Ключ до нашої досконалості не генна інженерія,

а виховання характеру.

Стівен Пост

ВДОМА

      Після бурхливої зустрічі Нового року ви міцно спите. Раптом спалахує на­стінний екран. На ньому з'являється знайоме привітне обличчя. Це Моллі - комп'ютерна програма, яку ви нещодавно придбали. Моллі радісно спові­щає:

—  Джоне, прокидайся. Тебе терміново викликають до офісу.

— Зачекай-но, Моллі, ти, мабуть, жартуєш, — бурчите ви. — Сьогодні ж Но­вий рік. Ну що може бути аж таке важливе?

     Доки ви вмиваєтесь, сотні протеїнових і ДНК-сенсорів, схованих у дзерка­лі, унітазі й умивальнику, безшумно вмикаються й аналізують молекули, які ви видихаєте, шукаючи на молекулярному рівні найменші натяки на хворобу.

     Вийшовши з ванної, ви надягаєте на голову пристрій для телепатичного керування домівкою: подумки ви підвищуєте температуру в помешканні, вмикаєте музику, просите робота-кухаря приготувати сніданок і наказуєте автомобілеві виїхати з гаража.

    Тоді ви вставляєте контактні лінзи, щоб під'єднатись до Інтернету. Мор­гаєте   й бачите Інтернет, який проектується на сітківку ока. Попиваючи гарячу каву, ви проглядаєте заголовки новин. Аж раптом одна новина привертає увагу:

«У греблі, що убезпечує Мангеттен, виявлено велику течу. Якщо греблю не вдасться полагодити, то все місто може опинитися під водою, як це вже ста­лося з багатьма іншими містами».

    Ви залишаєте недоїдений сніданок, швидко одягаєтесь і вибігаєте надвір. Авто вже виїхало з гаража й чекає на вас. Ви телепатично наказуєте йому якомога швидше відвезти вас до офісу. Магнітне авто миттєво зв'язується з Інтернетом, GPS і мільярдами чіпів, вмонтованих у дорожнє покриття, щоб постійно контролювати рух.

    Авто безшумно рушає з місця й пливе на магнітній подушці над надпровідним дорожнім покриттям. Раптом на лобовому склі з'являється обличчя Моллі.

— Джоне, з офісу передали, що всі збираються в конференц-залі, і проси­ли тебе відразу йти туди. А ще прийшла відеопошта від твоєї сестри.

    Авто їде само, тож ви маєте час переглянути пошту від сестри. Її обличчя з'являється на вашому наручному годиннику. Сестра нагадує:

— Джоне, не забудь, що цієї суботи ми святкуємо день народження Кевіна, - йому виповнюється шість років. Ти обіцяв купити йому найновішу модель робота-песика.

      Магнітне авто тепер проминає міське сміттєзвалище. Ви бачите, що більшість сміття – це деталі від комп'ютерів і роботів. Чіпи тепер неймовірно дешеві, дешевші за воду, і застарілі зразки нагромаджуються на міських звалищах в усьому світі. Вже йдеться про те, щоб використовувати їх для створення штучних островів.

ОФІС

    Нарешті авто зупиняється біля штаб-квартири великої будівельної компанії. Ви заходите всередину, заледве помічаючи, що лазерний при­стрій беззвучно перевіряє вашу райдужну оболонку й ідентифікує об­личчя.

    Конференц-зал майже порожній, за столом сидить кілька співро­бітників. Але за мить ви бачите в контактних лінзах, як довкола столу з'являються тривимірні образи інших учасників зустрічі. Ті, хто не зміг приїхати, присутні голографічно.

     Ви роззираєтесь довкола. Контактні лінзи ідентифікують усіх, хто си­дить за столом, і показують їхні біографії.

     На чільному місці раптом з'являється образ вашого директора.

— Панове, — починає він, — ви вже, мабуть, чули, що в греблі на Мангеттені виникла теча. Роботи, яких ми вислали ремонтувати греблю, на жаль, не впорались.

