Однажды весной летали над полем ласточка и воробей. Ласточка ловила мух и собирала червячков, а ленивый воробей выискивал только что посеянные зёрна пшени­цы. Наевшись, воробей полюбопытствовал у ласточки: — Хочу спросить тебя, кумушка: почему это вас, ла­сточек, люди любят и почитают, а нас, воробьёв, гонят прочь? Мы ведь все маленькие и добродушные, и враги у нас общие. Где же правда на свете?     Мудрая ласточка ответила так: — Между

    Жили-были старик со старухой. Жили ладно, дружно. Всё бы хорошо, да детей у них не было.     Вот пришла зима снежная, намело сугробов до пояса. Высыпали ребятишки на улицу поиграть, а старик со старухой на них из окна глядят да про своё думают. — А что, старуха, — говорит старик, — давай мы себе из снега дочку сделаем. — Давай, — говорит старуха.     Надел старик шапку, вышли они в огород и принялись дочку из снега

    Жил-был заяц в лесу. Ле­том ему было хорошо, а зимой плохо — приходилось к людям ходить, овёс воровать.     Приходит он однажды на гумно1, а тут уж стадо зайцев. Вот он и начал им хвастать: — У меня не усы, а усищи; не лапы, а лапищи; не зубы, а зубищи — я никого не боюсь.     Зайцы и рассказали тётке вороне про этого хвасту.     Тётка ворона пошла хвасту разыскивать и нашла его под вывороченной елью. Заяц

    Тетерев сидел на дереве. Лисица подошла к нему и говорит: — Здравствуй, тетеревочек, мой дружочек. Как услы­шала твой голосочек, так и пришла тебя проведать. — Спасибо на добром слове, — сказал тетерев.     Лисица притворилась, что не расслышала, и говорит: — Что ты говоришь? Не слышу. Ты бы, тетеревочек, мой дружочек, сошёл на травушку погулять, поговорить со мной, а то я с дерева не расслышу.     Тетерев сказал:

    Жили-были бабушка-старушка, внучка-хохотушка, курочка-клохтушка и мышка-норушка.     Каждый день они ходили за водой. У бабушки были вёдра большие, у внучки — поменьше, у курочки — с огурчик, у мышки — с напёрсточек1.      Бабушка брала воду из колодца, внучка — из колодца, курочка — из лужицы, а мышка — из следа от порося­чьего копытца...      Вот раз наши водоносы пошли за водой. Воды

   Паук Анаси считал себя умнее всех на свете. Он умел строить мосты, сооружать плотины, проводить дороги, умел ткать, умел и охотиться. Но делиться мудростью он ни с кем не хотел.     В один прекрасный день Анаси решил собрать всю мудрость, какая есть на свете, и спрятать её подальше для себя одного. Бродил он по белу свету, собирал му­дрость везде и всюду и складывал в большой глиняный горшок.     Когда горшок наполнился, Анаси придумал

     Ружа була колись дуже гарною дівчиною. Вона, як і її сестри Мальва та Півонія, лікувала людей від сердечних недуг. Прийшов якось до них лікуватися Зимовий Вітер. — На що скаржишся? — запитала його Ружа. — Не маю сил із Морозом змагатися. — А чи зробив ти щось добре людям? — Ні. — А ми лиш добрим людям допомагаємо, — відповіли дівчата.     Тоді дмухнув вітер на сестер і перетворив їх на мальву, півонію, ружу. І стали

    Жив колись маленький хлопчик. Він умів співати, як ніхто на світі. Кожен, хто чув його спів, ніби пив воду з цілющого джерела, набирався сили й снаги.     Якось темної ночі викрали хлопчика вороги, бо володар тієї країни хотів мати співучого раба. Та хлопець не співав. Просили — мовчав. Били — мовчав. Тоді злий во­лодар наказав: — Поверніть хлопця додому.     А якщо він там співатиме, убийте! Тільки-но ступив хлопчик на рідну

