Здибався вовк з пацюком та й каже вовк до пацюка: «Я тебе маю з'їсти». Пацюк каже до вовка: «То моя річ». Тоді скочив вовк до пацюка та й до карку; а пацюк вовка за ноги. Як зачав торгати, взяв під себе, ледве вовк вирвався. Як ся вирвав та й каже: «Чекай, я тобі покажу; я собі закличу кілька вовків, та й ми тебе роздерем». А пацюк каже: «Ну, ну, добре». Тогди вовк як завив. Прибігло д нему з десять вовків та й кажуть: «Чо

  Казка починається з бідного чоловіка. Той чоловік мав дуже багато дітей. Мав одинадцять хлопців, а дванадцятий уродився. Вже у своїм селі соромився хрестити, бо не мав що покласти на стіл кумові. Каже жоні: — Візьму я дитину й понесу на друге село. Там найду чоловіка, котрий подержить дитину, й не треба гостину.   Іде він і зустрічає жінку. У жінки лице завите. Він поклонився, а жінка відклонилася. Почав чоловік казати: — Жінко, ви б не подержали мою дитину, не були б за

  Ото був собі такий бідний вовк, що трохи не здох з голоду; ніде нічого не пійма. От, та й пішов він до Бога просити їжі. Приходить до Бога та приставився таким бідним, таким бідним, що ще гірший, ніж був. — Боже,— каже,— милостивий! Дай чого їсти, а то пропаду з голоду. — А чого тобі їсти? — каже Бог. — Чого дай, то дай. — Отам на лугах пасеться попова кобила, вона ніяк не підбіжить, отту й з'їж!   От вовк мерщій од Бога,

  Дикі бджоли мали гніздо в дуплавім дереві. Довідавшись о тім медвідь і думаючи в свою силу, приходить до них і каже: «Ви дрібні і слабі сотворіння! Дайте мені ваш мед, бо іначе дерево виверну, мед з'їм, а вас видушу!» — «Добре,— кажуть бджоли,—пробуй; коли даш нам раду, ми піддамося».   Медведя розгнівала така відвага бджіл, ткнув він голову свою в дерево і висунув язик по мед, но нараз учув такий біль, що і за свою силу забув, бо

  Був де не був один великий багач. Та прийшло до нього щастя, з якого не мав хосна.   Одного вечора ліг багач спати. Та довго не міг заснути, бо все думав, що живеться йому тяжче, аніж цареві. «Чого цар збирає гроші від бідних, коли у нього і так досить багатства. Чого я мучу себе голодом, аби зібрати маєток? Ей, коби я дужче забагатів, жив би і сам, як чоловік, і людям бідним допомагав би!» — говорить багатій сам з собою.   Ураз щось шепоче багатієві на вухо:

  Жила собі баба — удова стара — сама собі у хаті годів десяток чи й більше. І тій бабі вже годів сто. Чорт дізнався, що вона живе сама собі, так він і підходить до неї дідом і каже: — Ти сама собі живеш, прийми мене до себе, щоб не так скушно було, бо і я сам, такий, як і ти. — Аби добрий старичок, так і приставай, і будемо жить удвох.   І прийняла вона його до себе.   Пожили год собі удвох, дождали весни. Баба і каже: — Ну, діду, нада нам

  Іде баба жебруща селом; іде та й дивиться, аж на призьбі перед хатою сидить молодиця та й плаче. — Доню моя, а що тобі Господь дав? — Ой, дав, бабуню, дав лихую долю на мою нещасну голову; о такому завше плачу! Відколи пішла за того проклятого, то й оддиху мені нема; б'є мене, бабко, раз у раз, бодай його лиха година прибила! — А ти, дочко, десь, певно, йому лаєш? — Ну а що ж! Господи, бабко, як лаю! Він б'є, а я лаю; він б'є, а я лаю! Не дочекав би того ледачий,