     Світло в залі тьмяніє, і вас зусібіч оточує тривимірне зображення під­водної частини греблі. Ви під водою, і у вас перед очима величезна трі­щина в мурі.  Зображення обертається, й ви чітко бачите, де саме утвори­лася теча. Вашу увагу привертає великий дивний розріз у бетоні греблі. Після довгої дискусії вирішено вислати на місце аварії групу роботів, якими дистанційно керуватимуть люди. І ось тут у гру вступаєте ви. Адже ви брали участь у розробці цих роботів. Належно підготовані працівники заходять до спеціальних кабінок і надягають на голову шоломи з елек­тродами. За допомогою сигналів мозку вони встановлюють телепатич­ний зв'язок з роботами. У цих кабінках працівники бачать і відчувають усе, що бачать і відчувають роботи. Вони наче перебувають на місці ава­рії, але в нових надлюдських тілах.

    Ці телепатично керовані роботи вже неодноразово доводили власну корисність. Базою на Місяці керують здебільшого люди, що перебувають у таких самих кабінках на Землі, в комфорті й безпеці. Але оскільки раді­осигнал із Землі до Місяця йде приблизно секунду, вони мусять врахову­вати затримку в часі.

Однак щось під час наради не дає вам спокою. Нарешті ви наважуєтесь перебити директора:

— Пане директоре, мені дуже неприємно це казати, але тріщина в гре­блі виглядає так, наче її зробив наш власний робот.

— Наш власний робот?! Це неможливо! Абсурд! Такого ще ніколи не бувало! — протестують люди.

    Директор просить тиші й похмуро відповідає:

— Це дуже важливе питання, і воно має залишатись суворо конфіден­ційним. Так, тріщину справді зробив один з наших роботів, що раптом вийшов з-під контролю.

   У залі зчиняється справжній рейвах. Як таке можливо?

— Досі наші роботи поводилися бездоганно, — пояснює директор. — Жодний робот ще ніколи не завдав жодної шкоди, ніколи. Їхні запобіжні механізми багаторазово доводили свою ефективність. Це справді так. Але, як вам відомо, для останнього покоління наших роботів викорис­тано квантові комп'ютери —  найпотужніші з усіх можливих на сьогодні; інтелект цих роботів уже наближається до людського. Так, до людського інтелекту. А у квантовій теорії завжди залишається якась невеличка, од­нак реальна ймовірність, що щось піде не так. Робот просто зшаленів.

ЗНОВУ ВДОМА

    День був важкий. Щойно ви зручно вмостились на канапі, на екрані з'являється Моллі.

— Джоне, для тебе є термінове повідомлення від доктора Брауна. — На настінному екрані з'являється ваш лікар.

— Вибач, що турбую, Джоне, але мушу звернути твою увагу на одну річ. Пам'ятаєш торішній нещасний випадок на лижах, коли ти мало не загинув? За моєю інформацією, доки ти був непритомний, твій одяг авто­матично викликав швидку, переслав медичні дані й визначив твої точні координати. У лікарні роботи зробили тобі мікрохірургічну операцію, зупинили кровотечу, зшили розірвані кровоносні судини й полікували інші травми. Твій шлунок, печінка й кишківник були сильно ушкоджені — відновити їх було неможливо, — нагадує доктор Браун. — На щастя, ми встигли виростити для тебе новий набір органів.

У вас з'являється відчуття, що ви теж трохи робот, адже стільки ваших внутрішніх органів вирощено штучно.

— Джоне, твої нові органи треба періодично перевіряти. Візьми, будь лас­ка, МРТ-сканер і повільно проведи ним уздовж живота.

     Ви йдете до ванної кімнати, берете невеличкий пристрій і повільно проводите ним уздовж живота. На настінному екрані відразу з'являється тривимірне зображення ваших внутрішніх органів.

— Джоне, зараз ми проаналізуємо ці зображення й побачимо, як пере­бігає одужання. До речі, сьогодні вранці ДНК-сенсори у ванній виявили в тебе в підшлунковій залозі рак.

— Рак? Але я думав, що рак здолали багато років тому. Про нього вже ніх­то й не згадує. Як у мене може бути рак?

— Скажімо так: зараз у нас із раком перемир'я, патова ситуація. Різнови­дів раку занадто багато. Приблизно як різновидів застуди. Застуду ми теж, до речі, не навчились лікувати. Ми просто тримаємо її під контролем. Я за­мовив наночастинки, щоб убити ці ракові клітини. Їх там лише кількасот. Проста процедура. Але без неї ти, ймовірно, вмер би десь так років за сім, — незворушно каже лікар.

