Жив в одному селі бідний чоловік. І було в нього не багато, не мало — дванадцятеро дітей, ще й тринадцята народилася. Коли народилася, треба було охрестити. Сходив чоловік усе село, та кума так і не знайшов: було в селі дванадцять хат, і в усіх він мав уже кумів.   До сусіднього села було далеко. Та все-таки чоловік взяв дитину на руки й пустився в дорогу. Застала їх ніч.   Чує вночі десь поблизу стук. Не довго думав, взяв дитину й пішов на той стук. Бачить край дороги

  Жили собі дід та баба. Вони були дуже вбогі. От баба і каже; — Ти б старий, пішов у ліс та вирубав липку, щоб було чим протопити. — Добре,— каже дід. Узяв сокиру та й пішов у ліс.   Приходить дід до лісу, вибрав липку. Тільки що замахнувся сокирою, щоб рубати, коли чує — липка каже людською мовою. — Ой, не рубай мене, чоловіче добрий, я тобі в пригоді стану!   Дід з переляку і сокиру опустив. Постояв, подумав та й пішов додому.   Приходить

  В одного царя був син на ім'я Іван-царевич. Ріс він як з води. На сьомий рік був уже справжнім богатирем. Попросив у батька й матері прощення, сів на доброго богатирського коня і поїхав Їхав, їхав, заїхав в якесь царство, віддав свого коня доглядати, а сам піхотинцем пішов по городу погулять.   Іде і дивиться — що за чудо? Коло дерева прив'язаний чоловік, і кожний, хто проходить повз нього, бере лозину і б'є його. Іван-царевич підходить і питається: — Що це за чоловік,

 Ілля Муромець народився під городом Муромом, у бідній сім'ї. Батько й мама його ходили в ліс, дрова рубали, обробляли землю і сіяли, скільки могли, там півгектара, чи що. І так кормили сина Іллю, бо він слабий був на ноги. Тридцять літ Ілля на печі лежав, не міг уставать, нічого не міг робить.  Коли пройшло тридцять літ, батько й мати Іллі Муромця були в лісі, на роботі, а Ілля лежав на печі; прийшли три старики і гукають: — Іллюшко, Іллюшко, одчини двері! Він каже: — Як

  Жили-були собі дід та баба. І було в їх три сини: Грицько — найстарший, Степан — середульший та Іванька — найменший. А старші хлопці дуже не любили свого меншого братика, били його, лаяли, проганяли од себе, насміхалися.   Жили вони, жили, баба вмерла. А як прийшов час помирати дідові, то він покликав до себе синів та й каже. — Оце ж, синочки, слухайте, то так і робіть, як я скажу. Живіть собі дружно та мирно, хазяйствечка глядіть, не зобиджайте один одного.

  Був собі на світі бідний селянин і мав він двох синів. Один парубок як парубок, а другий зроду на ноги слабий, ходити не може.   Якось у жнива пішли всі в поле, зостався слабий сам у хаті. Коли це приходить старець із білою бородою і просить чогось напитися. — Рад би, дідуню, дати вам пити,— каже хлопець,— та не можу встати. — Іди й принеси! — каже дід.   І так він ото вимовив, що хлопець забув про свою недужість, встав і пішов. Приніс кварту пива,

  Десь за річкою, за лугом, за низеньким перелазом жили собі старенькі дідусь з бабусею. Нікого на білому світі вони не мали. Навіть корівки чи кізочки у них не було. У дідуся був півник, в бабусі — курочка.   Курочка кожного дня несла яєчко. Бабуся продасть яєчко — й виручить гроші на сіль, на мило, на гас. А в діда грошей немає: який йому з півня хосен. Надоїло бабі позичати з свого добра дідові, й каже вона: «В тебе є півник. Най знесе й тобі яєчко».  

  Жив цар Кірбіт Вірзалович і мав собі дочку, дорослу дочку мав. А кругом нього жили два князі, знатні князі, багаті. Одного князя, князя Гвидона, цар любив, а другого князя, князя Додона, дочка любила.   От дочка збирається заміж, а батько не хоче віддати за князя Додона, а тільки за князя Гвидона. Дочка ж любить Додона, та що вдієш, воля батькова, як батько скаже, так і буде.   Вийшла вона заміж за князя Гвидона. Рік-два прожили, народився у неї син і назвали його Бова

  Стояла в полі билинка, на ту билинку сів горобець-молодець. — Билинко, билинко, поколиш горобця-молодця. — Не хочу! — То я піду до кіз, нехай тебе з'їдять. Кози, кози, ходіте билинку гризти, билинка не хоче горобця-молодця колихати. — Не підемо! — То я закличу вовка, щоб вас подушив. Вовче, вовче, ходи кози їсти: кози не хочуть билинку гризти, билинка не хоче горобця молодця колихати. — Не піду! — То я попрошу стрільця, щоб тебе застрелив.

  Як ото колись баби зібрались у ліс по опеньки. Ходили-ходили, коли одна баба, Кулина, та й упала у ведмедячий барліг. Прийшов ведмідь і не розірвав її, а став із нею жити. Там і жила вона аж три годи. От у єї родився син. Вона його прозвала Івашко — Ведмеже Вушко,— у його та були ведмедячі уші.   От той Івашко росте та й росте та так швидко. Виріс здоровий хлопець та й пішов світ за очима. Іде та й іде. Коли стоїть Дубовик і питає його. — Куди ти йдеш? А він каже.

  Унадивсь колись давним-давно один страшний змій десь у якусь слободу людей їсти та й виїв чисто всіх, зостався один тільки дід. — Ну,— каже змій,— завтра тобою поснідаю.   А через ту слободу ішов один бідний хлопець та й зайшов до того діда, проситься ночувати. — А хіба тобі жити надокучило? — питає його дід. — Як? — каже бідний хлопець.   Дід розказав йому, що тут змій усіх людей переїв і це завтра його з'їсть. — Е,— каже

  Жив колись в старовину цар з царицею. У них замолоду не було дітей, а при старості родився один син. Вони дуже зраділи. Ну, виріс той син, вирішили вони його оженити. А він і каже: — Поки не дістанете мені такого коня, що жар їсть, полум'я п'є, на дванадцять верст земля гуде, як біжить, і листя на дубах осипається,— то я довіку женитись не буду!   Цар зізвав усіх богатирів, почав розпитувать: — Може, з вас хто знає або чув, де такий кінь є, що жар їсть, полум'я

  Молодий Іванко найнявся одного разу до багача на роботу. Домовилися на один рік.   Багач і каже хлопцеві: — За рік твоєї служби дам тобі стільки-то грошей і одну загадку. Якщо ту загадку відгадаєш, то одержиш плату, а не відгадаєш, то нічого тобі не дам.   Що мав бідний Іванко робити? — погодився на цю умову багача. А загадка була така: «Що таке чистота?!»   Пропрацював Іванко один рік. Прийшов час відгадати загадку, але він не міг. Тоді багач каже:

  Десь-не-десь, в тридесятому царстві, в іншій державі жив цар з царицею чи князь із княгинею, і було в них два сини. От князь і каже своїм синам: — Ходімо зі мною до моря, послухаєм, як морські люди пісні співатимуть.   От вони і пішли. Ідуть гаєм. Князь і захотів вивідать у своїх синів правди: котрий з них на відшибі буде, а котрий на його царстві хазяйнуватиме. Ідуть гаєм, коли ж стоїть три дуби. Князь глянув та й питає свого старшого сина: — Сину мій любий, що б із цих

  Одного разу їжак біг лісом, шукав собі їжі. Назустріч йому мчалась лисичка. їжак, побачивши лисичку, миттю зіжмавсь, сховавсь в свої колючки і лежав нерухомо. Лисичка, побачивши їжака, спинилась і почала його обнюхувать. Не раз сикалась укусить, та щоразу натикалась мордою на колючки. А далі одійшла од нього і каже: «Який ти гарний звірок! Я хотіла полюбуваться на тебе, а ти ховаєшся в свої колючки! Скинь геть свої колючки, ти тоді іще кращий будеш».— «Я не

  Всі свої гроші і коштовності багач складав у одну дуплаву вербу, що росла недалеко від його хати.   Одного разу знялася велика буря, і грім ударив у хату цього багача. Все, що було в хаті й біля хати, згоріло У великій пожежі згоріла і його жінка з дітьми. Живим залишився тільки він один і то лише тому, що в цей день його не було вдома. Та й верба кудись зникла. Не знав, неборак, що робити, то й пішов по світу жебрати.   А вербу сильний вітер вирвав з місця, і вода занесла на

казка про дідову та бабину дочок

  Був цар і мав трьох синів. На старі літа померла його дружина. Як поховали її, то і він занеміг. Було у нього багато слуг, але не дуже довіряв їм, і якось наказав покликати трьох синів. Прийшли сини, а він каже. — Ви повиростали вже, сини мої, то чого мають за мною чужі люди доглядати, коли ви є?   Погодилися сини, бо слово батькове — закон. Після цього зібралися, щоб батько не бачив, і вирішили, що найстарший носитиме сніданки, середущий — полуденки, а найменший

  Був один цар та мав три сини і золоту яблуньку. Але він рано встає, та й зараз рахує яблука. І хоча рахує він кожного ранку, а вже не стало одного. От старший син каже: — Татку, ану я буду вартувати, хто то наші яблука обриває.   І виліз на яблуньку та й сидить. Сидить, сидить і задрімав.   Рано виходить цар і рахує. Знов нема одного яблука. Але вже другої ночі каже середульший син: — Ану, татку, я буду вартувати.   Виліз на яблуньку, сидів-сидів та й задрімав.

  Одного разу зібрались всі звірі докупи і почали радиться між собою, кого наставить царем, щоб був порядок і щоб був у них правдивий суддя, котрого всі щоб боялись і слухались. На цей раз діла довести до кінця не довелось, бо не всі були в зборі, самих великих і сильних звірів не було на сходці. Тут вони порішили загадать всім звірям, щоб зібрались всі докупи з малого до великого і обсудили діло як слід.   В назначений день зібралась повна сходка звірів. Прийшли всі до одного. Там

  Одного разу, ще в давні часи, жив собі багатий — пристрасний коняр. Як тільки почув про гарного коня, зразу мчить туди, щоб придбати для своєї стайні. Єдина його мрія — мати таких коней, яких ще ні в кого нема. Тож і вештався цілими днями по ярмарках, аби не проґавити доброї нагоди.   От якось цей завзятий коняр приїхав до міста.   Помітив його бідний селянин, який приніс на продаж баклажани. Тоді ще такі овочі були рідкістю. І селянин вирішив покепкувати з багача.

  Захворів морський цар, і лікар-риба сказала йому, що тільки печінка зайця може врятувати його від смерті.   Тоді послали кита зловити зайця. Кит поплив, але коло берега зловили його рибалки.   Послали сома, але сома теж зловили.   Тоді послали черепаху. Черепаха знайшла царя звірів тигра і каже. — Ти цар, і у нас є цар. Наш цар умирає, і лікар сказав йому, що якщо він з'їсть заячої печінки, то жити буде. І цар просив, щоб ти дав зайця.   Тигр вислухав і звелів

  Пес украв був одного разу спорий кусень смачного м'яса і утікав з ним чимскоріше. Прибіг він на кладку, що лежала над глубоким потоком, і тримає сильно м'ясо в зубах. Ідучи помалу через кладку, глянув в воду чистого потоку і уздрів в воді самого себе, а думаючи, що то який другий пес з великим куснем м'яса в зубах, хотів йому і тоє м'ясо видерти. Станув на кладці, наїжився, гаркнув, а м'ясо йому із зубів хлюп в глубокую воду і пірнуло на сам спід.   Так зажерливий пес і своє м'ясо

  Обридло зайцеві погане його життя, чоловік кривдить, орел хапа, і сова навіть дере. От і дума собі заєць. «Я найслабший від усіх тварин, усього боюся, піду краще утоплюся!»   От іде він до річки та скаче берегом, шукає, де б то краще скочити у воду. Коли це жаба — плиг у воду! «Еге,— думає тоді заєць,— не буду я топитись, бо є ще такі на світі, що й мене бояться».   Так і остався заєць живий.