Буслик

Полохливий, мов пташка,

Сон підкрався навшпиньки,

І Тарасу здалося,

Що у Моринцях він.

Йде, ступаючи важко,

Повз убогі хатинки,

Чує шепіт колосся

І коси передзвін.

За хатиною — грядка,

А за грядкою — поле,

Панське поле, сльозами

Перемите не раз.

По стежині хлоп'ятко

Біжить смаглочоле.

— Ти куди це без мами? —

Здивувався Тарас.

Зашарілось, як ружа,

Підвело оченята,

В них і смутку хмаринка,

І небес голубінь:

— Наша мама нездужа,

І немає в нас тата,

А сестричка Яринка

Жне у пана ячмінь.

І мерщій подалося

Через пагорби сині,

Тільки білий картузик

Промайнув у житах.

А Тарасу здалося,

Що біжить по стежині

Не хлоп'ятко, а бусол

На тоненьких ногах.

Ось він трішки спочине

І злетить над полями,

Стане вільним навіки,

Як буває в казках.

А на ранок прилине

Під віконце до мами,

Роздобувши їй ліки

В невідомих краях.

І Тарасові сниться

Латка жита густого,

Де колосся доспіле

Нагинає стебло.

І здається, що птиця,

Повернувшись до нього,

На чоло розпашіле

Опускає крило.