з капюшонами і провели до лабораторії. Бідолашного Мотлі поклали в прозору капсулу із сенсорами й датчиками. А ми разом із професором сіли біля монітора, який показував, що відбувається в організмі Мотлі. Тіло прибульця всередині складалося з малю­сіньких пістрявих частинок. Професор доторкнувся до екрана і збільшив зображення. Неймовірно! Це були мікроскопічні копії всього, що Мотлі бачив на Землі Так ось що означало «перевозити у своїй оболонці»! Ось наше місто… Будинок. О, а це хто з вихристим чубчиком? Невже я?! Я так захопився, що майже забув, чого ми обстежували Мотлі.

— У нього проблема з диханням! — нарешті мовив професор. — Дивіться: ось легені… Тобто гори, щільно покриті лісами. Тепер пересуваємо зображення. Ось, ось. Бачите? Маленькі лісоруби… Дерева падають… Тут легені оголені. Мотлі просто не може дихати!

Ми були в розпачі. Якщо маленьких лісорубів не зупинити, Мотлі загине. Професор ходив з кутка в ку­ток і тримався за голову. Раптом він ляснув долонею по лобі і знов умостився перед монітором. Збільшив зображення, потім ще, ще.

— Ви це бачили? Здається, я знайшов не лише одну причину хвороби, а й спосіб, як вилікувати Мотлі! — професор помовчав хвильку і додав, стишивши голос — Макулатура!...

    Ми перезирнулись, а професор пояснив:

— На Землі повно використаного паперу! Його просто вики­дають або спалюють. А от якщо зібрати старі газети з журналами, списані зошити, змальовані альбоми і переробити їх, вийде новий папір! І тоді не потрібно буде знищувати дерева!

— Здається, я зрозумів! — сказав тато. — Ми всі можемо допомогти Мотлі. Чубчику, ходімо додому. До речі, у нас є коробка зі старими звітами. А ви, професоре, неодмінно зробіть оголошення по всіх центрах досліджень, хай долучаються до збирання макулатури!

    Так ми врятували Мотлі. Незабаром він полетів додому. А от звичка здавати макулатуру, щоб зберегти дерева, у нас залишилась!

 




Переглядів: 1648
25.01.2023 -

Категорія: казка літературна

Коментарії до МІЖПЛАНЕТНА ХАЛЕПА (Леся Мовчун) оповідання:

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера