Поезія (Андрій М'ястківський)
ВЕЧІР ДИХАЄ ВЕСНОЮ
Знов вершиною рясною
Розшумілася сосна.
Вечір дихає весною,
Та й насправді вже весна.
Сніг крихкий, неначе щебінь,
За селом чорніє путь,
І зірки у тихім небі,
Наче проліски, цвітуть.
СЛИВА
— Я щаслива, — каже слива, —
ворухнусь — на стежку злива...
— Ти, — кажу, — постій, як досі,
ще зелена, ще не осінь.
Полетять у вирій гуси —
ми самі всі сливи струсим.
Зашуміла листям скраю: —
Коли так, то почекаю.
ЯЗИЧКУ
Язичку, язичку,
як тебе корити?
Маєш таку звичку —
довго говорити.
Не балакай, не кричи —
хіба тобі важко?
Ну хоч трішки помовчи —
зварю тобі кашки.
ПРОЛІСОК
— Проліску, проліску, де ти узявся?
— З-під снігу.
— Нащо так рано на світ показався?
— Дітям на втіху.
— Проліску, проліску, холод надворі.
— Не горе.
— Вітер холодний гілля нагина.
— Я не боюся, бо завтра весна.



9.09.2021 -
Категорія: поезія