Каже Степанко Ведмедику плюшевому:

— Ти посидь у траві Під квітучою грушкою.

Тихо будь і нікого не бійся, А я побіжу умиюся!

...Нема Степанка — ґавиться.

Сидить ведмедик — бавиться,

Метелика пантрує¹.

Коли це раптом чує —

Зелена бабуня Трава

Говорить травичці

Такі от слова:

— Рідної мови учися, травичко.

Рідна мова — то ж твоє личко.

Тому що без рідного слова

Не впізнає тебе діброва.

Сонечко тобі не засвітить,

Не зацвітуть тобі квіти.

Не защебече тобі соловейко.

Навіть вітер тобі не загуде.

Без рідної мови ой як нелегко.

Без рідної мови Ти ніхто і ніде.

— Бабусю! Я вчитиму рідні слова,

Щоб знали усі на світі,

Що я не біда-лобода,

Не папуга і не сова,

А справжня зелена трава.

Ростиму я, зеленітиму

І по-нашому, по-травиному,

Говоритиму!

Як почув це ведмедик —

Подумав про себе,— до сліз зажуривсь:

— На фабриці Іграшок я народивсь.

Он який виріс великий — це ж треба!

А рідної мови іще не навчивсь.

Без рідного слова на світі так важко!

Не знатиме навіть діброва,

Чи ведмедик я, а чи пташка,

А чи зірочка вечорова...

— А ти не журися,— каже Степанко,—

Підемо до лісу наступного ранку.

І добрий дідуньо Ведмідь

Залюбки тебе рідної мови навчить!