У великому лісі, де росте стільки дерев, що полічити їх мож­на приблизно за сто років, жив маленький листочок. Він ріс на одному дереві разом зі своїми братами. Їх були тисячі й тисячі.

   Маленький листочок був таким самим, як усі його родичі. Він так само шелестів на вітрі, так само щоранку повертався до сонечка і жадібно пив вологу, коли в лісі йшов дощ. Але дечим він відрізнявся від своїх братів.

   Листочок був дуже допитливим. Звісно, він не міг ні ходити, ні літати: його хвостик міцно тримався за гілку. Однак якщо зловити подих вітерцю і трохи піднятися вгору, можна побачити, що є далеко за лісом. Там виблискувало сріблом щось незви­чайне.

    А ще маленький листочок любив, коли на нього сідав мете­лик. Він часто спостерігав за птахами. Вони піднімалися дуже високо, навіть вище від крони його рідного дерева. І листочок трохи заздрив їм.

    Він дуже любив своє дерево, гілку, за яку звик триматися, а також своїх братів. Однак усе-таки мріяв, що колись зможе побачити світ. Він не знав, що таке «світ», але чув розмови пта­хів і звірів.

— Я знаю кожну гілочку свого дерева, кожен листок. Я ви­вчив усі квіточки і травинки на рідній галявинці. І мені так хочеться подорожувати, пізнавати нове.

    Та час минав, а в його житті нічого не змінювалося.

    І ось одного разу вітер подув не легенько, як завжди, а сильно-пресильно. Листочок спочатку намагався втриматися за гілку, але незабаром йому забракло сили, і він... полетів.

    Листочок обертався в повітрі. Йому було легко і весело.

— Я лечу! Я здіймаюся вгору!