Було собі двоє друзів. І дуже міцною була їхня дружба. Якось друзі посперечались у мандрівці, і один з них дав ляпаса іншому.

    Останній, відчуваючи біль, але нічого не кажучи товаришеві, написав на піску: «Сьогодні мій най­кращий друг дав мені ляпаса»

    Та й пішли далі мандрувати. За якийсь час вони натрапили на мальовничу місцину з чудовим озером і вирішили скупатися. Той, який отримав ляпаса, ледь не потонув, але друг врятував його. Отямившись на березі, він почав дряпати на камені: «Сьогодні мій найкращий друг врятував мені життя».

    Той, який дав ляпаса, а потім врятував життя, запитав його:

— Коли я тебе образив, ти написав на піску, а те­пер висікаєш на камені. Чому?

Друг відповів:

— Коли хтось нас ображає, ми маємо написати про це на піску, щоб вітри могли стерти напис. Але коли хтось робить щось добре, треба викарбувати це на камені, щоб жоден вітер не зміг стерти такі слова.

     Тож спробуймо писати образи на піску та вирізьб­лювати радощі на камені!