Один хлопчик дуже боявся темряви. Влітку тільки-но сонце сідає — він додому біжить. Вдома в усіх кімнатах світло запалює. У комору по варення сам не йде — за руку з бабусею. Навіть у кіно боїться — лячно йому в темному залі.

    Засинав хлопчик, лише коли світло горіло. А якщо вночі прокидався — одразу маму кликав. Повсякчас йому в кімнаті страховища ввижалися. Ніби за фіранкою хтось стоїть. Ніби під столом щось ворушиться. Під ліжко хлопчик навіть удень не зазирав: що там, у темряві, коїться — невідомо.

    Одного разу ліг хлопчик спати. Світло в кімнаті горіло, поки він не заснув. Раптом серед ночі прокинувся хлопчик. А в кімнаті темно, повів він очима довкола, бачить: на підві­конні якийсь волохатий звір сидить, стиха дихає, лише фіран­ка колихається. Страшно! Повернувся хлопчик, бачить: біля столу хтось сидить, у темряві голову схилив. Страшно! Ось наче двері зарипіли, чиїсь кроки почулися. Заплющив очі хлопчик, затамував подих, навіть маму покликати боїться.

     Аж враз відчув: ніжне світло злегка крізь вії проби­вається. І лагідний голос говорить:

— Не бійся, малюку! Це я — нічна фея — прийшла до тебе в гості.

    І одразу хлопчик заспокоївся. Розплющив очі, поба­чив добру фею.

— Я боюся, бо в темряві різні страховища ховаються! — говорить.

    Усміхнулася фея.

— А хочеш, я тобі чарівне скельце¹ подарую? У темряві подивишся крізь нього — будь-що побачиш як при денному світлі.

    Зрадів хлопчик:

— Подаруйте, будь ласка.

    Дістала фея з кишені маленьке скельце:

— Нумо разом крізь нього всіх твоїх «страховищ» розди­вімося!

    Поглянув хлопчик крізь скельце на підвіконня, а там — не звір волохатий, а великий старий кактус стоїть. А фіранка коливається, бо у квартирку нічний вітерець повіває. Повер­нувся хлопчик до столу, дивиться крізь чарівне скельце: ні­кого там немає, лише глобус на підставці стоїть. Усю свою кімнату роздивився хлопчик у скельце, наче при яскравому світлі. Жодного страховища не помітив. Навіть під ліжечко зазирнув — нікого не побачив, лише машинку знайшов, що давно туди закотилася.

— А кроки чути від сусідів, — говорить фея. — Коли весь дім засинає, стає тихо, і чутне всіляке шарудіння. Поруч із вами поет живе, він ночами вірші пише, ходить із кутка в ку­ток кімнатою, риму добирає.

    Засміявся хлопчик. Виявляється, нічого страшного навколо немає!

    А фея йому каже:

— Боїшся, тому що не знаєш, що перед тобою. У темряві речі здаються інакшими. Я зараз відлітаю, а чарівне скельце тобі лишаю. Поглянеш у нього — зрозумієш, що вночі нічого у твоїй кімнаті не змінюється. Усе лишається на своїх місцях, усе тобі знайоме.

     На ранок прокинувся хлопчик веселий. Узяв скельце й до комори, а потім і до темної ванної зазирнув, і до по­рожньої тумби під мийкою. І вже без страху хлопчик діждав вечора. Уперше заснув у темряві. Навіть скельце в ліжечко не взяв — на полиці залишив. Тому що кімната вночі не змінюється — лишається твоєю ж кімнатою. І вдома на­віть у темряві боятися нічого!

1. Скельце — скло в окулярах.