Чи знайдеться в Україні ліс, в якому б не зустрілася вам білка? Певне, немає такого лісу, немає такого саду, в якому б не водилося оце миле звірятко.

      Де лісова гілка — там і білка. Восени в білки особливо багато клопоту. Треба на зиму грибів насушити. Запастися горіхами, жолудями, шиш­ками. Дупло вимостити, утеплити, упорядити, замаскувати.

     Пізніше, коли на землю випадуть замороз­ки, їй треба міняти шубку. Білка скидає перед зимівлею руду шерсть, одягаючи сіру, теплішу, м'якішу, пухнастішу шубку.

     Ще завіють сніги, загудуть завірюхи. Білка сховається в дуплі, укриється пухнастим хвостом і чекатиме відлиги. А доки не чути заморозків, білка розважається.

     Чи знаєте ви осінні білчині ігри?

     Граються білки в схованки. Граються самі із собою, з променем-зайчиком.

     Грається білка з променем. Сковзне промінь по дереву — білка за ним. Промінь на гілку — білка за променем. Зверху — донизу. Знизу — догори. Хто кого ловить — не втямиш.

     І не стомиться білка-стрибунка. І не проща­ється з осінню. Сонце на гілку — білка за ним. Білка на другу, сонце за нею.

     Лист за листом — осінь кружляє понад землею.

     Білка безжурно в схованки грає.

     Білка на зиму горіхи збирає.

     Грається променем, грається листом.

     Не розлучається з нашим дитинством.