    Поїхав син чумакувати та перед дорогою і питає в батька: «Що тобі, батьку, привезти з далекої до­роги?». «А ти мені, сину, привези крихти від своїх обідів: от що недоїси по дорозі — те засуши і по­клади в торбинку. Оце і буде найкращий гостинець».     От поїхав син — та по дорозі все крихти від обіду збирає і в торбинку складає. Сміються з нього то­вариші.     Але коли уже додому повертались,

    Були собі чоловік та жінка, і не було в них дітей. От якось той чоловік знайшов під кущем яйце. При­ніс його додому, а жінка й каже: — Може, то щастя наше. Поклади його на піч, аби було йому тепленько.     А вночі те яєчко розкрилося — і вийшов з нього маленький хлопчик. Та такий гарний, що й очей не відвести! Побачив те чоловік — і дивується, а той хлопчик і каже: — Не бійся мене, а будь мені за батька. Я нази­ваюся

    На п'ятий день, як створив Господь пташок та риб, увечері зібралися вони довкола Нього І сказав Господь: — Пташки мої! Зібрав я вас і хочу кожній дати подарунок. Вибирайте: хто силу, хто гарне пір'я, а хто співучий голос.     Соколи, яструби, круки просили: «Сили, Госпо­ди…». І Господь клав руки на їхні крила, і вони ставали дужими. Підходили дрозди, солов'ї, чижі, голуби, горлиці й просили: «Голосу, Господи…». І

    Було троє друзів: олень, черепаха і птах. Якось уночі заплутався олень у сітці. І покликав на допомогу черепаху.     Черепаха приповзла і стала гризти сітку. Гризе, гризе — і все поглядає, чи не йде мисливець. А тут він іде з рушницею та торбою за плечима.      Аж раптом йому під ноги кинув­ся птах. Мисливець побіг за ним, а тим часом черепаха догризла сітку і звільнила оленя.     Коли мисливець прийшов і поба­чив

    Було собі двоє друзів. І дуже міцною була їхня дружба. Якось друзі посперечались у мандрівці, і один з них дав ляпаса іншому.     Останній, відчуваючи біль, але нічого не кажучи товаришеві, написав на піску: «Сьогодні мій най­кращий друг дав мені ляпаса»     Та й пішли далі мандрувати. За якийсь час вони натрапили на мальовничу місцину з чудовим озером і вирішили скупатися. Той, який отримав ляпаса, ледь не потонув, але друг

    Коли світ ще не було поділено на Ніч і День, коли не було в ньому Холоду і Тепла — цвіли собі квіти, росли дерева і трави, звірята могли бігати, куди їм заманеться.     Але раптом щось трапилося. Може, наша пла­нета почала надто швидко крутитися — і сонячне проміння не встигало облітати її водночас. І почало      зігрівати то один бік Землі, то другий. Так настали Ніч і День. А з ними прийшли Холод і Тепло.

    Якось лисиця захопилась полюванням і навіть не помітила, як споночіло. Вона далеко забігла від свого лисеняти, а коли повернулась до нори, його там уже не було.     Довго плакала лисиця, але сльозами горю не за­радиш. Отож пішла вона лісом шукати свою дитину. У кожного звіра, який траплявся їй дорогою, вона запитувала те саме: — Скажи мені, братику, чи не бачив ти, бува, мого синочка, лисеняти? Вовк відповів їй: — Ні, сестрице, не бачив. Кабан

    Жили на світі Андрійко і Мар'янка. Життя їхнє було веселим та безжурним, бо зігрівала його лю­бов і ласка доброї, ніжної матері.     Та несподівано спіткало родину горе: занеду­жала і злягла матуся. Більше вона не підвелася, померла. Засипали неньку сирою землею, і зоста­лися діти сиротами.      Одного разу, побиваючись за матусею, Андрій­ко і Мар'янка побачили на могилі ніжну запашну квітку. Вони повірили, що то до них з'явилася

