Томас Вогняний

Його прозвали так за руде волосся. Томасу 10 років, але на вигляд він видасться старшим. Звичку носити шкіряний капелюх він успадкував від свого видатного дідуся, Великого Джона. Томас поводиться як ватажок банди, намагаючись усіма командувати, але насправді трохи боязкий. Саме він керує галеоном «Чорний Дракон». Він уміє читати мапу і користуватися компасом. Його улюбленою зброєю є рогатка.

Месьє Муді

Цей папуга був колись супутником пірата, Великого Джона, дідуся Томаса і Марі.

Віллі-Розумник

Це сусід Томаса і Марі, розумник і хитрун. Він завжди носить окуляри. Його книжки дуже корис­ні, там ідеться про морські вузли, далекі острови, піратів та інше.

Марі Безстрашна

Сестра Томаса, їй 8 років, характер мужній (щоб не сказати, залізний). Вона хоче довести всьому світу, що дівчата нічим не поступаються хлоп­цям. Найбільше вона любить одягатися, як пірат, і носити пов'язку на голові. Смілива, але занад­то необачна, часто з головою поринає в гру. Має дерев'яну шаблю, з якою добре вправляється.

Пляшка в морі

   ...Марі простягла братові підзорну трубу. Той установив її, а потім усівся на стілець.  Хлопець скинув свій шкіряний капелюх, який завжди носив, і з-під нього виби­лося довге руде волосся. Пильно вдивляючись у краєвид, хлопець стежив за кораблями, які стояли в бухті Піратів. Він знав напам'ять прапори всіх суден. Чорний прапор із двома шаблями — це «Старий Джек». Червоний із черепом — це «Страшна Аніта».

     У цей час Марі заходилася вправлятися зі своєю дерев'яною шаблею.

— Дивіться! — раптом вигукнув Томас. — Щось блищить між скелями на березі.

— Ходімо подивимося, що це, — запропонувала Марі.

    Діти спустилися кам'яними східцями, які вели на берег.

    Там, поміж скель, вони заходилися шукати блискучий пред­мет. Знайшла його Марі.

— Це пляшка! — вигукнула вона.

— Схоже, там усередині якийсь сувій, — зауважив Віллі.

— Ходімо додому, — запропонував Томас. — Нам потрі­бен штопор…

    Марі знайшла штопор і відкоркувала пляшку. При цьому лунко вилетів корок. Месьє Муді, який спав на плечі Велико­го Джона, прокинувся:

— Кр-р-р-р! Атака! Гармати!

    Марі витягла сувій із пляшки і поклала на стіл.

— Діду, ти вже бачив цей сувій? — запитала Марі у Вели­кого Джона, який замолоду був відомим піратом.

— Ні. Але на ньому намальовано череп із двома пере­хрещеними пістолетами. А це, наскільки я пригадую, був прапор корабля Моргана. Капітани всього світу тремтіли, ко­ли бачили корабель під цим прапором. Старий Морган був жорстоким піратом. Він нападав на кораблі, які везли золо­то, і безжалісно грабував їх.

— А ти знаєш, що сталося потім із цим старим Морганом? — спитав Томас.

— Так, він зустрів супротивників сильніших за себе! Його корабель затонув у морі Китів…    А ще Морган завжди тягав із собою невеличку скриньку. Там мали бути казкові скарби, тому що він ніколи з нею не розлучався! Якось одного разу старий пірат таємничо зник.        Його не було декілька днів. Повернувся він уже без скриньки. Він напевно десь заховав свій скарб.

     Очі Марі загорілися, коли вона глянула на старий пергамент.

— Тепер ми знаємо, де він! — сказала вона і посміхнулася.

    Полювання за скарбами

    Діти уважно слухали Джона. Навіть месьє Муді, здавало­ся, прислухався до того, що розповідав старий пірат.

— Так, так! — вигукнув Великий Джон. — Морган був змушений зберігати в пляшці мапу з указівками, де він за­ховав свій скарб, щоб захистити пергамент від води. Після загибелі його корабля уціліла, мабуть, тільки ця пляшка.

— Дякую, дідусю! — озвався Томас, скручуючи сувій. — За допомогою цієї мапи ми зможемо знайти скарб Моргана!

Дітлахи вийшли з дому із твердим наміром знайти скринь­ку старого пірата.

— Удалого полювання за скарбами! — побажав їм Джон, махнувши рукою вслід трьом шукачам пригод.

    Діти почали готуватися до подорожі. Томас став уважно розглядати старий пергамент.   Віллі й Марі дивилися на мапу з-за його плеча.

    На мапі був зображений великий острів із безліччю дета­лей. Хрест, зроблений червоним чорнилом, позначав місце між скелею і струмком.

— Дивіться! Цей острів на вигляд як краб! — раптом ви­гукнув Віллі, поправивши окуляри на носі.