    «Втішна інформація», — думаєте ви.

— Сьогодні ми вміємо виявляти рак за багато років до того, як утвориться пухлина, — пояснює доктор Браун.

— Пухлина? А що це таке?

— Це давній термін для деяких типів раку на пізній стадії. Це слово майже вийшло з ужитку. Ми з таким більше не стикаємось, — додає доктор Браун.

    Цього вечора до вас приходять друзі, щоб разом подивитися футболь­ний матч. Вони могли б і не приходити, а просто з'явитись у вашій вітальні як голографічні зображення, але вболівати за місцеву команду приємніше, коли ви справді перебуваєте разом. Ви усміхаєтесь, думаючи, що так воно, мабуть, було тисячі років тому: печерні люди збиралися разом і між ними виникали дружні почуття.

    Враз уся вітальня освітлюється, і складається враження, що ви стоїте просто на футбольному полі. Гра відбувається довкола вас.

Під час перерви ви з друзями починаєте обговорювати гравців. Ви за­пекло сперечаєтесь, хто з футболістів найбільше тренується, хто має най­кращих тренерів і найкращого спеціаліста з генної терапії.

ВИХІДНІ

     Настав час купити подарунок для Кевіна.

— Моллі, постав на екран торговий центр.

    На екрані вмить з'являється торговий центр. Рухаючи руками й пальця­ми, ви здійснюєте віртуальну екскурсію торговим центром і нарешті потра­пляєте в магазин іграшок. Так, вони тут мають саме такого робота-песика, який вам потрібний. Ви телепатично наказуєте автомобілеві відвезти вас до цього торгового центру.

    В авто ви роззираєтеся довкола й бачите, як люди прогулюються вули­цями. Сьогодні така гарна погода. Ви бачите також різноманітних роботів. Роботи, що вигулюють собак. Роботи-продавці, роботи-кухарі, роботи-адміністратори і роботи-домашні тваринки.

  На вході до магазину іграшок вас вітає продавець-робот:

— Вам щось підказати?

— Я хочу купити робота-песика.

     Ви розглядаєте найновіші моделі роботів-собак. «Дивовижно, скільки всього вміють робити ці роботи, — думаєте ви. — Вони вміють бавитись, біга­ти, приносити кинутий предмет — практично все, що робить справжній пес. Лише не цюняють на килим. Мабуть, саме тому батьки купують їх дітлахам».

     Згодом ви прямуєте у відділ чоловічого одягу. Ви приміряєте кілька дизайнерських костюмів. Усі виглядають стильно, але жодний не пасує за розміром. Ваші дані вводять у комп'ютер — і ось на фабриці вже кроять новий костюм, який незабаром доставлять до вас додому. Пасуватиме ідеально, як завжди.

     Насамкінець ви заходите до супермаркету. Скануєте чіпи, сховані в кож­ній пластиковій упаковці, й порівнюєте в контактних лінзах ціни і якість продуктів у різних крамницях міста.

     Ви чекали цього дня цілий тиждень. Готуючись до знайомства з Керен, ви хвилюєтесь, як школяр, — навіть дивно. Постановляєте: якщо ви збирає­тесь запросити її після вечері додому, то треба серйозно оновити меблі. На щастя, більшість меблів у кухні й вітальні зроблено з програмованої матерії.

— Моллі, — просите ви, — покажи мені, будь ласка, каталог нових меблів від виробника для кухні й вітальні. Я хочу дещо перепрограмувати.

    Незабаром на екрані з'являються найновіші моделі меблевих гарнітурів

ПОБАЧЕННЯ

— Моллі, будь ласка, завантаж креслення цієї кухні, цієї канапи й цього стола, а тоді інсталюй їх, будь ласка.

    Доки ви збираєтесь на побачення, Моллі завантажує креслення й інста­лює нові меблі. Кухонна стінка, канапа у вітальні й стіл відразу починають розчинятися, перетворюючись на безформну масу, з якої поступово утворюються нові меблі. За якусь годину ваше помешкання виглядає як нове.   Помах руки — і шпалери вмить змінюють візерунок і колір. «Розумні» шпале­ри - це, звісно, краще, ніж щоразу перефарбовувати стіни.

