Ішов собі їжачок сільською вулицею. Бачить, а там хлопчик цуценя гладить, а те раде-радесеньке. Позаздрив їжачок цуценяті та й пішов далі.

   Іде та й іде. Аж гладь – на лавочці дівчинка сидить і кішечку гладить. А кішечка рада-радесенька; хвостиком вертить і муркоче.

     Позаздрив їжачок кішечці та й пішов далі.

     Іде їжачок полем. Стоїть кінь, упряжений до ваза, а по­руч парубок. Хлопець коня гладить, а той радий-радісінький, аж гривою трясе.

     Позаздрив їжачок коневі та й пішов далі. Іде він та й іде. І ніхто йому більше не трапляється – лише поле довкола. Зупинився їжачок та й подумав: «А чому ж мене ніхто не гладить?».

    Сів їжачок на моріжок¹. Посумував-посумував та й запла­кав. Гірко йому стало, що його ніхто не гладить. «Я ж і добрий, і чемний, а мене ніхто не гладить», — схлипував їжачок.

    Побігла до нього сіренька Мишка. Витерла йому слізки хустинкою. «Ти чому плачеш?» — запитала. «А мене ніхто не гладить!» — пожалівся їжачок. «Мене теж ніхто не гла­дить, але ж я не плачу», — сказала Мишка. «А чому тебе не гладять?» — запитав качок. «Бо я не свійська, а дика. А диких не гладять. Їх бояться», — пояснила Мишка. «А я теж дикий?» — запитав їжачок. «Звичайно», — відповіла мишка. «Ну і добре», — сказав їжачок і запросив мишку до себе в гості.

   І пішли вони до їжачка в гості. І чай пили, і горішки з яблучками їли. І більше їжачок ніколи не сумував, що його ніхто не гладить.

1. Моріжок (моріг) – густа молода трава.