До козиної до хати

з лісу стежечка веде.

В хаті маму ждуть козлята,

а коза із лісу йде.

Ясне сонечко заходить,

в небі місяць блискотить.

До воріт коза підходить,

у ворота стукотить: —

Відчиніться, відімкніться!

Ваша матінка прийшла,

ваша матінка із лісу

молочка вам принесла!

Відчиняють їй козлята,

з ними вірний пес Рябко.

І заходять всі до хати

пити свіже молоко.

Якось сірий вовк підслухав,

що коза пішла у ліс,

до воріт прибіг щодуху,

під ворота сунув ніс.

«Зараз, — думає, — козляток

проковтну одним ковтком!»

І почав він промовляти

ніжним-ніжним голоском:

— Відчиняйте, козенята!

Я несу вам молока!

— Чуєм, чуєм, це не мати —

в неї пісня не така!

Тут один цапок сміливий

нишком глянув через пліт,

бачить — вовк страшний,

жахливий причаївсь біля воріт.

Сірий вовк цапка не бачить,

витягає гострий ніж

і гукає нетерпляче:

— Відчиняйте-но скоріш!

А козлята: — Ми не проти! —

не злякались хижака!

Відімкнули враз ворота

та як випустять Рябка!

Вовк, побачивши собаку,

підібгав лякливо хвіст,

відстрибнув — та з переляку

як бебехнеться під міст!

Саме йде тут з лісу мати,

молока малим несе.

А назустріч їй козлята

та й розказують про все.

Почала коза радіти:

— Ну й Рябко наш молодець!

Ну й розумні в мене діти ! —

Тут і казочці кінець.