     Дорогою ви купуєте квіти й нарешті зустрічаєтеся з Керен. Ви приємно здивовані. Між вами відразу виникає взаємна симпатія.

     За вечерею ви дізнаєтесь, що Керен — дуже успішний веб-дизайнер. Що більше, вона має власну компанію. Схоже, сьогодні кожен хоче мати найсучасніший дизайн для Мережі. Попит на мистецтво просто шалений!

     Керен креслить пальцями в повітрі кола, і на їхньому місці з'являється кілька її анімаційних робіт.

— Ось деякі з моїх останніх творінь, — гордо каже вона.

— Знаєш, я інженер, — відказуєте ви, — і весь час працюю з роботами. Деякі з них доволі тямущі, але навіть вони можуть іноді втнути дурницю. А як у твоїй сфері? Роботи не відбирають у тебе хліб?

— Зовсім ні, — запевняє Керен. Вона працює суто з творчими людьми, бо найважливіше в її роботі — це уява; цього не мають навіть найдосконаліші роботи.

— Можливо, я старомодна, але в моїй сфері роботів використовують тіль­ки для секретарських функцій, — гордо каже вона.

    Доки Керен говорить, у вас раптом виникає запитання: скільки їй років?  Оскільки процес старіння почали сповільнювати медичним способом ба­гато років тому, сьогодні складно визначити з вигляду людини, скільки їй років. А виглядає вона років на двадцять п'ять, не більше.

ВДОМА

— Моллі, виклич, будь ласка, доктора Брауна. — Раптом вас огортає вдяч­ність за те, що роботизовані лікарі з'являються на виклику будь-який час дня чи ночі. І ніколи не нарікають і не скиглять. Вони на це не запрограмо­вані.

    На екрані вмить з'являється доктор Браун.

— Тебе щось непокоїть, синку? — з батьківською турботою запитує він.  — Лікарю, скільки, на твою думку, я проживу?

— Нам це невідомо. Тобі сімдесят два роки, але біологічно стан твоїх ор­ганів відповідає радше 30-річному віку. Ти належиш до першого покоління, яке перепрограмували на генетичному рівні на довше життя. Ти вирішив зупинити старіння приблизно в 30-річному віці. З твого покоління ще мало хто вмер, тож ми просто не маємо даних для опрацювання.

— То ти думаєш, що я житиму вічно? — запитуєте ви.

— І будеш безсмертним? — Доктор Браун насуплює брови. — Ні, я так не думаю. Є різниця між тим, щоб жити вічно, і тим, що тривалість життя ще не вдалося виміряти.

— Якщо моє покоління ще прожило недостатньо довго, щоб умирати, — ведете далі ви, — то звідки я маю знати, коли варто одружуватись, заводити дітей чи йти на пенсію? Як я маю визначати якісь віхи в своєму житті?

— На це питання я не знаю відповіді. Бач, сьогодні людство в якомусь сен­сі перебуває в ролі піддослідного кролика, — каже доктор Браун. — Вибач, Джоне. Тут тобі доведеться діяти навмання.

НАСТУПНІ КІЛЬКА МІСЯЦІВ

   Наступні кілька місяців стають для вас із Керен чудовим сюрпризом. Ви йдете з нею в центр віртуальної реальності й розважаєтесь там, опиняю­чись у різних фантастичних світах. В одній програмі ви втікаєте від динозав­рів, але хоч куди б ви побігли, всюди з кущів перед вами вистрибує новий динозавр. В іншій програмі ви б'єтеся з інопланетянами чи з піратами, що намагаються захопити ваш корабель. Ще в одній програмі ви перетворює­тесь на двох орлів і ширяєте високо в небі. А ще в одній — ніжитесь на пляжі якогось романтичного південного острова або танцюєте в місячному сяйві під м'яку, спокійну музику.

Врешті замість того, щоб жити уявним життям у віртуальному світі, ви во­лієте жити по-справжньому.

— Моллі, ми з Керен хочемо провести відпустку в Європі. Підшукай, будь ласка, авіарейси, готелі, подивись, може, є якісь спеціальні пропозиції. Склади перелік визначних місць і подій, що можуть бути для нас цікавими. Ти знаєш наші смаки.