— Це не дивно, — озвався Томас. — Адже це острів Кра­ба. Він не дуже далеко звідси.

— Вирушаємо! — скомандувала Марі Безстрашна.

    Томас як капітан корабля склав мапи і компас. Віллі по­клав у торбу кілька корисних книжок із пошуку скарбів. Він ніколи не вирушав у подорож без необхідних путівників. Марі захопила лопати, щоб було чим викопати скарб. Адже скриню, напевно, зарито дуже глибоко!

    Вони завантажили все це на свій невеличкий галеон, який називався «Чорний Дракон».  Цей корабель спеціально для них зробив Анрі, тато Томаса і Марі.

    На верхній палубі стояла Марі. Томас перебував поруч із нею. Він не зводив очей із мапи. Віллі видерся вгору по що­глі, де він опинився у гарній компанії з месьє Муді. Вітер швидко напнув вітрила галеона. Скоро вони будуть на ост­рові Краба.

    Раптом месьє Муді стривожено закричав:

— Кр-р-р-р! Ворожий корабель! Ворожий корабель!

    Віллі уважно роззирнувся на всі боки і побачив корабель, який рухався за ними на віддалі.

— Заспокойся, месьє Муді, — сказав він. — Ніщо не вка­зує про те, що це ворог.

    Нарешті галеон прибув на острів Краба. Віллі озирнув­ся назад, але корабля, який рухався за ними вже не було видно. Діти захопили із собою мапу і лопати. Марі не забу­ла свою дерев'яну шаблю, яку вона запхала за пояс. Томас рішуче вів за собою свою команду. Зійшовши на берег, він став крутити в руках мапу в різні боки, щоб зорієнтуватися на місцевості.

— Це там! — вигукнув він нарешті.

    І юні шукачі пригод рушили в напрямку, вказаному їхнім ватажком. Раптом Віллі почув якийсь шурхіт у кущах.

— Стійте! — спинив він своїх товаришів, указуючи на зарості. — Там щось зашурхотіло…    Хтось стежить за нами, — прошепотів Віллі.

Шпигун

    Марі міцно стисла руків'я своєї шаблі, готова захищатися. Раптом із кущів вилетів тукан.

— Фальшива тривога, хлопці! — вигукнула дівчинка. Діти рушили далі, керуючись вказівками на мапі. За деякий час вони зупинилися перед великим пагорбом. Під­нявшись на нього, вони виявили, що дістатися наступного пагорба буде набагато важче, бо внизу була прір­ва. Щоправда, між пагорбами було перекинуто стовбур дерева.

— По ньому можна перейти, як по мосту, — сказав Віллі.

    Марі без страху перейшла на той бік, навіть не озирнувшись. Віллі пе­рейшов слідом за нею. Томас рушив останнім.

    Опинившись на тому боці, юні пірати замилувалися чудо­вим краєвидом. Пагорб був укритий лісом, скрізь було безліч барвистих квітів… Трохи відпочивши, дітлахи рушили у глиб острова…

     Невдовзі юні пірати дісталися струмка. Тут вони розійшлися в різні боки і стали шукати місце, позначене на мапі червоним хрестом. Скарб Моргана було сховано десь неподалік.

— Він там! — гукав Томас.

    І діти взялися до роботи. Схопивши лопати, вони захо­дилися копати велику яму. Через кілька хвилин лопата Марі вдарилася об щось тверде.

    Томас і Віллі кинулися до неї, щоб допомогти вирити не­величку скриньку. Томас відразу спробував відкрити її, але скриньку було замкнено на ключ. Діти вирішили везти її до­дому, щоб відкрити за допомогою інструментів. Утомившись від роботи, юні шукачі пригод усілися перепочити.

     І цієї ж миті з-за кущів вискочив Маркус! На голові в ньо­го була чорна пов'язка із черепом, із-під якої стирчало чорне волосся, у вусі блищала велика золота сережка.

Це був сусіда дітлахів. Загалом цей хлопчина був відомим бешкетником, злодюжкою і брехуном. Він підскочив до скриньки, схопив її і вигукнув:

— Дякую, що вирили для мене, друзі!

    На цих словах він зник з очей.

Утеча злодія

— Він стежив за нами! Це його корабель я бачив дорогою до острова! — сказав Віллі.

— Він дочекався, поки ми вириємо скарб, щоби поцупити його! — обурено ви­гукнула Марі, стискаючи кулаки. — Треба забрати в нього скриньку!

    Марі першою кинулася наздоганяти Маркуса. Вона швидко обігнала свого старшого брата, який завжди був прудкішим за неї.

    Маркус мчав до пагорба, збираючись перейти прірву по стовбуру. Раптом, зупинившись, він став кидати в переслі­дувачів каміння, щоб затримати їх. Але месьє Муді, який стежив за ним згори, попередив дітей, гукнувши:

— Кр-р-р-р! Атака противника! Атака противника!..