    Пішов раз лев на лови й зустрів мишку. Хотів її з'їсти, вже й лапою надушив. А мишка й каже йому: — Ой, леве, могутній владарю! Не їж мене, змилуй­ся наді мною, бідною, маленькою мишкою! Я тобі за те в пригоді стану!    Засміявся лев: — Ти мені в пригоді станеш? Якась нещасна миш­ка — мені, цареві над звірами, в пригоді можеш стати? В якій же це пригоді? — А хто може теє знати,— каже мишка.— Тільки благаю я тебе —

   В одного недоброго хазяїна був віл. Віл був роботящий, багато роботи всякої  робив, а його за все це в холодній повітці1 тримали й харчі погані давали.     Прийшла зима люта: стужа, холод, голод. — Покину я хазяїна, піду світ за очі2... Гірше не буде, — надумав віл і покинув хазяїна.     Іде віл, іде, а назустріч йому — баран. — Куди, баране, йдеш? — питає віл. — Від зими лютої тікаю, літа красного шукаю.

     Жила на світі дівчина. Одного разу захотіла вона собі з бісеру намисто зробити. А бісеру в неї було багато: червоний, білий, синій, зелений.       Гарне намисто вийшло — яскраве, ошатне. Наділа його дівчина на шию — іде вулицею. Сонечко сяє, го­рять у його проміннях намистинки, переливаються.   Дивляться люди, милуються: Ну й бісер! Який гарний!      Почув це бісер, ще яскравіше заблищав від гордощів

    Жив у одному селі чоловік, і був у нього син. Якось батько каже йому: — Слухай, сину. Живи так, щоб ти мав у кожному селі хату, на кожен день нові чоботи і щоб тобі всі люди кланялися.     Замислився син над батьковими словами й питає: — Як це, батьку, я можу поставити в кожному селі хату, купувати щодня нові чоботи примусити всіх мені кланятися?      Засміявся старий і говорить: — Дуже легко, сину. Матимеш у кожному селі

   Покликав Березень до себе в гості Квітня. Квітень поїхав возом, та мусив додому вернути: сніг, мороз, завірюха — не можна возом їхати. На другий рік знову поїхав Квітень у гості до Березня, та вже не возом, а саньми. А Березень пустив тепло. Сніг розтанув, скрізь вода та грязюка — знову мусив вернутися Квітень.      Зустрівся він з Травнем та й скаржиться: — Скільки вже разів зриваюся їхати до Березня в гості та ніяк не доїду, — ні возом,

    Жили собі на світі двоє мишенят — Круть і Верть, та півник Голосисте Горлечко. Мишенята тільки те й зна­ли, що співали й танцювали, крутилися й вертілися. А півник рано-ранесенько прокидався, спочатку всіх піснею будив, а  потім до роботи брався.      От якось підмітав півник подвір'я і побачив на зелі пшеничний колосок. — Круть, Верть! покликав Півник, — гляньте, що я знайшов! — Треба його обмолотити. — А хто молотитиме?

    Всё утро пахал мужик своё поле. А в полдень сел перекусить, что из дому принёс. Картошку варёную с солью да с луковкой съел. Потом за воду с хлебом при­нялся. Мякиш сжевал, корочку бросил. И опять за работу. Увидел это паук, обхватил лапками корочку и поволок прочь. Стояла на краю поля берёза, паук с корочкой на вершину забрался. Сел на ветку, длинную паутинку вниз свесил. Тут поднялся ветер, закружил паутинку и паучка с ней. Летит паутинка всё выше и выше... И

     Случилось как-то раз одному самураю1 заночевать в простой крестьянской хижине. Постелил ему крестья­нин постель и спрашивает: —  Не прикажет ли господин прикрыть его чем-нибудь на ночь?     Самурай ему гордо ответил: —  Это вы, мужики, привыкли в тепле нежиться. А я – воин! Мне случалось ночевать в поле в любую по­году. Мне ли бояться ночного холодка!     Под утро ударили заморозки. Проснулся самурай, зуб