Косив у лузі косар. Стомився і сів під кущем відпочи­ти. Узяв торбинку, розв'язав і заходився їсти.

     Виходить з лісу голодний вовк. Підійшов до косаря і попросив хліба. Сподобався вовкові хліб. Він і каже:

— Хотів би я щодня хліб їсти, але де мені його брати? Порадь, чоловіче!

— Спершу треба землю зорати, заборонувати, жито по­сіяти...

— Тоді буде хліб? — облизнувся вовк.

— Ні ще. Дочекайся, доки жито зійде, перезимує, на­весні виросте, потім закрасує*, потім почне наливати зер­нятка, потім достигати...

— Ох, — зітхнув вовк, — дуже ж довго чекати. Але те­пер я вже наїмся хліба досхочу!

— Де там наїсися! — перебиває косар. — Жито треба зжати, у снопи пов'язати. Снопи обмолотити, зерно в мі­шок зібрати, до млина завезти та борошна намолоти. Бо­рошно треба замісити у діжі й чекати, поки тісто підійде, тоді в гарячу піч садити.

— Ой, — зітхнув вовк. — Ця робота дуже вже марудна й тяжка. Порадь мені, як легше їжу добувати.

— Раз не хочеш тяжкий хліб їсти, поїж легкий. Йди на вигін, там кінь пасеться, — говорить косар.

Прийшов вовк на вигін. Побачив коня:

— Коню, коню! Я тебе з'їм.

— Їж, — каже кінь. — Тільки спершу зніми з моїх ніг підкови, щоб не поламати собі зуби об них.

    Нагнувся вовк підкови знімати, а кінь як ударить його копитом у зуби...  Перекинувся вовк та тікати.

     Прибіг до річки. На березі гуси пасуться. Захотілося йому гусей з'їсти. Попросили гуси, щоб вовк заспівав їм. Поки вовк співав, гуси знялися й полетіли.

     Йде вовк, коли бачить — плентається дорогою дід. Вовк підбіг до діда і сказав, що з'їсть його. А дід вийняв із ки­шені торбинку з тютюном, сам понюхав і вовкові дав. Як почав чхати на весь ліс!.. Оглянувся, а діда й сліду нема.

    Пішов вовк далі. Побачив на полі отару овець. Ухопив найбільшого барана:

— Баране, я тебе з'їм!

— Така моя доля, — каже баран. — Але щоб не мучи­тись мені довго та й тобі щоб не ламати зубів об мої старі кістки, стань край видолинка і роззяв рота. А я розжену­ся і сам ускочу тобі в рота.

    Став вовк край видолинка, роззявив рота і чекає. А ба­ран вибіг на пагорок, розігнався та — рогами вовка в го­лову. Очухався вовк та й каже:

— Цікаво: з'їв я його чи ні?

    А тим часом косар закінчив роботу та йде додому. По­чув він вовкові слова і каже:

— З'їсти то не з'їв, а легкого хліба спробував.

*Закрасує — тут: зацвіте.