Якось увечері прогулювався Маленький Чолові­чок у сквері зі своїм собакою. Собака весело крутився по кущах. А Маленький Чоловічок радів в теплому ве­чору. І раптом побачив, як через сквер біжить хлоп­чик, а за ним здоровенний дядько з палицею.

— Зупиніться! — крикнув Маленький Чоловічок до здорованя. Але той і не глянув у його бік. Тоді Ма­ленький Чоловічок, не роздумуючи, кинувся йому під ноги — і той, великий, перекинувшись, полетів на землю...

— А це ще хто такий? — закричав він страшним голосом. — Та знаєш ти, що я з тобою зроблю?

    Але Маленький Чоловічок не злякався.

— А чи знаєш ти, — грізно спитав в н, — що напи­сано в Декларації прав людини? Ніхто не має права ображати іншу людину, принижувати її і жорстоко поводитися з нею.

— У якій ще такій дикорації? — розгнівався дядь­ко. — Цей негідник розбив м'ячем моє вікно, і я маю повне право розправитися з ним!

— Ви можете вимагати через суд, щоб його батьків примусили вставити нове скло, — уперто сказав Ма­ленький Чоловічок. — Але ви не маєте права вдарити людину!

— А ось зараз побачимо, маю чи не маю!

    Дядько замахнувся, щоб ударити Маленького Чо­ловічка. Але тут з-за кущів вискочив маленький со­бачка й гавкнув так, що той кинув палицю і заточив­ся.

— Звідки я знав? — пробурмотів він. — Може, я цієї вашої дукпарації чи як там її  … і в очі не бачив. Може, я взагалі неграмотний.

— Мій песик, — спокійно сказав Маленький Чо­ловічок, — теж не читав Декларації. Однак кинув­ся захищати мене, тому що знає: ніхто не має права кривдити людину...