Поезія (Ірина Жиленко)

ВЕЧІР ГНОМІВ

Тишком — нишком, чапи — лапи,

в капелюхах, як гриби,

гноми шастають ночами —

чапи-лапи — сніг рипить…

 

Йдуть вони один за одним,

невдоволено сопуть,

сварять зорі, сніг, погоду,

і котів, і довгу путь.

 

Звісно, їм таки не з медом.

Ніч. Коти. Ще й мерзнуть вуха.

Червоніють між заметів

чудернацькі капелюхи.

 

У торбинках гноми ті

носять сонне конфетті.

Лиш сипнуть в шибки віконні —

дітям сняться сни казкові.

 

В них носи — смішні, червоні,

і хода у них чудна.

Але ти не бійся, доню,

як побачиш їх з вікна.

 

То для них — страшна образа.

Пробурмочуть: — Що за смішки!.. —

І розсерджені, одразу

Перетворяться на шишки.

Тишком-нишком, тишком – нишком…

 

СВЯТО

Ох, яке було би свято!

Хто би того не хотів,

щоб на всій землі гармати

заряджали конфетті.

 

Як раділи б мами й тата,

коли б скрізь, на всій землі,

йшли солдати в акробати,

у шевці і скрипалі.

 

Та якби ще стратостати1

щедро сипали згори

всякі ласощі на свята

для земної дітвори.

 

Щоб гвоздиками стріляли

міномет і кулемет.

І при тому ще би грали,

як шарманка чи кларнет.

 

І щоб танки, вже не грізні,

скрізь катали малюків.

І щоб в жерлах вили гнізда

горобці, граки, шпаки.

 

І на честь такого свята

(буде ж свято! Вже в путі!)

ми зарядимо гармату

кольоровим конфетті.

 

Хай веселі будуть діти!

Хай щасливим буде люд!

Хай живе у всьому світі

мир і злагода! Салют!

1. Стратостат — літальний апарат, що являє собою повітряну кулю, наповнену газом, легшим від повітря.

 

ВЕЧІРНІЙ ВІРШ

Вечоріє. День відходить.

Сонно дихають поля.

Тихі зорі, повні води –

це, дитя, твоя земля!

 

За рікою пахнуть трави,

стука дятел по корі.

У шибках цвітуть заграви

надвечірньої зорі.

    

ДАВАЙТЕ ДРУЖИТИ

Один манекен, синьоокий шатен,

сказав манекену в хустинці блакитній:

— Давайте із вами дружить, манекене!

— Я згодна. Так сумно без дружби на світі!

 

Машини гукали коневі: — Дружімо!

— Дружімо! — гукав горобець вітерцеві.

 

І навіть вода прошептала вогню:

— Давайте дружити. Я норов зміню. —

Вогонь аж зацвів: — Я про це і не мріяв.

Я згоден, подружко, але — без обіймів...

   

КАЛАТАЛО  

Туки-таки... По кімнаті

ходять ходики окаті.

Туки-таки, туки-так —

біга стрілка золота.

 

В тій хатинці із металу

проживає Калатало,

і товчеться, і кахика —

туки-таки, туки-тики.

 

І сказала Киця: — Няв!

Я не витерплю ні дня.

Утечу я на край світу.

В коридорі буду жити!

 

Навіть Лампа прошептала:

— Майте совість, Калатало! —

І сказав Буфет поважний:

— Ви до інших неуважний!

 

Відпочиньте! Сядьте! Станьте!

Хоч на хвильку! Хоч на мить —

І зітхає Калатало:

— Вам мене не зрозуміть...

 

Туки-таки!.. Для людей

я вистукую години.

Я кажу їм: — Час іде.

Не забудь про це, людино!

 

Час минає, час мина.

Поспішай! Потрібно встигнуть

за життя усе пізнать,

всі шляхи, ремесла, книги,

і природу, і людей...

 

Не марнуй хвилин безцінних!

Час минає, час іде

невловимо, безупинно...

Мій школярику, спіши!

 

Вчись у тата, вчись у мами.

Треба встигнуть залишить

по собі хорошу пам'ять,

добру славу, добрий слід,

добре діло на землі! —

Стрілка бігає по колу.

 

Туки-таки! Вже пора...

Туки-таки! Час до школи!

І — ні пуху ні пера...

 




Переглядів: 562
21.05.2022 -

Категорія: поезія

Коментарії до Поезія (Ірина Жиленко):

Ім'я:*
E-Mail:
Питання: 2*2+2?
Відповідь:*
Напівжирний Нахилений текст Підкреслений текст Перекреслений текст | Вирівнювання по лівому краю По центру Вирівнювання по правому краю | Вставка смайликів Вибір кольору | Прихований текст Вставка цитати Перетворити вибраний текст з транслітерації в кирилицю Вставка спойлера