АРТЕМКОВІ ДРУЗІ (Юрій Смаль) оповідання

    Настала золота осінь. Марійка та Василь бігали алеями міського парку й збирали різнобарвні листки — червоні, жовті, коричневі, із зеленими прожилками. Вони всі були такі різні й такі гарні, що хотілося набрати їх якнайбіль­ше. Мама просила назбирати листя, аби потім скласти до товстої книжки, а взимку робити аплікації.

    Маленький павучок Артемко сумно дивився на дітей, сидячи на жовтому кленовому листку. Йому немає з ким от так гратися, бо ні брата, ні сестри в Артемка не було. А скоро настане зима — усі павуки, які не знайшли собі оселю на зиму, ляжуть спати в затишних місцях. Хтось сплете собі хатку на сухій бадилині в полі, хтось приче­пить теплий, пухнастий дім до куща, а хтось заховається під кору. Зима довга, спати цілу зиму сумно. Артемкові аж сльози на очі навернулися. Він нещодавно народив­ся, а тепер йому треба лягати спати. Він же ще нічого не бачив! Нічогісінько!

    Артемко, задивляючись на дітей, так захопився, що за­був міцно триматися. Але хіба йому це допомогло б? Листок відірвався і, повільно похитуючись, полетів на землю.

— Дивися! Дивися, який гарний листок летить! — гук­нула Марійка.

— Давай його зловимо, поки він не впав! — І діти, витяг­нувши руки, почали підстрибувати, щоб його спіймати.

    Артемко перелякався: чи не заподіють ці діти йому лиха? Марійчина рука вхопила листок.

— А-а-а-а! — злякалася дівчинка. — Тут павук!

— Та він же маленький, глянь який! Це ж павучатко! — заспокоїв Василь.

— А й справді, крихітний. Дивися, як він уважно на нас дивиться!

    Павучкові так цікаво було подивитися на дітей зблизька, що він і забув про свій страх. Дівчинка із синіми очима така гарненька. От якби вона захотіла з ним дружити! І хлопчик, він ще не бачив таких дітей! Чесно кажучи, павучок узагалі так близько не бачив жодної дитини, але цей хлопчик точ­но стане його другом.

— Я — Артемко! — голосно гукнув павучок, щоб його почули.

    Марійка почула лише слабенький писк. Вона відповіла йому дуже тихенько, щоб не оглушити нового знайомого, та павучкові все одно здалося, що розпочалася буря:

— Я — Марійка, дуже приємно. Я й не знала, що павуч­ки розмовляють!

— А я не знав, що діти розмовляють! — не менш здиво­вано відповів павучок.

— Будеш із нами дружити? — запитав Василь. Він дуже любив товаришувати з усіма на світі. — Ми поселимо тебе в банку в себе вдома й годуватимемо цілу зиму!

— Зиму? Ви хочете запросити мене до себе на зиму? Ура! — Павучок зрадів, бо вже думав шукати собі місце для домівки.

— То як, ідемо до нас?

— Ідемо!

    Діти вже назбирали достатньо листків. Листка з Артемком несла Марійка. Вона вже уявляла, як узимку вони з Василем ліпитимуть аплікації з осінніх дарунків, а ма­ленький Артемко дивитиметься на їхню роботу. А павучок усміхався: які ж гарні ці діти! Як йому пощастило опини­тися на тому листку — тепер у нього є дім на цілу зиму! 

     




Переглядів: 482
15.05.2022 -

Категорія: казка літературна

Коментарії до АРТЕМКОВІ ДРУЗІ (Юрій Смаль) оповідання:

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера