У кутку лежав Скейт. Він давно вже дрімав, не вихо­дячи з кімнати. Лише теплі руки господаря час від часу протирали пил.

    А за якісь кілька метрів нетерпляче чекав вечора Вело­сипед. Господар вранці сказав, що, як спаде спека, вони проїдуться до парку.

    Скейт тихенько зітхнув. Він страшенно любив прогу­лянки, коли мчиш з вітром наввипередки.

    З відчиненої кватирки з'явивсь легкий Вітерець — їх­ній товариш.

— Сьогодні покатаємось!

    Велосипед закивав кермом і пищалкою, а Скейт опу­стив голову нижче.

    Та Роман забіг у кімнату так швидко, що навіть Віте­рець сховався за фіранкою. Він схопив одного улюбленця за край і кинув його в рюкзак, другого взяв за кермо і ви­віз на вулицю.

    Після прохолоди у квартирі на вулиці було спекотно. Теплі руки Ромка разом із Сонечком нагрівали Велоси­пед. Він уже надумав сховатися в тінь великих лип, як побачив оком-фарою воду.

    «Фонтан! Вітерцю, не підведи!»

    Господар охоче повернув у бік води. Хлопчик зачерп­нув долонькою воду, вмився, а коли схилився, то й Скейт намочив.

    «Бадьорить!» — подумав той, ледь не перетворившись на човник. Прогулянка в рюкзаку вже не здавалася нудною.

    Роман, залишивши Велосипед біля фонтана, побіг по морозиво, а Скейт весело підстрибував у нього за спиною.

     Поки господаря не було, до Велосипеда пристрибав горобець — може, тут і зернята знайдуться.

     Але з іншого боку підкралася кішка і злякала пташку. Задоволено потяглась і вже наду­мала поніжитися біля колеса, як повернувся Роман.

     Він сів на велик і помчав алеєю донизу.

     Там біля озера хлопчик дістав Скейт і, лишивши двоколісного насолоджуватися співом пташок, побіг спускатися з крутої гірки.

     Додому прийшли аж тоді, ко­ли сонце сіло.

     Утомлені Скейт і Велосипед одразу поснули. До на­ступної прогулянки з Ромчиком.