МОВЧКИ КРАЩЕ (літературна казка Євгена Шима)

Іде Хом’як з поля. Іде, віддувається. Білі щоки надув. Очевидно, важко такому товстому крокувати.

Водяний Щур Хом’ячку зустрівся. Тягне Водяний Щур у зубах якийсь корінець.

— Здоровий будь, Хом’ячок!

Мовчить Хом’ячок, іде мимо перевальцем.

— От лінивий! — говорить Водяний Щур. — Навіть привітатися лінується. Бачиш, яке пузо собі відростив, прямо по землі волочиться. А вже щоки, щоки наїв! Так і дивися - тріснуть!

Мовчить Хом’ячок, немов і не про нього говорять.

— Почекай, тюхтій! — говорить Водяний Щур. — Взимку ти обов’язково охлянеш! Зима не любить лінивих! Запасливі звірі роблять запаси… Ось я корінець тягну, у нірку складу, прибережу на чорний день! Із усіх сил стараюся, не пара тобі, тюхтій!

Мовчить Хом’ячок. Іде далі, пихкає, щоки надуває.

Трапилася назустріч Хом’ячку Білка. У розвилину сучків прилаштовує Білка гриба-сироїжку.

— Здоровий будь, Хом’яче!

Мовчить Хом’як, іде перевальцем.

— Здоровий будь, я говорю!.. Це що ж, тобі і відповісти ліньки? Треба ж, яка лінь лінива! Увесь жиром заплив! Щоки ще не тріснули?

Мовчить Хом’ячок, навіть вухом не повів.

— Подивлюся я на тебе взимку! — говорить Білка. — Думаєш, навіщо ми тебе лаємо? Для твоєї ж користі! Треба не байдикувати, а готувати запаси! Зима не любить лінивих. Он я: сушу гриб, потім заховаю в дупло. А взимку смачненьким поласую. А від тебе шкура та кістки лишаться!

Мовчить Хом’ячок, не звертає уваги. Дійшов до своєї нори. Забрався всередину. У кінці нори - суха та чиста комірчина.

Відкрив Хом’ячок рота, із защічних мішків висипав гірку зерна. Відбірного зерна, спілого!

Звільнився у Хом’ячка рот, і говорить він тихесенько:

— Добре. Нехай кричать. Нехай навчають мене. А я, ні слова не говорячи, натаскав у комірчину пуд зерна…