Одного дня Андрусь вирушив на дракона війною. Тільки на таке страховисько голіруч¹ не підеш. Тож хлопчик узяв із комори спис². Той, щоправда, був важкуватий і за формою трохи нагадував швабру, але Андрусь не зважав.

   Хлопчик знав із казок, що чудовиськ потрібно викликати спеціальним молодецьким посвистом. І ось вийшов Андрусь на подвір'я. Тобто в чисте поле. І почав дракона викликати. Свиснув раз. Тиша. «Мабуть, не почув дракон», — думає Ан­друсь. Свиснув вдруге — знову нічого. Свиснув втретє і...

— Няв!

— Андрусь аж рота роззявив. Де це видано, щоб дракони нявкали? Дивиться, а це його друг, дворовий кіт Муркеліо. Розсердився Андрусь:

— Ану, — говорить, — тікай звідси, коте. Всіх драконів мені розлякав!

— Няв! — повторив Муркеліо. — Шановний добрий мо­лодцю! Візьми мене за бойового коня!

— Та який же з тебе бойовий кінь? — розсміявся Андрусь. — Ти ж мене не втримаєш.

— Ну, будь ласка! — не здавався кіт. — У мене кігті є.

— Сказано — ні! Не хочу такого коня. Ти лише заважати­меш, а кігті в тебе маленькі.

Муркеліо засмутився, звісно. Він був дуже чемним котом і взагалі рідко кому заважав. Але що вдієш? Похнюпив вуса і зник у шпарині паркану.

     А тут саме вийшов у двір сусідський хлопчина Микита. У нього був меч з іграшкового магазину. Майже як справжній!

    «Ну ось, буде мені бойовий товариш!» — зрадів Андрусь. І говорить до Микити:

— Ходімо разом на дракона!

— А Микита йому:

— Е, та який із тебе богатир? Он у тебе замість списа швабра. Не хочу такого товариша.

    Засумував Андрусь. А потім згадав про Муркеліо. І зро­зумів богатир, що друга образив.   Стало Андрусеві соромно. Вийшов він знову в чисте поле й гукає:

— Муркеліо! Будь мені за бойового коня!

— Але ж у мене кігті маленькі... — несміливо відгукнувся із темряви кіт. — Та й сам я...

— А ми на маленького дракона пі­демо, — відповів Андрусь. — Щоб ти подужав.

— Ну, тоді начувайтеся, драко­ни, — сказав Муркеліо та муркнув на знак примирення.

     Що ж далі? Відтоді стали хлопчик і кіт вірними друзя­ми. Ще кращими, ніж раніше були. І тепер у тому подвір'ї жодного маленького дракона немає! Бо лицар Андрусь та його бойовий кіт Муркеліо на них щодня ходять. А підро­стуть — і на великих підуть. Бо дружба — це найкраща зброя проти огидних драконів.

1. Голіруч — з голими руками, взяти просто руками.

2. Спис — довга палка.