ВЕЧІР ДИХАЄ ВЕСНОЮ

Знов вершиною рясною

Розшумілася сосна.

Вечір дихає весною,

Та й насправді вже весна.

Сніг крихкий, неначе щебінь,

За селом чорніє путь,

І зірки у тихім небі,

Наче проліски, цвітуть.

СЛИВА

— Я щаслива, — каже слива, —

ворухнусь — на стежку злива...

— Ти, — кажу, — постій, як досі,

ще зелена, ще не осінь.

Полетять у вирій гуси —

ми самі всі сливи струсим.

Зашуміла листям скраю: —

Коли так, то почекаю.

ПРОЛІСОК

— Проліску, проліску, де ти узявся?

— З-під снігу.

— Нащо так рано на світ показався?

— Дітям на втіху.

— Проліску, проліску, холод надворі.

— Не горе.

— Вітер холодний гілля нагина.

— Я не боюся, бо завтра весна.

ХЛИПА ЛИПЕНЬ

Хлипа липень.

— Чом ти плачеш?

— Облітає з липи цвіт...

На стежині онде, бачиш,

На траві біля воріт.

Я кажу:

— На те ж і літо,

Губить квіти сад і ліс,

Насінинки замість квітів

На гілках повиснуть скрізь.

Хлипа липень:

— Цвіт розсипав...

Так старався, так я дбав...—

Хлипа липень, хлипа липень —

Дощик хлюпає між трав.