     А тим часом Маркус продовжував бігти до свого корабля. І Томас переслідував його, і йому майже вдалося наздогнати злодія. Він простягнув руку і схопив Маркуса за плече, але той раптом сахнувся вбік, і Томас, утративши рівновагу, шу­бовснув у воду…

     Маркус устиг добігти до свого корабля, видертися по мо­тузяній драбині на борт і підняти якір. Месьє Муді помчав слідом за ним.

— Кр-р-р-р! На штурм! На штурм! — хрипко кричав він.

— Маркусу вдалося втекти зі скринькою! — сказав Віллі. — Ми не побачимо більше скарбів Моргана.

— Не турбуйся, наш галеон дуже швидкий. Ми наздоже­немо його, — вигукнула Марі.

    Троє дітлахів швидко піднялися на борт свого корабля. За мить його вітрила напнулися під шквальним вітром. «Чорний Дракон» став набирати швидкість. Натомість Маркусу, здається, було важко впоратися зі своїм кораблем у бурхливих хвилях.

      Галеон юних піратів продовжував мчати…

    Віллі переглядав свої улюблені книжки. У посібнику «Пірати, на абордаж!» він побачив малюнки, на яких роз­бійники атакували ворожі кораблі.

— Я знайшов усе, що потрібно для атаки! — зрадів Віллі.

    Капітан «Чорного Дракона» глибше насунув свого капе­люха і грізно вигукнув:

— Маркусе, ти ще пошкодуєш, що змусив самого Томаса Вогняного напасти!

Абордаж

    «Чорний Дракон» швидко наздоганяв корабель Маркуса. Марі з Віллі приготувалися до атаки. Вони дістали гак, прикрі­плений до мотузки. Після того як той надійно зачепився за борт Маркусового корабля, діти щосили стали тягти. Судно злодія почало наближатися, аж поки торкнулося борта галеона.

— Кр-р-р-р! На абордаж! На абордаж! — закричав месьє Муді.

    Томас залишив капітанський місток і кинувся на допомогу Марі й Віллі. Усі троє стрибнули на палубу Маркусового корабля. Марі підняла свою дерев'яну шаблю.

— Ти програв, Маркусе-злодію! Віддай нам скарби Моргана!

    Хлопчик неохоче опустив свою шаблю, розуміючи, що трьох супротивників він не здолає.

— Гаразд! — сказав він. — Забирайте.

    Томас підійшов до хлопця і простягнув руку, щоб забра­ти скриньку. І раптом очі Маркуса спалахнули. Він явно щось замислив. Причому, як завжди, щось підступне.

— Зрештою, — сказав він з усмішкою. — Якщо мені не вдалося, то нехай і вам не дістанеться. Вам доведеться шу­кати його на дні.

    І хлопець кинувся до борта корабля, щоб пожбурити скриньку у воду. На щастя, месьє Муді був на сторожі. Він кинувся зверху на супротивника і вчепився йому у волосся. Хлопець змахнув рукою, втратив рівновагу і впустив скринь­ку. Віллі встиг підхопити її та відскочити подалі.

— Браво, месьє Муді! — вигукнула Марі. — Ти справді найхоробріший з усіх піратів!

    Троє дітлахів повернулися на свій галеон. Маркус лише сумно глянув їм услід…

 Невдовзі діти вже були в бухті Піратів. Вони вбігли до будинку Томаса і Марі, де на них чекав Великий Джон. Дітлахи показали скриньку старому піратові, що був дуже схвильований.

— Чи знаєте ви, — вигукнув він, — що пірати всього світу шукали ці скарби? Те, що у цій скриньці, має бути дуже цінним!

— Нам потрібні інструменти, щоб зламати замок, — сказав Томас.

    Великий Джон дістав із кишені маленький складаний ніж. Розкривши його, він уставив лезо у шпарину замка і покру­тив. За мить у замку клацнуло.

— Ось і все! — вигукнув дідусь. — Тепер подивимося, що тут сховав старий Морган!

    Він підняв кришку і раптово знову закрив їТ, здивовано глипнувши на дітей.

— Я не вірю своїм очам! — сказав він, сміючись.

    Діти присунулися ближче, із цікавістю дивлячись на скриньку.

— Покажи нам, покажи нам! — закричали вони хором. Великий Джон розкрив перед юними піратами кришку скриньки. Усередині не було ані золотих монет, ані рубі­нів з алмазами. Діти побачили маленьку пляшку, в яку було втиснуто гарний дерев'яний корабель, а ще фігурку пірата, плюшевого ведмедика і декілька пожовклих аркушів із дитя­чими малюнками.

— Що це таке? — вражено вигукнув Томас. — Це ж нічо­го не коштує.

— Навпаки, малий! — із ніжністю сказав Джон. — Це все спо­гади Морганового дитинства. І вони дорожчі за всі скарби світу!