Павлусь прокинувся насуплений. Погода стояла хмар­на, ніби от-от закрапає дощик. Узявся Павлусь одягатися. Штани натягує — а вони навиворіт, вдруге пробує — все одно навиворіт. Розсердився хлопчик, так і пішов на кухню снідати. Іде, буркотить собі щось під ніс. Навіть кота Мурка не помітив, наступив йому на хвіст. Мурко злякався й від страху подряпав хлопчика.

— Який ти нечема! — насварив Павлусь кота та й миску його перекинув.

    Мама побачила це й запитала сина, чому він так учинив. А Павлусь і відповідає:

— ОЙ, мамо... Ось учора день був гарний, сонячний. На­віть із морозивом. А сьогодні день поганий. Так вередує, що я й сам вередливим зробився.

    Усміхнулася мама і каже:

— А ти коли наступного разу помітиш, що день вере­дує, йому не піддавайся. Може, тоді й день виправиться.

    Наступного ранку встав Павлусь, дивиться — день зно­ву хмарний. Хотів було насупитися, та згадав про мамину пораду. І вирішив не сумувати. Вивернув штани обережно, натягнув. Дивиться — правильно одягнулися штани! Потім до кухні пішов. А там Мурко. Павлусь його погладив, корму в миску насипав. Підбіг кіт, об ноги хлопчика треться, мур­коче — дякує. І Павлусю від цього радісно.

    За сніданком запитує мама:

— Ну що, синку, чи гарний сьогодні день?

Гарний! — радісно відповідає Павлусь. — Спочатку ве­редував трохи, але я йому не піддався!