Якось зустрів вовк сороку і сказав їй:

— Давай втечемо. Несила більше жити в цьому лісі!

    А сорока питає:

— Що ж тобі не подобається в лісі? Мені тут добре. їжі повно!

— Ліс хороший, але ж ти бачиш, які тут усі лихі на мене! Де яка шкода вкоїться – все я винен. А від собак і від людей зовсім спокою не маю!

— А куди ти підеш? – знову питає сорока.

— Піду в інший ліс, де мене ніхто не знає, де люди добрі, а собаки лагідні.

— Але ж, куме, хіба ти лишиш тут свої звички й зуби?

— Яка ти дурна! – розсердився вовк.– Де це чувано й видано, щоб лишати звички й зуби?

    Тоді сорока сказала:

— Дурна я чи ні, а й там, куди ти йдеш, добра не буде! Звички твої погані і зуби в тебе гострі, отож усі й лихі на тебе!