У малого хлопчика Артемка була одна сорочечка. Та­ка тепленька і зручна, що хлопчик носив її найчастіше.

   І мала вона ґудзики на рукавах. Малюк їх не сильно лю­бив, тому часто ті ґудзики крутив.

   От одного разу Артемко знову одягнув улюблену со­рочечку. Тільки взяв ґудзика на лівому рукаві, щоб по­крутити його, як маленький зелений кружечок з діроч­ками залишився у нього між пальчиками. Хлопчик від несподіванки розтиснув долоньку. Ґудзик упав на підло­гу. Та малюк за мить вже забув про пригоду і побіг по сво­го смугастого м'ячика.

    Він зачепив ніжкою відірваного ґудзика, і той закотив­ся під диван. Ввечері матуся побачила згубу, роздягаючи сина перед сном:

— У тебе ґудзичок відірвався. Ти його не бачив?

— Ні, — сказав Артемко позіхаючи.

    А маленький зелений ґудзичок тим часом не знав, як вибратися з-під дивана. Тим паче, що там було так тем­но. Та й ніжок у нього не було.     Наступного ранку мама по­чала пошуки. Вона шукала серед іграшок, біля дитячого ліжечка і маленького столика. Але там не було маленько­го зеленого ґудзичка.

     Тим часом він самотньо лежав під диваном і сумував за маленьким господарем.

    Наступного дня ґудзичок вже зовсім перестав віри­ти, що його хтось знайде. Та матуся взяла віника і поча­ла замітати. Коли черга прийшла до дивана, за віником відразу ж викотився загублений ґудзичок. Він так радів сонячним промінчикам. А через якусь годинку його ле­генько лоскотали голка з ниткою, бо мама Артемка при­шивала ґудзичок на місце. Який же радий був хлопчик, коли одягнув улюблену сорочечку! Всі зелененькі ґудзич­ки були на місці. Тепер він навіть не крутив їх, а тільки легенько погладжував.