АРБІТР (Наталія Клевцова) оповідання
Сонечко світило лагідно, легкий вітерець навівав прохолоду. Костя сидів в інвалідному візку і спостерігав за оточуючими. Із сусіднього під'їзду вибігли хлопці з Сашком-ватажком попереду, в руках якого був м'яч. Добігли до середини двору, м'яч покотився по зеленій траві, гра почалась. Поле було нерівним, тому хлопці весь час спотикалися. Саморобні ворота, стертий контур поля — навіть для «дворового» футболу умови несприятливі. Тому й ушкоджень багато, синців різних.
— От якби у дворі зробити справжнє поле, — блискавкою промайнула в голові думка. Костя штовхнув візок і підкотив ближче до хлопців.
Його мати сиділа у дворі на лавці і спостерігала. Знала, він любить усе робити сам, по максимуму. Впертий хлопчина, так боляче, що не може ходити. Вона вже звикла, і сльозам тут не місце. Час лікує. Мати раділа, коли Костик усміхався. Он як впевнено поїхав до хлопців, вони оточили його. Почали розповідати про події в школі.
— А ти знаєш, з вересня в школі починається інклюзивна форма навчання1, може, ми будемо навчатися в одному класі, — розповідав Артем.
— Це було б по-чесному, я давно хотів вчитись у звичайній школі. Стільки всього нового. З репетитором2 зовсім не те, хоч я сам продовжу займатися обов'язково, — ділився з друзями Костя.
— Ти в нас кмітливий, — приєднався Сашко.
— В мене тут є ідея. Напишімо листа меру міста! — Костя розгорнув набраний і роздрукований текст. — Я склав проєкт, на якому наш двір перетворюється на ігровий майданчик зі спортивним полем. Проєкт не буде надто затратним, в інших містах вже впроваджують такі.
— Поставимо свої підписи, як дорослі, — очі Сашка засяяли, така ідея припала йому до душі.
— Так ти ж не зможеш грати! Навіщо тобі? — вигукнув Генка і прикусив язика.
Інші хлопці повернулись до нього, на мить настала тиша. Десь далеченько дзвякнув дзвінок велосипеда, хтось попереджував про небезпеку на дорозі.
— Я й на велосипеді не можу, — відповів Кость, — але я можу відчувати, що це вам потрібно. Не хочу, щоб ви травмувались.
— Костю, ти дуже добрий! — хлопці були трохи збентежені, тому що він не заздрить їм, а намагається допомогти.
— Будеш нашим арбітром3, — Сашко потис хлопцеві руку.
— Тоді я ще попрошу в мера червоні й жовті картки, а поки що зробимо їх самі, — хлопці засміялись і почали втілювати задумане в життя.
1. Інклюзивна форма навчання — навчання учнів з особливими освітніми потребами.
2. Репетитор — той, хто проводить додаткові заняття, допомагаючи засвоїти необхідні знання.
3. Арбітр — суддя.
Категорія: казка літературна