ПАВУЧКОВІ РУШНИЧКИ (літературна казка Марія Пономаренко)

Жив собі в лісі павучок. Над усе він любив ткати рушники. І виходили вони в нього на диво гарні, м’якенькі. Та, на жаль, ніхто з лісових мешканців про це не знав.

Колись хутенько він виткав собі звичайнісінького рушника, а ті, гарні, сховав у скриню. Тільки от біда — рушників стало так багато, що вже й скриня не зачиняється. Доведеться шукати майстра — жука-рогача — нову скриню замовляти.

Але незручно отак, з порожніми руками, на очі жукові з’являтися. Доведеться з одним рушником розпрощатись. Довго вагався павучок, якого взяти. А рушники — один кращий другого... Нарешті вибрав, замкнув майстерню на здоровенний замок і вирушив у дорогу.

На головній лісовій галявині побачив павучок веселе товариство. Взявшись за лапки, комахи водили танок. Посередині кола було видно золотокрилу бджілку. Вона щасливо усміхалась. Тут був і майстер — жук-рогач.

Павучок підійшов ближче і зрозумів: товариство відзначало день народження бджілки!

— Іди до нас! — гукнула до павучка іменинниця. — Хутчій!

— Я зайнятий, — спробував був відмовитись павучок.

Але до нього підбіг завзятий мураш, ухопив за лапку — і всі знову полинули в танок.

За хвилину павучок забув про все на світі. Правда, трішки паморочилась голова, проте йому було дуже весело.

Коли ж танок закінчився, біля бджілки з’явилася ціла купка подарунків: прозора парасолька, лозяний кошик, різьблена скринька, полив’яний горщик, золотавий шнурочок...

— Чого ти? — легенько підштовхував павучка жук. — Давай і свій подарунок.

— Ось візьми, — страшенно ніяковіючи, павучок подав бджілці пакуночка. Та розгорнула й радісно вигукнула:

— Ой, спасибі! Такого гарного рушничка зроду ще не мала!

— Ай справді! — погладив подарунок мураш. — Немов з туману зітканий!

— Ти справжній майстер! — сказав метелик. — Рушник пречудовий!