    За кілька хвилин відпустку сплановано до найменших деталей. Пізніше, прогулюючись поміж руїн Римського Форуму, ви бачите в контактних лін­зах Римську імперію такою, якою вона була в давнину. Проходячи повз по­нищені колони, каміння й дрібні уламки, ви споглядаєте імператорський Рим у всій його минулій величі.

    Робити покупки теж суцільне задоволення, навіть попри те, що в місце­вих крамничках доводиться торгуватись італійською мовою. У контактних лінзах ви бачите переклад усього, що каже співрозмовник. Більше жодних путівників і складних карт. Усе в контактних лінзах.

     Увечері, вдивляючись у небо над Римом, ви чітко бачите в контактних лінзах контури сузір'їв, споглядаєте кільця Сатурна, комети, прегарні газові хмари й вибухи зір.

    Одного дня Керен нарешті зізнається, скільки їй насправді років. Виявляється, шістдесят один.

— Керен, — нарешті зважуєтесь ви, — якщо ми не старіємо, то як нам знати, коли найкраще одружуватись, народжувати дітей, створювати сім'ю? Біологічний годинник вимкнувся давним-давно. Тож я подумав: може, саме час споважніти і створити родину?

— Ти маєш на увазі дітей? — Керен трохи здивована. — Я про це досі не думала.

    Пізніше ви з Керен розмовляєте про одруження й про те, як ви назвете свого малюка, які гени ви б хотіли йому дати. Ви підходите до настінного екрану й кажете:

— Моллі, можеш знайти найновіший перелік генів, що їх схвалив уряд?

    Ви проглядаєте перелік генів і бачите там різноманітні гени для кольору

волосся, очей, зросту, статури і навіть для деяких рис характеру. Здається, що з кожним роком цей перелік стає довшим. Ви також бачите довгий пере­лік спадкових захворювань, яких можна уникнути.

   Тоді Моллі каже:

— Є програма, яка може проаналізувати ДНК дитини й визначити, яке в неї приблизно буде обличчя, будова тіла й характер. Хочеш завантажити цю програму й побачити, як твоя дитина виглядатиме в майбутньому?

— Ні, — відповідаєте ви. — Щось мусить залишатись таємницею.

ЗА РІК

    Керен вагітна, але лікарі запевняють, що поїздка на космічному ліф­ті, який нещодавно відкрили для туристів, буде для неї цілком безпечна.

    Ви з Керен заходите в ліфт і бачите, як оператор натискає на кнопку «вгору». Ви відчуваєте, як ліфт злітає, поступово набираючи швидкість. На табло з'являються цифри: 20 км, 40 км, 60 км ...

     Ви бачите, як щосекунди вид ззовні змінюється. Зараз ви ще дивитесь на пухнасті хмари. А вже за мить небо з синього стає пурпуровим, потім чорним — і ось нарешті вас зусібіч оточують зорі в усій своїй неповторній величі. Ви починаєте розрізняти вдалині знайомі сузір'я — такими ви їх ще ніколи не бачили. Зорі не мерехтять, як здається з Землі, а яскраво світять­ся, як світилися впродовж мільярдів років.

     Ліфт поволі зупиняється приблизно за 60 км від поверхні Землі. З космо­су вам відкривається приголомшлива картина, яку раніше ви бачили хіба що на фотографіях. Дивлячись униз, ви раптом бачите Землю в абсолютно новому світлі. Ви бачите океани, континенти й вогні мегаполісів, які видно навіть з космосу. Звідси Земля здається урочисто-спокійною і важко пові­рити, що колись люди воювали й проливали кров через якісь дурні дер­жавні кордони. Держави наразі ще існують, але сьогодні вони здаються чу­дернацькими старомодними утвореннями і в епоху миттєвої і повсюдної комунікації вже не мають великого значення.

     Керен схиляє голову вам на плече, і ви раптом усвідомлюєте, що в цей час народжується нова планетарна цивілізація. І ваша дитина буде серед перших громадян цієї нової цивілізації. І тоді ви витягаєте з кишені стару потерту книжку й читаєте Керен слова Магатма Ґанді, який помер по­над 100 років тому.  Вони нагадують вам про ті перешкоди, що їх мусить здолати людство, аби стати планетарною цивілізацією.

   Корені насильства: багатство без праці, задоволення без совісті, знання без характеру, бізнес без моралі, наука без людяності, молитва без жертви, політика без принципів.