Сонечко світило лагідно, легкий вітерець навівав прохо­лоду. Костя сидів в інвалідному візку і спостерігав за оточую­чими. Із сусіднього під'їзду вибігли хлопці з Сашком-ватажком попереду, в руках якого був м'яч. Добігли до середини двору, м'яч покотився по зеленій траві, гра почалась. Поле було нерівним, тому хлопці весь час спотикалися. Саморобні ворота, стертий контур поля — навіть для «дворового» футболу умови несприятливі. Тому й ушкоджень багато, синців різних.

— От якби у дворі зробити справжнє поле, — блискавкою промайнула в голові думка. Костя штовхнув візок і підкотив ближче до хлопців.

    Його мати сиділа у дворі на лавці і спостерігала. Знала, він любить усе робити сам, по макси­муму. Впертий хлопчина, так боляче, що не може ходити. Вона вже звикла, і сльозам тут не місце. Час лікує. Мати раділа, коли Костик усміхався. Он як впевнено поїхав до хлопців, вони оточили його. Почали розповідати про події в школі.

— А ти знаєш, з вересня в школі починається інклюзивна форма навчання¹, може, ми будемо навчатися в одному кла­сі, — розповідав Артем.

— Це було б по-чесному, я давно хотів вчитись у звичайній школі. Стільки всього нового. З репетитором² зовсім не те, хоч я сам продовжу займатися обов'язково, — ділився з дру­зями Костя.

— Ти в нас кмітливий, — приєднався Сашко.

— В мене тут є ідея. Напишімо листа меру міста! — Костя розгорнув набраний і роздрукований текст. — Я склав проєкт, на якому наш двір перетворюється на ігровий майданчик зі спортивним полем. Проєкт не буде надто затратним, в інших містах вже впроваджують такі.

— Поставимо свої підписи, як дорослі, — очі Сашка засяяли, така ідея припала йому до душі.

— Так ти ж не зможеш грати! Навіщо тобі? — вигукнув Генка і прикусив язика.

    Інші хлопці повернулись до нього, на мить настала тиша. Десь далеченько дзвякнув дзвінок велосипеда, хтось попере­джував про небезпеку на дорозі.

— Я й на велосипеді не можу, — відповів Кость, — але я можу відчувати, що це вам потрібно. Не хочу, щоб ви травму­вались.

— Костю, ти дуже добрий! — хлопці були трохи збенте­жені, тому що він не заздрить їм, а намагається допомогти.

— Будеш нашим арбітром³, — Сашко потис хлопцеві руку.

— Тоді я ще попрошу в мера червоні й жовті картки, а по­ки що зробимо їх самі, — хлопці засміялись і почали втілю­вати задумане в життя.

1. Інклюзивна форма навчання — навчання учнів з особ­ливими освітніми потребами.

2. Репетитор — той, хто проводить додаткові заняття, допома­гаючи засвоїти необхідні знання.

3. Арбітр — суддя.