Небо облягли темні хмари. Не вщухав холодний дощ.

   Жучок сидів під кущем глоду біля хворого коника-стрибунця. Він кутав коника в торішнє листя, щоб той зігрівся. А ще, як міг, веселив хворого. Жучок кумедно хапав себе за голову, махав червоними в чорну цяточку крильцями, падав на спину ніжками-дригульками¹ догори. Коник зацікавлено по­зирав на Жучка, сміявся... І незабаром видужав. Він скинув із себе торішнє листя, весело підстрибнув і засюрчав жучкові:

— Ти турботливий. Ти веселий. Ти — наше миле со­нечко!

    Почувши слово «сонечко», жучок глянув угору. Але сонеч­ка там не було, його заховали хмари.

    І жучок подумав: «Коник сказав — сонечко... А сонечка зараз немає. І всім без нього холодно й незатишно. Полечу-но я до метеликів. Он як вони, бідолашні², дрижать під лопухами! Бояться замочити крильця».

    Жучок чемно попрощався з коником, випурхнув з-під куща й подався до метеликів.

— Не журіться! — гукнув жучок, залазячи до метеликів під лопух.— Дощ скоро мине. А щоб вам було веселіше, я заспіваю пісеньку.

    І жучок тоненьким, але бадьорим голосочком почав:

— Ой, сховалося за хмари

Наше любе сонечко.

Дощ-дощисько йде-крокує

Через ліс і полечко.

Не страшний нам дощ-дощисько,

Друзі, веселійте! —

Принесу я вам медочку,

Швидше лапки мийте.

     Метелики підбадьорилися, стали виставляти з-під лопуш­ка свої лапки й мити їх під дощем. А жучок із червоними крильцями в чорну цяточку полетів до дупла, де жили лісові бджоли, і попрохав у них для метеликів солодкого-пресолодкого медку. І сказали жучкові метелики:

— Ти прихильний до всіх. Ти не жадібний. Ти — наше ласкаве сонечко.

     Жучок зніяковів, ще більше почервонів від того, що його так хвалять, і, тріпнувши крильцями, полетів далі.

     Під високим крислатим дубом він побачив старенько­го сивого павучка. Павучок спустився на землю по довгій нитці-павутинці. Нитка-павутинка намокла — і павучок не міг вернутися додому.

— Я вам допоможу,— сказав жучок і доставив старень­кого павучка до його затишної хатинки.

— Ти добрий, уважний. Ти допомагаєш старшим. Ти — наше любе сонечко,— сказав павучок.

— І чому це мене всі називають сонечком? — здивовано запитав жучок, знову ніяковіючи.

— А тому,— сказав старенький павучок,— що справжнє сонечко зігріває своїм теплом, а ти — своєю турботою, своїм добрим, щирим серцем.

1. Ніжками-дригульками — дригати, махати ніжками.

2. Бідолашні — ті, що потребують допомоги.