Пестить мама свого синочка і ласкаво промовляє:

— Ти такий у мене гарненький, розумненький, добрень­кий … скупенький.

— А чого це я скупенький? — здивувався хлопчик.

— Бо не сказав своїй матусі у відповідь жодного теплого привітного слова.

— Але ж, мамо, мені було так приємно тебе слухати, що я не і встиг і слівця у відповідь вимовити. Та не ображайся: я знаю багато, багато теплих слів, це і кожух, і шуба, і светр, і шапка, і валянки, і рукавиці...