Я ПОЧУЮ ТЕБЕ СКРІЗЬ (Олександра Малаш) оповідання

    Богданко раз у раз поглядав на годинник. Хвилинна стрілка описувала коло за колом, а її дрібніша подружка мляво повзла від цифри до цифри. І коли ж, коли ж той дядько Віталій нарешті при­йде? Обмете з черевиків сніг, не випускаючи скрипки з-під пахви. А він, Богданко, лиш зачудовано стежитиме на східцях за своїм старшим приятелем. І ось дядько Віталій неквапно зійде на другий поверх, привітається з дітлашнею за руку та влаштується зі скрип­кою в холі — урок почався!

— Може, він захворів? — міркував уголос брат Андрій.

— Та яке захворів, йому просто набридло. З тебе ж пуття ніяко­го, — махнув рукою Макар.

     Усіх трьох кілька років тому всиновило подружжя Костецьких. Про Богданка вихователі дитячого будинку казали: «О, це та­лановитий хлопчина, має хист до музики…». І Костецька запроси­ла додому вчителя. Довго обирали інструмент, але Богданко вирі­шив, що таки гратиме на скрипці. Скрипалем, кажуть, був його покійний тато. Рідна мати (хоч віднедавна в нього є мама Валя) не витримала довго без татових мелодій…

— Що значить «нема пуття»? Дядько Віталій казав, що я роблю успіхи.

— Ти все одно не Паганіні, — далі кпив Макар. — Змирися.

— Та ну тебе, — дорікнув йому Андрій. — Тобі яка різниця? Стане чи не стане брат музикантом — про це ніхто не знає. Наша тітка Оксана каже: ніхто не знає волі Божої.

— Богданку! — гукнула схвильована мама Валя, піднімаючись сходами. — Віталієва сестра зателефонувала. Він у лікарні.

— Як у лікарні? — похолов хлопчина. — А що з ним?

— Потрапив у ДТП.

— Що?! — скрикнув Богданко. — Не може бути!

    Маленькому учневі на очі набігли сльози.

— Не рюмсай! — обурився Макар. — Плачі тут не зарадять, діяти треба.

— Але він…

— Загрози життю немає, сину. Молитимемося, аби швидше одужав.

    Богданко ще довго не міг заснути. До Господа линула палка дитяча молитва за зцілення вчителя. «Мабуть, гризе себе, що не прийшов… Жодного разу не пропускав, казав: урок є урок…».

***

    Уранці хлопців розбудив незнайомий жіночий голос. Богданко збіг долі й побачив своїх батьків, які розмовляли з якоюсь жінкою.

— Доброго ранку, — озвалася незнайомка. — Ти, певно, чекаєш на новини… Брат прийшов до тями. І знаєш — він попрохав, аби ти щось зіграв. Тут, удома. — Вона простягла мамі Валі скрипку. — Запасна, бо та не вціліла… Обіцяв, що почує, хоч би де ти був. Бо урок є урок. А музика — це мова, якою людина говорить з янго­лами…

***

— Було б що слухати, — стенув плечима Макар, коли гостя пішла. — Від такої гри янголи злякаються і розлетяться.

    Богданові знову стало гірко. Мама Валя мерщій пригорнула його та, усміхнувшись, указала на скрипку.

— Немає нічого кращого, — втрутився тато, — ніж розуміти, що в тебе вірять. Навіть коли дуже болить після травми — все одно вірять. Так, як Господь вірить у сили кожного з нас. Віталій не скоро повернеться, але він хоче бути певен, що Богданко береже ті скарби, які вчитель посіяв у його добрій душі…

     І учень узяв скрипку. Від упевненого й суворого його погляду Макар почервонів і позадкував.

     Хлопчина смичком торкнувся струн, і залунала мелодія, про яку дядько Віталій казав: «А ти можеш, коли хочеш!». І здалося Богданкові, ніби янголи підхопили мелодію і понесли її до лікарні, де на неї чекав учитель...

    Наступного дня Віталієва сестра зателефонувала до Костецьких і повідомила, що брат почав підводитися.

— А я тобі що казав? — весело підморгнув Макарові Андрій. — Уміє Богдан, ще й як уміє.

— Бо душу вклав у ту мелодію, — зауважила мама.

— Я не міг підвести, — відповів Богдан. — Урок є урок…

 




Переглядів: 981
13.01.2023 -

Категорія: казка літературна

Коментарії до Я ПОЧУЮ ТЕБЕ СКРІЗЬ (Олександра Малаш) оповідання:

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера