Раз їхав один пан до міста. Доїхав до роздоріжжя, а ніде не написано, яка дорога куди веде. Дивиться — недалеко пасту­хи корів пасуть. Малий хлопчина біля них стоїть збоку. Кли­че пан хлопчика до себе та й питає:

— Яка дорога веде до міста?

— Обидві, пане. Лиш одна коротша, але дальша, а друга довша, але ближча.

    Пан подумав над його словами, але нічого не второпав.

— Як так може бути, — питає, — що одна коротша, але дальша, а друга довша, але ближча?

— На ближчій дорозі — болото та ями, — відповів хло­пець. — Будете нею їхати поволі, і буде вона вам дальшою. А друга рівна й хоч довша — приїдете до міста швидше.

    «Недурний хлопчина», — подумав пан.

— Синку, а в тебе є мама й тато?

— Є, — каже хлопчик.

— А що тато робить?

— Сам собі шкоду робить.

— А мама?

— З'їдений хліб пече. Пан знову нічого не зрозумів.

— Розв'яжи мені цю загадку, — каже.

— Та все дуже просто, пане. Тато має поле біля дороги, і люди ходять та їздять по ньому. Він з одного боку викопав рів, а люди їздять по другому. Він тепер копає рів там, а люди будуть їздити по третьому. Та так по всьому полю нашкодять. А якби не копав тих ровів, то люди їздили б собі по одному, а на тих двох щось росло б.

— А мама?

— Мама колись позичала в сусідів хліб. Ми той хліб з'їли, а тепер вона щодня пече свій, але сусідам віддає.

    Пан подякував хлопчині та й поїхав.

    Через деякий час оголосили по всій країні, що король шукає таку людину, яка б з нього дурня зробила. Кому це вдасться, той одержить добру нагороду.

Пан згадав про розумного хлопця. Приїжджає до нього й розказує про королівську забаганку.

— Добре, пане, — каже хлопець. — Лише купіть бритву, но­жиці й усе, що треба перукареві.

    Приїхали під королівський палац.

— Передай королю, що приїхав до нього новий королів­ський перукар, — каже хлопець до вартового.

    Наказав король варті пропустити хлопця.

    Той увійшов, а король подивився й каже:

— Щось я тебе не пригадую. Як тебе звати?

— Мене звати Чи-Ви-Не-Бачили-Такого, — каже хлопець.

    Хлопець узявся до роботи. Обгорнув короля білим і під­стриг з лівого боку півголови, а з правого — півбороди під­голив та й каже:

— Перепрошую, ваша світлосте, але я мушу на хвилинку вийти.

    Король чекав-чекав і пішов шукати. Під палацом зібрався натовп людей, а тут король виходить, як опудало, ще й кричить:

— Чи-Ви-Не-Бачили-Такого!

     Уся королівська родина й слуги аж попадали зі сміху.

     А королева й каже:

— Та хто ж тебе бачив такого? Що з тобою?

     Позбігалися прості люди й почали сміятися та плескати в до­лоні, що таки знайшовся хлопець, який із короля дурня зробив.