АРТЕМКОВІ ДРУЗІ (Юрій Смаль) оповідання
Настала золота осінь. Марійка та Василь бігали алеями міського парку й збирали різнобарвні листки — червоні, жовті, коричневі, із зеленими прожилками. Вони всі були такі різні й такі гарні, що хотілося набрати їх якнайбільше. Мама просила назбирати листя, аби потім скласти до товстої книжки, а взимку робити аплікації.
Маленький павучок Артемко сумно дивився на дітей, сидячи на жовтому кленовому листку. Йому немає з ким от так гратися, бо ні брата, ні сестри в Артемка не було. А скоро настане зима — усі павуки, які не знайшли собі оселю на зиму, ляжуть спати в затишних місцях. Хтось сплете собі хатку на сухій бадилині в полі, хтось причепить теплий, пухнастий дім до куща, а хтось заховається під кору. Зима довга, спати цілу зиму сумно. Артемкові аж сльози на очі навернулися. Він нещодавно народився, а тепер йому треба лягати спати. Він же ще нічого не бачив! Нічогісінько!
Артемко, задивляючись на дітей, так захопився, що забув міцно триматися. Але хіба йому це допомогло б? Листок відірвався і, повільно похитуючись, полетів на землю.
— Дивися! Дивися, який гарний листок летить! — гукнула Марійка.
— Давай його зловимо, поки він не впав! — І діти, витягнувши руки, почали підстрибувати, щоб його спіймати.
Артемко перелякався: чи не заподіють ці діти йому лиха? Марійчина рука вхопила листок.
— А-а-а-а! — злякалася дівчинка. — Тут павук!
— Та він же маленький, глянь який! Це ж павучатко! — заспокоїв Василь.
— А й справді, крихітний. Дивися, як він уважно на нас дивиться!
Павучкові так цікаво було подивитися на дітей зблизька, що він і забув про свій страх. Дівчинка із синіми очима така гарненька. От якби вона захотіла з ним дружити! І хлопчик, він ще не бачив таких дітей! Чесно кажучи, павучок узагалі так близько не бачив жодної дитини, але цей хлопчик точно стане його другом.
— Я — Артемко! — голосно гукнув павучок, щоб його почули.
Марійка почула лише слабенький писк. Вона відповіла йому дуже тихенько, щоб не оглушити нового знайомого, та павучкові все одно здалося, що розпочалася буря:
— Я — Марійка, дуже приємно. Я й не знала, що павучки розмовляють!
— А я не знав, що діти розмовляють! — не менш здивовано відповів павучок.
— Будеш із нами дружити? — запитав Василь. Він дуже любив товаришувати з усіма на світі. — Ми поселимо тебе в банку в себе вдома й годуватимемо цілу зиму!
— Зиму? Ви хочете запросити мене до себе на зиму? Ура! — Павучок зрадів, бо вже думав шукати собі місце для домівки.
— То як, ідемо до нас?
— Ідемо!
Діти вже назбирали достатньо листків. Листка з Артемком несла Марійка. Вона вже уявляла, як узимку вони з Василем ліпитимуть аплікації з осінніх дарунків, а маленький Артемко дивитиметься на їхню роботу. А павучок усміхався: які ж гарні ці діти! Як йому пощастило опинитися на тому листку — тепер у нього є дім на цілу зиму!
Категорія: казка літературна